Далi настала черга обiду з чотирьох легких закусок, прозорого, змiцненого хересом бульйону й двох рибних перемiн, за якими пiшли дичина й печеня з домашньоi птицi. На десерт були поданi пудинги, солодощi й божественний сир. Попри напругу щойно зiграноi партii, усе пройшло дуже мило й мирно.
Пiсля трапези хазяiн i гiсть зручно вмостилися у рiзьблених крiслах ручноi роботи. Гiсть був спокiйний i щасливий, адже гра скiнчилася його перемогою. Італiець же помiтно нервував, постiйно обтираючи мереживною хусточкою пiт iз чола. Нарештi вiн глибоко зiтхнув i промовив:
– Ну, гаразд, парубче, перемога в шаховiй партii ваша. Однак, за умовами турнiру, тепер ви зобов’язанi передбачити подii в названiй мною краiнi.
– Що ж, я готовий, – бадьоро вiдповiв юнак.
Тодi хазяiн мовив:
– Мене цiкавить Польща, в якiй нинi управляе лiтнiй удiвець Сигiзмунд. Що вiдбудеться в цiй краiнi найближчим часом?
І не чекаючи на вiдповiдь, вiдразу додав:
– Ви менi симпатичнi, юначе, тому пiдкажу ще дещо: краiна розорена, скарбниця порожня, вороги не дрiмають…
Гiсть кивнув i вiдразу поштиво заперечив:
– Не слiд передчасно ховати Польщу. Тут усе складеться чудово, Сигiзмунд одружиться на молодiй енергiйнiй жiнцi. Вона i спадкоемцiв народить, i за краiною догляне.
– Звiдки ви взяли, що король одружиться? А раптом вiн не захоче? – здивувався iталiець.
– Як i в шахах, у життi слабкiсть короля врiвноважуеться силою й енергiею королеви. Тим бiльше, що Сигiзмунд – удiвець, у якого немае спадкоемця, а отже – немае виходу. А не захоче сам, його змусять.
– Як i в шахах, кажете?… Замiсть «королеви» я вiддаю перевагу бiльш традицiйному термiну «ферзь».[9 - Слово походить вiд арабського «вiзир». Ця шахова фiгура почала називатися «королевою» вже у европейськiй традицii, причому досить пiзно.]
– У цьому випадку я не подiляю вашу точку зору, високоповажний господарю, – безтурботно вiдповiв гiсть.
– Все мае значення, парубче. У будь-якому разi, я не давав би настiльки оптимiстичного прогнозу, – зiтхнув хазяiн. – Навiть якщо король одружиться, – не факт, що в нього народяться дiти. А якщо й народяться, то можуть не зiйти на престол. Адже польського короля вибирае тамтешнiй сейм.
– Готовий сперечатися з вами скiльки завгодно! Король успадкуе трон. Бо ви забули про королеву – найсильнiшу фiгуру в шахах. Не варто недооцiнювати жiнок: кожна мати спить i бачить свого сина королем, навiть якщо вiн на те не заслуговуе.
– Ну що ви, що ви! Давайте все-таки розмежуемо гру й реальну дiйснiсть. Життя складнiше вiд будь-якоi шаховоi партii.
– Може, складнiше, а може, й простiше. Хто зна, хто зна?! – посмiхнувся гiсть i додав твердо: – В усякому разi, свого пророкування я не змiню.
Глава 1
Вiд турнiру до труни
Велике князiвство Литовське, березень 1537 року
Природа прокидалася вiд зимовоi сплячки. Дедалi яскравiше сяяло сонечко, намагаючись зiгрiти промерзлу землю. Снiг поступово осiдав, до вечора вкривався тонкою кiркою льоду, що ранком танула, i дзвiнкi струмочки виносили зиму геть. До полудня ставало тепло, i нагрiте повiтря вирувало вiд свiжостi. Земля оживала й немовби дихала: глибоко та рiвно. Бруньки на деревах i кущах набухали, випускаючи зеленi клейкi листочки. Усюди розливалися гiркуватi пахощi прiлих трав, змiшанi з нiжним ароматом перших квiтiв, що весело майорiли на палацових клумбах.
