Історія чемпіонатів Європи з футболу

Prae ludus. У Європі – нові правила, в СРСР – тренерська чехарда

Новий європейський чемпіонат (а до старої версії Кубка Європи більше повертатися ні у кого і в думках не було) знову поставив декілька рекордів: в ньому взяла участь рекордна кількість команд (32), відповідно було зіграно і найбільшу кількість матчів.

Новачком першості стала збірна карликової Мальти. Попередній похід остров’ян – тоді ще за Кубком Європи – у1962 році закінчився двома поразками від данців із загальним рахунком 9: 2. Взагалі ж, з усіх країн – членів УЄФА у відбірковому турнірі відмовилися стартувати лише представники Ісландії. На початок 70-х кількість гравців у цій північній країні, готових представляти країну на міжнародній арені, вже перевищила необхідну для заявки збірної, але ніяк не могла досягти рівня хоч би десятка команд внутрішньої першості.

Схема турніру особливих змін не зазнала: спочатку команди проводили матчі у восьми попередніх групах, переможці яких зустрічалися у чвертьфіналах. Півфінали, матч за третє місце і фінал гралися в заздалегідь названій УЄФА країні – Бельгії, команда якої, до речі, не мала жодних пільг, а разом з усіма виступала у відбірковому турнірі.

Проте футбольні статистики і аналітики вважають саме ЄВРО-72 епохальним з точки зору зміни правил самої гри.

Першим нововведенням, яке стало безпосереднім наслідком фінального турніру попереднього ЄВРО, стали післяматчеві пенальті. Якщо ані в основний, ані в додатковий час матчів стадії плей-офф суперники не виявили найсильнішого, команди не перегравали свої матчі, не кидали монетку, а били пенальті у ворота один одного. Спочатку – хто заб’є більше з п’яти ударів, а потім, якщо і ця серія не виявила переможця, – до першого промаху. Втім, правило набуло чинності лише перед фінальною частиною, що дозволило угорцям з румунами усмак позмагатися на стадії чвертьфіналу. Але не забігатимемо наперед.

Багато коментаторів, що виросли в часи, коли це правило стало вже звичним, називають його «спортивною лотереєю». Що ж, таких спеціалістів варто відіслати у 60-ті, коли долю медалей Чемпіонатів Європи вирішувала монета.

Іншим нововведенням, що рішуче змінило характер гри, стала можливість замін. До цього команди ризикували догравати матч в меншості, якщо їхні гравці отримували травму. Відтепер же кожен тренер отримав право робити впродовж матчу дві заміни. Травми – травмами, а ось змінювати тактичний малюнок по ходу гри, посилюючи ту або іншу лінію – можливість, яка, поза сумнівом, підвищила роль тренера не лише при підготовці до гри, але і по ходу самого матчу.

Збірна СРСР підійшла до турніру, як стало вже звичним, з новим тренером. Старійшину тренерського цеху, тріумфатора Олімпіади 1956 року і Кубка Європи-1960 Гавриїла Качалина вкотре «відправили на пенсію» за «провальний» результат на Чемпіонаті світу в Мексиці, де досить сильна збірна СРСР не потрапила до числа півфіналістів, поступившись дорогою Уругваю в додатковий час. Гавриїл Дмитрович ще попрацює по одному сезону з динамівцями Тбілісі та Москви, а також в ташкентському «Пахтакорі», але не досягне значних успіхів. Загалом під час відбору і фінальної частини ЄВРО-72 радянська збірна поставить не лише власний, а всесвітній рекорд за кількістю тренерів головної команди країни.

На попередньому етапі тренером головної збірної СРСР був Валентин Ніколаєв – головний тренер клубу ЦСКА. Як було прийнято в Країні Рад, гравці і тренери армійців були військовослужбовцями, приписаними до певних військових частин. Полковник Ніколаєв разом з клубом став чемпіоном Союзу в 1970-му, а наступного року, коли тренував паралельно клуб і збірну, «опустив» ЦСКА на незвичне дванадцяте місце. Армійці того року уникнули вильоту в першу лігу лише завдяки кращій різниці забитих і пропущених м’ячів в порівнянні з «Пахтакором», який зайняв 15-те місце. За подібними «успіхами» послідувала очікувана негайна реакція міністра оборони СРСР – маршала Гречко. Він видав наказ, яким полковник Ніколаєв мав припинити співпрацю зі збірною країни і сконцентруватися на роботі в клубі.

