Книга Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857 - читать онлайн бесплатно, автор Сергій Анастасійович Гальченко. Cтраница 11
bannerbanner
Вы не авторизовались
Войти
Зарегистрироваться
Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857
Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857
Добавить В библиотекуАвторизуйтесь, чтобы добавить
Оценить:

Рейтинг: 0

Добавить отзывДобавить цитату

Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Весь Ваш Ф. Лазаревский.


На звороті:

Тарасу Григорьевичу Шевченке.

В Орске или Раиме.

120. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба

9 травня 1848. Орська фортеця

9 мая 1848 г. К[репость] Орская.


Воістинно воскрес!

Спасибі тобі, щирий мій друже, і за папір, і за лист твій, ще кращий паперу. Папір мені тепер дуже став у пригоді, а лист ще дужче! і тим самим, що мені тепер треба було молитви і щирого дружнього слова, а воно якраз і трапилось. Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько!.. А іду, єй-богу, веселий.

Спасибі тобі ще раз за писанку; дійшла вона до мене цілісінька, і в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу; не знаю тілько, чи доведеться малювать!

Вибач мені, єй-богу, ніколи і сухар той з’їсти, а не те щоб лист написать до ладу. До В[арвари] Н[іколаєвни] напишу вже хіба з Раїму. Як будеш писать до неї, подякуй за книжку Гоголя.

Адрес мій: в К[репость] Орскую.

Его высокоблагородию

Михайлу Семеновичу Александрийскому

з передачею мені.

А цей чолов’яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай мене, єдиний мій! Коли не побачимося на сім світі, то вже певне зострінемося на тім. До свидания!

Щирий твій Т. Шевченко.

121. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка

15 липня 1848. Хутір поблизу Одеси

15 іюля 1848. Хутор коло Одессы.


Лист Ваш, коханий друже Тарасе, що до мене писали ще 9 мая, я получив, і цей лист мене дуже зрадував. Дяка Господеві милосердому, що Він змиловавсь над Вами і дав Вам покой і покорність Єго святій волі. Я казав: терпи, друже, і дякуй Господа Спаса нашого, то Він наградить – і душу заспокоїть, і, може, гнів на милость оберне. От тобі поки разрішеніє мальовать, одно це чого-небудь да стоїть. Дякуй же Спаса нашого милостивого, терпи, пильнуй, шануйся, може, Господь більш наградить за тєрпєніє; може, і кара, єю же посітив Вас, у добро обернеться; а поки що моє слово, моє щиреє слово побіжить за Вас на край світа, знайде і на Раїму, і на берегу Аральського того моря і лоскотатиме во ушію твоєю рідною мовою, і утішатиме серце твоє щирою дружбою.

Мабуть, не скоро добіжить до Вас оцей мій лист, але думка така, що він таки добіжить, і зрадіє Тарас, як почує на степу безкраєму голос з України. Що об собі сказать, доброго мало, у Одесі холера; посітив Господь нас карою за гріхи наші, да буде имя Єго благословенно. Але купаться у морі не можна, лікар не велить, то я міркую, як би швидче додому потягти, і коли дасть Біг, то у ту пору, як цей лист поспіє до Вас на Аральське, я вже опинюсь у Седневі. Скучив я без Седнева, тут усе-таки на чужині, а у Седневі якось-то веселіше. Як тілько доберусь до господи, то зараз напишу до Вас; і Ви до мене вже пишіть у Седнев. – В[арваре] Н[иколаевне] я напишу про Вас, що знаю; уосіні вони хочуть приїхать у Одесу, тут і зимоватимуть. Як що про їх прочую або що вони мені напишуть, про все теє я й Вам розкажу, а поки отдаю Вас, друже мій, на ласку Божію, нехай сохраняє Вас і держить у своїй благодаті Господь і Спас наш милосердий Іісус Христос, Єго же милости и любви несть міри, ні кінця.

Щирий до Вас Андрей Лизогуб.

122. М. С. Александрійського до Т. Г. Шевченка

16 серпня 1848. Орська фортеця

Креп[ость] Орская, 16 августа.

