Шофер i пасажир сидiли нерухомо, смертельно боячись видати себе нехай навiть ледве чутним шерехом.
– Ви це даремно, хлопцi!..
– Так це ж… – зашептав приголомшений пасажир, – це ж Горич!
– Звiдки? З того свiту? – заперечив шофер.
– Горич! – неголосно вигукнув пасажир.
– Упiзнали нарештi! – донеслося з темряви. – Але я вас ранiше впiзнав!
Шофер увiмкнув фари i свiтло в кабiнi. Бiля вiдчинених дверцят з'явилося знайоме неголене обличчя.
– Так тебе що?.. – втупився в нього шофер.
– Що-що? Ясна рiч. Пообiцяли в розход, але не встигли. Я конвойного стукнув, автомат забрав – i в темряву!
– Значить, тебе шукають, – кивнув пасажир.
– Так. Менi тепер тiльки туди можна. – І Горич показав пальцем на небо.
– Туди ще встигнеш потрапити! – посмiхнувся шофер. – Залiзай у кузов пiд брезент.
– А ви зараз куди?
– На схiд, – вiдповiв пасажир. – Хочемо там перевiрити.
Машина знову поповзла по пагорбах.
– Добре, що в нього автомат! – сказав пасажир. – Але погано, що погони з гiмнастерки зiрвано. Перша перевiрка – й усiх нас «за законами военного часу».
– Так давай i ми погони зiрвемо! – запропонував шофер. – Плечi полегшимо, щоб…
– Нi, ми все-таки на завданнi…
– Розсмiшив! – посмiхнувся шофер.
У задню стiнку кабiни наполегливо забарабанили. Шофер загальмував i вiдчинив дверцята.
– Чого тобi?
– Приiхали! – вiдповiв Горич.
– Ти впевнений?
– Менi здалося, що я побачив.
Тi, що сидiли в кабiнi, обмiнялись ехидними поглядами, потiм дружно вийшли.
– Розчохлюй! – скомандував шофер.
Горич зашарудiв брезентом, засопiв од напруги.
Шофер i пасажир полiзли в кузов допомагати. Натренованими за декiлька рокiв рухами вони стягнули брезентовий чохол iз величезного прожекторного барабана i склали його в куток кузова.
Горич ретельно протер ганчiркою скляну поверхню.
– З Богом! – майже пошепки напучував пасажир.
Шофер нагнувся i клацнув тумблером. Усерединi прожектора зародилася вогняна точка й поступово розповзалася по рефлекторнiй стiнцi.
– Давай його вертикально! – запропонував Горич.
Шофер погодився. Вони ослабили затискачi, вирiвняли барабан так, аби промiнь iшов перпендикулярно землi, й знову закрiпили.
Прожектор поволi оживав. Спочатку в небо йшов ледве помiтний стовпчик розсiяного свiтла, хвилин через п'ять свiтло сфокусувалось i зробилось яскравим та монолiтним. Стовп усе вище пiднiмався над землею. Горич, шофер i пасажир напружено, задерши голови, стежили за ним.
– Довго розiгрiваеться, – похитав головою Горич.
– Елемент старий, – кивнув шофер.
– Зате остигае ще повiльнiше, – зiтхнув пасажир. – Із цiею штукою миттево в пiтьмi не розчинишся! Краще вiдiйти.
Вони вiдступили метрiв на двадцять вiд машини.
Промiнь повiльно пiднiмався вгору. Раптом вiн зупинився, немов наткнувшись на деяку непрозору перепону.
– Що я казав! – радiсно вигукнув пасажир.
Шофер i Горич мовчали. Шофер втомився напружувати шию. Вiн опустив голову i помасажував собi потилицю.
– А що з того, якщо навiть твоя правда?! – несподiвано запитав вiн пасажира.
Пасажир перестав усмiхатись i якось дико глянув на шофера.
– Як?! Але ж це единий вихiд! – почав було пояснювати вiн.
– Бачу, – уривчасто i голосно сказав Горич.
Пасажир переможно подивився на шофера.
Шофер кинув погляд угору.
– Так, схоже, що твоя правда… – мовив тихо вiн. – Ну а далi?
З боку мiста донiсся гарматний залп, i через мить снаряд, немов мушка, що метнулася перед полум'ям свiчки, прошив упоперек яскравий свiтловий стовп прожектора i розiрвався попереду на грунтовiй дорозi. Грудки землi й осколки глухо заторохтiли по землi та машинi. Вiдразу ж кинувшись на землю, прожекторники втиснулися в неподатливий неживий грунт, позбавлений навiть найнасущнiшоi трави.
Снаряди посипались один за одним. Стовп свiтла став для збожеволiлого командира артилерiйськоi батареi сигналом до вiдкриття вогню. Важко залишитися сповна розуму, коли вже три роки тривае пiдвищена бойова готовнiсть за цiлковитоi вiдсутностi военних дiй.