Наказ був виконаний, а на капітанський місток головної команди зійшов тренер олімпійської збірної СРСР (після гіркого досвіду 1968 року команди нарешті було вирішено розділити) Микола Гуляєв. Треба сказати, що олімпійці (як їх ще називали в радянський час, «перспективні кандидати в першу збірну») Радянського Союзу в той час наводили страх на всю Європу, виносячи Нідерланди, Францію та Австрію з великим рахунком. Але так склалося, що тренером головної збірної Гуляєв пропрацював всього нічого: 41 день підготовки до чвертьфіналу і самі матчі. Відразу ж після того, як перша збірна пробилася на ЄВРО, а олімпійська завоювала путівку в Мюнхен, тренер був звільнений з обох постів.

Першу збірну до Бельгії, а потім і олімпійську збірну в Мюнхен повіз вихованець донецького футболу Олександр Пономарьов, вищим досягненням якого можна вважати чемпіонство в першості СРСР з «Динамо» (Москва) у 1963 році. До речі, це було передостаннє чемпіонство колись легендарного клубу в першостях СРСР і останній по-справжньому зоряний рік його воротаря Лева Яшина.

Відбірковий турнір

Група 1. Про шкоду лікування нежиті відсіканням голови.

У першій групі виявилося два явних претенденти на єдину путівку в чвертьфінал – географічні сусіди і одвічні суперники Румунія і Чехословаччина. Пікантності двобоям цих збірних додавало й недавнє протистояння в рамках мексиканського Мундіалю, де румуни мінімально виграли в очній зустрічі, але не здобули успіху в інших іграх, а чехословаки взагалі програли всі матчі в групі.

Слід визнати, що група у збірної Чехословаччини підібралася не сама прохідна – з Англією, Бразилією і Румунією. Проте не минуло й 10 років, як ті ж чехи зі словаками лише у фіналі програли Бразилії легендарного Пеле! А тут посіли останнє місце в групі з двома забитими м’ячами і нулем очок!

Не стерпіла такої ганьби Чехословацька федерація футболу і… відрахувала зі збірної всіх учасників Чемпіонату світу 1970 року на чолі з тренером! У результаті вже за 11 тижнів після закінчення світової першості у відборі на ЄВРО-72 на матч з фінами вийшла абсолютно оновлена збірна Чехословаччини.

Звісно, що гравців цієї оновленої команди не по сільських клубах набрали, та ось зігратися як слід хлопці не встигли. До того ж збірна Фінляндії відстояла єдиний забитий м’яч, дружно обороняючи свої ворота. У результаті – нічия, яка згодом буде коштувати команді ЧССР участі у фінальному турнірі, а для фінів залишиться боязкою одиничкою в графі набраних очок у всьому відбірковому циклі ЄВРО-72.

Після нічиї з фінами до складу ЧССР були повернуті багатодосвідчені футболісти, в тому числі і дуже надійний воротар Іво Віктор. Гра команди покращилася, проте в цей же час не менш успішно виступали і румуни, які в підсумку обійшли чехословаків лише за різницею м’ячів. Відзначився у складі румунів двома забитими м’ячами і Мірча Луческу, який пропустив початок сезону через травму. У вирішальному матчі Луческу міг стати і головним винуватцем невдачі, адже на 19-й хвилині не зміг відкрити рахунок, пробивши прямо у воротаря з пенальті. Однак завдяки голам Дембровські і Добрина румуни виграли головне для себе в цьому відбірковому циклі протистояння з чехословаками.

Що характерно, чехословацька команда до цього теж проявила люб’язність – у виграному в румунів домашньому поєдинку Адамец також не реалізував пенальті, відправивши м’яча вище воріт.