Свидетельствуя мое усердное почтение любезному Тарасу Григорьевичу, препровождаю присланное из Одессы на имя мое письмо к Вам от неизвестного мне г. Лизогуба.

Каково то поживает пан; лучше ли, удобнее ли Вам здесь, чем в Орской? – Надеюсь, что ответы будут утвердительные; а о веселостях не спрашиваю – в полной уверенности, что в кругу добрых походных товарищей их всегда бывает больше, чем в провинциальном местечке, где сплетни и проявления самого мелочнова эгоизма не дают никому покоя.

Новостей много, очень много: но так как они отнюдь не орские, а политические, и вдобавок европейские, а не российские только, то излагать их со всеми подробностями я не берусь; скажу однако ж главную тему их: хочется лучшего!.. Это старая песня, современная и ч[е]л[ове]ку и человечеству, – только поется на новый лад – с аккомпаниментом 24-х фунтового калибру!

Впрочем, Вы знаете, вероятно, все затеи европейской политики в настоящее время!

Прощайте! Желаю Вам всего доброго.

Ваш покорнейший

М. Александрийский.

1849

123. Т. Г. Шевченка до О. І. Макшеєва

26 березня 1849. Раїм

Я уже два месяца как оставил свою резиденцию Косарал, почему и не могу вам сообщить ничего нового о тамошнем житьи-бытьи любезного А[лексея] И[вановича], а о Раиме и говорить нечего – неизменяемый!

В воспоминании вашем о плавании по морю бурному Аральскому оставьте уголок для незабывающего вас

Т. Шевченко.

124. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба

8 листопада 1849. Оренбург

Оренбург. Ноября 8. 1849.


Друже мій єдиний! позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а ще і сам добре не знаю, чи живий ти на світі, чи здоровий, бо вже оце трохи чи не півтора року, як ми не переписались з тобою ані одним словом, а за таке время багато води у море утекло. Може, і у вас кого не стало, бо холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мій, не гаючись, то я тойді вже і одпишу до тебе, геть усе порозказую, як мене носило по тому морю, як я у степу отім безкраїм пропадав. Геть усе розкажу, нічого не потаю. А тепер поки що поклонись од мене всему дому вашему і добрій В[арварі] Н[іколаєвні], скажи їй, що я живий, здоровий і коли не дуже щасливий, то принамені веселий.

Оставайся здоров, не забувай на безталанні Т. Шевченка.


На звороті:

Адрес.

В г. Оренбург, его благородию

Карлу Ивановичу

Герну

в Генеральный штаб

с передачею.

125. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної

14 листопада 1849. Оренбург

На днях возвратился я из киргизской степи и из Аральского моря в Оренбург. И сегодня Лазаревский сообщил мне письмо ваше, где вы именем всего дорогого просите сообщить обо мне хоть какое-нибудь известие. Добрый и единый друг мой! Обо мне никто не знал, где я прожил эти полтора года, я ни с кем не переписывался, потому что не было возможности, почта ежели и ходит через степь, то два раза в год. А мне всегда в это время не случалось бывать в укреплении. Вот причина! и да сохранит вас Господь подумать, чтобы я мог забыть вас, добра[я] моя Варвара Николаевна. Я очень, очень часто в моем уединении вспоминал Яготин и наши кроткие и тихие беседы. Немного прошло времени, а как много изменилось, по крайней мере со мною; вы бы уже во мне не узнали прежнего глупо восторженного поэта, нет, я теперь стал слишком благоразумен; вообразите! в продолжение почти трех лет ни одной идеи, ни одного помысла вдохновенного – проза и проза или, лучше сказать, степь и степь! Да, Варвара Николаевна, я сам удивляюсь моему превращению, у меня теперь почти нет ни грусти, ни радости, зато есть мир душевный, моральное спокойствие до рыбьего хладнокровия. Грядущее для меня как будто не существует. Ужели постоянные несчастия могут так печально переработать человека? Да, это так. Я теперь совершенная изнанка бывшего Шевченка, и благодарю Бога.