Нiколи ще в життi королеви Бони не бувало такоi прекрасноi весни! І нiколи iй не було так боляче й самотньо, як зараз. А може, вона просто не зважала на це ранiше? Коли це спало iй на думку, серце закалатало сильнiше.
Король жив у Польщi, королева – у великому князiвствi Литовському. Вiд зустрiчi до зустрiчi iхнi подружнi вiдносини ставали дедалi холоднiшими. Сигiзмунд справедливо дорiкав Бонi тим, що вона часто порушувала врiвноваженi вiдносини усерединi краiни й поза ii межами, нав’язуючи всiм свою волю. Бона виправдовувала таку поведiнку турботою про майбутне династii… й у свою чергу звинувачувала вiнценосного чоловiка в бездiяльностi.
Тепер же, по закiнченнi пiврiчних сутичок i сварок, королева усвiдомила, що ii тутешне життя нагадуе дуель двох сильних характерiв, якi в божевiльнiй спробi перемогти знищують все живе навколо, i усвiдомивши в пiдсумку свою згубну сутнiсть, намагаються потiм з’еднати непоеднуване. Дiйшло до того, що вiнценосний чоловiк i дружина висловлювали взаемнi докори не тiльки при скороминущих зустрiчах, але навiть у листах.
Незважаючи на це, Бона вiдчула, як сильно скучила за чоловiком. Вона написала Сигiзмунду сухий офiцiйний лист, а вiн напрочуд швидко вiдповiв, вiдписавши, що з нетерпiнням чекае на неi. «Невже король не тiльки добре ставиться до мене, але й усе ще кохае?…» – з надiею подумала королева.
Справдi, у глибинi душi Сигiзмунд розумiв, що бiльше так тривати не може. Йому була потрiбна ця енергiйна, розважлива, але як i ранiше кохана ним жiнка.
Вавельський замок, Кракiв, королiвство Польське, травень 1537 року
Лiс скiнчився, за вiкном карети потягнулися широкi смарагдовi поля, дбайливо вкутанi сивим пухнастим туманом. Раннiй ранок був прохолодним i росистим. У небi анi хмарини, i лише на сходi, звiдки зараз випливала величезна вогненна куля сонця, запiзнiло танули самотнi сизi хмаринки.
Бона примружила очi, занурившись у мрii й надii. От зараз, розiрвавши перину ранкового туману, з’явиться ii король на бiлоснiжному огирi в супроводi розкiшного почту придворних. Як це бувало колись, зустрiнуться вони тепло й радо. Безлiч пiднесених очей будуть спрямованi на сяючу щастям королеву.
Але нiчого подiбного не сталося. Сигiзмунд ii не зустрiв. Бiльше того, навiть не вважав за потрiбне вийти зустрiчати дружину, коли Бона прибула до палацу. Спочатку ii охопила лють, потiм образа. Як вiн мiг?! Вона примчала до свого короля, кинувши всi невiдкладнi справи…
В очiкуваннi того, що Сигiзмунд покличе ii, королева промучилася весь день. За цей час вона пригадала всi докори чоловiка, всi обвинувачення щодо виховання сина, стилю керування Литовським князiвством. Переймаючись тяжкими думками, Бона не заплющила очей всю нiч. Зовсiм не розумiючи, що вiдбуваеться, королева не знала, як iй повестися.
Втiм, наступного ранку вона встала ранiше, нiж зазвичай, опорядилася за допомогою служниць, вiдправила одну з них сповiстити короля про бажання поговорити з його величнiстю. Яким же був ii подив, коли служниця повернулася зi звiсткою, що Сигiзмунд не може ii прийняти.
