Історія чемпіонатів Європи з футболу
Можливо, саме таке ставлення призвело до появи частих випадків зловживання алкоголем, що траплялися як з середнячками, так і з визнаними лідерами своїх команд. Саме з середини 60-х прийшла до нас спочатку футбольна приказка: «пивка – для ривка, водочки – для обводочки, а потім винця кріпленого – для удару мудреного».
Не останню роль грав і той факт, що футболісти належали до невеликої касти «обраних», які їздили за кордон, їли там, пили і спостерігали чудеса Європи, що оправилася після Другої світової. Те, що бачили футболісти з СРСР, різко контрастувало з «робочою реальністю», пайками, зарплатою ударника соціалістичної праці і почесними грамотами від Партії і Уряду.
А щоб побачене не зароджувало в умах молодих, сильних і незалежних молодих людей бажання розірвати відносини з рідною соціалістичною реальністю, усі вони ходили «під ковпаком». І це був третій момент, що досить сильно впливав на результати футболістів з СРСР: що б вони не робили, їх супроводжував невсипущий контроль «компетентних органів», а якщо його не було помітно, можна було з упевненістю стверджувати – кожен другий доповідав про вчинки кожного першого «куди потрібно».
В результаті – не завжди на поле виходили кращі, не завжди вони були якнайкраще підготовлені, відповідно, далеко не завжди радянську збірну супроводжував успіх. Це анітрохи не радувало високопоставлених уболівальників збірної на чолі з Генеральним секретарем КПРС Леонідом Брежнєвим. Як наслідок – нові «чистки неблагонадійних», заміни і пертурбації, які ніяк не йшли на користь національній команді.
Чи не тому після першого сплеску і перемоги на ЄВРО-60 результати радянських футболістів весь час лише погіршувалися, аж до 1988 року, коли під час Перебудови перша команда країни завоювала срібло на континентальному чемпіонаті, а олімпійська – і взагалі досягла чемпіонства, обігравши у фіналі Бразилію?
Втім, повернемося у рік 1966. Після визнаного «провальним» четвертого місця на Чемпіонаті світу в Англії (до речі, це був кращий результат радянських футболістів за всю історію Мундіалів), сталася заміна головного тренера. Збірну очолив Михайло Якушин, який був у великій шані у партійних працівників. Тренерська кар’єра цього фахівця феноменальна – він є рекордсменом по виграних першостях СРСР: шість титулів за 13 років. Проте добився він цього за короткий післявоєнний період з 1945 по 1959 роки, коли силові структури, що курирували товариство «Динамо» просто знищували клуби-конкуренти. Чого вартий лише суд і сім років таборів для кращого футболіста СРСР усіх часів Едуарда Стрєльцова за сфабрикованим звинуваченням в згвалтуванні!
Втім, попри звинувачення у порушенні режиму, радянська команда, активно готувалася до відбіркових матчів, спокійно спостерігаючи по телевізору, як їхні суперники втрачали очки в особистих зустрічах. А коли прийшлов час вийти і показати клас, видала приголомшливий за красою і напруженністю матч в «Лужниках» з австрійцями 4: 3. Саме у тому матчі зійшла зірка киянина Анатолія Бишовця, який забив третій м’яч в стрибку ножицями через себе метрів з 15 в дальній від воротаря кут. Відзначилися в тому матчі й інші талановиті нападники радянської команди – Малофєєв, Численко і Стрєльцов. Втім, помічені були не лише 4 забитих, але і 3 пропущені м’ячі нашої команди – цей матч став передостаннім у складі радянської збірної для легендарного воротаря Лева Яшина.
Наступний матч – уперше у своїй історії – збірна СРСР проводила не у Москві, а в Тбілісі, та ще і без телевізійної трансляції. Річ у тому, що незадовго до того в Греції стався переворот і до влади прийшли «чорні полковники». Греція була прирівняна комуністичним режимом до франкістської Іспанії, і навіть її футболісти не повинні були топтати землю столиці Радянської республіки.
