– Зрозумiло. Уже йду.
Легат поклав слухавку на важiль. Якусь мить стояв як паралiзований. Невже так твориться Історiя? Нiмеччина нападе на Чехословаччину. Францiя оголосить вiйну Нiмеччинi. Британiя пiдтримае Францiю. Його дiти носитимуть протигази. Вiдвiдувачi з «Рiци» не сидiтимуть за бiлими обрусами в ресторанi, а ховатимуться в траншеях у Грiн-парку. Це важко було уявити.
Г’ю вiдчинив дверi, квапливо перетнув хол й увiйшов до ресторану. Проте персонал «Рiци» був настiльки вишколений, що iхнiй столик уже прибрали.
?
Упiймати таксi на Пiкадiллi було неможливо. Г’ю стрибав уперед-назад через каналiзацiйний жолоб, дарма махаючи згорнутою в трубочку газетою перед проiжджаючими автiвками. Нарештi вiн зневiрився, завернув за рiг на Сент-Джеймс-стрiт i пiшов схилом униз. Час вiд часу вiн поглядав на протилежний бiк, сподiваючись побачити дружину. Куди вона подалася з таким поспiхом? Якщо додому, до Вестмiнстеру, то – цiею дорогою. Краще не думати про це, краще нiколи не думати про це. Вiн геть спiтнiв, бо було не по сезону жарко. Вiн вiдчував, як сорочка пiд старомодною трiйкою липнула до спини. Похмуре небо погрожувало дощем, та вiн не поспiшав пролитися на землю. Уздовж усiеi Пел-Мел за високими вiкнами великих лондонських клубiв – Королiвського автомобiльного, «Реформ» i «Атенеум» – у вологiй пiвтемрявi виблискували люстри.
Лише бiля сходiв, що вели вiд Карлтон Хауз Терейс униз до парку Сент-Джеймс, Г’ю уповiльнив ходу. Дорогу заступав гурт з двох десяткiв людей, якi мовчки спостерiгали, як iз-за будiвлi парламенту повiльно з’являвся невеликий дирижабль. Пiдiймаючись, вiн пролетiв повз шпиль Бiг-Бену. Це було напрочуд гарне видовище – величне, сюрреалiстичне. Удалинi Г’ю розгледiв ще пiв десятка дирижаблiв у небi на пiвдень вiд Темзи: маленькi срiблястi торпеди, деякi з них пiднялися вже на тисячi футiв угору.
Якийсь чоловiк поруч пробурмотiв:
– Гадаю, можна сказати, що нашi кулi вже в небi.
Легат подивився на нього. Пригадав, як батько, приiздивши у вiдпустку з фронту пiд час Великоi вiйни, саме так i говорив, мовляв, доведеться-таки повернутися до Францii, бо «нашi кулi вже в небi». Шестирiчний Г’ю подумав, буцiм тато збираеться на вечiрку. Тодi вiн востанне бачив батька.
Г’ю обiйшов глядачiв i майнув униз трьома маршами широких сходiв через Мелл на Хорс-Гардс-роуд. Тут, у центрi чималого пiщаного плацу, уже за пiв години дещо змiнилося. З’явилося двi зенiтки. Солдати розвантажували з машини мiшки з пiском, передаючи iх iз рук до рук довгим ланцюгом вiйськовослужбовцiв; працювали квапливо, немов побоюючись, що будь-якоi митi з’являться лiтаки люфтваффе. Захисна стiна з мiшкiв швидко збiльшувалася навколо батареi прожекторiв. Один iз зенiтникiв завзято крутив колесо наведення; дуло гармати рiзко розвернулося й пiднялося вгору, поки не стало майже сторчма.
Легат дiстав великий бiлий бавовняний носовичок i витер обличчя. Не хотiлося б з’явитися розчервонiлим i спiтнiлим. В особистому секретарiатi найбiльшою вадою вважалася поява у невiдповiдному виглядi.
