До Фелiцii Бауер
Люба Ф., у мене е лише десять хвилин i навiть не повних. Що менi робити й писати наспiх? Спочатку подякувати за те, що Ти вказуеш серпень як мiсяць звiльнення, вiн повинен ним i лишитися. Я виглядав «страшенно жалюгiдно», безперечно, i почувався так само, такий вигляд я завоював собi за пiв року. Догляд за мною не допомiг би, плин часу допоможе й кожен день, на який Ти наближаеш цю мить, допоможе, а також допоможуть усяка довiра й усяке терпiння, якi Ти виявляеш до мене, а останне – найбiльше. Ми ж (небезпечно наспiх виказувати такi категоричнi зауваження), ми ж абсолютно протилежнi люди, тож мусимо мати терпiння одне до одного, мусимо мати погляд, майже богоподiбний, даний лише найвищому людському почуттю на необхiднiсть, на правду i, врештi-решт, на невiддiльнiсть iншоi людини. Я, Ф., маю цей погляд, тому i моя вiра в наше майбутне е мiцною. Якщо ж мене колись торкнеться хоч найменший промiнь такого Твого погляду, я затремчу вiд щастя.
Франц
Напиши менi одразу, хай це буде хоч кiлька слiв.
Я не змiг би хоч чим-небудь потiшити фройляйн Брюль? Я не можу чути про дiвчат, що плачуть.
19 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Що за радiсть, кохана, хоч колись почути вiд Тебе докiр про листи. Звiсно, я мав би вже написати Твоiй матерi, а зробив це лише сьогоднi. Я мав би надiслати Твоему батьковi книгу одразу у вiвторок, а надiслав ii лише в п’ятницю. Але, по-перше, я зовсiм не пунктуальний у написаннi листiв (листи до Тебе е не листами, а скигленням i скреготiнням зубiв), моя рука й так важка, а коли вiд Тебе не приходить жодноi вiстки, як це було нещодавно, ця рука стае взагалi паралiзованою i не може навiть запакувати книгу для Твого батька.
Чи усвiдомлюю я те, що повнiстю належу Тобi? Я не мусив це усвiдомлювати, я знаю це вже пiвтора року. Заручини нiчого не змiнили в цьому, бо це усвiдомлення неможливо змiцнити сильнiше. Навпаки, iнодi я думаю, що Ти, Ф., [Тобi] не завжди повною мiрою зрозумiло те, наскiльки i яким чином я Тобi належу. Але терпiння, усе проясниться, Ф., от-от все проясниться, i ми будемо найближчими людьми. Наймилiша, кохана, Ф., якби ж ми були вже такими! Кiлька коротких зустрiчей недiлями в Берлiнi, кiлька днiв у Празi не можуть вирiшити всього, навiть якщо в сутностi все давно вже вирiшено, можливо, вiд мого першого погляду у Твоi очi.
Кожен думав про свое, я думав, що Ти вiдповiси моiй матерi, i забув написати Твоiй матерi. Ти пишеш, що Ти змушена запросити себе сама. Як же так? Ти хiба не отримала листа вiд моеi матерi вiд минулого понедiлка, в якому вона запрошувала Тебе i, певно, дуже сердечно?
Друг мого дядька з Мадрида (Альфреда Левi), який працюе при посольствi Австрii у Мадридi, був у нас, i я ходив з ним на невеличку прогулянку. Дивно ось що: зараз вже пiзно, ми багато гуляли, з нами були також Оттла[12 - Оттла, Оттiлiя Кафка (1892–1942) – наймолодша сестра Франца Кафки, з якою у нього були особливо близькi та теплi стосунки.] i кузина, ще зустрiли iнших знайомих, а зараз, оскiльки пiсля цього незвичного для мене заняття я сiдаю (в останнi роки я, справдi, вдень прогулююсь один або з Фелiксом, iншим Фелiксом), отже, я сiдаю, аби написати Тобi, i я помiчаю, що зовсiм не обдумую листа, а пiд час усiеi прогулянки, у трамваi, у Баумгартенi[13 - Баумгартен – один з найстарiших i найбiльших паркiв у пiвнiчно-захiднiй частинi Праги. Чеська назва – Стромовка.], бiля ставка, коли слухав музику, iв хлiб з маслом (я з’iв навiть одну скибку хлiба з маслом пiсля обiду, одне неподобство за iншим), дорогою додому постiйно думав лише про Тебе, про Тебе одну. У душi я настiльки единий з Тобою, що з цим не може зрiвнятися жодне благословення рабина.
