Історія чемпіонатів Європи з футболу

Перший раунд. Цей жорстокий жереб!

До другої першості Європи, порівняно з першою, інтерес був уже набагато більшим. Ключову роль в «визнанні» турніру зіграли британці – родоначальники футболу вирішили-таки «опуститися» до змагання з іншими європейськими збірними у міжсезонний літній період. Не сказати, щоб всі британські асоціації так і кинулися за медалями та Кубком Анрі Делоне, але найбільш вагоме слово сказали в цьому відношенні англійці. Ех, знали б поважні члени Англійської футбольної асоціації, чим це закінчиться для їхньої збірної… але не будемо випереджати події.

Другим фактором, що сприяв розвитку Кубка Європи, стала маркетингова стратегія УЄФА. За деякими підрахунками ігри фінального турніру Кубка Європи 1960 року побачили близько 200 мільйонів телеглядачів – навіть для сучасних змагань аудиторія божевільна. А що вже казати про середину ХХ століття! Європейський футбольний чемпіонат обіцяв чималі рекламні прибутки, тому його проведенню сприяли спонсори – спочатку це були спортивні бренди, а потім і транснаціональні корпорації.

Не обійшлося і без питання престижу. Якщо зі світовою футбольною першістю було більш-менш ясно – як і в наші дні, чемпіоном світу ставала команда Бразилії або ж команда, яка обіграла Бразилію, – то вважати себе найсильнішими в Європі могли і хотіли з десяток команд. Це і Франція з нестримною атакою, і найстаріша футбольна збірна Англії, і країни з найсильнішими чемпіонатами, представники яких ділили між собою європейські клубні трофеї – Іспанія з Італією. Не бажали їм поступатися і східноєвропейські збірні Югославії, Чехословаччини, Угорщини, які стабільно досягали півфіналів і фіналів на головних футбольних форумах. Ну і, звичайно, ж не варто забувати про головного фаворита – на той момент чемпіона Європи – збірну СРСР.

Радянська команда підійшла до турніру в неоднозначному стані – з одного боку, командою, яка виграла перший Кубок Європи чотири роки тому, з іншого – збірної країни, де керівництво спортом, як і будь-якою іншою сферою діяльності, зводилося партійними босами до питань престижу і «чільної ролі комуністичного ладу у вихованні світових чемпіонів». До чого це я? Та до відомої невдачі збірної СРСР на Чемпіонаті світу 1962 року в Чилі.

Розбивши всіх наголову у своїй групі, радянські футболісти у чвертьфіналі потрапили на господарів турніру – чилійців. Воротар і головна зірка збірної Лев Яшин пропустив в тому матчі два зовсім необов’язкові голи після дальніх ударів гравців господарів. Одного м’яча, забитого у відповідь Ігорем Численком, виявилося недостатньо для проходження у півфінал. Повертаючись на півстоліття назад, слід визнати, що провина володаря «Золотого м’яча» в тих пропущених голах очевидна. Саме гра з чилійцями стала темою для знаменитої пісні Володимира Висоцького про «совісного» воротаря і докучливого спортивного фоторепортера, який роками чекав помилки голкіпера і таки дочекався.

Заради справедливості варто згадати, що на той матч Яшин вийшов після струсу мозку, отриманого в попередній зустрічі. Також не варто забувати, що обидва м’ячі були забиті хоч і далекими, але досить сильними і точними ударами. І зовсім вже не зайве нагадати, що перший тайм збірна СРСР грала проти призахідного сонця.

Та й чи варто звинувачувати голкіпера в тому, що його команда, програючи з 27-ї хвилини 1: 2, так і не змогла до кінця матчу вразити ворота пересічної, за великим рахунком, збірної Чилі? Хоч як би там було, після Чемпіонату світу збірна виявилася обезголовлена (адже тренер за все відповідає) і переполовинена (голкіпер, як відомо, половина команди). Гавриїл Качалін був відправлений у відставку, а звільненому з команди Яшину влаштували обструкцію в пресі.