У Тбілісі, де, до речі, на матч прийшло на 8 тисяч осіб більше, ніж на наступну гру в «Лужники», радянська команда зразково «випорола» греків з рахунком 4: 0. Результат, фактично на двох, зробили киянин Йожеф Сабо і бакинець Анатолій Банішевский.
Потім, впродовж літа, двічі була переможена Фінляндія. Спершу в «Лужниках» мешканці півночі спробували зіграти «від оборони», і їм це практично вдалося – всього два пропущені м’ячі при практично 90 % володінні м’ячем радянської збірної. Перед своїми ж уболівальниками фіни вирішили зіграти зі збірною СРСР у відкритий футбол. Ось тільки на рівних протистояти радянській збірній вони змогли лише до середини першого тайму. Надалі підопічні Якушина бігали швидше, били влучніше – 5: 2 в активі команди Країни Рад. Здобувши чотири перемоги поспіль, наші футболісти відправилися в Австрію, де перемогою над місцевою збірною повинні були зняти усі питання по кваліфікації на Чемпіонат Європи, та ще і першими серед усіх команд континенту. Проте замість тріумфу команду Якушина чекала скромна, але дуже болюча поразка 0: 1.
Що тут почалося в радянській збірній, потім у федерації і у результаті виплеснулося на сторінки газет! Виявилось, що увечері перед грою ряд футболістів вирішили «вжити», а молода зірка збірної Анатолій Бишовець доніс на товаришів «куди потрібно». В результаті в коридорі віденського готелю захисник бакинського «Нафтовика» Казбек Туаєв напав на Бишовця з кулаками, і сутичку вдалося погасити лише втручанням представників тренерського штабу.
В результаті Туаєв був відрахований з команди і більше ніколи в неї не викликався, а Бишовець вийшов на поле пліч-о-пліч з Банішевським і Стрєльцовим, яких саме і підозрювали в порушенні режиму, але взаємодії між форвардами не було.
Ще одним «винуватим» після гри виявився Йожеф Сабо. Вірніше, не він, а його бутси. За словами головного тренера Михайла Якушина, київський динамівець самовільно, без узгодження з керівництвом збірною взув на гру новий комплект бутсів, шпильки на яких були розташовані «неправильно», через що зазвичай реактивний і непоступливий Сабо «весь час падав» і «програв всі протистояння». Керівництво федерації узяло усі ці пояснення «на олівець», але з оргвисновками не поспішало.
Греки, які після такого результату стали прямими конкурентами збірної СРСР, приймали радянську дружину вдома, маючи матч в запасі. Потрібно визнати, що, відчуваючи усю важливість моменту, радянська збірна провела матч зібрано, задовольновшись лише одним забитим м’ячем (він на рахунку киянина Численка), але змогла зберегти свої ворота недоторканими. Перемога вивела збірну СРСР в чвертьфінал.
Останній матч цієї групи нічого не вирішував – австрійці приймали греків заради формального заповнення таблиці. Проте і він увійшов до історії – командам не судилося довести гру до фінального свистка. За нічийного рахунку і украй грубої гри греки буквально напали на головного арбітра матчу Геру з Угорщини. Колотнеча, в якій взяли участь практично повні склади команд, перейшла на трибуни, де дві тисячі грецьких фанатів накинулися на сусідні сектори з австрійцями. Досить сильно постраждали також і малочисельні правоохоронці. Міжнародний конфлікт із цього приводу вирішили не роздувати, а гру, що не була вирішальною, не догравати, а залишити, як є. Це єдиний матч в історії чемпіонатів Європи, так і не дограний до кінця.
Усі ігри групи 3
2 жовтня 1966, Гельсінки. Фінляндія – Австрія 0: 0.
16 жовтня 1966 Салоніки. Греція – Фінляндія 2: 1 (39ʹ Алексіадіс 1: 0, 57ʹ Мюкіпяя 1: 1, 86ʹ Алексіадіс 2: 1).