У газету я подам оголошення[14 - Ідеться про офiцiйне оголошення про заручини, яке належало опублiкувати одночасно з боку нареченого i нареченоi. Скромне оголошення вiд Кафки з’явилося лише в п’ятницю, 24 квiтня 1914 року в газетi «Prager Tageblatt»: «Д-р Франц Кафка, вiцесекретар Товариства страхування працiвникiв вiд нещасних випадкiв у Празi, оголошуе про заручини з фройляйн Фелiцiею Бауер з Берлiна».] лише завтра – на вiвторок. Завтра мiй начальник повертаеться з вiдрядження, i я не хотiв би, щоб оголошення з’явилось у газетi ранiше, доки я особисто не скажу йому про це. У середу Ти отримаеш газету. Звичайно, про це вже знають майже всi, кого це стосуеться. Що ж сказали Твоi друзi й знайомi, чи багато з них плiткували про це з перукарем? А втiм, тепер так буде завершуватися кожен лист – я думаю, що Тобi варто незабаром приiхати. Коли ж, Ф., коли ж?
Твiй Франц
Напиши менi, будь ласка, одразу про головнi болi.
20 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Моя кохана, зараз ввечерi я прийшов додому – безглуздо тинявся, на тенiсних майданчиках, на вулицях, у конторi (чекав, що там, можливо, буде вiстка вiд Тебе) – i ось знаходжу Твого листа. Я не в змозi щось робити, якщо не маю вiстки вiд Тебе, я був, справдi, не в змозi подати невелике оголошення в газету, дарма що це все ж можливо, оскiльки я розказав про це начальнику. Але я не змiг, мiж iншим, цього також не було i в газетi «Berliner Tageblatt».
Я навiть вже не пам’ятаю, чим я останнiм часом був так зайнятий, не було нiчого дуже важливого. За неважливим минають днi, i сьогоднi не виняток. Що за тимчасове життя без Тебе!
Звичайно, я бачуся з Максом, навiть щодня. Тiльки ми, якщо придивитися, вже не такi й близькi одне одному, якими були ранiше, i то – лише час вiд часу. (Нiколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надiшлю Тобi двi лiтературнi дрiбнички з наших подорожей, одну стерпну вiд мене та одну зовсiм нестерпну, написану нами обома[15 - Ідеться про два коротких лiтературних твори – «Рiхард i Самуель» i «Аероплани в Брешii», написанi Францом Кафкою i Максом Бродом разом пiд час однiеi з iхнiх подорожей.]. Я не обiцяю сiм мiшкiв гречаноi вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моеi матерi, про поштово-рекламнi марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» i про розiрвання договору з лiкаркою для мене. Я теж обiцяю сiм мiшкiв гречаноi вовни, але моеi вовни зовсiм не так багато). Ми (ще раз, задля впевненостi: Макс i я) з моеi вини бiльше не такi близькi, вiн не вiдчувае цього у своiй щиростi й присвятив менi свiй новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16 - «Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублiкований у щомiсячнику «Die Wei?en Bl?tter» (сiчень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництвi Курта Вольфа. Роман мае присвяту: «Моему друговi Францу Кафцi».], одну зi своiх найособистiших книг, болючу, вистраждану iсторiю.
