Фрагмент давньоегипетськоi колони
Ще одна i, до речi, бiльш вiдома деталь – численi статуi-сфiнкси, фантастичнi кам’янi iстоти з головою людини i тiлом лева. Найбiльший сфiнкс, що зображуе фараона Хефрена, майже так само вiдомий, як i Великi пiрамiди. Араби, якi захопили Єгипет у середнi вiки, називали його Батьком Жаху. Двох справжнiх египетських сфiнксiв можна бачити у Санкт-Петербурзi, просто неба, на Академiчнiй набережнiй. Вони були вирiзьбленi з рожевого гранiту в XV ст. до н. е. i привезенi в Росiю в 1832 р. Коли дивишся на них, понад усе вражае те, що на березi пiвнiчноi Неви гостi зi стародавньоi африканськоi держави виглядають не менш органiчно, нiж на березi Нiлу.
Великий сфiнкс фараона Хефрена
Держави давньоi Месопотамii, тобто долини рiчок Тигру i Євфрату, як i Єгипет, належали до великих рiчкових цивiлiзацiй. Тож i тут будiвель-ники були у великiй пошанi, а мистецтво архiтектури розвинулося ранiше, нiж в iнших краiнах. Але камiння тут бракувало, натомiсть було багато глини. Ось чому майстри Давнього Дворiччя стали першими у свiтi архiтекторами, що працювали переважно з цеглою. У Єгиптi також знали цеглу, але використовували ii головним чином для побутових споруд. З цегли, часто навiть необпаленоi на вогнi, а тiльки висушеноi на сонцi, складали житла бiднякiв. Бiльш поважнi будови робили з каменю. У Давнiй Месопотамii цегла стае основним матерiалом як для побутових, так i для архiтектурних споруд. Використовують переважно цеглу необпалену, бо дерево, необхiдне для складання великих вогнищ, теж рiч дефiцитна. Отже, справжня цегла коштуе досить дорого, ii використовують тiльки для обличкування. Добре, що клiмат Месопотамii це дозволяе, адже дощу тут майже не бувае. Проте клiмат клiматом, а за вiки, що минули, вiд бiльшостi колись величних глиняних споруд майже нiчого не залишилося. До того ж, крiм дощiв, бувають ще розливи рiчок. Для того щоб захистити споруди вiд розливiв, давнi будiвельники ставили iх на високi тераси, iнодi робили з обпаленоi цегли нижнiй поверх. Ще одним важливим будiвельним матерiалом був асфальт, що також затримував вологу. Крiм того, асфальт змiшували з глиною, утворюючи в’язкий розчин на зразок цементного, i ним скрiплювали цеглу. Будiвельний розчин – теж винахiд мешканцiв Дворiччя. У Єгиптi мурування було сухим, тобто добре обтесанi каменi щiльно пiдганялися один до одного, але нiчим не скрiплювалися.
Давньоегипетський сфiнкс на березi Неви
Ta, як ми вже казали, попри всi цi великi досягнення давнiх майстрiв, бiльша частина створених ними споруд зазнала нищiвного руйнування. Знадобилася дуже копiтка праця археологiв та iсторикiв, якi вивчали записи давнiх авторiв, щоб ми зараз могли уявити собi первiсний вигляд цих споруд. Як це не дивно, краще за iншi збереглися найбiльш давнi – так званi зiкурати.
Зiкурати – це теж пiрамiди, але не такi, як у Єгиптi. Вони уступчастi i складаються з кiлькох ярусiв. Усерединi iх робили з необпаленоi глини, зверху обличковували глазурованою цеглою. На вiдмiну вiд египетських пiрамiд зiкурати не мали нiяких внутрiшнiх камер. Храм, присвячений божеству, ставили на верхiвцi. Полива на глазурованiй цеглi була рiзнокольоровою. Знизу зiкурат на двi третини обкладали чорною цеглою, верхню третину робили червоною, храм – блакитним з золотом. Вважаеться, що в уявi своiх будiвникiв зiкурат був моделлю всесвiту. Нижнiй чорний ярус символiзував пiдземний свiт, пов’язаний зi смертю, червоний – означав середнiй свiт, де живуть люди, блакитно-золотий храм на верхiвцi був символом горiшнього свiту богiв. До наших часiв найкраще зберiгся зiкурат бiля мiста Чога-Занбiль, на пiвденному заходi Ірану. Найбiльшим був зiкурат у Вавилонi. Вiн був 90 м заввишки i займав площу близько 8100 кв. м. Цю споруду вважають прототипом бiблiйськоi Вавилонськоi вежi.
