Архiтектура. Дитяча енциклопедiя
Н. Ю. Безпалова
Давнi мiста часто називають кам’яними лiтописами, бо саме з виникнення перших постiйних поселень починаеться для нас iсторiя людства.
Дитяча енциклопедiя
Архiтектура
Вступ
Будiвництво – один з найстарiших рiзновидiв людськоi дiяльностi, або принаймнi це такий ii рiзновид, про який ми маемо дуже давнi вiдомостi. Ми не знаемо, про що розповiдали одне одному первiснi люди бiля вогнища, а от що i з чого вони будували – знаемо. Адже археологами були знайденi залишки наметiв, поселень на палях i навiть домiвок, основу яких складали кiстки велетенських тварин – мамонтiв або китiв. Звичайно, будiвництво i архiтектура – це не одне й те саме. Тут, мабуть, слiд нагадати висловлювання одного з найвiдомiших архiтекторiв XX столiття – Ле Корбюзье. Вiн писав: «Ви використовуете як будiвельний матерiал камiнь, дерево або бетон, ви зводите з нього будинки або палаци. Це е будiвництво. Та раптом ви зворушили мое серце, i менi стало добре. Я в захопленнi вигукую: «Як гарно!» Це вже архiтектура».
Виникае питання, чи набагато архiтектура молодша за будiвництво. На це важко вiдповiсти, та напевно можливо. Адже почуття прекрасного було притаманне навiть дуже вiддаленим нашим предкам. Навряд чи тiльки практичнi мiркування змушували неолiтичного майстра старанно доводити свое кам’яне знаряддя до немислимоi досконалостi, надаючи йому вишуканоi форми лаврового листя. Щоправда, в будiвництво ця витончена досконалiсть прийшла значно пiзнiше, але прагнення зробити свое житло не лише зручним i безпечним, але й красивим виникло дуже давно.
Історiя знае споруди, естетичне сприйняття яких безпосередньо випливае з функцii, що ii вони виконують, i такi, що зводились задля задоволення виключно естетичних потреб. До останнiх належать як неолiтичнi стоячi каменi, так i зведена наприкiнцi XIX ст. вежа Ейфеля. Існують архiтектурнi пам’ятки, якi були створенi за невеликий промiжок часу i зберiгали свiй первiсний вигляд протягом всього свого iснування. Іншi зводилися впродовж вiкiв, росли i розвивалися, мов живi iстоти. Кожне поколiння вносило в iхнiй зовнiшнiй вигляд щось свое.
Широко вiдоме визначення архiтектури як застиглоi музики. Така архiтектура справдi з’явилася досить пiзно. Адже потрiбне складно органiзоване суспiльство, щоб почати будувати споруди, краса яких створюеться складним ритмом горизонтальних та вертикальних лiнiй, прорiзiв та простiнкiв, опор та прольотiв.
Давнi мiста часто називають кам’яними лiтописами. Така назва цiлком справедлива. Кожен знае, яку важливу роль для безперервностi культурного розвитку вiдiгравало виникнення писемностi. Про народи, якi залишили нам свою лiтературу, ми знаемо багато. Якщо писемностi не було або ми не можемо ii прочитати, то iсторики вимушенi задовольнятися висуванням гiпотез. Але не менше значення, нiж iероглiфи та лiтери, для розумiння культури наших предкiв мае будiвництво. Саме з виникнення перших постiйних поселень починаеться для нас iсторiя людства, яку ми можемо осмислити. Інодi мова архiтектури бувае навiть виразнiшою за лiтературну мову. Вона доступна усiм. Велетенськi пiрамiди, що вже майже п’ять тисяч рокiв здiймаються у долинi Нiлу, неспростовно свiдчать про велич египетськоi цивiлiзацii навiть для тих, хто нiколи не вмiв читати. Античнi архiтектурнi пам’ятки, що збереглись на iталiйськiй землi у середнi вiки, стали першим об’ектом уваги вчених та митцiв Вiдродження. Це вже потiм почалося полювання за античними книгами, що зберiгалися у вiддалених монастирях.