Але й моя вина не е, власне, виною або е нею лише незначною мiрою. Я незрозумiлий Максу, i там, де я йому незрозумiлий, вiн помиляеться. Останнiм часом я попри всю зовнiшню балакучiсть (цю ваду Ти ще не знаеш, i в Тебе самоi ii немае, i за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутiшим, усе вiдлюдькуватiшим попри внутрiшню потребу говорити, i навiть попри бажання спiлкування з боку iнших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишнiсть поблизу них, нездатнiсть налагодити повноцiннi безперервнi стосунки, я так рiдко можу дивитися на iнших зi сторони (чи розумiеш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рiдко хто так здатний, як я, мовчки в напiвблизькостi, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17 - Два дядьки – Зiгфрiд Левi, сiльський лiкар у Трiшi (Тршештi), Моравiя. Рудольф Левi – бухгалтер у Празi.], один з мiста Трiш в Моравii, iнший – з Праги, дивакуватий, я мушу закiнчувати листа i, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрiбний страх, повiр менi, ми ж довiряемо одне одному, хiба нi? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розумiти людей так глибоко, що це мене самого лякае. Це я можу, але це вмiння, якщо я не пишу, е для мене, справдi, майже небезпекою. Тiльки не iснуе для мене жодноi небезпеки, оскiльки в мене е Ти, i для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодноi.
Франц
Нiяких головних болей, жодних! Вiдпишися вiд лiкарки! Приiжджай якнайскорше! Збирай речi!
21 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Це безглуздя, це хвороба, Ф., якщо немае вiд Тебе листа чи хоча б вiстки, то я не можу нiчого робити, i навiть подати оголошення в газету. Не те щоб я так хвилювався, як ранiше, ми пов’язанi одне з одним (так голосно каже B. T. [ «Berliner Tageblatt»], а мое серце каже про це тихiше, але певнiше), i неважливо, що не приходить вiстка, це, мабуть, навiть добре, якщо Ти використовуеш перерви у своiй нескiнченнiй роботi дiйсно для вiдпочинку, а не для написання листiв; але, попри це, я все ж подам оголошення лише завтра, отримаеш Ти його в п’ятницю. Але це не означае розлад мiж нами, Ф., за моiм вiдчуттям, газети взагалi не мають до нашоi справи жодного стосунку. Оголошення в «Berliner Tageblatt» е навiть трохи моторошним, оголошення дня урочистого прийому звучить так, нiби там йдеться про те, що Ф. К. [Франц Кафка] в День Святоi Трiйцi показуватиме смертельний номер у вар’ете. Але нашi iмена виглядають так тепло й добре разом, це добре й мусить бути так.
Вже пiзно, я отримав термiнового листа лише зараз о 9-й, у будь-якому разi вiн прийшов у контору лише по обiдi. Найщирiшi вiтання, дякую за поцiлунок, однак не можу вiдповiсти на нього, якщо цiлувати на вiдстанi, то падаеш зi своiм поцiлунком i добрими намiрами в пiтьму та безглуздя, замiсть того, аби торкнутися далеких улюблених уст.
Франц
22 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Моя люба Ф., я списав уже весь поштовий папiр, лише цей клаптик Твого листа ще лишився. Слухай, я думав, що заручившись з Тобою, зможу забезпечити Тобi бiльше вiльного часу, а, вочевидь, додав Тобi ще бiльше роботи. Дуже шкода! Вiд Твого батька я нинi отримав дуже люб’язного листа; моя мати чомусь хвилюеться через деякi слова вiд Тебе до мого батька. Що за справи! Приiжджай якнайскорше, одружимося й покiнчимо з цим. Гарна квартира, про яку я розповiдав, звiльниться лише в лютому, i навiть це непевно. Інша гарна, зручно розташована, достатньо дорога квартира зi стiлькома ж беззаперечними перевагами, як i недолiками, лишаеться заброньованою до вечора 2-го травня. Це означае, що Ти маеш бути в Празi найпiзнiше 1-го травня.
Як щодо вiзиту до фройляйн Грете?
Франц
24 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Це третiй лист, який я сьогоднi починаю. Знову й знову сьогоднi в листи до Тебе втручаеться Твiй знайомий з Бреслау[18 - Бреслау – нiмецька назва польського мiста Вроцлав.], iм’я якого навiть не з впертостi, але все ж з якоiсь причини не можу запам’ятати; навiть його зовнiшнiсть я не можу запам’ятати, попри те, що бачив його достатньо велике зображення, що висiло у Тебе в кiмнатi. Однак його самого я не можу забути; це частково Твоя вина, Ти менi розповiла про нього замало зрозумiлого й забагато натяками.
Сьогоднi я не отримав вiд Тебе жодного слова, це не найгiрше; гiрше те, що я вже, мабуть, дев’ять мiсяцiв не отримував вiд Тебе жодноi спокiйно написаноi сторiнки.
