Olya_#2
– Звідки ви…? – все ж мовила Оля.
– Вам біотелеметрію вивести? – смішок. – Не будьте такою боягузкою – ви ж лейтенант…
Оля поневолі всміхнулась під дисплейним забралом.
Ремонт ЗДІЙСНЕНОТестування взаємодії…69%Перевірка заряду батарей…Заряд ВИЧЕРПАНОPlease Wait…Перезапуск функціоналу…– Як вам вдалося мене хакнути? – раптом несподівано сама для себе кволо вивела Оля.
– О, а в вас прокидається нишпорка, це добре, – смішок.
Оля й собі всміхнулась.
Накопичення заряду батарей…ЗАРЯД – 47%Активація кінетичних бар’єрів Massive Dynamic… УСПІШНАТЕСТУВАННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ…– Скафандр вважає Кайла вашим безпосереднім командиром. А мене – його заступником, він і дав мені доступ…
– Але він не… Я йому не підпорядковуюсь, – мляво, на автоматі протягла Оля.
– Не підпорядковувались, до вашого рукостискання на крилі човника – коли Кайл зірвав латку з бекдору скафандра… У нас є свої секрети, міс Рушді, краще не питайте.
Оля знову всміхнулась крізь куций масив біотелеметрії, що повз по дисплейному забралу. Дивним чином відверто зверхні та глузливі репліки десантниці її все дужче і дужче заспокоювали, приводили до тями…
– Заждіть, а…
Вона знов сполошилась, згадавши.
– …що відбувається?? Я чула переговори, самі обривки…
– Я їх вирубила, – озвалась Єва. – Вам вони зараз ні до чого. Краще просто розслабтесь… і насолоджуйтесь екскурсією.
– Екскурсією?
Оля вилупилась на масив даних.
– Екскурсією, так, – голос десантниці звучав задумливо і навіть трошки замріяно. – Зараз я проведу для вас невеличку екскурсію – покатаю по войді. Лишень перезаряджу батареї…
ЗАРЯД – 89%Тестування взаємодії…Завантаження оновлень…– По чому?
– По войді, зоні накопичення осаду. Інакше кажучи – водянці…
Військові розробки Iowa. LLCАвторизація профілю…– А… де ми взагалі? – спитала Оля перше, що прийшло в голову. – Тобто… де Я?
ДОСТУПНИЙ НОВИЙ ФУНКЦІОНАЛНалаштування конфігурацій…Нейронний тракт ГОТОВИЙPlease Wait…– Лежите під уламками одної з секцій General Biology… – не надто уважно одповіла Єва. – Просто у гущі войди. І, до речі, – оця драна балка врятувала вам життя.
Вона напрочуд лагідно шурнула Олиною рукою по зіщулених уламках комунікаційної балки.
– Бо аби вас не затрамбувало під оцю кучугуру, то навряд чи скафандр витримав би такий потужний викид енергену всередину корабля… Це ж навіть не військовий зореліт.
– Енергену??
– А ви думали! – глузливо пирхнула Єва, напевне, щось іще злагоджуючи, – потоки даних замотались перед Олиним поглядом ще швидше…
– Почекайте, а…
ЗАРЯД – 97%Налаштування компонентів BLACK_ICE (armor)Кристалізація нанодерми… 71%Оля відчула, як скафандр немовби щільніше стягнув її тіло, а десантниця між тим продовжила:
– Патока. Язичок, що лизнув ваші ноженята, був усього лиш одним із майже згаслих філаментів цунамі – хвиля пішла далі, нищачи каркас та обшивку корабля…
Десантниця замовкла, і перед Олиним взором промигнув якийсь новий масив інформації.
– Отак от… – промугикала Єва. – Флотські кораблі уміють при розгерметизації енергоємностей оперативно скидати весь енерген подалі через патрубки маршевих двигунів – дешево і сердито, а сила інерції при цьому така, що можна відскочити за пару парсеків у протилежному напрямку… ну, але то вже деталі.
– Почекайте…
– Словом, коли Руанда рознесла движки лайнера, Кайл був досить близько до вас, але войда відтіснила його назад… Разом із шматком секції та парочкою транспортних станцій. Лайнер тріснув навпіл у першу ж довбану мілісекунду – що й казати… Розстріляли, як на навчаннях, ех…
Не ясно було – десантниця зітхнула скрушно чи скоріше глузливо…
«Що вона плете?» – подумала Оля, а вимовити змогла лиш те саме ідіотське:
– Почекайте…
ЗАРЯД – 100%Аналіз тактичної обстановки…– Так, заряд є, – перебила її Єва. – Тепер я трошки зменшу освітлення, якщо ви не проти… Видно буде паскудно, але тутешні природні барви сітківку випалюють тільки так.
Калібрування рецепторів нановолокна…Налаштування зорового нерва…Налаштування загального симбіозу…Тестування компоненту I–VISION…Діагностика…Інтеграція світлофільтрів…Світ перед Олею враз якось поплив, потьмянів, а потім різко ПОЗЕЛЕНІВ, периферійний зір замулився, а в центр того каламутного смарагда вискочило кілька чудернацьких жовтогарячих прицільних марок, віртуальний горизонт, аморфна цифрова шкала, парочка діаграм і ще щось не вельми зрозуміле…
– Почекайте, – вимовила Оля, захлинаючись від хвилювання, – як це «Руанда рознесла движки лайнера»???
