Дощi лили четвертий день, перетворивши на острiв у багнi наш притулок. У такi години Зося любив залiзти на тепле горище i дивитися осклiлим водянистим поглядом на шпиль католицького собору, зовсiм як кiт. Тодi Зося робився романтичним, i новонабута посадкова усмiшка та цукрове задоволення зникали з його обличчя.
– Так. Того. Ну славний малий. Але вiн допускаеться помилок. Фармагей полюбляе мажорних бабiв. Породистих, як англiйськi кобили. Ти не знаеш, що його тримало з Тоцьким? Тоцький ще той хват. Вище десяти рокiв не брав. Що за прелесть. Дiвчатка i хлопчики семи-десяти рокiв. Сама невиннiсть, безпораднiсть. Вiдкритi ротики, губки, простягнутi ручки. І тут… Ти закон життя, ти вчитель, ти все. Нiколи себе не вiдчував Богом, Алекс? Ну, хоча б його помiчником. Нiчого поганого, то лише уява, уява.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