Але повернемося до Європи. Ще не встигли відлунати овації чемпіонам чилійського Мундіалю, Європейський футбольний союз вже почав підготовку до Кубка Європи-1964. З 32 країн, що входили до 1962-го в УЄФА, тільки три відмовилися від участі в другому Кубку Європи. Фіни і шотландці пояснили своє рішення банальними накладками термінів проведення внутрішньої першості із запропонованим міжнародним календарем. А Німецький футбольний союз не міг гарантувати повноцінної підготовки збірної напередодні старту грандіозного проекту – чемпіонату країни серед команд елітної групи (те, що зараз нам знайоме під назвою «Бундесліга»).

Сказати, хто від цього програв, зараз досить складно. А ось виграли збірні СРСР, Австрії та Люксембургу, що потрапили одразу до 1/8 фіналу. При цьому радянські футболісти з формулюванням «теперішні володарі Кубка Європи», а австрійці та люксембуржці – сліпим жеребом.

Саме цей сліпий жереб геть не сподобався грекам. Збірній Греції в суперники дісталася збірна Албанії. У тому, що греки переграють албанців у футбол, сумнівів ніяких не було, та ось, як і у відбіркових матчах попереднього Кубку, в футбол втрутилася політика. Річ у тім, що географічні сусіди вели безпереривні територіальні суперечки, навіть припинили між собою дипломатичні відносини. Грецька федерація, якій УЄФА був поставлений крайній термін проведення матчу – січень 1963 року – так і не дочекалася від керівництва своєї країни дозволу на візит до Албанії, а албанці й самі не дуже прагнули грати з Грецією. Таким чином, одна з найслабших європейських збірних опинилася в 1/8 фіналу, навіть не виходячи на поле.

Решта матчів попереднього раунду принесли не менше емоцій і ще більше сюрпризів.

Той самий жереб, завдяки якому в 1/8 фіналу опинилися Албанія з Люксембургом, звів в очному протистоянні двох одвічних суперників – Англію і Францію. Багато в чому завдяки саме йому старт англійців у європейських змаганнях став таким же провальним, як дебют на чемпіонатах світу (нагадаємо, в 1950 році англійці в груповому раунді двічі з однаковим рахунком 0: 1 поступилися збірним США та Іспанії і з групи не вийшли).

Перший матч проти французів родоначальники футболу проводили в Шеффілді, і вже тоді стало зрозуміло, що пройти в наступне коло британцям буде непросто. «Трибарвні» перевершували суперника у швидкості й техніці. Особливо непогано грав Раймон Копа, що роздавав партнерам одну за одною шикарні передачі. Шкода, що поруч з ним вже не було Жуста Фонтена: перед стартом відбірного циклу до ЄВРО-1964 бомбардир отримав страшну травму – подвійний перелом ноги, і вже в 27 років змушений був завершити кар’єру. Але і без нього французи відвезли з Шеффілда нічию, подаровану англійцям арбітром, який призначив у середині другого тайму сумнівний пенальті.

Ця гра стала останньою для наставника англійської збірної Уолтера Уінтерботтома, що керував командою 15 років. У Париж англійців повіз новий тренер – 43-річний Альф Рамсей, якому Англійська футбольна асоціація доручила готувати збірну до домашнього чемпіонату світу 1966 року, на який покладалися особливі надії. Цікаво, що під час пошуку «коуча» керівництво асоціації переглянуло 140 кандидатів. На користь Рамсея був факт роботи з «Іпсвіч Таун», який за три роки перетворився з середняка другого дивізіону в чемпіона Англії.

Рамсей був, напевно, дійсно великим тренером, і не тільки завдяки успіхам його клубної команди. Саме його ім’я – єдине, яке увійшло в історію як чемпіонатів світу, так і чемпіонатів Європи. Після Рамсея збірна Англії закріпила за собою титул «одного з головних претендентів, якому обов’язково чогось не вистачить».