Много есть любопытного в киргизской степи и в Аральском море, но вы знаете давно, что я враг всяких описаний, и потому не описываю вам этой неисходимой пустыни. Лето проходило в море, зима в степи, в занесенной снегом джеломейке вроде шалаша, где я, бедный художник, рисовал киргизов и между прочим нарисовал свой портрет, который вам посылаю на память обо мне, о несчастном вашем друге.

Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым, это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственники и родные; это мой друг, товарищ и командир при описании Аральского моря. Сойдитесь с ним. Благодарите его за его доброе братское со мною обращение, он, ежели встретитесь с ним, сообщит все подробности о мне.

Прощайте, добрая моя Варвара Николаевна, кланяюсь Глафире Ивановне, князю Василию Николаевичу и всему дому вашему.

Т. Шевченко.


14 ноября

1849 – Оренбург.

126. Т. Г. Шевченка до А. І. Лизогуба

29 грудня 1849. Оренбург

Оренбург. 1849.

Декабря 29.


На самий Святвечір сижу собі один-однісінький у хатині та журюся, згадуючи свою Україну і тебе, мій друже єдиний. Думаю: от Бог дає і свято своє велике на радість добрим людям, а мені нема з ким слова промовить. Аж гульк! входить в хатину добрий Герн і подає мені ваш лист. Господи милостивий! Як я зрадів! Неначе батька рідного побачив або заговорив з сестрою на чужині! А надто як прочитав, що вас всіх, мов праведних, минула кара Господня, то аж заплакав, так мені любо стало! Ви пишете, друже мій добрий, що шлете альбом із papier torchon, – спасибі вам, пришліть. А фарб сухих не посилайте, бо тут олії достать не можна, та ме[не] ще знову весною поженуть у степ! Такий мій талан поганий! Що ж мені вам послать, коли в мене нема нічого; послав би вам вид Аральсько[го] моря, так таке погане, що крий Боже! нудьгу ще наведе прокляте. Ще ви пишете, друже мій єдиний, щоб я виставляв ціну на моїх будущих рисунках; велике вам спасибі! бо тут без грошей ще поганше, як меж жидами. Я, нарисовавши дещо, оддавав за самую убогую ціну, так що ж – сміються! Мені здається, що якби сам Рафаель воскрес отут, то через тиждень умер би з голоду або найнявся б у татарина кози пасти. Отакі тут люде! Шлю вам киргизького Баксу, або по-нашому Кобзаря. Коли найдеться яка добра душа, то нехай купить, зробить добрее діло, а ціну я йому кладу 50 карбованців; може, задорого, то збавте як знаєте. Буду посилать до вас усе, що зроблю вартого послать, а ви вже робіть з ними, що хочете. Ще посилаю вам оцього гарнадера (це я); згадуйте мене, дивлячись на його, друже мій добрий! Ще ви пишете, щоб розказать вам, що зо мною діялось на Аральськім морі два літа, – цур йому! бодай не діялось того ні з ким на світі! Опріч нудьги, всі лиха перебували в мене, навіть і нужа, – аж згадувать бридко!

Адресуйте ваші листи на ім’я Герна, а мого імені не пишіть: він знатиме по штемпелю. Бувайте здорові! Як будете писать В[арварі] Н[іколаєвні], то поклоніться їй од мене. Всьому дому вашому низенько кланяюсь.

Щирий до вас

Т. Шевченко.

1850

127. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної

1 січня 1850. Оренбург

1 января 1850. Оренбург.


Поздравляю вас с Новым годом, молю Господа о ниспослании вам всех благ. Я теперь сижу один-одинешенек и вспоминаю то прошлое, когда мы с вами в первый раз встретились в Яготине – многое пришло в мою грустную бесталанную голову – ужели и конец моей жизни будет так же печален, как настоящий день? В нещастии невольно делаешься суеверным – я теперь почти убежден, что мне не видеть веселых дней, и сердцу дорогих, и милой моей родины!

Для Нового года мне объявили, что следующей весною я должен буду отправиться опять на Аральское море, верно, мне оттуда не возвратиться! За прошедший поход мой мне отказано в представлении на высочайше[е] помилование! – и подтверждено запрещение писать и рисовать! Вот как я встречаю Новый год! Не правда, весело?