10 травня 1967, Гельсінки. Фінляндія – Греція 1: 1 (18ʹ Пелтонен 1: 0, 39ʹ Чайтас 1: 1).
11 червня 1967, Москва. СРСР – Австрія 4: 3 (25ʹМалофєєв 1: 0, 36ʹ Бишовець 2: 0, 38ʹ Хоф 2: 1, 43ʹ Численко 3: 1, 54ʹ Вольни 3: 2, 71ʹ Зібер 3: 3, 80ʹ Стрєльцов 4: 3).
16 липня 1967, Тбілісі. СРСР – Греція 4: 0 (50ʹ Банішевський 1: 0, 72 – пен. Сабо 2: 0, 77ʹ Банішевський 3: 0, 83ʹ Численко 4: 0).
30 серпня 1967, Москва. СРСР – Фінляндія 2: 0 (14ʹ Хурцилава 1: 0, 80ʹ Численко 2: 0).
6 вересня 1967, Турку. Фінляндія – СРСР 2: 5 (2ʹ Сабо 0: 1, 14ʹ Маслов 0: 2, 18ʹ – пен. Пелтонен 1: 2, 25ʹ Сир’яваара 2: 2, 35ʹ Банішевський 2: 3, 56ʹ – пен. Сабо 2: 4, 63ʹ Малофєєв 2: 5).
24 вересня 1967, Відень. Австрія – Фінляндія 2: 1 (17ʹ Флюгель 1: 0, 57ʹ Пелтонен 1: 1, 81ʹГросам 2: 1).
4 жовтня 1967, Афіни. Греція – Австрія 4: 1 (27ʹ, 34ʹ – пен. Сидеріс 1: 0, 2: 0, 62).
15 жовтня 1967, Відень. Австрія – СРСР 1: 0 (50ʹ Гросам 1: 0).
31 жовтня 1967, Афіни. Греція – СРСР 0: 1 (50ʹ Малофєєв 0: 1).
5 листопада 1967, Відень. Австрія – Греція 1: 1 (31ʹ Зібер 1: 0, 71ʹ Сідеріс 1: 1, матч зупинений на 83 хвилині).
Підсумкова таблиця групи 3
Група 4. Розібралися на трьох
Як уже згадувалося, старт в розіграші Чемпіонату Європи 1968 року узяла 31 команда. В результаті жеребкування виявилось, що неповною буде саме група номер 4, де разом із записним аутсайдером Албанією повинні були вирішити свої питання одвічні фаворити європейського футболу – збірні Федеральної республіки Німеччина і Югославії.
На той далекий 1966 рік німці ще не були найтитулованішими в Європі, але піжонствували вже щосили. Розгромивши албанців вдома з хокейним рахунком 6: 0 (покер на рахунку Гердта Мюллера), німці приїхали в Югославію «вирішити усі питання». І хоча вирішити не вийшло – юги, проявивши залізну дисципліну і просто перебігавши німецьку машину, були сильніші 1: 0, – в домашньому матчі забили більше. Югослави, що трималися практично увесь матч, не витримали буквально 10 хвилин. Не збентежили німців і дві перемоги югославів над албанцями – гостьова 2: 0 і домашня 4: 0.
Бундестим їхала на матч в Тирану за путівкою в чвертьфінал. Їхала до команди, що пропустила в трьох матчах 12 м’ячів і не забила жодного. Тренер німців Гельмут Шон навіть дозволив залишитися удома лідерам команди Зеппу Майеру, Францу Беккенбауеру, Гердту Мюллеру і Уве Зеелеру. Не в запасі залишив, а дозволив не летіти взагалі. Ось, напевно, дякували тренерові німці, що залишилися напередодні Різдва в затишних теплих квартирах, позбавлені необхідності виходити на промерзле поле стадіону в Тирані! Як виявилося – раділи даремно.
