Борода
Стiльки люду iде повсякчас до громадських купалень —
в теплi води, масажнi ванни i штучнi хвилi,
лiкуватись вiд нервiв, розладiв i запалень
чи засмагати пiд бiлих статуй поглядом пильним.
І от там, де найтеплiша струмить пiдземна вода,
з серпня i по липень щодня купаеться Борода.
Старий i сухий, Борода роздивляеться ласо
красунь, що заходять в купальнi. Непiдвладний часовi,
Борода лежить й очима блиска з-пiд брiв кошлатих,
i чомусь всi красунi до нього поближче iдуть купатись.
Це не жалiсть – на око старого жалiти немае приводiв.
Скiльки персiв, колiн й сiдниць i тонких плечей
свого часу перецiлував вiн. В купальнях привиди
сновигають, замiшавшись у зграйки живих дiтей.
Борода куняе, красунь роздивляючись сонно, мляво,
Борода просмердiвся цiлющою сiркою, як диявол.
Бородi ввижаються в маревi щоденних купань
руiни iмперii й тiнi прозорi колишнiх його кохань,
поки рiзнi – бiлявi, рудi, чорношкiрi чи повнотiлi,
рухаючись у водi, довкола нього здiймають хвилi.
І здаеться очманiлому Бородi,
що красунi розчиняються у водi,
i в порожнiх купальнях, уже надвечiр,
ця вода нiжно пестить тiло його старече.
* * *
Нехай же перебувае з тобою увесь цей транс —
в першу чергу ДержАвто, але також КиiвПас,
де кожен нiчний полiт як нiчний сеанс
i всi репродуктори вiщий транслюють глас.
Нехай же з тобою вiдбуваеться кожен акт
без зайвих зупинок, без зобов’язань, без рук,
щоб в пам’ятi залишався по тому хiба що факт
прожитих наземних сполучень або неземних сполук.
Нехай же увесь цей секс вивертае тебе, як нiч
вивертае оксамитом назовнi лiта вицвiлi небеса.
Нехай тобi свiтлом тонким пульсуе кожна окрема рiч.
І навiть пiсля випадкових ранкiв, подiй, облич
залишаеться лише або нездоланна пустка, або нестерпна краса.
* * *
Розчавленi на асфальтi абрикоси не проростуть
в вогкому, нервовому тiлi мiського лiта.
Нiхто iх не з’iсть. В iхню жовту, пiдгнилу суть
по сутi нiчого доброго Богом не влито.
І абрикоси шепочуть: в усiх свiтах,
в коротких i безнадiйних наших життях,
в очiкуваннi на осенi жовту одiж,
в рiшеннях про злиття, купiвлю i продаж,
пiд час побачень, у випадкових пригодах,
у внутрiшнiх водах i в будь-яких iнших водах,
у подорожах, на вокзалах, у лiтаках;
в тi ночi, коли розбрiдаемося по двое;
у полi, де теж, як вiдомо, один абрикос не воiн;
в лiжках i мрiях, в липких та безплiдних снах
нами керуе страх.
А все найкраще у свiтi: рудi жiнки,
чоловiчi лiктi, дитячi вицвiлi влiтку вii,
великi дзеркала i балетнi станки,
середземноморськi пляжi, слiпi надii,
зручнi черевики, сонячнi ранки, зимнi ставки —
страхом оповите, не свiтиться i не грiе.
І соком серпень бризкае навсiбiч.
І черешки обривае м’яка вага, як серця обривае любов чудна.
І, не сягаючи бiльше асфальту й трави узбiч,
абрикоси безкiнечно летять у серпневу нiч,
i страх зникае, бо нiч ця не мае дна.
* * *
Ось що вона йому говорила,
погоджуючись на невiдоме,
пригортаючись до теплого тiла,
ще перелякана i безсила:
уночi повертайся додому.
Життя невблаганне i незбагненне,
i мало до чого ти там охочий —
все це приемне чи потаемне;
але ночi, казала вона, для мене,
повертайся, казала вона, щоночi.
І вiн повертався, коли осiннi
тумани узбережжя обсiли,
коли кригою дощ вмерзав у вiтрила,
i коли по зимi вiдцентрова сила
штовхала щораз до нового тiла,
i коли вона народила сина,
i коли другого народила.
І коли почув за собою кроки,
знаючи, що нiкому за нього вписатись,
вiдчував, нiби звiр, як заходять збоку,
розумiючи, що саме повинно статись,
i видихав востанне на днi затоки —