Дебютний же матч Альфа Рамсея виявився провальним: французи в Парижі розірвали англійців з рахунком 5: 2, і це при тому, що в складі не було Копа.

Найбільш прикрим для британських уболівальників цей конфуз став ще й тому, що трапилася вся історія з розгромом від французів у рік сторіччя англійського футболу!

Але аж ніяк не поразка англійців, що відверто зневажливо ставилися до європейської першості, стала найгучнішою сенсацією кваліфікаційного раунду. Віце-чемпіон світу, збірна Чехословаччини вилетіла від команди НДР, посіяної УЄФА в кошик слабших.

На загальний подив, східні німці, яких тренував угорський фахівець Карой Шоош, виявилися надзвичайно підготовленими як фізично, так і тактично. А ось півфіналіст першого Кубка Європи і тріумфатор чилійської світової першості виглядав спустошеним і втомленим. У Берліні господарі поля нейтралізували центральну вісь чехословацької збірної Андрєй Квашняк – Йозеф Масопуст. У підсумку гостям вдалося забити всього один гол – за кілька секунд до фінального свистка радянського арбітра Сергія Алімова зробив це Рудольф Кучера. Проте до цього часу східні німці змогли провести вже два м’ячі: відзначилися Дітер Ерлер і Курт Лібрехт.

У Празі збірна ЧССР зіграла набагато впевненіше. М’яч потрапляв то в поперечину, то в штангу німецької «рамки», але тільки не у ворота. Але і в цій ситуації східні німці знайшли вихід з положення: вони буквально повисли на ногах Йозефа Масопуста і скували практично всі його дії. До того ж Масопуст лише віддалено нагадував кращого футболіста Європи 1962 року – довго перетримував м’яч, намагаючись вирішити всі моменти самостійно. Чехословакам вдалося забити гол лише завдяки помилці самих німців. Воротар Манфред Кайзер віддавав м’яч на хід захисникам, але видав, як виявилося, ідеальну передачу на Вацлава Машека, який і відкрив рахунок. Попереду замаячила перспектива додаткового матчу (правило гостьового гола тоді ще не було введено), проте безглузді голи на цей матч ще не закінчилися. За якихось 5 хвилин до кінця матчу, здавалося, проти господарів зіграли і земля і небо. На важкому, розмоклому під проливним дощем полі в простій ситуації одночасно посковзнулися захисник Ян Поплухар і воротар Владімір Мокрохайскі. У результаті м’яч дістався німцеві Петеру Дуке, якому залишилося не промахнутися по порожніх воротах. Нічия 1:1 вивела в 1/8 фіналу збірну НДР.

Ще один сюрприз піднесли болгари, вибили з турніру сильну португальську команду на чолі з Ейсебіо. Португальці вважалися на ЄВРО-1964 фаворитами, і не тільки кваліфікаційного раунду. Не дивно, адже за них виступало сім гравців лісабонської «Бенфіки», яка в травні 1962 у фіналі Кубка європейських чемпіонів обіграла здавалося непереможний мадридський «Реал». Проте обидва матчі – в Софії і Лісабоні – завершилися перемогою господарів 3:1. Після чого збірні Болгарії та Португалії стали першими в чемпіонатах Європи, кому необхідно було провести третій додатковий матч. Героєм вирішальної зустрічі став нападник слов’ян Георгі Аспарухов. До двох голів у домашньому матчі він додав єдиний м’яч, який вирішив долю протистояння на користь болгар на 86 хвилині гри. Саме після римського перегравання про нього почали говорити у всій Європі, визнаючи нового гравця екстра-класу. У себе ж на батьківщині Георгі отримав прізвисько «цар».