Стiни Вавилона. Реконструкцiя
Зiкурат був не единою визначною архiтектурною пам’яткою Вавилона. У час свого найбiльшого пiднесення це було, мабуть, найбiльше мiсто у свiтi. Давньогрецький iсторик Геродот писав у V ст. до н. е., що Вавилон «улаштований так чудово, як жодне з вiдомих нам мiст». Мiсто мало чiтке планування i являло собою прямокутник, оточений подвiйною стiною. Через кожнi 20 м зовнiшньоi стiни здiймалася зубцювата вежа, квадратна за планом. Внутрiшня стiна була меншою, нiж зовнiшня, за нею починалися мiськi будiвлi. Досить велику дiлянку землi мiж двома стiнами городяни обробляли, щоб мати запас харчiв на випадок облоги. Всi укрiплення були зробленi з обпаленоi цегли. Будiвлi в серединi мiста теж нагадували обороннi споруди. Характерною рисою мiського краевиду були пласкi дахи, оточенi зубцями. Стiни часто прикрашали блакитною та бiрюзовою поливою. Цей декоративний прийом i нинi залишаеться найулюбленiшим у деяких краiнах Сходу. Нинi з пам’яток Вавилона збереглися Брама Іштар та Дорога процесiй, оточена зубцюватими стiнами.
Брама Іштар
Велика пiрамiда Хеопса
Три Великi пiрамiди здiймаються на захiдному березi Нiлу напроти сучасноi столицi Єгипту Каiра. Їх силуети – така сама невiд’емна частина каiрського мiського краевиду, як Вежа Ейфеля – паризького. У стародавнi часи на цьому мiсцi проходив кордон мiж Верхнiм та Нижнiм Єгиптом, що спочатку були окремими царствами. Пiсля того, як обидва царства об’едналися пiд владою одного володаря, тут вирiшили влаштувати царськi погребання. Захiдний берег був обраний тому, що з цiею стороною свiту давнi египтяни пов’язували уявлення про смерть та потойбiчне життя. Захiдний берег Нiлу був вiдданий у царину мертвим.
Найбiльша пiрамiда, пiрамiда Хеопса, була зведена у XXVI ст. до н. е. пiд керiвництвом архiтектора Хемiуна, що був сином брата фараона Хеопса i займав при ньому посаду начальника всiх будiвельних робiт та верховного суддi. Пiрамiда мае висоту близько 147 м. Довжина кожноi сторони основи дорiвнюе 233 м. Отже, вона займае площу бiльше п’яти гектарiв. Пiрамiду складають 2300 тис. кам’яних брил, найлегшi з яких важать 2,5 т, а вага найбiльших сягае 30 тонн. При цих величезних розмiрах пiрамiда спроектована з надзвичайною точнiстю. Похибка в розмiщеннi ребер та граней становить не бiльш як 20 см. Гранi зорiентованi по сторонах свiту. Середину споруди складали з бiльш твердоi гiрськоi породи, а зверху обличковували плитами з бiлого вапняку, старанно вiдшлiфованими. Навкруги пiрамiди зводили земляний насип, що замiнював будiвельнi лiси. Пiсля закiнчення будування насип був розiбраний.
Зi сходу i заходу Велику пiрамiду оточують мастаби, в яких похованi близькi до фараона особи, та пiрамiди його дружини i дiтей. На тлi велетенськоi споруди вони здаються зовсiм маленькими. Будування згодом двох iнших великих пiрамiд – Мiкерина i Хефрена, мабуть, зруйнувало первiсний задум архiтектора. Втiм, iх будiвники не змогли перевершити Хемiуна. Пiрамiда Хеопса залишилася найбiльшою.