Албанці вгризалися в замерзлий газон (це було 17 грудня 1967 року), як в останню лінію оборони власної Батьківщини. Вони виносили м’яч в аут, нещадно косили німців, а у кінці навіть завдали два удари по воротах збірної ФРН. Але результат – нульова нічия – увічнив стійкість господарів, піжонство гостей і залишив Мюллера з Беккенбауером без зоряної години ще на 4 роки.
Усі матчі групи 4
9 квітня 1967, Дортмунд. ФРН – Албанія 6: 0 (5ʹ, 23ʹ, 73ʹ Г. Мюллер 1: 0, 2: 0, 3: 0, 77, 78ʹ Лор 4: 0, 5: 0, 80 – пен. Г. Мюллер 6: 0).
3 травня 1967, Белград. Югославія – ФРН 1: 0 (67ʹ Скоблар 1: 0).
14 травня 1967 Тирана. Албанія – Югославія 0: 2 (22ʹ, 56ʹ Замбата 0: 1, 0: 2).
7 жовтня 1967, Гамбург. ФРН – Югославія 3: 1 (10ʹЛор 1: 0, 46ʹ Замбата 1: 1, 80ʹ Г. Мюллер 2: 1, 86ʹ Зеелер 3: 1).
12 листопада 1967, Белград. Югославія – Албанія 4: 0 (44ʹ Спреко 1: 0, 52ʹ Осім 2: 0, 70ʹ Лазаревич 3: 0, 82ʹ Осім 4: 0).
17 грудня 1967, Тирана. Албанія – ФРН 0: 0.
Підсумкова таблиця групи 4
Група 5. From Hungary and Hungry
П’ята група стала єдиною в цьому відбірковому циклі, де явний фаворит – бронзовий призер останнього Кубка Європи – збірна Угорщини спокійно розібралася зі своїми конкурентами.
Вартим уваги був перший матч в цій групі – в ньому дебютував за збірну Нідерландів і одразу ж відзначився забитим м’ячем майбутня зірка «Аякса» і «Барселони» Йохан Кройф. Завдяки юному даруванню, голландці були навіть близькі до сенсації, але досвід і клас угорців узяли своє – забивши два голи в останні 20 хвилин матчу, гості здобули в Роттердамі нічию.
За великим рахунком, такий початок зберігав для збірної Нідерландів примарні шанси втрутитися у боротьбу за путівку на ЄВРО-1968. Футболісти з Країни тюльпанів легко обіграли на своєму полі данців, але оступилися на збірній соціалістичної Німеччини. Ведучи в рахунку 3: 2, за 15 хвилин до закінчення матчу голландці, вже за традицією, не дотерпіли і пропустили два м’ячі від Френцеля. Зовсім же «поставив на місце» молоду збірну Нідерландів наступний матч у Будапешті – за півгодини угорці забили два м’ячі, і навіть пропустивши після перерви, спокійно довели гру до необхідного результату.
Обігравши після цього данців в гостях і збірну Німецької Демократичної Республіки на своєму полі, угорці вирішили усі питання по просуванню в наступний етап Чемпіонату Європи, залишивши право усім трьом суперникам вирішувати в очних поєдинках, хто сильніший.
Сильніше, як це не парадоксально, виявилися східні німці. Вони вдома обіграли усіх, включно з угорцями. Хоча, якщо бути відвертим, в Лейпціг приїхали не зовсім ТІ угорці, та й з мотивацією у них було не дуже – окрім завдання виходу на Чемпіонат Європи, більшість європейських команд вимушена була в паралельних поєдинках вирішувати завдання попадання на турнір Олімпіади-68. Хоч би як там було, а «демократичні» німці стали другими, незважаючи на те, що програли в гостях Нідерландам. Єдиний гол у «помаранчевих» забив… так, білявий юнак Кройф.
Усі матчі групи 5
7 вересня 1966, Роттердам. Нідерланди – Угорщина 2: 2 (35ʹ Пійс 1: 0, 54ʹ Кройф 2: 0, 70ʹ Молнар 2: 1, 86ʹ Мессей 2: 2).