Я сегодня же пишу Василию Андреевичу Жуковскому (я с ним лично знаком) и прошу его о исходатайствовании позволения мне только рисовать. Напишите и вы, ежели вы с ним знакомы. Или напишите Гоголю, чтобы он ему написал обо мне, он с ним в весьма коротких отношениях. О большем не смею вас беспокоить. Мне страшно делается, когда я подумаю о киргизской степи – с отходом моим в степь я должен буду опять прекратить переписку с вами и, может быть, на много лет, а может быть и навсегда! Не допусти Господи!

Я недавно вам писал; не знаю, получили ли вы? потому что адрес не тот, который мне прислал на днях Андрей Иванович. Ежели будете писать ко мне, то сообщите свой настоящий адрес – и сообщите адрес Гоголя – и я напишу ему по праву малороссийского виршеплета, я лично его не знаю. Я теперь, как падающий в бездну, готов за все ухватиться – ужасна безнадежность! так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с нею. Я вас попрошу, ежели можно достать в Одессе – потому что я здесь не нашел – прислать мне Фому Кемпейского «О подражании Христу». Единственная отрада моя в настоящее время – это Евангелие. Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно. Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии, непорочной Матери Христовой, но теперь и это мне будет в преступление. Как грустно я стою между людьми! ничтожны материальные нужды в сравнении с нуждами души – а я теперь брошен в жертву той и другой! Добрый Андрей Иванович просит меня присылать все, что бы я ни нарисовал, и назначать сам[ому] цену – что я ему пошлю? когда руки и голова закованы! Едва ли кто-нибудь терпел подобное горе!

Я вас печалю для Нового года, добрая Варвара Николаевна, своим грустным посланием – что делать! у кого что болит, тот о том говорит. И мне хотя немного отраднее стало, когда я выисповедался перед вами! Кланяюсь Глафире Ивановне и всему дому вашему.

Пишите ко мне в г. Оренбург на имя его благородия Карла Ивановича Герна в генеральный штаб, не надписывая моей фамилии – он узнает по штемпелю.

Прощайте, Варвара Николаевна; не забывайте бедного и искреннего к вам

Т. Шевченка.

128. Т. Г. Шевченка до О. М. Бодянського

3 січня 1850. Оренбург

Оренбург. Генваря 3. 1850.


Поздоровляю тебе з цим Новим роком, друже мій єдиний! Нехай з тобою діється те, чого ти у Бога благаєш, – давно, давно ми не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, вже й ніколи – крий Мати Господня! а думаю, що так, бо мене дуже далеко запровтор[ил]а моя погана доля та добрії люде! Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі – в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря – плавав по йому два літа, Господи, яке погане! аж бридко згадувать! не те що розказувать добрим людям.

Ось бач, як зо мною діялось. Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді, як ми з тобою в Москві бачились, і думав уже в Києві ожениться та й жить на світі, як добрі люде живуть, – уже було й подружіє найшлось. Та Господь не благословив моєї доброї долі! – не дав мені докончить віку короткого на нашій любій Україні. Тяжко! аж сльози капають, як згадаю, так тяжко! Мене з Києва загнали аж сюди, і за що? За вірші! і заказали писать їх, а що найгірше… рисовать! І отепер бачиш, як я отут пропадаю, живу в казармах меж солдатами – ні з ким слово промовить, і нема чого прочитать – нудьга! нудьга така, що вона мене незабаром вжене в домовину! Не знаю, чи карався ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь? І не знаю за що. Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк – Левицький, привітай його, друже мій добрий! добра, щира душа! він мені в великій став пригоді на чужині! – дай йому мою «Тризну» і «Гамалія», коли вона ще жива, а мені, коли буде твоя ласка, пришли Кониського, добрее зробиш діло, нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу! Так щось серце віщує! Пришли і напиши, коли буде ласка, по адресу: в Оренбург Карлу Івановичу Герну – в генеральний штаб, – а мене на адресі не упоминай, цур йому, він знатиме по штемпелю. Оставайся здоров, друже мій єдиний! нехай тобі Бог посилає, чого ти в його просиш. Згадуй інколи

безталанного Т. Шевченка.