Жоден з рiзновидiв мистецтва не пов’язаний з розвитком технологii бiльше, нiж архiтектура. Можна нафантазувати красиву споруду, але треба ще збудувати ii так, щоб вона стояла i не падала. А для цього слiд ретельно розрахувати навантаження на всi частини будови, знати властивостi рiзних будiвельних матерiалiв. І часто бувае так, що найбiльш вдале iнженерне рiшення е i найбiльш красивим, адже i краса, i витривалiсть базуються на гармонiйнiй спiврозмiрностi частин. На раннiх етапах розвитку архiтектури роль матерiалу була провiдною. Єгиптяни мали змогу будувати з каменю, i тому iхнi споруди не схожi на цеглянi пам’ятки долини Тигру i Євфрату. У евразiйських степах найдавнiшi поховальнi споруди насипали просто з грунту, бо це був единий будiвельний матерiал, нестачi якого не вiдчувалося. Давнi греки мали у своему розпорядженнi родовища найкращого мармуру i створили прекраснi мармуровi споруди. Своерiднiсть росiйськоi архiтектури дуже довго визначалась давнiми традицiями дерев’яного будiвництва в цiй краiнi.
Але справа, звичайно, не лише у матерiалi. Адже в середнi вiки траплялось так, що з мармурових уламкiв витончених античних споруд складали грубi хижки або, в кращому разi, военнi фортецi. Велике значення мав розвиток iнженерноi думки. Так, революцiю у будiвництвi, а отже, i в архiтектурi здiйснив такий винахiд, як склепiння – перекриття прольоту, що мае криволiнiйнi обриси. Вперше його застосували етруски. Вiд них воно перейшло в римську архiтектуру. У Єгиптi, Месопотамii та класичнiй Грецii застосовували прямокутне перекриття за допомогою бантин. Винахiд склепiння дав змогу вводити у споруди такi найважливiшi архiтектурнi елементи, як куполи i арочнi прольоти.
Значний вплив на розвиток архiтектури мав полiтичний лад суспiльства i, вiдповiдно, його iдеологiя. Траплялося, що в рiзних краiнах i в рiзнi часи виникали подiбнi архiтектурнi стилi, бо подiбними були iх полiтичнi та iдеологiчнi засади. Так, помiтнi певнi аналогii в естетичних принципах будiвельного мистецтва пiзньоi Римськоi iмперii, iмперii Наполеона та Радянського Союзу в сталiнськi часи. Змiна полiтичного ладу в Грецii за часiв Александра Македонського потягла за собою iстотнi змiни архiтектурного стилю.
Розвиток архiтектури не завжди вiдбувався поступально й рiвномiрно. Історiя знае випадки, коли будiвельне мистецтво предкiв нащадки надовго забували. Таке, наприклад, вiдбулося пiсля катастрофiчноi загибелi у II тисячолiттi до н. е. мiнойськоi цивiлiзацii, або пiсля падiння Захiдноi Римськоi iмперii. Вiдомi i перiоди винятково бурхливого розвитку будiвництва i архiтектури. Таким був перiод на межi XIX i XX столiть. Часто новий етап розвитку стае не прямим продовженням, а, навпаки, запереченням попереднього. Майстри Ренесансу заперечували надбання перiоду готики. Архiтектори, що працювали у стилi класицизму, зневажливо ставилися до примхливоi естетики бароко. Представники модерну вважали класицизм надто одноманiтним. Але всi цi стилi дали свiтовi перлини архiтектури i посiли свое мiсце у процесi розвитку цього мистецтва. Кожна будiвельна традицiя мала свое продовження. Багато характерних рис поеднують модерн з бароко. Щодо конструктивiзму, то цей нiбито суто сучасний стиль насправдi мае щось спiльне iз готикою. Справа не лише в розмiрi споруд, а й у деяких естетичних принципах. Значна частина деталей, що роблять готичну споруду такою привабливою, мае чисто функцiональне призначення i е розв’язанням складного iнженерного завдання. Щодо античноi архiтектурноi спадщини, то iнтерес до неi на новому рiвнi вiдроджуеться в кожну епоху.