21 вересня 1966, Будапешт. Угорщина – Данія 6: 0 (1ʹ Альберт 1: 0, 9ʹ – пен. Мессей 2: 0, 14ʹ Бене 3: 0, 30ʹ Альберт 4: 0, 36ʹ Фаркаш 5: 0, 83ʹ Варга 6: 0).
30 листопада 1966, Роттердам. Голландія – Данія 2: 0 (58ʹ Сварт 1: 0, 73ʹ Ван Дер Кейлен 2: 0).
5 квітня 1967, Лейпціг. НДР – Нідерланди 4: 3 (10ʹ Мюлдер 0: 1, 12ʹ Кейзер 0: 2, 50ʹ Фогель 1: 2, 62ʹ Френцель 2: 2, 65ʹ Кейзер 2: 3, 78ʹ, 85ʹ Френцель 3: 3, 4: 3).
10 травня 1967, Будапешт. Угорщина – Голландія 2: 1 (8ʹ – пен. Мессей 1: 0, 30ʹ Фаркаш 2: 0, 63ʹ Суурбір 2: 1).
24 травня 1967, Копенгаген. Данія – Угорщина 0: 2 (30ʹ Альберт 0: 1, 70ʹ Бене 0: 2).
4 червня 1967, Копенгаген. Данія – НДР 1: 1 (5ʹ Лоу 0: 1, 65 – пен. Б’єрр 1: 1).
13 вересня 1967, Амстердам. Нідерланди – НДР 1: 0 (2ʹ Кройф 1: 0).
27 вересня 1967, Будапешт. Угорщина – НДР 3: 1 (9ʹ, 48ʹ, 50ʹ Фаркаш 1: 0, 2: 0, 3: 0, 58ʹ Френцель 3: 1).
4 жовтня 1967, Копенгаген. Данія – Голландія 3: 2 (43ʹ – пен. Б’єрр 1: 0, 54ʹ Сондергаард 2: 0, 74ʹ Б’єрр 3: 0, 83ʹ Суурбир 3: 1, 85ʹ Ізраїль 3: 2).
11 Жовтня 1967, Лейпціг. НДР – Данія 3: 2 (25ʹ Диреборг 0: 1, 35ʹ – пен. Кюрнер 1: 1, 38ʹ Сондергаард 1: 2, 59ʹ, 73ʹ Панкау 2: 2, 3: 2).
29 жовтня 1967, Лейпціг. НДР – Угорщина 1: 0 (51ʹ Френцель 1: 0).
Підсумкова таблиця групи 5
Група 6. Ви нам – скільки зможете, ми вам – скільки хочемо!
Шоста група стала найрезультативнішою у відбірковому циклі до ЄВРО-68. Італійці, румуни, швейцарці і кіпріоти (останні, якщо відверто, в якості пасивної сторони) набили у ворота суперників 55 м’ячів в 12 матчах! Більше усіх в цьому відношенні відзначилися футболісти зі збірної Румунії – 18 забитих м’ячів. Щоправда, з них одразу 12 – у ворота кіпріотів. Суперники ж румунів – Італія і Швейцарія – «відвантажили» супротивникам по 17 м’ячів, у тому числі сумарно 14 – самим румунам.
А почалося все з розвеселої гри у Бухаресті, де у складі румунської збірної проти швейцарців дебютував маловідомий тоді нападник Мірча Луческу. Спочатку у своєму клубі Мірча – тоді ще не «Містер» – був правим нападником. Але у збірній Румунії вже був маститий правий нападник Пиркалаб. Тому після виклику в першу команду країни молодий Луческу повинен був за пару тижнів навчитися «вішати» з лівої ноги. Як сам він потім згадував, удари і навіси лівою він відпрацьовував в душовій гуртожитку… Хоч як би там було, а дебют Мірчі за збірну вдався – чотири паси Луческу з його лівого флангу призвели до розгромного рахунку 4: 0. Двічі партнери завершували комбінації точними ударами, ще двічі після загострень Луческу суддя призначав пенальті, які чітко реалізував Фрациле. Спробуй скажи після цього, хто ж таки дебютував в ході ЄВРО-68 успішніше – Кройф чи Луческу.