Королева мало не сказилася й влаштувала справжнiй скандал. Перелякана двiрня безпорадно метушилася палацом, нiчого не пояснюючи, лише злякано притискалася до стiн i мимрила:
– У нього… У нього…
Зненацька до Бони прибiг королiвський блазень. Вона внутрiшньо напружилася, оскiльки не любила доволi вiдвертi кпини Станьчика.[10 - Придворний блазень великих князiв литовських та королiв польських Олександра Ягеллона (1492/1501 – 1506), Сигiзмунда I Старого (1506–1548) i Сигiзмунда II Августа (1548–1572).] Вiн до того ж постарiв, розжирiв i тепер шкутильгав не так грацiозно, як колись. Королева не знала, чого очiкувати вiд зухвалого паяца, тому зiбрала всю волю в кулак, щоб дати гiдну вiдсiч безтактному пройдисвiтовi. Але Станьчик раптом упав на колiна перед нею й гiрко заплакав:
– Йому зле, дуже зле!!! Його величнiсть не встають уже котрий день. Вони чекали на вас, так чекали!.. Вони… Король злiг ще тиждень тому, а все через кляту хворiсть. Врятуйте його, молю вас, адже ви все можете!
Станьчик поповз до Бони i спробував обiйняти ii ноги. Королева гидливо вiдсахнулася, а потiм зневажливо вiдiпхнула блазня.
– Чому король хворий?! Чому мене не сповiстили про це?! І взагалi, куди ви всi дивилися?! Прогавили!..
Сповнена рiшучостi, Бона кинулася в покоi ясновельможного чоловiка i, незважаючи на опiр вартових, увiрвалася туди.
У просторiй королiвськiй опочивальнi, просоченiй задушливим смородом нечистот, панував пiвморок. Важкi штори на вiкнах були запнутi, на широкому рiзьбленому лiжку нерухомо лежав король, прикритий ковдрою до самоi шиi. Одна рука мляво звiшувалася з лiжка. Голова Сигiзмунда спочивала на вишитiй золотом подушцi, з-пiд брудного нiчного ковпака вибилося спiтнiле рiдке волосся. Змарнiле, мертвотне обличчя посинiло i вкрилося глибокими зморшками, нiс загостився, очi запали.
«Не може бути, це не Сигiзмунд!» – вжахнулася Бона. Й одразу ж ii охопила невтримна жалiсть до свого безпомiчного короля. Ледь вона упритул наблизилася до його лiжка, як його величнiсть тужливо застогнав й вiдкрив очi. Незважаючи на моторошнi змiни, що сталися з королем пiд час хвороби, очi Сигiзмунда залишилися такими ж живими, як i колись. У поглядi хворого зблиснули гнiв i сором за свое безпорадне становище. Королева зрозумiла це, тому взяла холодну руку чоловiка й ласкаво стиснула у своiх теплих долонях. Цей довiрчий жест геть зруйнував усi перешкоди в спiлкуваннi мiж ними. Сигiзмунд слабко, ледве помiтно посмiхнувся, суворiсть погляду згасла, i вiн тихо, натужно прохрипiв:
– Ви не очiкували знайти мене таким?…
Тепер уже розсердилася королева й запитала з легким докором:
– Чому ви не сповiстили мене про нездужання?
Сигiзмунд мовчав.
Бона не стала чекати вiдповiдi, а перейшла до рiшучих дiй. Покликала двiрню й наказала розчахнути вiкна, провiтрити кiмнату, помiняти бiлизну хворому, розтопити камiн i вимити пiдлогу. Послала за лiкарем, щоб вiн намастив змученi подагрою, розпухлi ноги короля чудодiйним бальзамом, що вгамовуе бiль. Поки челядники виконували ii доручення, королева кiлька разiв виходила iз зали, щоб вiддати новi розпорядження. Двiрня миттево прибiгала на ii заклики i блискавично виконувала всi накази.
Король вже не сердився на раптове вторгнення своеi непокiрливоi i свавiльноi королеви, а лише тихо милувався ii дiями. О-о-о, якою прекрасною була войовнича Бона в темно-синiй атласнiй сукнi!.. Сигiзмунд був по-людськи щасливий.
Днi через три король пiшов на одужання. Вiн уже сiдав у постелi й мовчки вислуховував вiзитерiв. Інодi злегка кивав у вiдповiдь або пiдтримував розмову короткими однозначними фразами. Сигiзмунду подобалася увага дружини. Вiн намагався не вiдпускати ii вiд себе, поглядом або жестом благаючи залишитися. Тому тiльки коли вiн засинав, Бона тихесенько йшла до себе, щоб передихнути самiй.
Загалом, усе було б добре… однак його величнiсть явно був чимось стурбований. Дочекавшись слушного моменту, королева поцiкавилася:
