Забути неможливо зберегти
Олена Литовченко
Тимур Литовченко
Справжне життя газетяра – це суцiльна рутина, не завжди приемна. Тiльки час вiд часу в повсякденнiй багнюцi спалахують яскравi епiзоди, а створенi на iхнiй основi матерiали здатнi вразити читачiв та викликати заздрiсть колег. Проте саме з отакими «дiамантами» слiд бути вкрай обережним! Наприклад, зв’язавшися з четвiркою борцiв за справедливiсть, чиi намiри видаються вкрай шляхетними, можна i помилитися. Тодi настае час згадати, що закони журналiстики написанi в буквальному розумiннi кров’ю тих, хто iх порушував… i подумати, як би самому не перетворитись на чергову криваву плямку в черговому правилi газетярськоi роботи.
Тимур Іванович Литовченко, Олена Олексiiвна Литовченко
Забути неможливо зберегти
Соцiально-психологiчний трилер
Пролог
Дах дев’ятиповерхiвки
В ту саму мить, як духмяний нiчний вiтерець овiяв звiльнену вiд рушника голову, оглушений журналiст отямився. Повiв довкола посоловiлими очима. Здригнувся вiд раптовоi прохолоди. Прохрипiв ледь чутно:
– Де це я?…
– Де, де?! В Улан-Уде! – пожартував старший сержант i подав знак пiдлеглим: – Дружно, разом!..
Вiн так i не встиг уторопати, що й до чого, як мiлiцiонери пару разiв гойднули його, перекинули через парапет i вiдпустили в чорне нiчне провалля.
До смертi лишалося кiлька секунд. А як же прекрасно все розпочиналося тим фатальним ранком!..
До речi, починалося все з перегляду старого доброго кiнофiльму, в якому европейський секс-символ 60-х рокiв минулого столiття хоробро стрибнув з височезного даху…
От тiльки, на вiдмiну вiд журналiста, залишився живим…
Роздiл 1
Захiд для дебiлiв
Яечня пiд кришкою сковорiдки шкварчала i плювалася надто вже оглушливо. Час виключати… Вiн смикнув мишкою, натиснув на «паузу», ледь на монiторi спливла панелька керування, i пiшов до кухонноi плити.
Вiчний клопiт холостяка – одноманiтне харчування. З iншого боку, той-таки Шерлок Холмс обожнював приготовленi мiсiс Хадсон бiсквiти й омлет з беконом… та ще й курку, приправлену керi, здаеться? Хоча знаменитий детектив був саме запеклим холостяком, а мiсiс Хадсон – лише господаркою квартири на Бейкер-стрiт, але ж нiяк не його дружиною! До того ж, судячи з оповiдання «Морський договiр», шотландки нiколи не урiзноманiтнювали меню. Авжеж!
Олег вимкнув вогонь пiд сковорiдкою, зняв кришку й не без гордостi оглянув результати свого кухарського мистецтва: дрiбно наструганi палички сала плюс порiзана навскiс сосиска, залита трьома яйцями, прикритими кружальцями помiдорiв, посипаних чорним перцем i часниковим порошком, з еклектично накиданими поверх усього кущиками кропу i шматочками сиру, що розплавився й акуратно розтiкся на всi боки. Цiлком задовольнившись побаченим, вивантажив спечену масу на велику тарелю, рясно полив майонезом i кетчупом, перенiс на кухонний столик.
Якщо подумати, вийшла гримуча сумiш «прощавай, печiнко». Але до чого смачно! До того ж красиво: мабуть, не тiльки його мамi або колишнiй дружинi, але й самому Араму Мнацаканову[1 - Уродженець Баку, росiйський ресторатор, ведучий росiйськоi та украiнськоi версiй телешоу «Пекельна кухня» й реалiтi-шоу «На ножах» (тут i далi – примiтки авторiв).] до такого шедевра довiку не додуматися.
Олег гепнувся на табуретку, рухом мишки розбудив заснулий комп’ютер, натиснув «play» i заходився наминати «яечню холостяка», попутно стежачи за сюжетом. На екранi монiтора саме почався один iз найулюбленiших епiзодiв фiльму. На площi перед церквою полковник Уерта (у виконаннi Стенлi Бейкера) в оточеннi солдатiв вiдбивався вiд повсталого народу, Зорро (у виконаннi Алена Делона) спритно стрибнув з даху в напрямку флагштока, вчепившись у синю корогву, з’iхав на землю й мовив тоном грiзного суддi:
– «Ви були близькi до того, щоб вийти сухим iз води, полковнику, але ви перестаралися в насильствi й перебрали в жорстокостi. Так що приготуйтеся до розплати».
Ясна рiч, народ миттево розступився, звiльняючи мiсце для двобою на шпагах… на рапiрах… або на чому вони там збиралися битися? Тепер у кадрi – мертвий священик, брат Франциско. І нова реплiка Зорро:
– «Убивство цього ченця звiльняе мене вiд давньоi присяги iншiй людинi. Святiй людинi! І його кров теж на вас, полковнику! Легко вбивати святих. Чи вийде це у вас iз грiшником? Спробуйте».