Втім, вже за три тижні в Неаполі веселощі з румунів як рукою зняло. Негостинні італійці почастували збірну Румунії своєю улюбленою стравою – «катеначчо». Термін цей, що найточніше перекладається українською як «забиті двері», заслуговує окремої згадки.
Тактика «катеначчо» виникла як відповідь тактичній схемі 4–2–4, коли суперник атакував відразу чотирма нападникими – двома крайніми по бровкам поля (інсайди) і двома центральними (власне форварди). Ефективно протистояти такій потужній атаці (що небезуспішно застосовувалася довгі роки, до слова, і збірною СРСР), дозволяв захист з п’яти чоловік. До традиційних трьох захисників додавалися ще двоє що прикривали безпосередньо бровку і витісняли зі своєї половини поля інсайдів суперника або сковували їхні дії, розташовуючись на краях захисної лінії. Ці захисники, при переході з оборони в атаку, втікаючи вперед першими, дістали назву «вінгери» або «крила». В результаті чисельної переваги перед своїми воротами, один із захисників був позбавлений необхідності йти один в один з кимось із суперників. Він ставав вільним або «ліберо». Частіше за усе ліберо розташовувався позаду лінії з чотирьох своїх колег і мав можливість «підчищати» за партнерами, вільно переміщаючись по ширині поля.
Помилковим є висловлювання, що «катеначчо» з’явилося в Італії і саме на першості 1968 року. Тактика була придумана ще до війни швейцарцем Карлом Раппаном, а в 60-ті узята на озброєння провідними італійськими клубами. Завдяки «катеначчо» спочатку «Мілан», а потім «Інтернаціонале» стали беззастережними лідерами європейського клубного футболу, вигравши за десять років п’ять Кубків Чемпіонів та три Континентальних кубки. Не варто також вважати, що тактика «катеначчо» була властива далеким шістидесятим. Багато італійських клубів, особливо на міжнародній арені продовжують сповідувати цю оборонну модель. Вона ж через сорок років принесла успіх зовсім іншій європейській збірній, а саме Греції. Але це вже зовсім інша історія.
А доки ж італійці, обігравши румун 3: 1, продовжили серію своїх перемог матчем на Кіпрі. Нехай їхня перемога (2: 0) і виглядала набагато скромніше, ніж розгроми, що вчиняла мирним кіпріотам збірна Румунії, проте, свої два очки вона принесла.
У першому ж матчі швейцарці, що скучили за грою, продемонстрували, що теж не проти порадувати своїх уболівальників великою кількістю забитих м’ячів. Румунам вони відважили їх цілих сім за неповних сімдесят хвилин. Після цього шанси румунів на продовження боротьби в наступному етапі серйозно ніхто не розглядав, тим паче, що через місяць команда Луческу повторно програла італійцям, цього разу удома.
Збірні Швейцарії і Італії, що довгий час йшли без втрат, повинні були з’ясувати стосунки в листопаді-грудні 1967-го. Матч у Берні переможця не виявив: на два голи господарів італійці відповіли двома голами Ріви. А перед самим Різдвом блакитні розгромили Швейцарію 4: 0.
А навіщо взагалі, запитаєте ви, італійцям було грати цей відбір? Адже вони, як відомо, були господарями ЄВРО-68. Вся річ у тому, що звична нам система розіграшів, за якої команда-організатор автоматично є учасником фінального турніру, була введена лише у 1980 році, коли число команд-фіналістів зросло до восьми. У шестидесятих же все було навпаки: місце проведення фінального турніру визначалося жеребкуванням серед команд, що потрапили в півфінал. Таким чином, стартувавши восени 1966-го у відбірковому циклі, італійці могли лише мріяти, що прийматимуть фінал. До цього їм треба було зіграти ще немало важких матчів.