На пiвнiчнiй гранi, на висотi 14 м вiд землi, знаходиться вхiд. Зараз його добре видно, але у давнину цей вхiд затуляла бiла вапнякова плита, що не вiдрiзнялась вiд обличкування. За плитою починаеться довга i дуже вузька галерея. Ширина ii не перевищуе 1 м. Вона веде пiд кутом униз до невеличкого майданчика, за яким роздвоюеться. Один з утворених коридорiв йде вгору, другий – униз. Той, що веде вниз, заглиблюеться у скелю, на якiй збудована пiрамiда. На глибинi 30 м коридор стае горизонтальним i приводить у невеличку камеру, що порожня i справляе враження недоробленоi. Вiд неi iде ще один горизонтальний коридор, що незабаром впираеться у глухий кут.
Великi пiрамiди
Повернемося тепер до другого коридору, який, як ми пам’ятаемо, веде нас угору. Цей коридор ще вужчий за перший. Видряпавшись ним на 33 м угору, потрапляеш на майданчик, звiдки горизонтально розташований прохiд веде до ще однiеi недоробленоi камери. Якщо ви виберете iнший шлях, то просто з майданчика потрапите у так звану Велику галерею, що далi пiдiймаеться пiд кутом угору. Вона мае 2 м завширшки i аж 8 м заввишки. Склепiння стелi дуже загострене. Стiни, стеля i пiдлога обличкованi бiлими вапняковими плитами, що вiдшлiфованi так старанно, що вапняк стае схожим на мармур. Пiдлога дуже слизька, i пiднiматися галереею можна тiльки ступаючи у спецiальнi заглиблення. Галерея закiнчуеться високим кам’яним порогом, за яким – маленька кiмната, висотою 3 м, а далi дуже низький та вузький прохiд, а точнiше пролаз, до головноi камери. Висота стелi цього примiщення становить 6 м. Стiни обкладенi гранiтними плитами, вiдполiрованими до дзеркального блиску. З кiмнати крiзь товщу пiрамiди назовнi ведуть два отвори, занадто вузькi, щоб iх можна було назвати проходами. Гадають, iх призначення – вентиляцiя, хоча навiщо провiтрювати поховальне примiщення, не дуже зрозумiло. Щоб зменшити тиск майже стометровоi кам’яноi маси на стелю кiмнати, над нею влаштовано 5 порожнин, розташованих одна над одною. До них не вели нiякi проходи. У найголовнiшiй кiмнатi знайшли порожнiй гранiтний саркофаг i бiльше нiчого. Так само виглядала ця кiмната i в середнi вiки, коли сюди проникли слуги арабського халiфа Мамуна, який був сином вiдомого з казок «Тисячi i однiеi ночi» Гарун-аль-Рашида. Куди подiлася мумiя та поховальнi скарби i чи були вони взагалi коли-небудь у цiй кiмнатi, так i залишаеться невiдомим. На цю тему висувалося багато гiпотез. Найпопулярнiша версiя пограбування здаеться невiрогiдною. Адже грабiжники забрали б лише цiннi речi. Навiщо iм чисто прибирати поховальну камеру та ще й тягти з собою гранiтне покриття саркофага? Хiба що воно не було гранiтним, проте це малоймовiрно. Дехто вважае, що всi вiдомi нам примiщення Великоi пiрамiди зробленi для того, щоб збити з пантелику майбутнiх грабiжникiв. А справжне погребання зi скарбами i досi заховане десь у ii товщi. Існуе також версiя, що тут взагалi нiколи нiхто не був похований. Пiрамiда нiбито була кенотафом – хибною гробницею. У Єгиптi iснував звичай: коли фараон вiдсвятковував тридцятирiччя свого правлiння, отже, скорiш за все, знаходився вже в похилому вiцi, над ним справляли спецiальний обряд, що iмiтував його вбивство та нове народження. Пiсля цього влаштовувався ритуальний похорон скульптурного зображення фараона. Для цього i будували кенотафи. Так що, можливо, фараон Хеопс разом зi своiми скарбами був похований зовсiм в iншому мiсцi.