Що ж стосується ще одного учасника турніру в групі – збірної Уельсу, вона відзначилася хіба що двома перемогами над Фінляндією, які стали можливими завдяки висхідній зірці валлійського футболу Джону Тошаку. За наступні 10 років цей футболіст виграє всі можливі клубні трофеї в Англії і Європі з «Ліверпулем», а пізніше – як тренер – збере приголомшливу колекцію нагород в Уельсі, Іспанії і навіть Туреччині.

Всі матчі групи 1

7 жовтня 1970, Прага. Чехословаччина – Фінляндія 1: 1 (Альбрехт 30ʹ, М. Паателайнен 41ʹ).

11 жовтня 1970, Бухарест. Румунія – Фінляндія 3: 0 (Думітраке 27ʹ, 41ʹ, Р. Нунвайллер 78ʹ).

11 листопада 1970, Кардіфф. Уельс – Румунія 0: 0.

21 квітня 1971, Суонсі. Уельс – Чехословаччина 1: 3 (Р. Девіс 58ʹ – пен. – Я. Чапковіч 78ʹ, 83ʹ, Таборскі 80ʹ).

16 травня 1971, Братислава. Чехословаччина – Румунія 1: 0 (Весели 88ʹ).

26 травня 1971, Гельсінкі. Фінляндія – Уельс 0: 1 (Тошак 54ʹ).

16 червня 1971, Гельсінкі. Фінляндія – Чехословаччина 0: 4 (Я. Чапкович 12ʹ, Поллак 16ʹ, Карк 83ʹ, 89ʹ).

22 вересня 1971, Гельсінкі. Фінляндія – Румунія 0: 4 (Іорданеску 25ʹ, Н. Лупеску 37ʹ, Дембровські 54ʹ, Луческу 63ʹ – пен.).

13 жовтня 1971, Суонсі. Уельс – Фінляндія 3: 0 (Дербан 10ʹ, Тошак 53ʹ, Д. Ріс 89ʹ).

27 жовтня 1971, Прага. Чехословаччина – Уельс 1: 0 (Куна 60ʹ).

14 листопада 1971, Бухарест. Румунія – Чехословаччина 2: 1 (Дембровські 25, Добрин 52ʹ – Я. Чапковіч 50ʹ).

24 листопада 1971, Бухарест. Румунія – Уельс 2: 0 (Н. Лупеску 9ʹ, Луческу 74ʹ).

Підсумкова таблиця групи 1

Група 2. На одну перемогу більше, ніж у конкурентів

Боротьбу за вихід у чвертьфінал у другій групі, мабуть, слід вважати найбільш напруженою з усіх восьми. Судіть самі – за путівку тут боролися відразу три команди: Угорщини, Франції та Болгарії, поперемінно змінюючи один одного на лідерських позиціях.

Угорці почали і закінчили турнір першими: в стартовому матчі вони без проблем перемогли норвежців. Французи, що мріяли про відродження слави «триколірної» збірної, виграли у тих-таки скандинавів так само легко і навіть з тим самим рахунком – 3: 1. Першими осічку допустили болгари, які зіграли з Норвегією вдома 1: 1 – забігаючи наперед, зазначу, що це буде єдине очко скандинавів у відбірковому циклі.

Проте вже навесні 1971-го все стало з ніг на голову: спочатку угорці не змогли вдома переграти французів, а потім болгари вдома виграли у збірної Угорщини 3: 0! Відрив Болгарії від суперників збільшився після великої перемоги вдома над норвежцями у червні. Французи, втім, підтяглися на друге місце у вересні, обігравши норвежців на виїзді. А оскільки, згідно з жеребкуванням, саме ці дві команди закінчували відбірковий турнір спареними матчами між собою, футбольна громадськість очікувала, що доля путівки на ЄВРО-72 від групи вирішиться в останньому матчі в Софії.

Ключовим моментом у боротьбі стала зміна наставника збірної Угорщини – замість Йожефа Хоффера головним тренером був призначений 49-річний Рудольф Ілловськи. Як часто буває, струс від зміни тренера чудодійним чином перетворив збірну Угорщини. У трьох матчах, що залишилися, мадяри досягли трьох перемог із загальним рахунком 8: 0, а їхній лідер Ференц Бене зробив серйозну заявку на звання кращого бомбардира турніру.