Усі матчі групи 6
2 листопада 1966, Бухарест. Румунія – Швейцарія 4: 2 (8ʹ Дридя 1: 0, 11ʹ – пен., 25ʹ, 38ʹ – пен. Фраціле 2: 0, 3: 0, 4: 0, 53ʹ Кінцль 4: 1, 70ʹ Одерматт 4: 2).
26 листопада 1966, Неаполь. Італія – Румунія 3: 1 (7ʹ Добрин 0: 1, 30ʹ Маццола 1: 1, 43ʹ ДіПаолі 2: 1, 67ʹ Маццола 3: 1).
3 грудня 1966, Нікосія. Кіпр – Румунія 1: 5 (31ʹ Піридис 1: 0, 49ʹ Дридя 1: 1, 51ʹ Луческу 1: 2, 65ʹ, 74ʹ Фрациле 1: 3, 1: 4, 82ʹ Дридя 1: 5).
22 березня 1967, Нікосія. Кіпр–Італія 0: 2 (76ʹ Доменгіні 0: 1, 88ʹ Факетті 0: 2).
23 квітня 1967, Бухарест. Румунія – Кіпр 7: 0 (4ʹ Луческу 1: 0, 15ʹ Мартинович 2: 0, 24ʹ Думітріу 3: 0, 47ʹ Іонеску 4: 0, 52ʹ, 77ʹ Думітріу 5: 0, 6: 0, 86ʹ Іонеску 7: 0).
24 травня 1967, Цюріх. Швейцарія – Румунія 7: 1 (12ʹ Кінцль 1: 0, 15ʹ, 32ʹ Квентін 2: 0, 3: 0, 47ʹ, 59ʹ Блаттер 4: 0, 5: 0, 63ʹ Одерматт 6: 0, 66ʹ Кінцль 7: 0, 70ʹ Добрин 7: 1).
25 червня 1967, Бухарест. Румунія–Італія 0: 1 (81ʹ Бертіні 0: 1).
1 листопада 1967, Козенца. Італія – Кіпр 5: 0 (12ʹ, 22ʹ Маццола 1: 0, 2: 0, 46, 55, 59ʹ Ріва 3: 0, 4: 0, 5: 0).
8 листопада 1967, Лугано. Швейцарія – Кіпр 5: 0 (30ʹ Блаттер 1: 0, 41ʹ Кінцль 2: 0, 55ʹ Блаттер 3: 0, 56ʹ – пен. Дюрр 4: 0, 72ʹ Одерматт 5: 0).
18 листопада 1967, Берн. Швейцарія–Італія 2: 2 (34ʹ Квентін 1: 0, 66ʹ Ріва 1: 1, 68ʹ Кінцль 2: 1, 85ʹ – пен. Ріва 2: 2).
23 грудня 1967, Кальярі. Італія – Швейцарія 4: 0 (3ʹ Маццола 1: 0, 13ʹ Ріва 2: 0, 45, 67ʹ Доменгіні 3: 0, 4: 0).
17 лютого 1968, Нікосія. Кіпр – Швейцарія 2: 1 (9ʹ Папайоту (автогол) 0: 1, 22ʹ Аспру 1: 1, 46ʹ Пападопулос 2: 1).
Підсумкова таблиця групи 6
Група 7. Закручений сценарій в «групі смерті»
Після вдалого виступу Люксембурга в попередньому розіграші Кубка Європи від нього чекали сюрпризів і в цьому турнірі. І хоча піддані Великого герцогства так і не змогли протиставити трьом грандам європейського футболу своїх хоч скількись серйозних аргументів, посильний внесок в з’ясування чвертьфіналіста від своєї групи вони все ж таки внесли.