Архiтектура е синтетичним рiзновидом мистецтва, тобто таким, що мае в собi елементи iнших мистецтв. Будiвлi прикрашають скульптурою, мозаiкою або навiть витворами живопису. Часто архiтектурна пам’ятка повинна сприйматися не окремо, а у складi архiтектурного ансамблю, що включае декiлька будов. Невiд’емною частиною ансамблю може бути краевид, природний або створений штучно. Витвором архiтектора може бути i цiле ретельно сплановане мiсто, i храм, що здiймаеться окремо на зеленому пагорбi. Архiтектура е мистецтвом, що використовуе всi досягнення людства i створюе середовище, в якому ми живемо. Вона е також особливою мовою, на якiй може до нас дiйти розповiдь про життя iнших народiв у iншi часи. Тому так важливо навчитися розумiти цю мову, ознайомитися з iсторичним розвитком будiвельного мистецтва. Книга, яку ви тримаете в руках, покликана дати вам найбiльш загальне уявлення про архiтектурнi стилi й технiчнi досягнення рiзних епох та краiн.
Глава 1
Мегалiтичнi споруди кам’яного та початку бронзового вiку
Люди давнього кам’яного вiку жили здебiльшого в природних печерах i тимчасових наметах, якi виконували суто практичну функцiю. Якщо первiснi будiвельники i прикрашали своi житла, вони робили це, як правило, не архiтектурними засобами, а за допомогою iнших видiв мистецтва. Але вже в неолiтi (новому кам’яному вiцi) з’являються споруди, якi з певнiстю можна вiднести не просто до продукту будiвництва, а й до зразкiв архiтектури, бо вони зведенi явно не для захисту вiд негоди i хижакiв. Цi споруди повиннi були задовольняти естетичнi та ритуальнi потреби людей. У давнi часи люди ще не вмiли складати великi i мiцнi стiни з дрiбного каменю i для своiх споруд використовували величезнi кам’янi брили, такi важкi, що й досi дехто не може уявити, як люди могли iх зрушити. Тому цю архiтектуру i називають мегалiтичною (вiд грецьких слiв «мега» – величезний та «лiтос» – камiнь).
Meнгip у Бретанi
Найдавнiшими i найпростiшими мегалiтичними спорудами були так званi менгiри, або стоячi каменi, – необроблений камiнь довгастоi форми просто ставили вертикально. Пiзнiше з’явились статуi-менгiри, яким надавали ознак людськоi постатi, часто досить схематичноi. Менгiри зустрiчаються скрiзь у Європi, та найбiльше iх в Англii, Шотландii, Ірландii та Бретанi (Францiя). Саме в Бретанi знаходиться найбiльша у свiтi алея менгiрiв, що включае в себе майже 3000 пам’ятникiв. Інодi декiлька менгiрiв встановлювали так, що вони утворювали коло. Таку споруду археологи називають кромлехом.
Алея менгiрiв у Бретанi
Дольмен
Бiльш складним рiзновидом мегалiтичних пам’ятникiв е дольмени. Вони являють собою декiлька стоячих каменiв, накритих зверху, мов дахом, великою кам’яною плитою. Цi споруди найчастiше служили мiсцем поховання. Усерединi дольменiв iнодi знаходять схематичне зображення жiнки, богинi плодючостi та смертi. Слово «дольмен» англiйського походження, проте багато дольменiв зустрiчаеться i в Іспанii.
Мегалiтичний храм на Мальтi, III тис. до н. е.
На островах Середземного моря, наприклад, на Мальтi та Сицилii, е мегалiтичнi будiвлi з досить складним плануванням. Поставленi одна до одноi, кам’янi брили тут утворюють суцiльнi стiни. Особливо цiкавi пам’ятники Мальти. На цьому вiдносно невеликому островi збереглось 30 мегалiтичних храмiв, якi датуються третiм тисячолiттям до н. е.
Ще один цiкавий рiзновид мегалiтичних споруд – хенджi, пам’ятники, якi зустрiчаються лише на Британських островах. Для них характерна своерiдна кiльцеподiбна форма. Втiм далеко не всi хенджi належать до мегалiтичних споруд, бо деякi з них були побудованi з дерева або просто з землi.