Зауважимо, що протистояння португальців і болгар увійшло в історію і ще однією яскравою ілюстрацією. Справа в тому, що збірна Португалії забила всі свої 4 голи в першу годину гри, а ось збірна Болгарії всі свої п’ять, навпаки, після 60-ї хвилини. Усі три матчі проходили за схожим сценарієм: годину болгари відбиваються, а португальці атакують і б’ють по воротах, після чого команди міняються ролями. Через роки важко судити, чи була у португальців проблема з фізичною формою, або ж це була тактична задумка тренера болгар, але факт залишається фактом – болгари забивали тільки тоді, коли португальці практично припиняли грати.

Напевно, єдиною командою, яка пройшла кваліфікаційний раунд без сюрпризів, стала збірна Італії. Але і ця пара увійшла в історію: саме нападник «Скуадри адзурри» Альберто Орландо став першим, кому в іграх чемпіонату Європи вдалося забити в одному матчі чотири голи, тобто зробити «покер».

В інших парах особливих сюрпризів і потрясінь не сталося: Югославія легко у двох матчах обіграла Бельгію, Голландія – Швейцарію, Угорщина – Уельс, Північна Ірландія – Польщу, Ірландія – Ісландію, Швеція – Норвегію, а Данія – Мальту. Саме в останньому протистоянні «розцвів» майбутній кращий бомбардир ЄВРО-1964 Мадсен, забивши нещасним мальтійцям чотири голи.

Збірна Іспанії, обігравши на «Сантьяго Бернабеу» румунів з рахунком 6: 0, вирушила на гостьовий поєдинок в туристичну поїздку, в ході якої, втім, зуміла не програти аж надто крупно – румуни задовольнилися «скромними» 1: 3.

Всі матчі кваліфікаційного раунду

Албанія – Греція: + / – (Збірна Греції відмовилася грати з Албанією з політичних причин).

21 червня 1962, Осло. Норвегія – Швеція 0: 2 (Мартінссон 9ʹ, 40ʹ).

4 листопада 1962, Мальме. Швеція – Норвегія 1: 1 (Ерікссон 49ʹ – Крог 60ʹ).

28 червня 1962, Копенгаген. Данія – Мальта 6: 1 (Мадсен 9ʹ, 14ʹ, 49ʹ, Клаусен 22ʹ, Еноксен 70ʹ, Бертельсен 80ʹ – Теобальд 57ʹ).

8 грудня 1962, Гзіра. Мальта – Данія 1: 3 (Урпані 37ʹ – Мадсен 13ʹ, Крістіансен 42ʹ, Бертельсен 48ʹ).

12 серпня 1962, Дублін. Ірландія–Ісландія 4: 2 (Туохі 11ʹ, Фогарті 22ʹ, Кантуелл 65ʹ, 76ʹ – Йонссон 37ʹ, 87ʹ).

2 вересня 1962, Рейк’явік. Ісландія–Ірландія 1: 1 (Арнасон 59ʹ – Туохі 37ʹ).

3 жовтня 1962, Шеффілд. Англія – Франція 1: 1 (Флауерс 57ʹ – пен. – Гужон 8ʹ).

27 лютого 1963, Париж. Франція – Англія 5: 2 (Вісньєскі 3ʹ, 75ʹ, Дуї 32ʹ, Коссу 43ʹ, 82ʹ – Сміт 8ʹ, Темблінг 74ʹ).

10 жовтня 1962, Хожув. Польща – Північна Ірландія 0: 2 (Дуган 19ʹ, Хамфріс 54ʹ).

28 листопада 1962, Белфаст. Північна Ірландія – Польща 2: 0 (Кроссан 9ʹ, Бінгхем 64ʹ).

1 листопада 1962, Мадрид. Іспанія – Румунія 6: 0 (Гільотена 7ʹ, 20ʹ, 70ʹ, Велосо 9ʹ, Кольяр 17ʹ, Макрі 81ʹ (автогол)).

25 листопада 1962, Бухарест. Румунія–Іспанія 3: 1 (Тетару 2ʹ, Манолаке 8ʹ, Костянтин 61ʹ – Велосо 9ʹ).