Вiн пiднявся сходами на вузьку, затiнену та вкриту кiптявою вуличку, що виводила навпрошки на Даунiнг-стрiт. На брукiвцi навпроти № 10 на нього звернула увагу група репортерiв. Якийсь фотограф пiдняв камеру, але, зрозумiвши, що це другорядний посадовець, опустив ii. Легат кивнув полiсменовi, i той один раз лунко вдарив молоточком. Дверi вiдчинилися неначе самi по собi. Г’ю увiйшов.
Чотири мiсяцi тому його вiдрядили з Форин-офiсу до № 10, але щоразу в нього з’являлося одне й те ж вiдчуття – нiби вiн входить до джентльменського клубу, що вийшов з моди: вистелений чорною i бiлою плиткою коридор, стiни жовтогарячого кольору, бронзовий свiтильник, дiдiвський годинник, що рiвномiрно цокав, чавунна пiдставка з единою парасолькою. Десь у глибинах будинку дзвонив телефон. Швейцар привiтався з Легатом i повернувся до свого шкiряного, як у вiзника, стiльця й свiжого номера «Івнiнг Стандард».
У широкому проходi, що вiв у либ будинку, Легат зачекав i причепурився, дивлячись у дзеркало. Поправив краватку й пригладив обiруч волосся, випростав плечi, обернувся. Перед ним – зала засiдань Кабiнету мiнiстрiв, панельнi дверi були зачиненi. Лiворуч – кабiнет сера Гореса Вiлсона, теж зачинений. Праворуч – коридор до кабiнетiв особистих секретарiв прем’ер-мiнiстра. У будинку доби королiв Джорджiв панувала атмосфера незворушного спокою.
Мiс Вотсон, що дiлила з Г’ю найменший кабiнет, схилялася над столом в оточеннi стосiв тек так само, як у ту хвилину, коли вiн виходив. Виднiлася тiльки макiвка ii сивоi голови. Кар’еру вона починала друкаркою за прем’ерства Ллойд-Джорджа. Г’ю чув, що на Даунiнг-стрiт той бiгав за дiвчатами навколо столу засiдань уряду. Важко було уявити, щоб вiн мiг ганятися за мiс Вотсон. До ii обов’язкiв входило готувати вiдповiдi на запити парламенту. Вона виглянула iз-за паперовоi барикади й поглянула на Легата.
– Клеверлi вас шукав.
– Вiн у ПМ?
– Нi, у себе. Прем’ер у залi засiдань разом з Великою трiйкою.
Легат видав звук, що був чимось середнiм мiж зiтханням i стогоном. На пiвдорозi коридором вiн зазирнув до кабiнету Саерса.
– Отже, Сесiлю, наскiльки я влiз у бiду?
Саерс повернув крiсло до нього. Сесiль був коротуном, на сiм рокiв старший за Легата, схильний до постiйноi, нестримноi i частенько дратiвливоi веселостi. Вiн носив краватку одного з Г’ю коледжу.
– Боюся, для романтичного обiду ви вибрали невдалий день, друже. – У його голосi чулося спiвчуття. – Сподiваюся, вона не дуже образилася.
Якось у нападi слабкостi Легат натякнув Саерсу про домашнi проблеми. Вiдтодi вiн про це шкодував.
– Анiтрохи. У нас паритет. Як справи в Берлiнi?
– Все зводиться до однiеi з тирад гера Гiтлера. – Саерс удав, що б’е по бильцях крiсла. – «Ich werde die Tschechen zerschlagen!»
– О боже! «Я розiб’ю вщент чехiв!»
У коридорi пролунав командирський голос:
– Легате, ось ви де!
Саерс самими губами вимовив:
– Щасти тобi.
Легат ступив крок назад, розвернувся i опинився впритул до продовгуватого вусатого обличчя Осмунда Сомерса Клеверлi. Його з нез’ясованих причин усi називали Оскаром. Головний особистий секретар прем’ер-мiнiстра поманив його пальцем. Легат пiшов за Клеверлi до кабiнету.