Стоунхендж
Чи не найвiдомiшим у свiтi мегалiтичним пам’ятником е так званий Стоунхендж, що здiймаеться на Солсберiйськiй рiвнинi у Великобританii. Його назва в перекладi означае Нависаючi Каменi. Мае вiн i бiльш поетичну назву – Танок Велетнiв. Ця велична споруда протягом багатьох столiть збуджувала уяву численних дослiдникiв, поетiв та мiфотворцiв. Найпопулярнiша в середнi вiки легенда розповiдае, що велетенськi кам’янi брили були перенесенi з Ірландii i встановленi у Солсберi чарiвником Мерлiном за часiв, що передували славетному правлiнню напiвказкового короля Артура. Нiбито чарiвник встановив каменi на тому мiсцi, де були по-зрадницькому вбитi завойовниками з континенту британськi вождi. У деяких варiантах легенди йдеться про те, що багатотоннi брили самi рухалися та ставали пiд звуки арфи, на якiй грав Мерлiн. Сюжет про рiзноманiтнi споруди, що зводяться за допомогою чарiвноi музики, е дуже поширеним. Вважаеться, що в ньому знайшов вiдображення той факт, що великi вантажi можна було зрушити тiльки завдяки дуже злагодженим ритмiчним дiям. Отже давнi будiвники використовували доступнi iм механiзми i працювали у ритмi, що задавав арфiст. До речi, i в мiстичному середньовiччi були люди, якi не дуже вiрили, нiби славнозвiсний Мерлiн покладався лише на магiю. Письменник XII ст. Гальфрiд Монмутський, наприклад, переказуючи вже вiдому нам легенду про перевезення Танку Велетнiв з Ірландii, стверджував, що пiсля того як 15 тисяч британцiв зазнали невдачi, зробивши спробу перенести брили на своi кораблi, мудрий Мерлiн наказав встановити спецiальнi машини. Пiсля цього британцi легко упоралися з роботою.
Стоунхендж. Фотографiя з повiтря
Проте в XVII–XVIII ст. бiльшiсть тих, хто цiкавився Стоунхенджем, вже не вiрила, що його збудував Мерлiн. Походження велетенськоi споруди стали пов’язувати з друiдами – служителями таемничоi давньоi релiгii, якi правили в Британii ще до того, як ii захопили римляни. Втiм, як встановили сучаснi археологи, дiйснiсть виявилась бiльш захопливою, нiж найтаемничiшi легенди. Танок Велетнiв не могли звести нi легендарний Мерлiн, нi друiди. За часiв Мерлiна (V ст. н. е.) вже нiхто не пам’ятав його будiвникiв. Вiн був неймовiрно старим вже тодi, коли у Британii з’явилися першi друiди (десь V ст. до н. е.). Археологи стверджують: будiвництво Стоунхенджу почалося ще у кам’яному вiцi i мало декiлька етапiв. Його початок дехто з вчених вiдносить до XXVIII ст. до н. е. Основнi споруди були зведенi в перiод 1900–1600 рр. до н. е. Хто iх будував, якою мовою вони говорили, у яких богiв вiрили, про все це зараз дiзнатися неможливо. Але зрозумiло одне: вони були напрочуд вмiлими iнженерами i неабиякими астрономами, бо Стоунхендж – це не що iнше, як величезний прилад для спостереження за небесними тiлами.
