достигають в мрiях про закордон.
Моi божевiльнi вiд дня до дня
восхваляють Господове iм’я.
Це моя краiна. І вся хуйня
в цiй краiнi також лише моя.
То чого ж ти хочеш, безжальний свiт?
Що ж мене висмоктуеш у журбi?
Я i певний брiд, i смачний обiд,
i жiнок, i рибу вiддав тобi.
Розтисни кулак, напрямок чи знак
помiняй на все неземне й земне —
де ховаеш ту, котра просто так,
без мого усього прийме мене.
* * *
На днi горнятка з какао; в кишенях мiж
дрiбними монетами i розкришеним тютюном;
в голубиному серцi; за вухом в цуцика; в черепашому оцi;
в старiй порцелянi, захованiй на горищi, обгорненiй полотном;
в кровi останнiх черешень; в грибних грунтах; в твоему диханнi зранку
зачаiвся той свiт, в якому я так легко виконую обiцянки —
наприклад, не стригти волосся чи не вечеряти з iншими, коли навiть дуже хочеться.
В склянках iз лаймом i льодом; в чужих запальничках; в лiнiях смертi або життя;
в нетверезих обiймах; в ключах вiд старих машин; за скатертини обшитим краем,
в лiнивих домашнiх комахах, в попiльничках, в невикористаних пакетиках для смiття,
в телефонних розмовах; в слiдах побачень, по яких немае слiдiв,
я постiйно знаходжу крихiтнi докази присутностi рiзних див,
особливо тих, яких не бувае.
Стiльки любовi в липневiй гарячцi, в дорожнiх знаках, в сухих полях,
в застиглих годинникових стрiлках, в шухлядах iз рушниками,
в сфотографованих дiтях, в намальованих кораблях,
в усьому, що стаеться чи не стаеться з нами.
* * *
Ти ще такий живий, нiби теплий звiр.
Не переходь межу, не здавай, не вiр —
свiт не лише множина iз безглуздих втрат
або осмислених, тож безнадiйних, дiй.
Нi, ти нiкуди не зникнеш у двадцять п’ять.
Не засинай так швидко, а краще сядь
i дослухайся в нiч, поки iншi сплять:
може, ти втратиш теперiшнiй фокус часу й подiй,
та залишишся той самий.
В свiтi i правда нема недоречних зим,
i якщо схоче, то кожен матиме дiм,
рибу злапае в ставку i фею в нiчному лiсi —
якщо ти тут, то ти вже його заслужив —
свiт пароплавiв, оленiв та орлiв,
свiт, у якому тобi завжди добре i завжди сiм
чи принаймнi вiсiм.
Ти ще такий цiлий, як горiх чи плiд.
Що тебе надiб’е, чим вiдгородить вiд
краю, де ти король, чарiвник i воiн?
Знаеш, якщо приходиш туди один,
обов’язково чекае на тебе невтомний кiнь,
а якщо не сам, то буде у тебе син
або, може, двое.
Поки ти ще не взнав нездоланний страх,
поки нiхто не помер в тебе на руках,
поки дихання не спинялось вiд передозу —
запам’ятай цi сутiнки голубi,
подушку м’яту, заiду на губi:
все, що в тобi, – залишиться у тобi,
iнше – поза.
Я там була, i я знаю, про що кажу, —
чуеш, не вiр, не пускай, не здавай межу.
Будь-якi днi
Будь-якi днi залишають вiдбитки на наших з тобою аркушах i долонях.
Будь-якi сни залишаються в пам’ятi, як ти говориш, не минають нiколи.
Будь-якi сутiнки темнi, коли щось велике в небi холоне,
будь-який ранок свiтлiший за сутiнки, коли заледве й вгадуеш колiр.
Будь-який човен плистиме, якщо його на воду спустити,
а з iншого боку – будь-який човен рано чи пiзно, але потоне.
Будь-який голос, навiть знайомий, часом може заплутати i знiтити,
будь-який шепiт може бути iнтимнiший бодай на пiвтону.
Будь-яке скло прозоре, будь-яке скло також розбиваеться врештi,
будь-яке скло облизуе море, i з нього виходить потiм камiнь коштовний,
i менi, якщо добре подумати, то пасують будь-якi мешти.
І тобi, якщо добре поспати, будь-який день буде довго здаватися добрим.
Будь-який день мае вхiд i вихiд, i вiдстань стала вiд виходу i до входу.
Будь-який день не затримаеш i не вмовиш, хай що ти iм там говориш,
а тому не переймайся, чуеш, спускай свiй човен на будь-яку воду,
не переймайся, чуеш, викидай свое бите скло у будь-яке море.
* * *
Грушi вiд сонця соком налитi.
Грушi як груди – пружнi, великi.
Жовтi, як лiто, губляться в лiтi
дряпанi литки, дитячi лiктi.
Іржа роз’iдае велосипеди,
плавляться в грунтi глибиннi руди.
Бог розтiкаеться жовтим медом.
Боговi солодко. Вiн усюди.
