– Насмiлюсь доповiсти, пане старший лiкарю, чогось не кращае.
Швейка пiддали новим тортурам.
У цей час удова пiхотного генерала баронеса фон Боценгейм мала дуже багато клопоту з розшуками солдата, повiдомлення про якого недавно надрукувала «Богемiя». У ньому розповiдалось, як вiн, калiка, наказав везти себе на iнвалiдному вiзочку до призовноi комiсii, гукаючи: «На Белград!» Цей вияв патрiотизму дав привiд редакцii «Богемii» закликати читачiв збирати грошi на користь вiрнопiдданого героя-калiки.
Управлiння полiцii допомогло встановити, що прiзвище цього вояка Швейк, i далi справа пiшла вже легше. Баронеса фон Боценгейм узяла з собою компаньйонку i камердинера з кошиком та й поiхала на Градчани.
Бiдолашна панi баронеса зовсiм не уявляла собi, що значить лежати у вiйськовому лазаретi гарнiзонноi тюрми. Дверi тюрми iй вiдчинила тiльки вiзитiвка. У канцелярii з нею розмовляли дуже чемно. За п’ять хвилин баронеса вже знала, що розшукуваний нею «der brave Soldat»[82 - Бравий солдат (нiм.).] лежить у третьому бараку, лiжко № 17. Їi супроводив геть отетерiлий доктор Грюнштейн.
Швейк пiсля звичайноi щоденноi процедури, прописаноi лiкарем Грюнштейном, саме сидiв на лiжку, оточений групою худих, мов хорти, виголоднiлих симулянтiв, якi й досi не здавали позицiй та запекло воювали з лiкарем Грюнштейном на грунтi сувороi дiети.
Коли б хто послухав iхню розмову, то подумав би, що опинився в товариствi кулiнарiв вищоi куховарськоi школи або на гастрономiчних курсах.
– І звичайнiсiнькi лойовi шкварки можна iсти, поки вони ще теплi, – оповiдав один, який лежав тут iз хронiчним катаром шлунка. – Коли лiй починае шкварчати, iх треба вiджати досуха, посолити, посипати перцем, i, я вам скажу, жоднi гусячi шкварки з ними не зрiвняються.
– Не надто там iз гусячими шкварками. Свинячим шкваркам ще умитися треба перед ними, – сказав чоловiк iз раком шлунка. – Нема нiчого смачнiшого за гусячi шкварки. Ясно, iх треба шкварити аж до золотистого кольору, як це роблять евреi. Беруть жирну гуску, здирають сало разом iз шкурою i смажать.
– А знаете, ви помиляетеся щодо цих свинячих шкварок, – зауважив Швейкiв сусiда. – Звичайно, я говорю про шкварки з домашнього сала, або, як iх називають, домашнi шкварки. На колiр вони не брунатнi й не жовтi. Це мусить бути щось середне мiж цими двома вiдтiнками. Такi шкварки не повиннi бути нi надто м’якi, нi надто твердi, щоб не хрумтiли, бо тодi вже вони пересмаженi. Вони повиннi танути на язицi, щоб вам при цьому здавалося, нiби сало тече по вашому пiдборiддi.
– А хто з вас iв шкварки з кiнського сала? – почувся чийсь голос, але нiхто не вiдповiв, бо в палату вбiг фельдшер.
– Всi по лiжках! Сюди йде велика княгиня. Не вистромляйте брудних нiг з-пiд ковдри!
Навiть сама велика княгиня не могла б увiйти з такою пишнiстю, як це зробила баронеса фон Боценгейм. За нею ввiйшов цiлий почет, у якому не бракувало навiть лазаретного фельдфебеля-рахiвника. У цих вiдвiдинах вiн вбачав таемничу руку ревiзii, яка вiдiрве його вiд тепленького мiсця в тилу й кине на поталу шрапнелi десь пiд дротянi загородження на позицiях.
Вiн був блiдий, але ще блiдiшим був лiкар Грюнштейн. Перед його очима витанцьовувала маленька вiзитiвка староi баронеси з титулом «Вдова генерала» i все те, що могло бути пов’язане з цим титулом: зв’язки, протекцii, скарги, переведення на фронт та iншi страшнi речi.
– Ось i Швейк, – сказав лiкар з удаваним спокоем, привiвши баронесу фон Боценгейм до Швейкового лiжка. – Зносить усе дуже терпляче.