План Стоунхенджу за археологiчними даними
Який же вигляд мае цей дивовижний пам’ятник? Вiн розташований на пласкiй рiвнинi, де нiщо не затуляе обрiю. Найдавнiша його частина являе собою неглибокий рiвчак з двома земляними валами по боках. Вiн утворюе правильне коло близько 115 м у дiаметрi. Ймовiрно, що рiвчак не мав самостiйного значення, а служив кар’ером, з якого видобували матерiал для валiв. Зовнiшнiй вал нижчий та вужчий за внутрiшнiй. Його висота становить приблизно 0,5–0,8 м, ширина – 2,5 м. Внутрiшнiй вал був насипаний з крейди, якою дуже багатий грунт Солсберi. Мабуть, у давнину вал мав слiпучо-бiлий колiр. Завширшки вiн 6 м i 1,8 м заввишки. На пiвнiчному сходi коло розiрване i утворюе десятиметровий прохiд. Якщо стати в центр кола в день лiтнього сонцестояння, то саме в цьому промiжку видно, як сонце з’являеться з-за обрiю. Продовживши лiнiю вiд центра до виходу за межi кола ще на 30 м, натрапляеш на велетенську кам’яну брилу, що була встановлена тут давнiми будiвниками. Їi верхiвку видно з центра на рiвнi обрiю, i сонце сходить майже просто над нею. Брила висотою 6 м i вагою близько 35 т необроблена i мае неправильну форму. У серединi кола були встановленi ще чотири брили рiзноi форми. Двi з них не збереглися. Вони утворювали вписаний у коло прямокутник, довгi сторони якого перпендикулярнi осi центр – схiд сонця, а короткi – паралельнi цiй осi. Крiм того, в найдавнiшi часи iснування Стоунхенджу вздовж внутрiшньоi стiни валу були викопанi невеличкi ямки, всього 56. Вони рiзнi за розмiром, але теж утворюють правильне коло i розташованi на рiвнiй вiдстанi одна вiд одноi. Незабаром пiсля того, як вони були викопанi, iх знову засипали крейдою. В деяких ямках зустрiчаються обгорiлi людськi кiстки. Мабуть, Стоунхендж був не тiльки обсерваторiею, але й мiсцем поховання.
Населення Британських островiв встигло iстотно змiнитися, коли будування Танку Велетнiв було поновлене. Новi зодчi звели у святилищi два концентричнi кола з кам’яних брил блакитнуватого кольору, кожна з яких важила близько 5 т. Як i ранiше, кола були розiрванi на пiвнiчному сходi, i в цей промiжок можна було бачити встановлений за валом камiнь, а наприкiнцi найкоротшоi за рiк ночi – схiд сонця.
Будiвництво було завершене близько 1500 р. до н. е, коли кам’яний вiк вже був позаду i в Британii починалася епоха бронзи. Зодчi бронзового вiку почали свою дiяльнiсть з того, що розiбрали зведене попередниками коло з блакитнуватих каменiв. На його мiсцi вони збудували iншу споруду. Вона також являла собою коло з вертикально поставлених кам’яних брил, але цього разу брили були обробленi металевими iнструментами, а зверху були укладенi кам’янi перемички, щоб зробити кiльце суцiльним. Кам’яна перемичка нависала й над входом, але тут промiжок мiж двома сусiднiми колонами був бiльший i утворював прямокутну пройму. Найцiкавiше те, що у цiй новiй спорудi брили були обробленi так, щоб знищувати природний ефект перспективи. Тi, що служили колонами, трохи розширювалися догори. Це давало iлюзiю абсолютноi вертикальностi. Стоячi каменi були оздобленi спецiальними виступами, а покладенi зверху – заглибленнями, що забезпечувало мiцнiсть споруди. Мiж iншим, такий прийом бiльш характерний для дерев’яного будiвництва, i в наш час стало вiдомо, що в Стоунхенджу були дерев’янi прототипи. Ще ближче до центра митцi бронзового вiку спорудили велетенську пiдкову, вiдкриту на пiвнiчний схiд. Вона складалася з п’яти трилiтiв. Трилiт – це особливий термiн, який вигадали для позначення цих споруд. Вiн означае два каменi, поставленi поруч i накритi, мов дахом, третiм. Найбiльший з трилiтiв Стоунхенджу розташований напроти входу. Його висота сягае 8,7 м, а брили, що його складають, важать близько 50 т.
З блакитнуватих каменiв, якi використовували попередники останнiх будiвникiв, була споруджена ще одна пiдкова, в серединi першоi, та ii складали не трилiти, а звичайнi стоячi каменi. Зрозумiло, в наш час далеко не всi каменi Стоунхенджу знаходяться на тому мiсцi, де iх встановили давнi будiвники. Деякi з них зовсiм зникли, початкове розташування iнших не вдаеться встановити. Крiм того, в ансамбль цiеi пам’ятки включенi численнi насипи, ями i рiвчаки, про якi ми тут не згадуемо, але якi дуже цiкавi i важливi з точки зору археолога або астронома. Та в цiй невеличкiй статтi ми лише спробували дати уявлення про те, як будували Стоунхендж. У нашого читача виникло, напевно, багато запитань. На них вiн зможе отримати вiдповiдi у книжках, спецiально присвячених цiй темi.