Особливо показовим вийшов матч на Парк-де-Пренс, де Бене і компанія просто втоптали в газон всі надії французів на участь у фінальному турнірі ще в першому таймі. Перемоги ж вдома над болгарами та норвежцями вийшли швидше логічними і не вибивалися із загальної картини переваги оновленої угорської збірної над суперниками.

Але й після трьох перемог Угорщина, відірвавшись на 4 очки від конкурентів, ще не забезпечила собі проходження в чвертьфінал. Перешкодити їй могли як французи, так і болгари – кожній з цих збірних потрібно було вигравати в обох очних поєдинках. При цьому болгар влаштовували дві перемоги з довільним рахунком – наздогнавши Угорщину за очками, вони б отримували перевагу за особистими зустрічами. А ось Франції потрібно було вигравати обидва матчі із загальною різницею в шість м’ячів – дуже вже багато «триколірні» пропустили від тих-таки угорців, та й від норвежців.

Всі передматчеві розклади виявилися не актуальними вже по ходу першого матчу Франції і Болгарії в Нанті. Болгари відкрили рахунок з пенальті, а через 8 хвилин французи зрівняли рахунок. І цей обмін випадами, і весь хід матчу показували – на полі дві рівні команди, і навряд чи хтось відважить супернику шість м’ячів. Гол господарів на 87-й хвилині лише додав оптимізму угорським вболівальникам – болгари втратили всі шанси на ЄВРО, а в те, що Франція зуміє перемогти в Софії 5: 0 або більше, не вірили навіть найзатятіші оптимісти. Так і вийшло – повторна зустріч Болгарії та Франції стала дзеркальною копією поєдинку в Нанті: 2: 1 з голом французів на останніх хвилинах.

7 жовтня 1970, Осло. Норвегія – Угорщина 1: 3 (Іверсен 50ʹ – Бене 6ʹ, Надь 23ʹ, Карлсен 66ʹ – автогол).

11 листопада 1970, Ліон. Франція – Норвегія 3: 1 (Флош 31ʹ, Леш 55ʹ, Мезі 63ʹ – Нільсен 79ʹ).

15 листопада 1970, Софія. Болгарія – Норвегія 1: 1 (Атанасов 29ʹ – Фуглсет 83ʹ).

24 квітня 1971, Будапешт. Угорщина – Франція 1: 1 (Кочіш 70ʹ – пен., Ревеллі 65ʹ).

19 травня 1971, Софія. Болгарія – Угорщина 3: 0 (Колєв 38ʹ, Петков 48ʹ, Величков 72ʹ).

9 червня 1971, Осло. Норвегія – Болгарія 1: 4 (Іверсен 80ʹ – Бонев 26ʹ, 42ʹ – пен., Жеков 29ʹ, Васильїв 37ʹ).

8 вересня 1971, Осло. Норвегія – Франція 1: 3 (У-Д. Ульсен 80ʹ – Вернь 33ʹ, Лубе 34ʹ, Бланше 49ʹ).

25 вересня 1971, Будапешт. Угорщина – Болгарія 2: 0 (П. Юхас 50ʹ, Видач 52ʹ).

9 жовтня 1971, Париж. Франція – Угорщина 0: 2 (Бене 34ʹ, Замбо 41ʹ).

27 жовтня 1971, Будапешт. Угорщина – Норвегія 4: 0 (Бене 21ʹ, 43ʹ, А. Дунаї 23ʹ, Сюч 64ʹ).

10 листопада 1971, Нант. Франція – Болгарія 2: 1 (Леш 64ʹ, Лубе 87ʹ – Бонев 54ʹ – пен.).

4 грудня 1971, Софія. Болгарія – Франція 2: 1 (Жеков 47ʹ, Михайлов 82ʹ – Бланше 85ʹ).

