Археологiя. Дитяча енциклопедiя
Анна Эдуардовна Ермановская
Енциклопедiя розповiдае про становлення археологii як науки та про найвизначнiшi археологiчнi вiдкриття, якi збагатили нашi знання про минуле людства. Книжка складаеться з трьох частин. Перша присвячена основним поняттям археологiчноi науки; у другiй розповiдаеться про етапи розвитку археологii та найбiльш вiдомi вiдкриття XIX—XX столiття. У третiй частинi йдеться про деякi археологiчнi пам'ятки Украiни. Без сумнiву, ця енциклопедiя може стати у нагодi при вивченнi шкiльного курсу всесвiтньоi iсторii та iсторii Украiни.
Дитяча енциклопедiя
Археологiя
Вступ
Уявiть собi, що ми нiчого не знаемо про попереднi поколiння… Такого бути не може, ажде про те, як жили люди в давнi часи, ми знаемо з величезноi кiлькостi документiв, листiв, написiв на пам’ятках, з лiтописiв, хронiк та iн. Чи можна довiряти iнформацii, що в них мiститься? За довгi часи iснування iсторичноi науки ii дослiдники навчилися дiзнаватися про документ майже все – хто, де, коли й навiщо його написав. Рiч у тiм, що кожна писемна пам’ятка вiдбивае характер, освiту, настрiй свого автора та обставини його життя.
Зовсiм iнша рiч – пам’ятки речовi, що iх вивчае наука археологiя. Цi пам’ятки не тiльки вiдображають минуле життя, вони е частиною того життя, тобто про давнi часи цi речi свiдчать об’ективно i неупереджено.
Коли археологiя ще не була наукою, iсторiя людства вже охоплювала приблизно три тисячi рокiв. Окрiм того, майже половина цього часового вiдтинку була представлена пам’ятками з територii, обмеженоi Альпами та Сахарою. Історична наука тих часiв спиралася лише на письмовi тексти, i для бiльшостi людей вона була перелiком королiв та битв, полiтичних переворотiв та богословських суперечок.
Археологiя створила справжнiй переворот в iсторичнiй науцi. Подiбна до потужного телескопу, який розширив поле зору астрономiв, археологiя в сотнi разiв збiльшила перспективу iсторii в минуле. Завдяки археологii людство вiдкрило для себе цивiлiзацii, про iснування яких ще сто п’ятдесят рокiв тому воно навiть не пiдозрювало.
Однак декому здаеться, що археологiя – це лише розшуки давнiх пам’яток у степах та пустелях, розкопки давнiх поселень та знахiдки неймовiрних скарбiв. Так, справдi – археологiя завжди пов’язана з активними пошуками, iнодi навiть важкими й небезпечними. Але це ще й робота за письмовим столом – у кабiнетi, в архiвi, в бiблiотецi, бо вченi не тiльки розгадують загадки iсторii, але й шукають шляхи донесення знань про неi до людей.
Втiм, навiщо, скажете ви, у ХХІ столiттi, з його комп’ютерами, Інтернетом, мобiльним зв’язком, космiчними кораблями та клонуванням, якiсь палеолiтичнi знаряддя, давнi египтяни та ще давнiшi шумери?
Вивчення iсторii й, зокрема, археологii, як не дивно, дае можливiсть сучасному людству усвiдомлювати себе нащадком всiх великих досягнень людського духу, всього, що було створено людськими руками в минулому; допомагае пробуджувати найкращi почуття, вiру в силу розуму, а це так важливо в нашi часи високих технологiй, якi можуть пiдвести людство до кiнця його iснування. Вiд бездумноi гонитви за бiльш досконалою якiстю свого життя людство врятуе хiба що розумiння того, що ми не е першими мешканцями на цiй землi i не повиннi стати останнiми.