Глава 2
Архiтектура давнього сходу (Єгипту та Месопотамii)
Стародавнiй Єгипет, розташований у долинi найдовшоi у свiтi рiки Нiл, належав до так званих великих рiчкових цивiлiзацiй. Будiвництво i будiвельники вiдiгравали тут надзвичайно важливу роль, адже вiд iхньоi майстерностi залежав стан складних iригацiйних систем, що примушували рiку працювати на людину, у певну частину року вкриваючи лани шаром родючого намулу. Незабаром давнi египтяни досягли значних успiхiв у мистецтвi будування. Почавши з iригацiйних систем, вони згодом перейшли до власне архiтектурних споруд. Першi державнi утворення з’явилися у долинi Нiлу у 5 тисячолiттi до н. е. Згодом вони об’едналися у двi великi держави – Верхнiй та Нижнiй Єгипет. Такi назви держави дiстали через свое розташування вздовж течii рiки. Пiсля об’еднання Верхнього та Нижнього Єгипту починаеться так званий династичний час, що його подiляють на три перiоди, якi носять назву Давне царство (III тисячолiття до н. е.), Середне царство (кiнець III – початок II тисячолiття до н. е.) i Нове царство (середина i друга половина II тисячолiття до н. е.). Інодi подii египетськоi iсторii датують за номером царськоi династii, що правила у час, коли подiя трапилася.
Так склалося, що найвiдомiшими пам’ятниками давньоi египетськоi архiтектури стали гробницi, особливо Великi пiрамiди, що iх давнi греки вважали першим з семи див свiту. Але протягом своеi багатовiковоi iсторii египтяни будували пiрамiди вiдносно недовго. Поховання перших египетських царiв, фараонiв мають досить скромний вигляд. Камеру, куди клали мумiю в саркофазi, викопували в грунтi. Зверху робили насип, який обкладали кам’яними плитами. Утворена споруда мала плаский верх i скошенi стiни. Таке поховання археологи називають арабським словом мастаба. Пiзнiше, коли гробницi фараонiв стали бiльш вражаючими, у мастабах продовжували ховати знатних египтян. Першу справжню пiрамiду збудував на початку III тисячолiття до н. е. архiтектор Імхотеп, могутнiй мiнiстр засновника Третьоi династii фараона Джосера. Ця пiрамiда не мала гладеньких стiн, а була уступчастою. Вона являла собою нiбито п’ять мастабiв рiзного розмiру, поставлених одна на одну. Пiрамiда Джосера мала висоту 30 м, i, мабуть, ii вважали б дуже величною спорудою, коли б ii славу не затьмарили наступнi.
Пiрамiда Джосера
Пiрамiди з гладенькими стiнами з’явилися в Єгиптi пiд час правлiння фараонiв Четвертоi династii. Спочатку iх розмiри були порiвняно невеликi. Але згодом були збудованi три Великi пiрамiди, що належали фараонам Хеопсу, Хефрену i Мiкерину. Висота найбiльшоi з них – пiрамiди Хеопса – сягае майже 147 м.