А щоб не оставалося гулящого паперу, то на тобі вірш з десяток своєї роботи:

Як маю я журитися,Докучати людям.Піду собі світ-за-очі —Що буде, те й буде.Найду долю, одружуся,Не найду – втоплюся,А не продам себе людям,В найми не наймуся.Пішов собі світ-за-очі —Доля не спіткалась…А воленьку добрі людеІ не торговали,А без торгу закинулиВ далеку неволю!Щоб не було свободногоНа нашому полю!

129. Т. Г. Шевченка ДО керівника III відділу Л. В. Дубельта

10 січня 1850. Орська фортеця

Ваше превосходительство!

Поход в киргизскую степь и двухлетнее плавание по Аральскому морю дают мне смелость вторично беспокоить ваше превосходительство моею покорнейшею просьбою. Я вполне сознаю мое преступление и от души раскаиваюсь. Командир мой, капитан-лейтенант Бутаков, ежедневный свидетель моего поведения в продолжение двух лет, подтвердит истину слов моих, ежели будет угодно вашему превосходительству спросить у него. Я прошу милостивого ходатайствования вашего перед августейшим монархом нашим. Прошу одной великой милости, позволения рисовать. Я в жизнь мою ничего не рисовал преступного. Свидетельствуюсь всемогущим Богом! Умоляю вас! Вы как слепому откроете глаза и оживите мою убитую душу! Лета и мое здоровье, разрушенное скорбутом в Орской крепости, не позволяют мне надеяться на военную службу, требующую молодости и здоровья. Прошу вас, примите хотя малейшее участие в судьбе моей, и Бог вас наградит за доброе дело.

Возлагающий единственную надежду на Бога и на ваше превосходительство

Т. Шевченко.


Оренбург. 1849.

Декабря 29.

130. Т. Г. Шевченка до В. А. Жуковського

Між 1 і 10 січня 1850. Оренбург

Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить; но мера моего крепления лопается, и я в самой крайности прибегаю к вам, великодушный благодетель мой. Я писал еще в первый год моего изгнания К[арлу] П[авловичу] Б[рюллову], и никакого результата; бедный он, великий человек! При всей своей великости, самой малости не хочет сделать; говорю не хочет, потому что он может; позволяю себе думать – и первое добро (написание вашего портрета) было сделано случайно. (Простите мне подобное нарекание на великого человека. Печально, что с великим гением не соединена великая разумная добродетель).

Был я по долгу службы в киргизской степи и на Аральском море, при описной экспедиции, два лета; видел много оригинального, еще нигде не виданного, и больно мне, что ничего не мог нарисовать, потому что мне рисовать запрещено. Это самое большое из всех моих несчастий! – Сжальтесь надо мною! Исходатайствуйте (вы многое можете!) позволение мне только рисовать – больше ничего и надеяться не могу и не прошу больше ничего. Сжальтесь надо мной! Оживите мою убогую, слабую, убитую душу! Ежели вы (в чем я не сомневаюсь) напишете графу Орлову или кому найдете лучше, то, Бог милостив, и я взгляну на Божий свет хотя перед смертью, потому что казарменная жизнь и скорбут разрушили мое здоровье. Да, я теперь мог бы описать быт русского солдата не хуже всякого нравоописателя. Печальный быт!.. Что делать?.. Таковы люди вообще, а наши особливо. И скорбут, и казарменная жизнь совершенно разрушили мое здоровье. Для меня необходима была бы перемена климата; но я на это не должен надеяться: рядовых таких, как я, не переводят. Мне бы хотелось в Кавказский корпус, и врачи тоже советуют; а меня посылают опять на Сырдарью потому только, что там расположен баталион, в котором я записан. Для моего здоровья этот поход самый убийственный: новые укрепления еще не совсем устроенные, плохая вода и жизнь самая однообразная. Если б можно было рисовать, я мог бы ее разнообразить, хоть самому грустно. Бога ради и ради прекрасного искусства сделайте доброе дело, не дайте мне с тоски умереть! Я постараюсь, ежели мне будет позволено, нарисовать для вас все, что есть интересного в этом неинтересном, но пока таинственном крае.

Тарас.

131. Т. Г. Шевченка до О. І. Бутакова

Січень 1850. Оренбург

Веневитинова и Кольцова, в одном переплете.

