Мiж Швейком i комiсiею зав’язалася цiкава розмова. Швейк запевняв, що зробив це зауваження, боячись, аби лiкарi не подумали, нiби вiн ховае вiд них язика.
Члени комiсii дiаметрально розiйшлися в своiх думках стосовно Швейка.
Половина з них запевняли, що Швейк – це «ein bloder Kerb»[89 - Ідiот (нiм.).], a друга – що вiн падлюка, який глузуе з вiйськовоi служби.
– Чорт вас забери! – заверещав на Швейка голова комiсii. – Ми вас виведемо на чисту воду!
Швейк дивився на комiсiю з божественним спокоем невинноi дитини.
Старший штаб-лiкар пiдступив до нього впритул:
– Я б хотiв знати, про що ви, морська свиня, зараз думаете?
– Насмiлюсь доповiсти, я взагалi не думаю.
– Himmeldonnerwetter![90 - Грiм побий! (нiм.)] – вигукнув один iз членiв комiсii, брязнувши шаблею. – Отже, вiн взагалi не думае. А чому ж ви, сiамський слоне, не думаете?
– Насмiлюсь доповiсти, я тому не думаю, що на вiйськовiй службi солдатам думати заборонено. Коли я свого часу служив у дев’яносто першому полку, нам наш пан капiтан завжди казав: «Солдат не повинен думати сам. За нього думае начальство. Як тiльки солдат починае думати, це вже не солдат, а якийсь вошивий цивiльний. Думання не призведе…»
– Заткнiть пельку! – люто перепинив Швейка голова комiсii. – Ми про вас уже маемо iнформацiю. Der Kerl meint, man wird glauben, er sei ein wirklicher Idiot…[91 - Вiн думае, що хтось повiрить, нiби вiн справдi iдiот… (нiм.)] Ви не iдiот, Швейку, ви хитра бестiя, пройдисвiт, хулiган, падлюка.
– Насмiлюсь доповiсти, розумiю.
– Я вже сказав вам, щоб ви заткнули пельку, чули?
– Насмiлюсь доповiсти, я чув, «заткнути пельку».
– Himmelherrgott![92 - Хай вам чорт! (нiм.)] Ну й мовчiть, коли я вам наказав, ви ж добре знаете, що вам не дозволено патякати.
– Насмiлюсь доповiсти, я знаю, що «менi не дозволено патякати».
Пани офiцери перезирнулись i закликали фельдфебеля.
– Оцього, – сказав старший штаб-лiкар, показуючи на Швейка, – вiдведiть униз до канцелярii та зачекайте на нашу реляцiю та рапорт. У гарнiзоннiй тюрмi йому це патякання виб’ють iз голови. Хлоп здоровий, як бик, а симулюе, i до того ще патякае та глузуе зi свого начальства. Вiн гадае, що ми тут задля забавки, а вiйсько – це жарт i смiшки. Там, у гарнiзонi, вам, Швейку, покажуть, що армiя – це не собаче весiлля.
Швейк пiшов з фельдфебелем до канцелярii й дорогою через подвiр’я мугикав пiд нiс:
Я собi вже змалку думав,
Що вiйна – це жарт,
Повоюю тижнiв зо два,
Й повернусь назад.
Тодi як у канцелярii черговий офiцер горлав на Швейка, що таких, як вiн, Швейк, треба розстрiлювати, нагорi в лазаретних палатах комiсiя мордувала симулянтiв. Із сiмдесяти пацiентiв врятувалося тiльки двое. Один був без ноги: вiдiрвало гранатою, а другий мав справжню костоiду. Лише цi не почули слiвця «tauglich», а решта, в тому числi й трое вмираючих сухотникiв, були визнанi придатними до вiйськовоi служби.
Старший штаб-лiкар не проминув нагоди виголосити промову. Його промова була пересипана найрiзноманiтнiшими лайками, але щодо змiсту – дуже коротка. Всi вони – худоба i лайно, та коли вiдважно воюватимуть за найяснiшого цiсаря, знову зможуть повернутися до людського суспiльства, й тодi пiсля вiйни iм навiть вибачать iхню спробу симулювати й вiдкрутитися вiд фронту. А втiм, щодо нього, лiкаря, то вiн у це не вiрить, бо певен, – на усiх iх чекае зашморг.
Якийсь молоденький вiйськовий лiкар з чистою i не зiпсутою поки що душею попросив у старшого штаб-лiкаря слова. Його промова вiдрiзнялася вiд промови начальника оптимiзмом i наiвнiстю. Говорив вiн по-нiмецькому.