Ця книжка мае на метi дати загальне уявлення про археологiю як про iсторичну науку. У межах такого видання немае можливостi перелiчити всi вiдкриття i всiх видатних учених, що працювали чи працюють у галузi археологii. Для бiльш докладного знайомства з цiею наукою читач може звернутися до книжок, що вказанi в перелiку використаноi лiтератури.
Книжка складаеться з трьох частин. Перша частина присвячена основним поняттям археологiчноi науки. У другiй розповiдаеться про основнi етапи становлення археологiчноi науки й найбiльш вiдомi вiдкриття ХІХ – ХХ столiть. У третiй частинi йдеться про деякi археологiчнi пам’ятки нашоi краiни.
Украiна винятково багата на старожитностi рiзних епох i народiв. Стародавнi суспiльства, якi розвивалися на територii Украiни, зробили значний внесок у свiтову цивiлiзацiю. Охопити весь загал археологiчних пам’яток Украiни в межах подiбного видання неможливо. Тому ми звернулися до найбiльш вiдомих археологiчних культур – трипiльськоi, скiфськоi, античних держав Пiвнiчного Причорномор’я та Киiвськоi Русi. До традицiйних пам’яток додано також розповiдь про пам’ятки часiв Запорiзького козацтва.
Роздiл I
Що таке археологiя i як вона дiзнаеться про минуле
Історичнi джерела та археологiя
Археологiя – це наука, яка вивчае первiснi, античнi та середньовiчнi речовi iсторичнi джерела i вiдновлюе за ними iсторичне минуле людського суспiльства.
«Нiщо в iсторii не зникае безслiдно. Історичне явище може не залишити слiду нi в архiвах, нi в лiтописах, але слiд завжди залишаеться в землi, i справа археолога – його знайти».
А.В. Арциховський
Археологiя – самостiйна галузь iсторичних наук. Історiя та археологiя нероздiльнi i становлять укупi едину iсторичну науку, яка використовуе рiзнi види джерел – письмовi та речовi. Цi джерела принципово вiдрiзняються одне вiд одного, вiдрiзняються i методи iхнього вивчання.
На археологiчних розкопках
«Розкопка – не спорт i не втiха, це серйозна робота, часто важка й завжди вiдповiдальна. He досить знайти речi, треба вгадати думки людини, яка зробила пам’ятку, засоби ii створення, процес роботи, призначення окремих частин або речей пам’ятки; все це так само непросто, як розгадати найскладнiшу iсторичну загадку. Кожен новий курган, могильник дають новий матерiал для вiдповiдi на старi запитання, але ж вони ставлять i новi, якi народжуються як пiд час розкопок, так i пiзнiше, пiд час осмислення iхнiх результатiв».
О. А. Спiцин
Історична наука доходить тих чи тих висновкiв, опрацювавши певнi iсторичнi джерела. Так називають всi рештки минулого, якi пов’язанi з дiяльнiстю людини i вiдображають iсторiю людського суспiльства. Продукти i слiди людськоi дiяльностi дiйшли до нас у виглядi джерел речових (рештки знарядь працi, зброi, предметiв побуту, архiтектурних споруд), лiнгвiстичних (мова), етнографiчних (звичаi, обряди), усних (фольклор). З появою та розвитком писемностi виникли письмовi джерела, а в новiтнi часи, завдяки розвитку технiки, – звуковi записи, фото-, кiно– та вiдеодокументи.
Археологiя зазвичай вивчае саме речовi джерела. Але iснуе велика кiлькiсть речових джерел, якi мають написи: надгробки, вази, iкони, монети, печатки, герби тощо. Такi джерела стають об’ектами вивчення спецiальних iсторичних дисциплiн: епiграфiки, нумiзматики, сфрагiстики, хронологii, геральдики, метрологii. Епiграфiка вивчае написи на каменях, металовi, глинi, деревi; нумiзматика вивчае монети; сфрагiстика – печатки; хронологiя – системи обчислювання часу; геральдика – герби; метрологiя вивчае рiзнi мiри ваги, довжини, мiсткостi та площi.