132. С. П. Левицького до Т. Г. Шевченка

6 березня 1850. Петербург

1850 г. Марта 6. С.-Петербург.


Осьде вже третій місяць, як ми не бачились з Вами, мій дорогий земляче! Неначе третій рік тому пішов, так давно мені показалось се время; вибачайте, будьте ласкові, за те, що я до сих пор не писав к Вам, бо мені совісно і в руки пера взять, для того щоб сказать, що я ще досі не бачився ні с Остроградским, ни с Чернышовым, в которих у каждого був раз по 5 і ні разу не заставав дома, а мені хотілось разом сказать Вам об усіх, к которим Ви писали, да поки скажу хоч те, що знаю. Доїхавши до Москви, письмо Ваше к Р[епнин]ой я отправив і пішов до Бодянского, насилу достукався, да вже ж зато як сказав, що я від Вас і ще маю писульку, то із его зробилось щось таке, як буцім він чує об браті, або об кім-небудь дуже близькім його щирому серцю; довго балакали про Оренбург, як жить там усім, і як жить Вам, бідковали і горювали вмісті, да після, поговоривши, як родичі, розійшлись і чи зійдемося знову, – святий знає; він на прощанні дав мені білетиків до Редькіна, що вмісто Даля при Перовском, і той, спасибі йому, привітав добрим словом і тож розпрошував, як живете Ви, да тілько мені кажеться, що се вже не то, що Бодянский, видно, що воно чи боїться чого, чи вже, мабуть, так набрався того кепського духу петенбургского і дивиться, як би собі гарно, а не до других. Бачився на сих днях із Бутаковим, казав він мені, що – начав діло і двинув баб за Вас, да не знаю, каже, що буде.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Єфремов С. Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам’яток новіт. укр. письменства. – К.: Держвидав України, 1929. – С. XXVI.

2

Шевченко Т. Твори: В 2 т. Т. 2. – СПб.: Вид. В. І. Яковенка, 1911. – IV, 481 с.

3

Шевченко Т. Повне видання творів: У 5 т. Т. 1.– К.; Лейпциґ; Коломия: Українська накладня; Галицька накладня; Вінніпеґ: Man. Ukrainian Publischeng, 1919. – 480 с.

4

Шевченко Т. Повне видання творів: [у 16 т.]. Т. 11. Листи / Ред. П. Зайцева. – Варшава – Львів: Український науковий інститут; Друк. НТШ, 1935. – 400 с.

5

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10 т. Т. 6. Замітки, статті, листи. Записи народної творчості. «Буквар». 1839–1861 / Ред. кол.: О. І. Білецький, Д. Д. Копиця, М. Т. Рильський та ін.; відп. ред. М. К. Гудзій; ред. М. С. Грудницька; ред. прим. та комент. Є. П. Кирилюк; АН УРСР, Ін-т укр. л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 602 с.; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 6 т. Т. 6. Листи. Нотатки. Фольклорні записи / Голова редкол. М. К. Гудзій; упоряд. Л. Ф. Кодацька, В. С. Бородін, С. Д. Попель; ред. тому М. К. Гудзій; АН УРСР, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964. – 644 с.; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. Т. 6. Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю / Голова редкол. М. Г. Жулинський; упорядкув. та комент. М. М. Павлюка, В. Л. Смілянської, Н. П. Чамати та ін.; ред. тому В. С. Бородін; НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. – К.: Наук. думка, 2003. – 632 с.

6

Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і прим. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. – К.: Дніпро, 1982. – С. 182–183.

7

Єфремов С. Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам’яток новіт. укр. письменства. – К.: Держвидав України, 1929. – С. ХXXVI.

8

Luckyj G. Correspondence // Luckyj G. Shevchenko’s Unforgotten Journey. – Toronto: Canadian Scholar’s Press, 1996. – P. 93.

9

Єфремов С. Шевченко в своєму листуванні // Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Міяковського, П. Филиповичa та ін.; Всеукр. акад. наук; Комісія для видавання пам’яток новіт. укр. письменства. – К.: Держвидав України, 1929. – С. XXVIII.