Пiрамiда Хеопса у розрiзi
Глава 3
Фiнiкiйськi та крито-мiкенськi архiтектурнi споруди
Видатними будiвниками Стародавнього свiту були також фiнiкiйцi. Фiнiкiя – вузька смуга землi на схiдному узбережжi Середземного моря. Зi сходу вона обмежена Лiванськими горами. На цiй порiвняно невеликiй територii ще в третьому тисячолiттi до н. е. виникло кiлька мiст, якi згодом перетворилися на торгiвельнi держави. Найвiдомiшi з них – Тiр, Сiдон i Бiбл. Всi вони вiдiгравали важливу роль в бiблiйськiй iсторii i часто згадуються у Бiблii. Найбiльшого розквiту цi мiста досягли в серединi II тисячолiття до н. е. Кожне з великих мiст мало меншi, залежнi вiд нього мiста. Такi «дочiрнi» мiста засновувались i у Фiнiкii, i скрiзь по берегах та островах Середземного моря, бо фiнiкiйцi мали чудовi кораблi i вели торговельнi справи в далеких краiнах. Отже, зразки iхньоi архiтектури можна побачити i в Пiвнiчнiй Африцi, де вони заснували могутне мiсто Карфаген, i на заходi, в Іспанii. Найстарiшим зразком фiнiкiйськоi будiвельноi майстерностi е укрiплення мiста Єрихона, що був могутньою фортецею. Облозi Єрихона iзраiльським вiйськом i його падiнню вiдведено чимало мiсця в Старому Заповiтi. Єрихон розташований досить далеко вiд морського берега, на схилi западини Мертвого моря на 250 м нижче рiвня моря. Його укрiплення, зруйнованi приблизно в XV–XIII ст. до н. е., являли собою подвiйну кам’яну стiну. Зовнiшня стiна мала товщину 2 м, внутрiшня – 4. Заввишки стiни сягали 10 м. Мiж ними лишався простiр 5 м завширшки. Цей простiр заповнювали житловi будови.
Стiни Єрихона. Реконструкцiя
Фiнiкiйцi зводили будiвлi не лише з каменю. Чудовим будiвельним матерiалом був славнозвiсний лiванський кедр. Великi лiси з цих могутнiх та струнких дерев вкривали схили Лiванських гiр. Цiлi стовбури кедра добре годилися на те, щоб робити з них бантини та перекриття. Деревина була мiцною i добре оброблялася. Часто з неi виготовляли i декоративнi частини будови. Інодi деревину вкривали тонким шаром золота. Саме так був оздоблений храм, споруджений за наказом царя Соломона в Єрусалимi. Цю роботу виконали для мудрого царя будiвельнi майстри, яких вiн запросив з Тiру.
Цiкавим рiзновидом фiнiкiйських споруд були штучнi гаванi, якi вони будували для своiх кораблiв. Давнi лiтературнi джерела свiдчать, що Карфаген мав велику штучну гавань, зроблену у формi правильного кола. До наших часiв вона не збереглась. Велике враження на сучасникiв справляли мiськi мури Карфагена, у другому ярусi яких були влаштованi примiщення для утримання бойових слонiв. Цi мури були вщент зруйнованi римлянами пiд час так званих Пунiчних воен, i ми знаемо про них лише з лiтературних джерел.
Ще одна велика культура розвивалася в II тисячолiттi до н. е. у середземноморському регiонi. Йдеться про так звану мiнойську, або крито-мiкенську, цивiлiзацiю, головнi центри якоi знаходилися на островах Критi та Санторiнi. Пам’ятники цiеi культури зустрiчаються i на континентi. Найвiдомiшi з них – мiста Мiкени та Тiрiнф, розкопанi наприкiнцi XIX ст. археологом-любителем Г. Шлiманом на Балканському пiвостровi. Мiста оточенi мурами, що складенi з великих оброблених брил. Таке мурування називають циклопiчним, бо в грецьких легендах розповiдаеться, що його робили не люди, а велетнi-кiклопи. Видатною пам’яткою мiнойськоi архiтектури е Брама левiв у Мiкенах. Вона являе собою прямокутний портал, складений з важких кубiчних блокiв i перекритий зверху довгастою кам’яною бантиною. Зверху встановлена велика трикутна плита з барельефом, який зображуе двох левiв, що сидять.
