– Вартовi не поможуть! – сухо мовив я.
– Але чому? – у розпачi терзала мене за плече бiдна жiночка.
– Я не знаю, люди! – крутнув я головою. – Просто ця нечисть. Цi демони. Я так думаю, що вони iснують тiльки в наших снах. Шерстистi, – додав я нащось, i дiвчинка-пiдлiток задрижала.
А я згадав – те, що перебiгло дорогу, наче також було в шерстi.
І з кiгтями.
Чи то, мо’, безсонна нiч далась взнаки.
У будь-якому випадку до ночi наче всi повисипались.
На ночiвлю стали в рiдких хащах коло якоiсь заболоченоi рiчечки.
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