Баронеса фон Боценгейм сiла на приставлений до Швейкового лiжка стiлець i промовила:
– Чеський фояк, топрий фояк, калiк-фояк, пути топлесний фояк, я туже любиф чеський австрiець. – При цьому вона гладила Швейка по неголеному обличчi й вела далi: – Я читала фсi газет, я вам принести хамати, кусайт, смоктайт, курить, чеський фояк – топрий фояк! Johann, kommen Sie her![83 - Йоганне, iдiть-но сюди! (нiм.)]
Камердинер, який своiми настовбурченими бакенбардами скидався на Бабiнського[84 - …який своiми настовбурченими бакенбардами скидався на Бабiнського – Бабiнський Вацлав (1796—1879) – вiдомий в Чехii розбiйник. Прибл. в 1830 р. (ймовiрно, пiсля дезертирства) зiбрав банду i почав займатися грабунками. В 1832 р. був затриманий в с. Куржiводи (пiд час затримання покусав старосту). Симулював божевiлля. Через 4 мiсяцi втiк з празького «Будинку для iнвалiдiв» i продовжував коiти злочини, зокрема вчинив кiлька вбивств. В 1840 р. був засуджений до 20 р. ув’язнення суворого режиму за розбiйнi напади, крадiжки, насильство над посадовцями, пiдробку документiв тощо, причому половину епiзодiв не було доведено. Пiсля ув’язнення працював садiвником у жiночому монастирi в Ржепах пiд Прагою, де й помер. В похилому вiцi страждав на душевнi розлади. В народi мав репутацiю «добросердного розбiйника». Став героем народних пiсень та легенд. На фотографii зображений з розкiшними бакенбардами.], притяг до лiжка чималий кошик, тодi як компаньйонка староi баронеси, висока дама з заплаканим обличчям, сiла до Швейка на лiжко й поправляла в нього за спиною солом’яну подушку, бо була непохитно переконана, що саме так належить поводитися з хворими героями.
Баронеса тим часом виймала з кошика подарунки. Дюжину смажених курчат, загорнутих у рожевий атласний папiр i перев’язаних чорно-жовтою шовковою стрiчкою, двi пляшки якогось вiйськового лiкеру «Gott, strafe England»[85 - Боже, покарай Англiю (нiм.).]. На другому боцi пляшки були зображенi Франц Йосиф з Вiльгельмом, якi трималися за руки, начебто хотiли гратися в «кролика в ямцi»: «Ти не в силi вже скакати, поможу тобi стрибати». Потiм баронеса витягла з кошеля ще три пляшки вина для одужуючих i двi пачки цигарок. Вона елегантно розклала все на порожньому лiжку бiля Швейка.
Потiм тут же з’явилась i гарно оправлена книжка «Картинки з життя нашого монарха», написану заслуженим головним редактором нашоi теперiшньоi урядовоi газети «Чехословацька республiка», який ладен був скочити в воду за старого Франца Йосифа. Були на лiжку також плитки шоколаду з тим самим написом «Gott, strafe England» i знову ж таки з портретом австрiйського та нiмецького iмператорiв. Але тут вони вже не трималися за руки, а стояли окремо, обернувшись один до одного спиною. Поруч баронеса поклала гарненьку подвiйну щiточку для зубiв з написом «Viribus unitis»[86 - Об’еднаними силами (лат.).], щоб кожен, хто буде чистити зуби, згадував Австрiю. Елегантним i дуже потрiбним на фронтi в окопах даруночком був манiкюрний набiр. На коробцi малюнок, на якому було зображено, як рветься шрапнель, а чолов’яга в касцi з багнетом напереваги кидаеться в атаку. Пiд малюнком стояв напис: «F?r Gott, Kaiser und Vaterland!»[87 - За Бога, цiсаря i Батькiвщину! (нiм.)] На пачцi печива малюнка не було, зате на нiй написали такий вiрш:
?sterreich, du edles Haus,
steck deine Fahne aus,
la? sie im Winde wehen,
?sterreich muss ewig stehen!
з чеським перекладом на другому боцi:
Австрiе, шляхетний доме,
Вистав прапор, нам знайомий,
Хай його розмае вiтер —
Австрii навiки жити!
Останнiм дарунком був вазон iз бiлим гiацинтом.
Коли все те виклали на лiжко, у баронеси фон Ботценгейм вiд розчулення потекли сльози, а в деяких зголоднiлих симулянтiв – слина. Компаньйонка баронеси пiдпирала Швейка, що сидiв у лiжку, i теж пускала сльози. Було тихо, мов у церквi. Раптом Швейк порушив цю тишу. Вiн молитовно склав руки i заговорив:
– Отче наш, iже еси на небесех, та святиться iм’я твое, та прийде царствiе твое… Пардон, ласкава панi, це не те, що я хотiв сказати: Господи Боже, отче небесний, благослови нам цi дари. З твоеi щедроi руки ми будемо iх споживати. Амiнь.