– Мушу сказати, ви мене розчарували, Легате, ще й вельми здивували. – Клеверлi був старшим за бiльшiсть працiвникiв i професiйним вiйськовим ще з довоенних часiв. – Обiд у ресторанi «Рiца» в розпал мiжнародноi кризи? Можливо, у Форин-офiсi так прийнято, але не в нас.
– Перепрошую, сер. Це бiльше не повториться.
– Ви це якось пояснюете?
– Сьогоднi рiчниця мого весiлля. Я не змiг додзвонитися до дружини й тому не скасував замовлення на столик.
Клеверлi ще кiлька секунд пильно дивився на нього. Вiн не приховував своiх пiдозр щодо цих блискучих молодикiв iз казначейства чи Мiнiстерства закордонних справ, що нiколи не служили у вiйську.
– Бувають часи, коли сiм’я повинна вiдiйти на другий план; зараз саме такий час. – Головний особистий секретар сiв за стiл i ввiмкнув лампу. Ця частина будiвлi виходила вiкнами на пiвнiч, на садок по Даунiнг-стрiт. Непiдрiзанi дерева, що затуляли будинок вiд Плацу кiнноi гвардii, створювали на першому поверсi постiйну пiвтемряву.
– Саерс ознайомив вас iз справами?
– Атож, сер. Наскiльки я зрозумiв, переговори перервано.
– Гiтлер заявив про намiр почати мобiлiзацiю завтра о другiй дня. Гадаю, може початися веремiя. Сер Горес бiля п’ятоi мае повернутися й доповiсти прем’еровi. О восьмiй ПМ звернеться до нацii по радiо. Ви повиннi налагодити взаемодiю з Бi-бi-сi. Вони розташують свою апаратуру в залi засiдань Кабiнету мiнiстрiв.
– Атож, сер.
– На сьогоднi ж заплановане засiдання повного складу Кабiнету, ймовiрно вiдразу пiсля трансляцii, а тому iнженерам Бi-бi-сi доведеться швидко залишити примiщення. Потiм ПМ зустрiнеться з верховними комiсарами домiнiонiв. Начальники штабiв прибудуть з хвилини на хвилину – проведете iх до ПМ, щойно вони з’являться. Вам я доручаю конспектувати перебiг зустрiчi, щоб ПМ мiг поiнформувати про неi Кабiнет мiнiстрiв.
– Атож, сер.
– Як вам вiдомо, Парламент вiдкликаеться. Вiн збираеться виступити перед палатою громад про кризу завтра ближче до вечора. Розкладiть для нього всi вiдповiднi нотатки та телеграми за останнi два тижнi в хронологiчнiй послiдовностi.
– Атож, сер.
– Гадаю, вам доведеться залишитися на нiч. – Пiд вусами Клеверлi промайнула примара посмiшки. Вiн нагадав Легату м’язистого християнина-вчителя фiзкультури в пересiчнiй середнiй школi для хлопчикiв. – Шкода вашого ювiлею, але на це немае ради. Упевнений, ваша дружина зрозумiе. Спати можете в кiмнатi чергового клерка на третьому поверсi.
– Це все?
– Наразi все.
Клеверлi начепив окуляри й почав вивчати якийсь документ.
Легат повернувся до свого кабiнету й важко сiв за стiл. Висунув шухляду, дiстав каламар й опустив у нього перо. Вiн не звик до нотацiй. «Бiсiв Клеверлi!» – думав вiн. Рука злегка тремтiла, i перо черкнуло об скляний край каламаря. Мiс Вотсон зiтхнула, але голови не пiдвела. Г’ю потягнувся до дротяного лотка на столi лiворуч i взяв теку з телеграмами, якi нещодавно надiйшли з Форин-офiсу. Але не встиг вiн розв’язати рожеву тасьму, як на порозi з’явився сержант Рен, що служив на Даунiнг-стрiт посильним. Як завжди, Рен захекався; на вiйнi вiн втратив ногу.