Вжик-вжик-вжик клинком у повiтрi.
– «Готовi? Захищайтеся…»
Тут, зрозумiло, вiдповiдна реплiка Уерти:
– «Цю маску я з тебе зiрву, хоч би менi довелося гнати тебе до самого пекла. Почнемо!..»
І тверда обiцянка Зорро:
– «Ви не проллете бiльше нiчиеi кровi».
Тривала й видовищна бiйка на шпагах… або на рапiрах?! А-а-а, яка, по сутi, рiзниця! Головне, фехтують красиво, цього в них не вiднiмеш. А коли клинок вибитий з мiцних рук, у хiд iдуть алебарда (або як там називаються цi музейного вигляду пiки на кiнцях iз лезом, що рубае), сокира, ба навiть смолоскип. Видовищно, чорт забирай! До того ж за час двобою можна спокiйно доiсти чудову яечню, вiдставити порожню тарелю, взяти горнятко пiдостиглоi чорноi кави й нарештi закурити сигарету. Бо як вирiшили одного разу Масяня з Хрюнделем:[2 - Героi популярного флеш-серiалу «Масяня».] «Каву, мiж iншим, пити шкiдливо, а без цигарки ще й огидно».
Тим часом, на екранi Зорро, який зiрвався з-пiд купола церкви, вдалося на льоту вхопитися за мотузку вiд довгоi штори, проте Уерта хоробро перерубав ii, i шляхетний захисник незаможникiв вилетiв у кругле слухове вiкно, розсадивши ногами кольоровий вiтраж. Оскiльки до землi звiдти зависоко, полковник негайно восторжествував:
– «Кiнець йому, кiнець! Розбився, немае його!!! Вiн ме-е-ертвий!!!»
– «Хто мертвий?»
Це вже запитуе блазень гороховий, сержант Гарсiя (втiлений на екранi блискучим комiком Мусташем). Послати б його подалi за оте тупе запитання, але, перемiгши ворога, Уерта вiдповiв доволi прихильно:
– «Зорро мертвий!!! Наре-е-ештi!!! Зорро мертвий!!!»
Тут так i хочеться скрикнути: зарано радiеш, кретине – позитивнi героi швидко не вмирають. Адже iнакше не вийде хеппi-енду… І точно, Зорро знов входить до храму зi словами:
– «Не зовсiм, полковнику. Ось вiн, Зорро! Гру ще не скiнчено».
Двобiй спалахуе з новою силою, гiгантський дог Патрач лякае Гарсiю, той iз зойком «Вибач, вибач, вибач!..» перекидаеться через край колодязя. Отут саме час перенести використаний посуд у мийку, докурити й забичкувати сигарету. Тепер поединщики на даху. Слово за Уертою:
– «Ця хвилина для одного з нас е останньою».
Зорро погоджуеться:
– «Нехай так! Настав час правди».
І нарештi зривае маску. Полковник здивований несподiваним вiдродженням нiбито загиблого ранiше губернатора:
– «О-о-о, ваше превосходительство! Але як ви здогадуетеся, це нiчого не змiнюе».
Вiрно, не змiнюе: один рiзкий випад – i Уерта гине ефектно й видовищно: повiльно осiдае, потiм зриваеться з даху й пiд дружне скрикування юрби гепаеться на майдан перед церквою. Далi вже не надто цiкаво: полум’яна промова волелюбноi Ортенсii Пулiдо де Олiвiдадес (у виконаннi чарiвноi Оттавii Пiкколо) та вiд’iзд визволителя пригноблених, котрий вже знов на конi й у чорнiй масцi.
Що ж, гарне старе кiно! Можна навiть сказати, генiальна картина. Набагато краща найсвiжiшоi версii з Антонiо Бандерасом. Там на самому початку Зорро бере участь у всенародному голосуваннi за входження Калiфорнii до складу США. Треба ж до такого додуматися! Адже це вже не пригодницьке кiно, а чистоi води порнографiя…
Загалом, неправдоподiбно все це.
У реальностi ж маемо брудний посуд у мийцi. Хоча нiчого страшного, почекае до вечора. От якби мама жила з ним, а не з татом в Ічнi[3 - Райцентр Чернiгiвськоi областi.] – от вона б отакого «огидного бруду» не терпiла б!
До речi, ще одна перевага холостяцького способу життя: роби, що й коли завгодно! Хочеш гробити печiнку смаженою жирною жрачкою з перцем, часником, майонезом i кетчупом? Жери, скiльки влiзе! Курити на кухнi, причому не у кватирку? Без проблем! Притягти туди лаптопа, щоб насолоджуватися за снiданком улюбленим з дитинства фiльмом? Будь ласка! Читати з ночi до ранку старi добрi детективи? Так скiльки завгодно!