Храм Соломона в Єрусалимi, збудований фiнiкiйськими будiвельними майстрами. Реконструкцiя
Зовсiм iнший характер мае мiнойська архiтектура на островах. Тут майже зовсiм вiдсутнi товстi мури. Навiть на березi немае фортець. Цей дивний факт звичайно пояснюють тим, що мiнойцi мали наймогутнiший у свiтi военний флот. На своiх островах вони вiдчували себе у цiлковитiй безпецi i фортець не потребували. На Критi археологи знайшли велику кiлькiсть будов, що вiдрiзнялися своерiдним стилем. Особливоi слави зажили царськi палаци у Фестi та Кносi.
Середземноморськi острови здебiльшого розташованi у сейсмiчнонебезпечнiй зонi. Тут часто трапляються землетруси. Мiнойськi будiвельники першi вигадали гнучку сейсмiчно стiйку конструкцiю. Вони вмонтовували у стiни спецiальнi рейки, що запобiгали руйнуванню будови вiд пiдземних поштовхiв. На жаль, цей чудовий винахiд не врятував давню цивiлiзацiю вiд катастрофiчноi загибелi.
Брама левiв у Мiкенах
Острiв Санторiн, на якому, на думку деяких археологiв, була розташована головна столиця мiнойцiв i база iхнього флоту, нинi мае форму тонкого серпа. Але у давнину вiн мав майже круглу форму i на ньому iснував вулкан. Близько 1450 р. до н. е. цей вулкан вибухнув, а разом з ним зникла i бiльша частина острова. На багатьох iнших островах Середземного моря вiдбулися землетруси, а iхнi береги дуже постраждали вiд цунамi. Мiнойськi мiста були зруйнованi, лани вкрилися вулканiчним попелом, але найстрашнiшим виявилось те, що у столицi на Санторiнi загинули найосвiченiшi люди мiнойського суспiльства. Невдовзi ця неповторна культура прийшла в цiлковитий занепад, але залишилась у пам’ятi сусiдiв, у мiфах та легендах египтян та грекiв. Особливо барвистими були давньогрецькi легенди. Тривалий час iх вважали цiлковитою вигадкою, поки археологiчнi вiдкриття кiнця XIX – початку XX ст. не довели, що народна фантазiя мала пiд собою iсторичну основу. Однiею з таких легенд дехто вважае розповiдь про таемничу Атлантиду – щасливу краiну, яку за одну нiч поглинули морськi хвилi.
Легенда про Лабiринт та археологiчнi дослiдження Артура Еванса
Вiдомий давньогрецький мiф розповiдае про славетного афiнського майстра Дедала, який був вимушений залишити свою батькiвщину i пiсля тривалих мандрiв знайшов притулок на островi Крит, у столицi могутнього царя Мiноса. Для Мiноса Дедал збудував величезний палац, де було безлiч кiмнат та заплутаних коридорiв. Планування палацу нiбито було таким складним, що нiхто, потрапивши усередину, не мiг знайти шлях до виходу i мусив залишитись у палацi до самоi смертi. Це творiння Дедала дiстало назву Лабiринт. Тепер так називаеться будь-яка будова, що мае складну й заплутану систему переходiв.
Мешканцем палацу Мiнос зробив страшне чудовисько на iм’я Мiнотавр (Бик Мiноса). Чудовисько мало могутню людську постать та голову бика. Ув’язнений в Лабiринтi Мiнотавр не мiг звiдти вийти i був безпечний для жителiв Криту. Але вiн потребував iжi, i його годували полоненими. Цар Мiнос був могутнiм володарем, i греки мусили йому пiдкорятися. Вiн наклав на афiнян данину. Зобов’язав вiддавати йому по сiм дiвчат i сiм юнакiв. Їх привозили на Крит i пускали у Лабiринт, де вони блукали, поки не зустрiчали людожера-Мiнотавра, а разом з ним свою смерть. Цю криваву данину афiняни мали сплачувати, аж поки серед приречених на жертву юнакiв не опинився царський син Тесей. Вiн убив Мiнотавра i звiльнив таким чином своiх спiввiтчизникiв вiд страшного податку.