Збірні Франції, Бельгії і Польщі, по черзі виграючи один у одного, очолювали гонку, змагаючись в тому, хто більше заб’є Люксембургу. Першими оступилися поляки, що не добилися проти команди цієї маленької країни нічого більшого, ніж нульова нічия. Розохочені цією невдачею, вже в наступному матчі футболісти збірної Польщі рознесли бельгійців, не стільки допомагаючи собі, скільки конкурентам-французам. Розв’язка настала восени 1967-го. І знову невдахою виявилася слов’янська команда: поляки програли вдома Франції 1: 4. Слабкою розрадою для симпатичної і результативної польської дружини стала виїздна перемога над бельгійцями 4: 2.
Фактично матч за перше місце в групі відбувся в Нанті 28 жовтня. Французи грали удома, мали запас очків і домашню гру проти Люксембурга в найближчому майбутньому. Бельгійцям же необхідно було неодмінно вигравати цей матч, а потім і наступний з тим же самим Люксембургом. Все розвивалося за сценарієм гостей: французи, що вийшли відстояти нічию, увесь матч стоїчно відбивалися, навіть після того, як на 37-й хвилині пропустили м’яч від Клайссена. Збірна Бельгії неодноразово могла розвинути свій успіх і забезпечити собі путівку в чвертьфінал Чемпіонату Європи, але, як часто буває, сталося все навпаки – за 6 хвилин до фінального свистка півзахисник збірної Франції Ербе втік до воріт суперника і зрівняв рахунок.
У подальших матчах обидві команди відвантажили Люксембургу по три м’ячі, але якщо для французів ця перемога стала тріумфальною, то бельгійцям вона принесла лише слабку розраду.
Усі матчі групи 7
2 жовтня 1966, Щецін. Польща – Люксембург 4: 0 (49ʹ Ярошик 1: 0, 54ʹ Ліберда 2: 0, 73ʹ Гжегорчик 3: 0, 87ʹ Садек 4: 0).
22 жовтня 1966, Париж. Франція – Польща 2: 1 (26ʹ Ді Налло 1: 0, 61ʹ Гжегорчик 1: 1, 85ʹ Лек 2: 1).
11 листопада 1966, Брюссель. Бельгія – Франція 2: 1 (51ʹ, 54ʹ Ван Гімст 1: 0, 2: 0, 67ʹ Лек 2: 1).
26 листопада 1966, Люксембург. Люксембург – Франція 0: 3 (8ʹ Ербе 0: 1, 40ʹ Рівельї 0: 2, 41ʹ Лек 0: 3).
19 березня 1967, Люксембург. Люксембург – Бельгія 0: 5 (19ʹ Ван Гімст 0: 1, 30ʹ Штокман 0: 2, 36ʹ Ван Гімст 0: 3, 59ʹ, 73ʹ Штокман 0: 4, 0: 5).
16 квітня 1967, Люксембург. Люксембург – Польща 0: 0.
21 травня 1967, Хожув. Польща – Бельгія 3: 1 (28ʹ, 41ʹ Любанські 1: 0, 2: 0, 52ʹ Пейнс, 2: 1, 72ʹ Шолтисик 3: 1).
17 вересня 1967, Варшава. Польща – Франція 1: 4 (13ʹ Ербе 0: 1, 26ʹ Брихчі 1: 1, 33ʹ Ді Налло 1: 2, 63ʹ Гі 1: 3, 85ʹ Ді Налло 1: 4).
8 жовтня 1967, Брюссель. Бельгія – Польща 2: 4 (15ʹ Девриндт 1: 0, 26ʹ Змієвські 1: 1, 35ʹ Девриндт 2: 1, 45ʹ Брихчі 2: 2, 51ʹ, 70ʹ Змієвські 2: 3, 2: 4).
28 жовтня 1967, Нант. Франція – Бельгія 1: 1 (37ʹ Клайссен 0: 1, 84ʹ Ербе 1: 1).
22 листопада 1967, Брюгге. Бельгія – Люксембург 3: 0 (62ʹ Тіо 1: 0, 66ʹ Клайссен 2: 0, 76ʹ Тіо 3: 0).