4 листопада 1962, Белград. Югославія – Бельгія 3: 2 (Скоблар 12ʹ, 32ʹ – пен., Васовіч 88ʹ – Стокман 26ʹ, Журіон 88ʹ).

31 березня 1963, Брюссель. Бельгія – Югославія 0: 1 (Галіч 21ʹ).

7 листопада 1962, Софія. Болгарія – Португалія 3: 1 (Аспарухов 65ʹ, 72ʹ, Дієв 77ʹ – Ейсебіо 49ʹ).

16 грудня 1962, Лісабон. Португалія – Болгарія 3: 1 (Ернані 4ʹ, 27ʹ, Колуна 54ʹ – Ілієв 84ʹ).

23 січня 1963, Перегравання. Рим. Болгарія – Португалія 1: 0 (Аспарухов 86ʹ).

7 листопада 1962, Будапешт. Угорщина – Уельс 3: 1 (Альберт 6ʹ, Тічи 35ʹ, Шандор 48ʹ – Медуін 18ʹ).

7 листопада 1962, Кардіфф. Уельс – Угорщина 1: 1 (Джонс 23ʹ – пен. – Тічи 77ʹ – пен.).

11 листопада 1962, Амстердам. Нідерланди – Швейцарія 3: 1 (ван дер Лінден 11ʹ, Сварт 75ʹ, Грот 76ʹ – Хертіг 43ʹ).

31 березня 1963, Берн. Швейцарія – Нідерланди 1: 1 (Аллеман 72ʹ – Крёйвер 7ʹ).

21 листопада 1962, Берлін. НДР – Чехословаччина 2: 1 (Ерлер 60ʹ, Лібрехт 80ʹ – пен. – Кучера 90ʹ).

31 березня 1963, Прага. Чехословаччина – НДР 1: 1 (Машек 66ʹ – П. Дукка 85ʹ).

2 грудня 1962, Болонья. Італія – Туреччина 6: 0 (Рівера 15ʹ, 47ʹ, Орландо 22ʹ, 29ʹ, 35ʹ, 85ʹ).

27 березня 1963, Стамбул: Туреччина–Італія 0: 1 (Сормані 86ʹ).

1/8 фіналу. Фаворити падають, як сніг

У березні 1963 року було проведено жеребкування стадії 1/8 фіналу. За її підсумками збірній СРСР дістався один з найсильніших суперників – команда Італії. Якщо ж згадати, що на момент жеребкування у збірної Радянського Союзу не було головного тренера (Микола Глєбов і Микита Симонян працювали як тимчасово виконуючі обов’язки), стало тривожно за результат протистояння.

Довгоочікуване призначення тренера сталося в липні 1963-го – збірну очолив Костянтин Бєсков. Перед ним відразу було поставлено головне завдання: підготувати команду до чемпіонату світу 1966 року. Тому ігри з італійцями розглядалися крізь призму майбутнього світового форуму. Розмови про те, що збірна СРСР не виграє чемпіонат Європи або, що ще гірше, зійде на стадії 1/8 фіналу, вважалися крамолою і не допускалися.

Засукавши рукава, Бєсков взявся за справу. До першого матчу з Італією збірна провела п’ять товариських зустрічей, в яких здобула п’ять перемог із загальним рахунком 21: 2. Після невдачі в Чилі посилено готувалася до поєдинку з СРСР і «Скуадра адзурра». Апеннінці також не програли жодного товариського матчу, здобувши по ходу перемоги над Бразилією та Аргентиною.

Московський поєдинок розпочався зі справжнього шоку з приводу складу збірної СРСР. Місце у воротах зайняв мало кому відомий голкіпер кутаїського «Торпедо» Рамаз Урушадзе. Але це був тільки початок! Проти знаменитого італійського «Катеначо» Бєсков використовував ризикований (з причини моральної застарілості), але вдалий варіант тактичної схеми «дубль-ве» з трьома чистими захисниками, трьома півзахисниками (один з яких по ситуації міг стати п’ятим форвардом) і чотирма нападниками.