За часiв Середнього царства володарi Єгипту вiдмовились вiд спорудження пiрамiд. У цей час для фараонiв та номархiв (правителiв областей) будували скелянi гробницi. Поховальнi примiщення видовбували у товщi скелi. Ззовнi було видно лише вхiд, оздоблений двома приземкуватими колонами, що носять назву протодоричних. Інодi вхiд прикрашали монументальнi барельефи. Зайшовши усередину, потрапляеш у довгу вузьку залу, роздiлену протодоричними колонами на три частини. Таке примiщення, роздiлене опорами на паралельнi галереi, носить в архiтектурi назву гiпостильна зала. Стiни зали вкривали рiзнокольоровими фресками найрiзноманiтнiшого змiсту. Тут можна бачити не лише величнi зображення небiжчика в оточеннi богiв, але й напрочуд жвавi, незважаючи на певну умовнiсть, жанровi сцени. Далi знаходилися поховальнi камери, вхiд до яких був щiльно затулений великими обтесаними брилами. Найвизначнiшим пам’ятником такого типу е некрополь у селищi Бенi Гасан. За часiв Нового царства скелянi поховання не мали зовнiшнiх прикрас. Вхiд до гробницi був замаскований, i щоб потрапити до камери з тiлом фараона, треба було довго блукати вузькими кам’яними коридорами. Такi таемнi поховання робили тому, що боялися грабiжникiв, адже разом з царем ховали незлiченнi скарби, що повиннi були прикрасити його iснування в потойбiчному свiтi. До таких таемних поховань належала гробниця фараона Тутанхамона, вiдома тим, що археологи знайшли ii ранiше, нiж давнi грабiжники.
Пiрамiда Хефрена
Втiм, не лише домiвки на смерть будували стародавнi мешканцi долини Нiлу. Вони залишили своiм нащадкам багато храмiв, присвячених численним египетським богам. Крiм того, свое земне життя володарi великоi держави теж проводили аж нiяк не в хижках. Проте земному життю надавалося менше значення, нiж посмертному iснуванню. Через те палаци, хоч i досить розкiшнi, будувалися з менш тривкого матерiалу, нiж поховальнi споруди, i збереглися вони значно гiрше. Одна з пам’яток свiтськоi давньоегипетськоi архiтектури, що порiвняно непогано збереглась, – комплекс палацiв в Ахет-Атонi (сучасна ЕльАмарна), столицi фараона Ехнатона, який був релiгiйним реформатором i тому перенiс свою резиденцiю з Фiв, де великий вплив мали жерцi старого бога Амона. Головна вулиця новоi столицi мала назву Дорога фараонiв. Вона йшла з пiвдня на пiвнiч. На пiвденному ii кiнцi знаходився палац Мару-Атон, де проводилися всiлякi розваги. У Пiвнiчному палацi був розташований звiринець. Посерединi стояв Головний палац. Його житловi примiщення мiстилися на схiд вiд дороги, офiцiйнi – на захiд. Обидвi частини палацу з’еднувала галерея, що проходила над вулицею. У центрi галереi було вiкно, у якому фараон з родиною з’являвся перед народом.
Фрагмент розпису давньоегипетськоi гробницi
На Дорозi фараонiв знаходилася ще одна визначна споруда – храм бога Атона, сонячного диска. Вiн являв собою низку вiдкритих дворикiв, оточених колонами. Сонцю треба було молитися пiд вiдкритим небом. У Ель-Амарнi були знайденi також знаменитi скульптурнi портрети красунi Нефертiтi – дружини Ехнатона.
Фiви, Карнак, храм, присвячений Амону-Ра
Давньоегипетськi храми, як правило, являють собою низку гiпостильних зал та перистильних дворикiв (тобто дворикiв, з усiх бокiв оточених колонами). Вони розташованi один за одним, уздовж единоi осi симетрii. Часто такi храми зводило не одне поколiння, i кожен фараон вважав своiм обов’язком прибудувати до них новi примiщення. Одним з найвiдомiших е храм Амона в Луксорi, з яким пов’язана цiкава легенда, або, краще сказати, iсторичний анекдот. Розповiдають, що нiби на початку XIX ст. пiд час перебування у Єгиптi наполеонiвських вiйськ французька вiйськова частина, проходячи вулицями Луксора, побачила храм i раптом без будь-якоi команди зупинилась, i усi вояки вiддали честь. Отак вони були враженi величчю споруди.
Колонада храму Амона-Ра в Луксорi
Важливою деталлю египетських архiтектурних пам’яток е численнi кам’янi колони, виконанi у виглядi лотосiв, пальм або пучкiв очерету. У напiвтемрявi храмових примiщень вони справляють дивне враження: здаються м’якими та гнучкими. Простягаеш руку – i з подивом вiдчуваеш пiд долонею жорсткий холодний камiнь.