Археологiчнi пам’ятки та iхнi види
В iсторичнiй та археологiчнiй лiтературi використовуеться термiн «пам’ятки». В iсторичнiй науцi «пам’ятка» та «джерело» – синонiми. Будь-який слiд, що залишила людина, – пiрамiда Хеопса чи пляма вiд кострища, – е iсторичною пам’яткою, тому що вона зберiгае пам’ять iсторичного минулого.
Сучасний зовнiшнiй вигляд та креслення кургану
Речовi джерела (археологiчнi пам’ятки) е численними й рiзноманiтними, i найважливiшi з них – залишки давнiх поселень та поховань. Серед давнiх поселень вирiзняють:
– стоянки – залишки вiдкритих, неукрiплених поселень;
– городища – залишки поселень, якi мали укрiплення (землянi, глинобитнi, цеглянi, кам’янi);
– селища – залишки неукрiплених поселень, якi оточували городища.
Давнi поховання подiляються на двi основнi групи. Першу утворюють поховання в ямах без будь-яких насипiв над ними, скупчення таких поховань-могил утворюють могильник. До другоi групи входять поховання в ямах чи без них, над якими насипанi пагорби-кургани. Бiльшiсть курганiв мають правильну округлу форму, iх дiаметр – 4–5 м i заввишки вони 20-150 м. Інодi навкруги кургану знаходять слiди канави, з якоi брали землю, або коло з дрiбного камiння. Так званi «великi кургани» сягають кiлькох десяткiв метрiв у дiаметрi i 15 м висоти. Вони мiстять груповi поховання, поховання царiв, племiнних вождiв.
Дольмен
До археологiчних пам’яток належать також мегалiтичнi поховання, тобто поховання в гробницях, побудованих з великих каменiв (мегалiт – великий камiнь). Серед них вирiзняють дольмени, менгiри, кромлехи.
Дольмени (вiд бретонського dol – стiл та men – камiнь) складаються з кiлькох вертикально встановлених каменiв, покритих величезною кам’яною плитою, яка утворюе пласку кришку. Велика кiлькiсть дольменiв зустрiчаеться в Бретанi (Францiя).
Менгiри (вiд бретонського men – камiнь та hir – довгий) – це каменi, що стоять окремо один вiд одного, себто довгi i вузькi стовпи. Найбiльший менгiр (довжина 21 м, вага близько 300 т) знаходиться у Бретанi. Трапляються й великi групи менгiрiв (понад двi тисячi в кожному), якi створюють довгi кам’янi алеi.
Інодi каменi розташованi у виглядi кола. Така споруда називаеться кромлех (вiд бретонського crom – круглий та lech – мiсце).
Серед археологiчних пам’яток е також рiзьблення iз зображенням людей та тварин, наскельнi малюнки, святилища, копальнi, системи зрошення, давнi ниви, водогони, укрiплення, знайденi кимось скарби.
Культурний шар та археологiчна культура
Бiльшiсть археологiчних пам’яток люди добули iз землi, вiрнiше, з ii культурного шару. Так в археологii називаеться шар землi на мiсцях поселень, який складаеться з будiвничого та господарського смiття, органiчних речовин, вугiлля та золи з печей, кострищ та пожеж, змiшаних з пiском i глиною, що iх нанесли вiтер та вода. Називаеться вiн культурним тому, що зберiгае в собi рештки дiяльностi людини, тобто рештки ii культури. Культурний шар створюеться й росте повiльно, але неухильно – з року в рiк, iз сторiччя в сторiччя. Його товщина залежить не тiльки вiд часу, але й вiд iнтенсивностi людськоi дiяльностi. На товщину культурного шару мають вплив i матерiали, з яких побудованi споруди: дерево згнивало i додавало до культурного шару кiлька мiлiметрiв, кам’янi та цеглянi споруди руйнувалися i створювали бiльш мiцнi пласти. Особливо товстий культурний шар бувае в мiстах, на городищах, на тепе (горби, на яких довго селилися люди). Найтовстiший культурний шар у свiтi– в давнiх мiстах Месопотамii (20 м) i на деяких городищах Середньоi Азii (34 м).
