У головi Самсона продовжували нагромаджуватися шуми, важко зрушили поруч меблi з протяжним скрипом по дерев’янiй пiдлозi. Вiн уже почав здогадуватися, звiдки все це чуе. І вiд цього зробилося йому страшно, страшно й незручно перед сiм’ею Надii.
– Вибачте, менi треба бiгти! – Вiн повернувся до вiкна спиною, подивився на дверi в коридор i пройшов туди поспiшним кроком. Зiстрибнув по дерев’яних сходах до виходу з будинку. І по вулицi дiйсно побiг, вiдчуваючи в ногах i силу, i втому, i намагаючись не наступати на розкиданi по брукiвцi мерзлi окрушини смiттевих заметiв, iз якими, схоже, суботник напередоднi боровся по всьому мiсту. Пiсля декiлькох хвилин бiгу вiн зменшив мимоволi крок, вiдчув, що навалюеться на його плечi тягар, якого йому не знести. І тут побачив попереду на узбiччi прольотку з вiзником. Застрибнув.
– Жени до мiлiцii на Тарасiвську! – крикнув нерухомому телепню, що сидiв на переднiй лавцi.
Той, у шапцi з опущеними вухами, обернувся, i побачив Самсон його ворожi очi, i скривлений рот, i рiдкувату борiдку.
– Не поiду! – прошипiв вiн. – Я свою гнiду вашими талончиками з печаттю не нагодую! Менi на овес треба працювати!
Витягнув Самсон iз кишенi пальта «керенку»-сороковку. Товста кисть вiзника висунулася з довгоi труби широкого рукава мiшкуватоi, у безлiчi складок, пiдперезаноi червоним поясом темно-синьоi чумарки, вихопила «керенку», i тут же немов плечi у вiзника пiднялися, а насправдi пiдвiв вiн тiльки праву руку та шмагонув свою гнiду, прикрикнувши: – Но! Но!
І застукали колеса дрожок по брукiвцi, а Самсон, намагаючись вiдсапатися, роззирався на всi боки i вперед теж заглядав.
Коли тiльки закричав вiзник: «Тпру!», натягнувши поводи, а коняка ще не зупинилася, зiстрибнув уже Самсон на дорогу й у вiдчиненi дверi мiлiцейськоi установи забiг. І вiдразу по сходах нагору, перехоплюючи лiвою рукою червонi перила. Зупинився бiля дверей кабiнету, який йому Найден визначив. Перед його столом ниць червоноармiець лежав. Праворуч, на пiдлозi, спершись спиною об низ крiсла, лежав сам Найден, прикриваючи долонею рану над серцем, через яку верхня частина френча потемнiла, наситившись кров’ю. Два червоноармiйця, якi стояли чомусь бездiяльно злiва, покосилися на Самсона. А вiн кинувся до Найдена.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