Як з’ясувалося в подальшому, це був один із тих парадоксальних, але безпрограшних ходів, якими славився Бєсков. Як показала гра, ешелонований напад виявився сильнішим за ешелонований захист. Ураганний темп, запропонований радянськими футболістами, італійці потягнути не змогли. Особливо добре вдалася гра Віктору Понєдєльнику, який начисто переграв «ліберо» суперника. Фактично, двоматчеве протистояння було «зроблено» в першому таймі московського матчу, після якого рахунок був 2: 0 на користь господарів. До того ж італійці залишилися в меншості: Едзіо Паскутті в пориві гніву порвав на Едуарді Дубинському футболку, за що був вигнаний з поля польським арбітром Банасюком.

Перший м’яч збірна СРСР забила в середині першого тайму: це швидкісний Віктор Понєдєльник першим встиг на добивання після дошкульного удару Галімзяна Хусаїнова, відбитого воротарем «Скуадри адзурри» Вільямом Негрі. Варто відзначити, що швидкісні нападники радянської збірної раз за разом просто знущалися з хваленого захисту італійців, в якому на той момент грали не хтось там, а Чезаре Мальдіні, Джованні Траппатоні і Джачинто Факетті. Наприкінці тайму збірна СРСР провела ще одну результативну атаку, в якій взяв участь увесь напад: Понєдєльник змістився вліво, відволікши одного захисника, і відпасував на Хусаїнова. Той не став бити, а переадресував м’яча на Валентина Іванова, на якого кинулися одразу двоє – захисник і воротар. Капітан збірної СРСР на паузі обіграв обох і віддав під удар неприкритому Ігорю Численку, після чого залишалося тільки влучити в порожні ворота.

У другому таймі команда Бєскова зробила те, за що під кінець гри удостоїлася свисту трибун, а сам тренер – кількох розгромних статей в центральних газетах. Радянські футболісти перестали йти вперед і стали грати на утримання рахунку. Збірна Італії, що перейшла в першому таймі центральну лінію поля лічену кількість разів, прокинулася і зробила кілька гострих спроб забити хоча б один м’яч у гостьовому поєдинку. Треба визнати, що італійці були близькі до успіху, і невідомо, як би все закінчилося, якщо б італійці не залишися удев’ятьох – за десять хвилин до кінця гри, отримавши травму, поле залишив Анджело Сормані. Хоч як обурювалися 102 000 вболівальників на стадіоні в Лужниках, навіть після цього радянська збірна не побігла вперед і воліла контролювати м’яч, подовгу розігруючи його на своїй половині. До честі футболістів, слід визнати: вони чітко виконали тренерську установку, а сам матч виграли всуху.

Щоб пробитися до чвертьфіналу, тренер італійської збірної Едмондо Фаббрі пішов на величезні кадрові заміни, увівши до складу відразу п’ятьох молодих виконавців. На полі не знайшлося місця навіть найдосвідченішим Негрі і Мальдіні. Не залишився у боргу і його радянський колега, в черговий раз здивував шанувальників футболу і фахівців. Бєсков, незважаючи на тиск з боку спортивного комітету, повернув до збірної Лева Яшина, а також замінив кращого бомбардира збірної Понєдєльніка на молодого Геннадія Гусарова. Як показала гра у відповідь на «Стадіо Олімпіко», саме ці двоє зробили найбільший внесок у римський успіх збірної СРСР.