План Кноського палацу
Протягом тривалого часу вважали, що усi розповiдi про царя Мiноса i палац Лабiринт – лише плiд багатоi народноi уяви. Бiльшiсть учених дотримувалися цiеi думки до початку XX ст., аж поки на Критi почав своi дослiдження англiйський археолог Артур Еванс. Вiн приiхав на острiв у 1899 р. Неподалiк вiд античних споруд класичного перiоду, якими дуже багатий Крит, його увагу привернули дивнi горби на грунтi. Вiн почав копати в цьому мiсцi. Скоро археолог натрапив на фрагмент великоi будiвлi, архiтектура якоi вочевидь не мала нiчого спiльного з класичною давньогрецькою. Зрозумiло, Еванс продовжив розкопки, i крок за кроком йому вiдкрився величезний палац, що складався з безлiчi кiмнат, дворикiв, переходiв та галерей. Коли через 35 рокiв розкопки були завершенi, з’ясувалося, що палац займае площу близько 10000 кв. м i мае чотири поверхи. Два з них наземнi, а два мiстяться пiд землею. Встановили, що палац був збудований у II тисячолiттi до н. е., тобто рокiв на тисячу ранiше того часу, коли давньогрецькi письменники записали мiф про Мiнотавра, завдяки чому ми змогли з ним познайомитись. Отож iсторики ще раз переконалися: iнодi легендам варто довiряти, адже Лабiринт дiйсно iснував. Щоправда, народна уява у цьому випадку була занадто похмурою. Знайдений Евансом палац, хоч у ньому i легко заплутатись, аж нiяк не нагадуе гiгантську пастку-в’язницю, якою змальовують Лабiринт греки. Може, десь у ньому i тримали в’язнiв, але в цiлому вiн мав, вочевидь, iнше призначення.
Кноський палац. Фрагмент
Акробати з биком. Фреска з Кноського палацу
Ця дивовижна споруда, нинi вiдома пiд назвою Кноський палац (Кнос – назва мiста, давньоi столицi царя Мiноса), мае дуже своерiдну архiтектуру. Центральну його частину займае прямокутний двiр 23,5 м завширшки i 53 м завдовжки. Двiр оточують численнi будiвлi. Ансамбль позбавлений будь-якоi симетрii, але, попри все, в його розмiщеннi помiтнi певний порядок i гармонiя. Палац не можна охопити поглядом з якоiсь однiеi точки, тут нiде нема далекоi перспективи, бо всi галереi весь час вигинаються. Найкраще його архiтектура сприймаеться пiд час руху, коли погляду вiдкриваються новi й новi несподiванки. Стелi тут порiвняно невисокi. Їх скрiзь пiдтримують характернi колони, що мають форму перекинутого зрiзаного конуса – звужуються донизу i розширюються вгорi. Стовбури колон пофарбованi у яскраво-червоний колiр, iншi деталi – у чорний та бiлий. Стiни прикрашають барвистi фрески. Особливо часто трапляеться зображення бика, який, напевне, посiдав особливе мiсце в релiгiйному культi мiнойцiв. Але вченим не вiдомо, чи справдi бику на Критi приносили людськi жертви, як це оповiдаеться у мiфi про Мiнотавра. Палац нiколи не був i не мiг бути фортецею. У ньому нема нiчого схожого на военнi укрiплення. Основним матерiалом, що застосовувався для його будiвництва i оздоблення, був алебастр.