Підсумкова таблиця групи 2

Група 3. Перше місце Англії і перше очко Мальти

У третій групі, на відміну від попередніх, фаворит був один – збірна Англії під керівництвом сера Альфа Рамсея. Тріумфатор домашнього Мундіалю 1966-го задовольнявся бронзовими медалями ЄВРО-1968 і встиг «проколотися» на Чемпіонаті світу в Мексиці, де його команда начисто програла німцям на стадії чвертьфіналу. З усім тим авторитет «Генерала» був настільки непохитний, що пройде ще чотири роки, перш ніж його попросять піти з поста головного тренера збірної родоначальників футболу.

Несподіваним ситуаційним конкурентом англійців у групі виявилися швейцарці, які на тлі слабкої Греції та дебютанта міжнародних змагань Мальти виглядали непогано, але не більше за те. У матчі, коли потрібно було голосно заявити про свої претензії на вихід з групи, збірна Швейцарії на своєму полі, двічі відіграючись по ходу матчу, все ж програла Англії з рахунком 2: 3. Після цього турнірної інтриги не залишилося, а на те, аби виграти в гостях у англійців, швейцарців просто не вистачило.

До речі, у розіграші ЄВРО-72 англійці Рамсея були вже не так вражаюче швидкі й зовсім не здавалися непереможними. Колишні візерунки швидкісних атак багато втратили без Боббі Чарльтона, а атлетичний «футбол як регбі» без використання флангових півзахисників і нападників все частіше натикався на стіни оборонних порядків суперників.

Серед визначних пам’яток відбіркового турніру третьої групи – і матч відкриття, в якому Мальта заробила перші очки у міжнародних змаганнях, звівши внічию матч зі збірною Греції. Відзначимо, що греки зрівняли рахунок лише за дві хвилини до закінчення зустрічі зусиллями вийшовшого на заміну Крітікопулоса. Пройде ще чотири роки, і футбольний карлик, одна з найслабших збірних світу в історії, таки здобуде свою першу перемогу – 2: 0 – над ким би ви думали? Звичайно ж, над греками! Ось такі цікаві у жителів півдня футбольні стосунки.

11 жовтня 1970, Ла Валлетта. Мальта – Греція 1: 1 (Вассало 66ʹ – Крітікопулос 88ʹ).

16 грудня 1970, Пірей. Греція – Швейцарія 0: 1 (Мюллер 84ʹ).

20 грудня 1970, Ла Валетта. Мальта – Швейцарія 1: 2 (Теобальд 57ʹ – пен., Квентен 50ʹ, Кюнцле 59ʹ).

3 лютого 1971, Ла Валлетта. Мальта – Англія 0: 1 (Пітерс 35ʹ).

21 квітня 1971, Лондон. Англія – Греція 3: 0 (Чиверс 22ʹ, Херст 70ʹ, Лі 86ʹ).

21 квітня 1971, Люцерн. Швейцарія – Мальта 5: 0 (Блеттлер 14ʹ, Кюнцле 17ʹ, Квентен 26ʹ, Сітерле 28ʹ, Мюллер 30ʹ).

12 травня 1971, Лондон. Англія – Мальта 5: 0 (Чиверс 29ʹ, 49ʹ, Лі 41ʹ, Кларк 46ʹ – пен., Лоулер 75ʹ).

12 травня 1971, Берн. Швейцарія – Греція 1: 0 (Одерматт 72ʹ).

18 червня 1971, Пірей. Греція – Мальта 2: 0 (Давурліс 59ʹ, Айдін 80ʹ).

13 жовтня 1971, Базель. Швейцарія – Англія 2: 3 (Жандюпе 10ʹ, Кюнцле 45ʹ – Херст 2ʹ, Чиверс 12ʹ, Вайбель 77ʹ – автогол).

10 листопада 1971, Лондон. Англія – Швейцарія 1: 1 (Саммербі 9ʹ – Одерматт 26ʹ).

1 грудня 1971, Пірей. Греція – Англія 0: 2 (Херст 58ʹ, Чиверс 89ʹ).

Підсумкова таблиця групи 3

Група 4. Старі друзі-суперники