Я дякую Тобi за листа до батькiв, вiн iм обом дуже сподобався. У листi менi знову впало у вiчi те, якою дивною е Твоя мова. Ти легко розкидуешся такими словами, як «жахливо», «страшенно», «надзвичайно», «приголомшливо», Ти намагаешся уникати слова «дуже», що справдi характеризуе, i замiнюеш його на слово «досить», що характеризуе неточно й стримано.
У недiлю, Ф., Ти не отримаеш вiд мене листа, тому не гнiвайся через це, я не люблю писати додому; як чужа для сiм’i людина я б змiг написати; якщо ж з цього кепкували, то це були злi жарти; нинi б жартували й могли б жартувати про це лише по-доброму i це, саме це, завдало б менi болю.
Твiй лист до моiх батькiв розчарував мене передусiм через дату Твого вiзиту. Як? Ти хочеш приiхати аж 5-го? Чому аж 5-го? Але ж Твiй начальник вже повернувся. І що менi робити з квартирою, яку я з такими зусиллями забронював до 2-го?
Що за сумнi повiдомлення я роблю Тобi сьогоднi! Дозволь менi принаймнi поцiлувати Твою руку, аби я мiг заховати в нiй свое обличчя.
Ф.
26(?) квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Люба Ф., про двi речi Ти не пишеш, попри те, що знаеш, що обидвi через Тебе (мене зараз лиши осторонь!), саме через Тебе дуже мене засмучують. Про одну я досi зовсiм не питав, це Твiй брат. Якось Ти менi написала, що в Берлiнi детально розкажеш про нього, але нiчого не розказала, я лише прочитав одного листа й змiг зробити з нього висновок, як багато Ти менi в цiй справi не казала того, що стосуеться Тебе, я повторю, лише того, що стосуеться Тебе. Але зараз Ти й далi мовчиш.
Друга рiч – це Твiй знайомий з Бреслау. Я не боюся вiдкрито питати про це, адже якщо це ще вагома примара, вiн i незвано з’явиться, якщо ж вiн бiльше не мае впливу, тодi я i не розбуджу його цим питанням. Не обiцяй розповiсти про це пiд час зустрiчi, Ти й ранiше не могла виконати такi обiцянки. Розкажи про це вiдверто або скажи прямо, чому Ти не можеш про це говорити. Є стiльки всього, чого не можна вiдверто сказати, у чому не можна довiритися через власну слабкiсть або слабкiсть спiврозмовника, тим бiльшою е зобов’язанiсть висловлюватися вiдверто там, де можлива вiдвертiсть. Зображення може спокiйно висiти у Твоiй кiмнатi, але й менi б хотiлося мати спокiй у своiй.
Ф.
Що ж стосуеться експресивних слiв, Ти мене трохи неправильно зрозумiла. Дивними е не вони самi, дивним е те, що, з одного боку, Ти обираеш цi «гiгантськi» пустi слова (з нiжних дiвочих вуст вони виходять важко й неприродно), з iншого боку, Ти надаеш перевагу i невиразним словам, якi мало означають, а, власне, «гiгантськими» словами не доносиш думку, а просто оминаеш правильний ii виклад.
Вiзити можуть завдавати Тобi багато клопоту, але все ж можуть приносити й задоволення, чи не так? Кожному свое, Ти приймаеш гостей, я – примар.
Я отримую достатньо привiтань, але, певно, не так багато, як Ти. Першi я вiдкривав, пiзнiшi – вже нi. Вкладену листiвку я вiдправляю для Твоеi тiтки, вона вiд чоловiка, якого, як вона стверджуе, знае.
Отже, Ти приiжджаеш у п’ятницю; це вже точно. Якщо Ти хочеш подивитися квартиру, то це крайнiй термiн. Квартира дуже гарна; якщо пiд час огляду буде така ж гарна погода, як зараз, тодi Ти ii обереш, в iншому разi Ти сумнiватимешся. Вона розташована досить далеко, серед природи, простора, в нiй три кiмнати, два балкони, одна тераса, за тисячу двiстi крон, це чимала сума, власне, бiльша, нiж ми можемо платити. Я говорю так, нiби маю уявлення про те, скiльки ми можемо платити.