Цей молодик довго розводився про те, що кожен, хто покине лазарет, аби повернутися до своiх полкiв на фронт, повинен бути переможцем i лицарем. Вiн переконаний, – усi вони вправно володiтимуть зброею на полi бою й будуть чесними в усiх справах: як военних, так i приватних. Вони будуть непереможними воiнами й завжди пам’ятатимуть про славу Радецького та принца Євгенiя Савойського[93 - Принц Євгенiй Савойський (1663—1736) – Євгенiй, принц Савойський i Карiньянський, маркграф Салуцький, австрiйський Генералiсiмус. Син начальника швейцарськоi гвардii при дворi Людовiка ХІV. В дитинствi вiдзначався слабким здоров’ям i дiстав прiзвисько «маленький абат». Пiсля вiдмови Людовiка надати пiд командування кавалерiйський полк перейшов на службу до Леопольда І Габсбурга в чинi полковника. Брав участь в австро-турецькiй вiйнi 1683—1699 рр., зокрема у зняттi облоги з Вiдня тощо, Третiй Нiдерландськiй вiйнi та вiйнi за Іспанський спадок (1700—1714), пiд час якоi зробив 12 походiв на Італiю та Нiдерланди. Виявив себе як генiальний полководець. Перемiг туркiв у битвi при Зентi (див. далi), разом з армiею герцога Мальборо – французiв при Удернадi (1708) та Мальплаку (1709). Розбив франц. маршалiв Вандома, Катiна, Вiллеруа, Марсена тощо, часто кiлькiсно поступаючись супротивнику. В 1718—1724 рр. – штатгальтер (правитель) в Австр. Нiдерландах (зараз Бельгiя). Взяв участь в австро-турецькiй вiйнi 1716—1718 рр. (виграв кiлька битв та взяв штурмом Белград) та вiйнi за Польський спадок (1733—1735). Його авторитет як в армii, так i при дворi був незаперечним. У його вiйську панувала сувора дисциплiна, але солдати його дуже любили. Похований у вiденському Соборi Св. Стефана. Його бiографiею захоплювався Суворов, про нього шанобливо вiдгукувався Наполеон.З iнiцiативи Франца Йосифа І в центрi Вiдня було споруджено пам’ятник Є. Савойському, якого зображено верхи.]. Своею кров’ю вони, мовляв, поллють поля слави монархii i переможно докiнчать завдання, поставлене перед ними iсторiею. Смiло, вiдважно, нехтуючи своiм життям, кинуться вони вперед пiд пошарпаними прапорами своiх полкiв до новоi слави й нових перемог.
Потiм у коридорi головний штаб-лiкар сказав цiй наiвнiй людинi:
– Колего, можу вас запевнити, все це даремно. З цих негiдникiв анi Радецький, анi той ваш принц Євгенiй Савойський не виховали б солдатiв. Звертайтеся до них по-ангельському чи по-чортячому – один дiдько. Це – банда.
Глава IX
Швейк у гарнiзоннiй тюрмi
Останнiм притулком людей, що не хотiли йти на вiйну, була гарнiзонна тюрма. Я знав одного позаштатного вчителя, який як математик повинен був служити в артилерii, але, не бажаючи стрiляти з гармат, вiн поцупив у одного поручика годинник, щоб тiльки потрапити до гарнiзонноi тюрми. Вiн учинив так цiлком свiдомо. Вiйна йому не iмпонувала й не зачаровувала його. Вiн вважав iдiотизмом стрiляти у ворога й вбивати шрапнеллю та гранатами по той бiк фронту таких самих нещасних позаштатних учителiв математики.
– Не хочу, щоб мене ненавидiли за насильство, – сказав цей учитель сам собi й спокiйнiсiнько вкрав годинника. Насамперед лiкарi обстежили його психiчний стан, та коли вiн заявив, що хотiв розбагатiти, його вiдправили до гарнiзонноi тюрми. Таких людей, що сидiли в гарнiзонi за крадiжку або шахрайство, було чималенько. Ідеалiсти та неiдеалiсти. Люди, якi вважали вiйськову службу джерелом особистих прибуткiв, рiзнi вiйськовi бухгалтери, тиловi й фронтовi старшини, що чинили всiлякi шахрайства з провiантом i з солдатською платнею, а крiм них, дрiбнi злодюжки, в тисячу разiв чеснiшi за тих харцизникiв, якi iх сюди посадовили. Тут же, в гарнiзоннiй тюрмi, сидiли й солдати за рiзнi провини чисто вiйськового характеру: порушення дисциплiни, спробу пiдняти заколот, дезертирство. Окремо слiд назвати полiтичних в’язнiв. З них 80 вiдсоткiв було зовсiм не винних, а з цих знову ж таки 99 вiдсоткiв засуджували.
Апарат вiйськових ревiзорiв був неперевершений. Такий судовий апарат мае кожна держава, що опинилася перед загальним полiтичним, господарським i моральним занепадом. Ореол колишньоi сили та слави оберiгався судами, полiцiею, жандармерiею й бандою продажних стукачiв.
У кожнiй вiйськовiй частинi Австрiя мала шпикiв. Вони доносили на своiх товаришiв, що спали поруч них, на одних нарах, а пiд час походу дiлилися шматком хлiба.