Схема утворення культурного шару: поверхня землi до виникнення культурного шару (1); вiдкладення пiд час iснування будiвлi (2, 3)
Культурний шар вiдрiзняеться вiд природних грунтiв, вiн зазвичай темнiший, бо утримуе частинки вугiлля та перегною, рослиннiсть на ньому бiльш густа i яскрава.
Археологiчнi пам’ятки з культурним шаром бувають одно– або багатошаровi. Багатошаровi культурнi шари виникають тодi, коли одне i те саме мiсце заселялося людьми кiлька разiв. Одне й те ж поселення могло переходити з однiеi археологiчноi епохи до iншоi. Такi переходи могли вiдбуватися спокiйно, без потрясiнь, але iнодi супроводжувалися катаклiзмами: нападом ворогiв та знищенням населення, природними катастрофами. В такому випадку мiж культурними шарами знаходиться природний шар, який не утримуе культурних решток. Шари землi, якi лежать нижче культурного шару i не утримують решток життя людини, в археологii називають «материком»
Археологiчна перiодизацiя
Як i кожна самостiйна iсторична наука, археологiя мае власну перiодизацiю. Вона враховуе змiни в характерi та обробцi основних матерiалiв, з яких виготовляли знаряддя працi, предмети побуту, зброю. Вiдповiдно до цього в археологii виокремлюють три основнi перiоди – кам’яний, бронзовий, залiзний вiки, iнодi до них додають i четвертий – мiдний, а кожен iз вiкiв, у свою чергу, подiляють на окремi етапи: кам’яний вiк, наприклад, подiляеться на палеолiт – давньокам’яний вiк (а вiн, у свою чергу, на раннiй, середнiй та пiзнiй), мезолiт (перехiдний вiд палеолiту до неолiту), та неолiт (новокам’яний вiк). Палеолiт почався близько двох мiльйонiв рокiв тому. Для нього характерним е те, що бiльшiсть знарядь працi виготовлялися з каменю. Ознакою мезолiту вважаеться використання мiкролiтiв, тобто дрiбних знарядь, виготовлених з кам’яних пластин розмiром не бiльше 2,5 см. Основною ознакою неолiту на певнiй територii е наявнiсть «неолiтичноi революцii», тобто переходу до господарювання, осiдлого способу життя i пов’язаних iз цим зростання населення та спецiалiзацii ремесла. Слiд зауважити, що така перiодизацiя доволi умовна, вона визначае лише стадii розвитку людського суспiльства, але не датуе археологiчнi матерiали. В рiзних регiонах рiзнi стадii починаються в рiзний час, наприклад, початок кам’яного вiку на територii Украiни вiдносять до так званоi Ашельскоi епохи (1,5–1 млн рокiв тому).
Археологiчнi матерiали вiдрiзняються за епохами, а в серединi кожноi епохи – хронологiчно, тобто за часом, i територiально, тобто за мiсцем знахiдки. Археологи зазвичай вивчають велику кiлькiсть знахiдок, якi об’еднанi в певнi групи – комплекси. На пiдставi цих комплексiв археологи вирiзняють так званi археологiчнi культури. Цей термiн визначае насамперед спiльнiсть археологiчних пам’яток та предметiв, якi належать до одного часу й зосередженi на певнiй територii. Археологiчнi культури мають умовнi назви, наданi iм переважно за назвами мiсць перших знахiдок, або найбiльш видатних пам’яток (наприклад, трипiльська культура, майкопська культура), або за найбiльш характерними археологiчними ознаками (наприклад, катакомбна культура, могили якоi зробленi у виглядi катакомб). Інодi археологiчна культура вiдповiдае певному народовi, але часто-густо збiг матерiальноi культури не вiдображуе спiльностi етнiчноi.
Предмети катакомбноi культури