Глава 4
Архiтектура давньоi Грецii
Осередок зародження давньогрецькоi культури знаходиться на Балканському пiвостровi на узбережжi Середземного моря, там, де розташована сучасна краiна Грецiя. У давнину вона називалась Еллада. Це не означае, що бiльшiсть пам’яток давньогрецькоi культури знаходять саме тут. Греки були торговельним та морським народом i засновували новi мiста майже скрiзь на узбережжi Чорного та Середземного морiв. Їх порiвнювали з жабками, що обсiли береги ставка. Пiвнiчно-схiдним форпостом давньогрецькоi цивiлiзацii було мiсто Танаiс у гирлi Дону бiля сучасного Таганрога, найзахiднiшим мiстом – Масилiя, нинi французький Марсель. Дуже багато грецьких колонiй було засновано в Пiвденнiй Італii, що навiть дало привiд саме цей регiон, а не Балканський пiвострiв, назвати Великою Грецiею. Значна кiлькiсть пам’яток давньогрецькоi культури знаходиться також у Малiй Азii, на територii сучасноi Туреччини. Історiя розвитку давньогрецького суспiльства та культури традицiйно подiляеться на три перiоди: архаiчний перiод, що охоплюе VIII–VI ст. до н. е., класичний (V – початок IV ст.) i перiод еллiнiзму (кiнець IV–II ст.). Останнiй перiод пов’язують з завойовницькою дiяльнiстю Александра Македонського, наслiдком якоi став синтез давньогрецьких та схiдних культурних елементiв. У II ст. на свiтову арену виходять римляни. Вони поглинули та творчо розвинули грецьку культуру. Цi двi спорiдненi культури – грецьку та римську – часто називають античними, на вiдмiну вiд iнших стародавнiх культур, наприклад давньоегипетськоi (маеться на увазi найдавнiший Єгипет, до моменту його пiдкорення Александром Македонським).
Значення досягнень давньогрецьких митцiв для розвитку свiтовоi культури взагалi, i архiтектури зокрема, важко переоцiнити. Звичайно, хтось може вважати египетськi чи iндiйськi споруди бiльш вражаючими, це його право. Але внесок давнiх грекiв у архiтектурне мистецтво все одно буде бiльш вагомим, бо вони створили ту основу, яку використовували i творчо розвивали архiтектори багатьох краiн протягом тисячолiть.
Естетичнi iдеi мешканцiв Давньоi Еллади принципово вiдрiзнялися вiд iдей египтян. Це пов’язано з особливостями свiтосприймання обох народiв. Єгиптянин був зорiентований на потойбiчнi цiнностi, все життя вiн готувався до смертi. Для грекiв характерне вiдносно байдуже ставлення до питання, що буде з ними пiсля смертi. Вони здебiльшого переймалися своею земною долею. Тому саме серед грекiв з’явилися першi вiдомi iсторикам фiлософи-матерiалiсти. Звичайно, не всi греки були матерiалiстами, навпаки, релiгiя вiдiгравала дуже важливу роль у iхньому життi, i головною архiтектурною спорудою у давньогрецькому мiстi був храм, тим бiльше що греки класичного перiоду влаштували у себе демократiю i майже не знали палацiв. Але ставлення до релiгii тут було трохи iншим, нiж на Давньому Сходi. Єгипетська архiтектура покликана дати уявлення про безмiрну могутнiсть богiв та фараонiв (яких, до речi, теж вважали богами). Вона приголомшуе своею величчю. Перед грецьким архiтектором стояло зовсiм iнше завдання. Грецький храм – це, звичайно, домiвка бога, але передусiм – це громадська будова, i прославляе вона велич i красу вiльного громадянина. Бог у цьому випадку виступае як заступник громади, а не таемнича надлюдська сила. Тому i естетика тут iнша. Митцi Давньоi Еллади проголосили принцип: «Людина е мiрою всiх речей», i за цим принципом жили. З точки зору давнього грека, нiщо не може бути прекраснiшим за струнке людське тiло, чоловiче чи жiноче. Тому одним з найпопулярнiших видiв мистецтва була скульптура, якою охоче оздоблювали храми. Але й бiльш абстрактнi за формою архiтектурнi деталi повиннi були знаходитись у гармонii з людською постаттю.