Для гарнiзонноi тюрми матерiал також постачала державна полiцiя – пани Клiма, Славiчек i К°[94 - Клiма, Славiчек – агенти австрiйськоi, а потiм чехословацькоi полiцii.]. Вiйськова цензура спроваджувала сюди авторiв листування мiж фронтом i тими, кого цi автори залишили вдома в розпачi. Жандарми приводили сюди й зовсiм лiтнiх селян, якi жили вже на утриманнi дiтей. Вони посилали на фронт листи, намагаючись у них втiшити своiх рiдних або змальовували домашнi злиднi, а вiйськовий суд пришивав iм за це зраду й лiпив по дванадцять рокiв ув’язнення.
З градчанськоi гарнiзонноi тюрми дорога вела через Бржевнов на Мотольський плац. Попереду, в супроводi солдатiв iз багнетами, йшов чоловiк у наручниках, а за ним iхав вiз iз домовиною. І на Мотольському плацу звучала урочиста команда: «An! Feuer!»[95 - Вогонь! (нiм.)] А потiм по всiх полках i батальйонах зачитували ще один полковий наказ про розстрiл ще одного призовника, бо вiн посмiв збунтуватися через те, що пан капiтан ударив шаблею його жiнку, коли вона, прощаючись, нiяк не могла вiдiрватися вiд чоловiка.
А в гарнiзоннiй тюрмi трiйця – штабний тюремний наглядач Славiк, капiтан Лiнгарт i фельдфебель Ржепа, якого прозвали катом, – виконували свою роботу. Скiльки людей вони затовкли на смерть по тюремних одиночках! Можливо, капiтан Лiнгарт i в республiцi залишаеться капiтаном. Я бажав би тодi, щоб йому зарахували роки служби в гарнiзонi. Славiчковi й Клiмi державна полiцiя цi роки вже зарахувала. Ржепа повернувся до цивiльного життя й свого давнього мулярського ремесла. Можливо, вiн став членом якоiсь патрiотичноi органiзацii в республiцi.
Штабний тюремний наглядач Славiк у республiцi став злодiем i сидить у тюрмi. Не вдалося йому, бiдоласi, в новiй державi пристосуватися так, як це пощастило iншим панам вiйськовим.
Тюремний наглядач Славiк, приймаючи Швейка, кинув на нього сповнений нiмого докору погляд.
– І в тебе мае бути пiдмочена репутацiя, коли вже потрапив сюди. Ми тут, хлопче, пiдсолодимо тобi життя, як i всiм, хто потрапить до наших лап. А нашi лапи, звичайно, не дамськi ручки.
Аби додати ваги власним словам, вiн тицьнув м’язистий грубезний кулак Швейковi пiд нiс i сказав:
– Понюхай, негiднику!
Швейк понюхав i зауважив:
– Таким кулаком я б не хотiв дiстати в нiс, вiдгонить цвинтарем.
Спокiйна, розсудлива Швейкова мова прийшлася до смаку тюремному наглядачевi.
– Ану, – сказав вiн, штовхнувши Швейка у живiт, – стiй струнко. Що в тебе у кишенях? Якщо маеш цигарки, можеш залишити, а грошi давай сюди, щоб не вкрали. Бiльше нема? Справдi? Тiльки не бреши! Брехня караеться!
– Куди його? – спитав фельдфебель Ржепа.
– Запхаемо в шiстнадцятку, – вирiшив тюремний наглядач, – до тих, у пiдштанках. Хiба не бачите, що написав на паперах пан капiтан Лiнгарт: «Streng beh?ten, beobachten»[96 - Суворо стерегти, стежити (нiм.).]. Так, так, – урочисто заявив вiн Швейковi, – з бандитами треба по-бандитському. Якщо хтось бунтуеться, ми затягуемо його до одиночки, там переламуемо йому всi ребра й залишаемо, хай лежить, допоки не здохне. Це наше право. Так ми зробили з тим рiзником, пам’ятаете, Ржепо?
– Та що тут казати. Попотiли ми над ним, пане штабний наглядачу, – вiдповiв замрiяно фельдфебель Ржепа, – ото був бугай! Я топтав його хвилин iз п’ять, поки в нього почали трiщати ребра й хлинула кров з пащеки. А вiн ще десять днiв жив. Просто гiдра невмируща.
– Ось бачиш, харцизнику, як у нас бувае, коли хто стае дибки або намагаеться втекти, – завершив свою педагогiчну лекцiю Славiк. – Це те ж саме, що й самогубство, а воно в нас також караеться. І боронь боже, щоб тобi, паскуднику, спало на думку скаржитися на щось, коли прийде iнспекцiя та спитае, чи е якiсь скарги, Ти, негiднику, повинен, виструнчившись, козирнути й вiдповiсти: «Насмiлюсь доповiсти, нема. Я всiм задоволений». Ну, як це ти скажеш, мерзотнику? Повтори.
– Насмiлюсь доповiсти, нема. Я всiм задоволений, – повторив Швейк з такою милою мiною, що штабний тюремний наглядач пошився в дурнi, сприйнявши це за щиру вiдданiсть i чеснiсть.