По цих словах вiн ухопив iз лiжка курча й почав рвати його зубами. Лiкар Грюнштейн стежив за ним переляканими очима.
– Ах, як йому, цьому фоячковi, смачно, – екзальтовано шепотiла стара баронеса лiкаревi Грюнштейну, – вiн уже, напевно, видужав i може йти на фронт. Я дуже, дуже рада, що це йому так на користь.
Потiм вона почала ходити вiд лiжка до лiжка роздаючи цигарки й шоколаднi цукерки, пiсля обходу знову повернулася до Швейка й, погладивши його по головi, сказавши: «Beh?t euch Gott»[88 - Хай вас Бог береже (нiм.).], – вийшла з палати в супроводi свого почту.
Поки лiкар Грюнштейн, провiвши вниз баронесу, повернувся назад, Швейк устиг роздати курчат. Пацiенти з такою швидкiстю ум’яли iх, що лiкар Грюнштейн знайшов лише купу кiсток, обгризених начисто, немовби тi курчата за життя потрапили в гнiздо кондорiв, а потiм iх обгризенi кiстки кiлька мiсяцiв вибiлювало сонце.
Зникли також i военний лiкер, i три пляшки вина. Пропали в шлунках пацiентiв i плитки шоколаду, i пачка печива. Хтось випив навiть флакон лаку для нiгтiв з манiкюрного набору й надкусив зубну пасту, додану до щiточки.
Лiкар Грюнштейн знову став у бойову позу й виголосив довгу промову. У нього немов камiнь iз серця спав, коли гостi вже пiшли. Купа обгризених кiсток пiдтвердила його думку про невиправнiсть пацiентiв.
– Солдати, – почав вiн, – коли б ви мали хоч трохи розуму, ви б не чiпали цього, а сказали б собi: «Якщо ми це зжеремо, то старший лiкар нам не повiрить, нiби ми тяжко хворi». Ви самi довели, що не цiнуете моеi доброти. Я промиваю вам шлунок, ставлю клiзми, намагаюся тримати вас на суворiй дiетi, а ви замiсть вдячностi набиваете своi кендюхи аж по саму зав’язку. Чи, може, ви хочете захворiти на катар шлунка? Не вийде. Ранiше нiж ваш шлунок спробуе все це перетравити, я вам вичищу його так грунтовно, що будете згадувати про це до самоi смертi та ще й дiтям своiм розповiдатимете, як ви одного дня пожерли курчат та напхалися рiзними iншими ласощами i як усi тi лагоминки не втримались у вашому шлунку й чверть години, бо iх викачали. Отже, гайда тепер за мною, запам’ятайте, я не такий вiслюк, як ви, а трохи мудрiший, нiж усi ви разом. Крiм того, повiдомляю, що завтра ж пришлю до вас комiсiю, бо ви вже довгенько валяетеся тут, а тим часом нiхто з вас не хворий. Ви це щойно самi довели, засмiтивши собi шлунки протягом якихось п’яти хвилин… Кроком руш!
Коли дiйшла черга до Швейка, лiкар Грюнштейн глянув на нього, й спогад про сьогоднiшнi таемничi вiдвiдини примусив його спитати:
– Ви знаете панi баронесу?
– Я ii незаконнонароджений син, – спокiйно вiдповiв Швейк. – Маленьким вона мене кинула, а тепер знову знайшла…
Лiкар Грюнштейн лаконiчно сказав:
– Поставте потiм Швейковi ще одну клiзму.
Ввечерi на лiжках було сумно. Кiлька годин тому шлунки в усiх були наповненi рiзними гарними й смачними речами, а тепер там хлюпав лише рiденький чайок зi скибочкою хлiба.
Номер двадцять перший бiля вiкна промовив:
– А чи повiрите, друзi, що я люблю смажених курчат бiльше за печених? Хтось пробурчав:
– Висповiдайте його пiд ковдрою!
Та пiсля невдалого частування всi так ослабли, що нiхто навiть не ворухнувся.
Лiкар Грюнштейн дотримав слова: перед полуднем прийшло кiлька вiйськових лiкарiв з горезвiсноi комiсii.
Вони йшли повагом повз ряди лiжок, i було лише чути: «Покажiть язика!»
Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очi самi заплющились.
– Насмiлюсь доповiсти, пане штаб-лiкарю, далi язик уже не вистромлюеться.