Храм у Гарнi (яскравий приклад так званого периптеру)
Втiм, варто повернутися трохи назад i розповiсти iсторiю давньогрецького храмового будiвництва з самого початку. Найдавнiшi храми будували на кам’янiй платформi, але стiни складали з необпаленоi цегли i оздоблювали дерев’яними колонами. Пiзнiше стiни почали обличковувати розфарбованими плитками з теракоти (обпаленоi глини). Згодом як будiвельний матерiал стали використовувати вапняк i нарештi мармур. Храми ставили на високих уступчастих платформах, так званих стилобатах. Висота сходiв, що вели до дверей храму, була завеликою для людини. Це робило ходу жерцiв пiд час релiгiйних процесiй бiльш урочистою. Храми, що ставилися небесним богам, були зверненi входом на схiд, а тi, що були присвяченi обожненим предкам, – на захiд, у бiк краiни мертвих. У VII ст. до н. е. склався особливий тип будови, так званий периптер, що лiг в основу подальшого розвитку грецькоi храмовоi архiтектури. Периптер являв собою прямокутну в планi споруду, з усiх бокiв оточену колонадою. Наслiдування цього зразка не робило грецьку архiтектуру одноманiтною. Творча iндивiдуальнiсть виявлялась у виборi пропорцiй та деталей. Всупереч поширеному уявленню, грецькi храми не були зовсiм бiлими, якими ми iх бачимо зараз. Верхнi частини розфарбовувалися в червоний та синiй кольори. Широко використовувалася позолота. Розфарбовувалась також скульптура, якою любили прикрашати храм. Інтер’еровi надавалася менша увага, нiж зовнiшньому вигляду, бо грецький храм не був мiсцем, де збиралися вiруючi. Вiн вважався домiвкою бога, усерединi ставили його зображення. Сюди, як правило, заходили лише служителi культу. Громадяни, що прийшли вiддати шану боговi, збиралися на площi перед схiдним фасадом храму. Тут же зазвичай зводили вiвтар для жертвоприношень.
Задумлива Кора. Скульптура з Афтського акрополя. VI ст. до н. е.
Вiвтар – це особливий тип античних культових споруд. Інодi вiн зводився i там, де не було храму. Вiвтарi встановлювали на вершинах гiр та пагорбiв, у священних гаях та на перехрестях. Найдавнiшi вiвтарi складали просто з дров, на яких спалювали жертви. Потiм почали будувати постiйнi вiвтарi – прямокутнi в планi, уступчастi кам’янi споруди. Їх прикрашали квiтами i гiрляндами, а потiм скульптурами та барельефами. В еллiнiстичний перiод з’явилися споруди грандiозних розмiрiв. Одним з найуславленiших був вiвтар Зевса в малоазiйському мiстi Пергамi, прикрашений грандiозною скульптурною композицiею, що зображувала боротьбу олiмпiйських богiв з титанами, синами богинi-Землi.
Бiльша частина храмiв у грецьких мiстах зводилася на акрополi, природному пагорбi або скелi, що височiли над мiстом i оточувалися мурами, що могли правити за военнi укрiплення. Акрополь – це серце мiста, мiсце проведення релiгiйних свят, його намагалися робити якомога ошатнiшим. Часто храми ставили також на агорi – мiськiй площi, що була осередком повсякденного громадського життя.
Для грецького житлового будинку типовою е замкненiсть. Всi його вiкна виходять у внутрiшнiй дворик, до вулицi вiн звернений глухою стiною. Будинки, що були дуже простi в архаiчний перiод, щодалi стають ошатнiшими. Але i в класичний перiод серед них немае таких, котрi особливо вирiзнялися б своiми розмiрами. Славетнi афiнськi военачальники мали досить скромнi житла. У деяких мiстах будинки можна назвати навiть типовими за розмiрами та плануванням. Найвiдомiший приклад – житловi споруди невеличкого мiстечка Олiнф у Македонii. Їх, звичайно, не можна вважати видатними архiтектурними пам’ятками, але й у цих скромних спорудах знайшли втiлення уявлення давнiх грекiв про порядок i гармонiю. Середнiй розмiр такого типового будинку становить 280 кв. м. Приблизно 1/5 частину загальноi площини займае внутрiшнiй двiр. Головнi житловi примiщення знаходилися з пiвнiчноi сторони. Їх дверi та вiкна виходили не просто у двiр, а в так звану пастаду, криту галерею, глибиною близько 3,5 м. Пастаду пiдтримували дерев’янi колони. Пiвденна частина була нижча за пiвнiчну, щоб не заважати проникненню сонячного свiтла у житловi примiщення.
Пергамський вiвтар. Реконструкцiя