Насправді, можна було б з упевненістю сказати, що цей матч став бенефісом Яшина. З самого початку гри на ворота збірної СРСР пішов шалений ураган атак, але здавалося, що забити Яшину просто неможливо. Парадоксальним чином після ударів з усіх дистанцій м’яч летів саме туди, де знаходився «Чорний Павук». У середині тайму Анджело Доменгіні бив напевно з 5 метрів, але і такий удар італійця Яшин перевів на кутовий. А на 33-й хвилині своє слово сказав Гусаров: Численко, накрутивши з півдюжини фінтів, витягнув зі штрафної Факетті і віддав передачу динамівцю, який набрав хід. Той виграв забіг у Траппатоні і пробив точно в ціль з лінії воротарської. Трибуни, які до цього шаленіли, женучи вперед свою команду, видихнули і завмерли. Навіть ті, хто відчайдушно вірили в перемогу, зрозуміли, що тепер, швидше за все, вони збірну Італії в подальших стадіях турніру не побачать.

«Добив» італійських уболівальників той-таки Яшин. На 57-й хвилині господарі отримали право на пенальті – проти Джакомо Булгареллі сфолив Альберт Шестерньов. Перед пробиттям сталася невелика заминка: ніхто з італійців не хотів підходити до «точки». Вибір капітана команди Сальваторі припав на молодого ще Алессандро Маццолу, який приречено підійшов до м’яча і вдарив, аби не схибити. Посланий низом м’яч Яшин піймав намертво! Стан всієї футбольної Італії висловив сам Маццола – він закрив обличчя руками і впав на коліна, опустивши голову.

До кінця гри італійці, швидше за інерцією, ніж з розрахунком на підсумкову перемогу (навіть для перегравання їм потрібно було забити три голи) продовжували йти вперед, але Яшин ще двічі витягав точні удари нападників «Скуадри адзурри» в акробатичних стрибках. Престиж італійського футболу підтримав Джанні Рівера, за 20 секунд до фінального свистка використавши невдалий відскок м’яча від Віктора Шустікова.

1/8 фіналу, крім описаного напруженого протистояння радянської дружини з італійцями, ознаменувалася цілою серією дивовижних поєдинків, серед яких осібно стоїть перемога Великого Герцогства Люксембург, найгучніша в його історії.

Волею жеребу, минувши кваліфікаційний раунд, футболісти герцогства, потрапили на збірну Нідерландів. Саме в цій країні і трапилася історична перемога. З фінансових міркувань (найбільший, він же єдиний стадіон в Люксембурзі був розрахований всього на 6 000 глядачів) обидва матчі вирішили грати в Нідерландах. У першому (гостьовому для голландської команди) матчі в Амстердамі збірна Країни тюльпанів, відкривши рахунок вже на 5 хвилині, дозволила люксембуржцям його зрівняти ще в першому таймі, а в другому і поготів просто катала м’яча до фінального свистка.

За це голландці поплатилися вже за місяць з гаком: у повторній грі в Роттердамі вони були биті збірною футбольного карлика. Не пасучи задніх перед авторитетами, на 20-й хвилині центрфорвард збірної Люксембургу Каміль Діммель відкрив рахунок. Голландці практично тут же його зрівняли, але… знову стали втрачати час і жаліти суперників. А на останній тайм протистояння гості вийшли, як на останній у житті матч: на підступах до свого штрафного люксембуржці буквально «лягали кістьми», відбирали м’яча і кидалися в контратаки. У підсумку голландці пропустили ще один гол, а бомбардир збірної Люксембургу Діммель став героєм країни. І це при тому, що гості провели переможний гол, граючи вдесятьох – на початку другого тайму отримав травму і залишив поле захисник Франсуа Контер.

Не менш драматично були повалені і новоспечені фаворити Кубка європейських націй болгари. Не варто забувати, що Болгарія стала каменем спотикання для збірної Франції два роки тому – саме через слов’ян збірна тоді ще блискусого Фонтена не поїхала в Чилі на чемпіонат світу! Якщо ж врахувати, що при розборі тієї гри з’ясувалося, що єдиний м’яч, забитий у листопаді 1961-го Христо Ілієвим, був зарахований невірно – форвард був «поза грою», – то зуб у французів мався величезний.