– Мовчки. Прошила рельсотронами, – знов незрозуміло зітхнула десантниця. – Давайте по дорозі розкажу, окей? Ну, ви готові?
І, не дочекавшись відповіді, зробила один стрімкий і вельми карколомний порух Олиним тілом, а саме – скрутившись калачиком, перевернулась головою до жахного пекельного молока, а ногами вперлась в уламки поліелементних конструкцій. При чому весь цей рух був наскільки виваженим і філігранним, що десантниця (тобто Оля) ні разу не торкнулась поверхнею скафандра до стінок жолоба. Як їй це вдалося в такій тісноті, для Олі лишилося загадкою. Ну, тобто, як це вдалося самій Олі під її керу… Словом!
– Почекайте… що ви надумали робити?
– Шубовсть, – писнула на те десантниця.
І неприємно хихикнула.
І стрибнула в диявольське молоко.
5
__12QP3488864__352LF17893____ ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ ____350LJFRRRAQ__PLEASE WAIT__0684HFDJOL45JKGFGV__JLO19____критичні ушкодження покровів____DHMNF__093VFUOLJ6859__ TARGETING SYSTEM CHECK__YJLKKNB7FCFRRH__JK685665HJK__ TARGETING SYSTEM OFFLINE__EUL68590__684KJHGFGFD665__HJKJGFDFHKHVF52R____ критичні показники біотелеметрії ____45JKGFGV__JLO194HFDJKJGFDFH__0684HFDJOL__45JKGFGV7FCFRRHJK6____ДИРЕКТИВИ СКАФАНДРА____L45JKGFGV__JLO19__8UFD__FATAL ERROR__SDSQWW5__12QP3488864__352LF____ СТАТУС СИСТЕМИ ____VFUOLJ68__7FCFRRHJK68590__90__684____ некроз нановолокна ____DHMNF__093V65__HJKJGFDFHKHVF52R____БЕКАП ДАНИХ____GFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__88864__352LF1789388864__352LF17893FD665__HJKJGFDFHKHVF52R__ВІДМОВА__GV__JLO194HFDJKJGFDFH FDJOL45__ВІДМОВА__19__8UFDS__SYSTEM STANDBY__ 9388864__352LF17893____ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕПЛІКАЦІЇ____FD665DSQWW5__FDJOL45JK__ TARGETING SYSTEM ERROR__352LF17893FD665__HJKJGF__8UFDSDSQWW5__12QP3488864__ ПОСЛІДОВНІСТЬ ЗАВАНТАЖЕННЯ__88864__352LF1789388864684KJHGFGFD665__HJK__УВАГА УВАГА__684KJHGFGFD665__HJKJGHKHVF52R__YJLKKNB7FCFRRH__JK6859__068423UJHG__QQHBB4GFFG____ СИСТЕМА НЕАКТИВНА __…Барвисті кислотно-ядучі масиви інформації скажено носились перед Олиним взором якусь мить. А тоді раптом згасли, розтанули, лишивши по собі ті самі жовтогарячі прицільні марки, віртуальний горизонт, аморфну цифрову шкалу, двійко діаграм і ще маленький аскетичний напис такого ж кольору:
ОПТИМІЗАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛУ…– Fire, walk with me! – істерично верескнула десантниця і якось зловісно загиготала. – Ну, як ви там, га?
Оля лиш розгублено кавкнула, ковтнувши слину.
– Я жартую-жартую… – Єва засміялась ізнов, уже не так божевільно. – Показники в нормі, все окей.
Але Оля її не слухала – вона лише розгублено озирала картинку з дисплейного забрала… Це було щось дивовижне, нереальне, неземне. Єва (тобто Оля) немовби пливла крізь в’язку мутну воду чи талий лід – простір дрижав і колихався перед лицем, рвався, лип до сенсорів шолома тонкими невагомими клаптями, рвався ще дужче, танув, хвилювався, видувався, зеленів і тьмянів, синів і скнів, тріскався, переливався і сповзав невагомими клаптями на понівечені уламки довкола. Пекельний молочний вогонь залишився позаду і ще жахтів угорі неясно, десь просто над головою, а просто перед Олею розстилалась казкова і дещо моторошна рівнина. Розміри її були неясні, бо вже за кілька кроків від Олі все застилала важка тріпотлива каламуть. Але спереду все ж виднілись якісь тоненькі дуги, зигзаги, решітки – уламки понищених конструкцій, що аж чорніли в каламутному зеленому мареві… І Єва (тобто Оля) летіла на них.
АКТИВАЦІЯ гравітаційних наколінників…Корекція траєкторії…Віртуальний горизонт смикнувся і поплив униз, а одна з прицільних марок видовжилась, розтяглася в пологу дугу – кінчик її коротко мигав, приліпившись до ребра якогось вугільно-чорного куба. Швидкість падіння зменшилась, і Оля полетіла по віртуальній дузі вперед, туди, де мигала марка, ноги її виструнчились, руки розправились, і вона летіла, немовби розрізаючи тілом мутну воду чи плавлячи талий лід…
УВАГА, ТЕРМІЧНА НЕБЕЗПЕКАШвидкість регенерації наноагентів недостатня…– Яка тут температура? – спитала ошелешена Оля.
– Близько тисячі кельвінів.
– Скільки??
– Але вона не… – Єва шумно видихнула. – Прикол у тому, що щільність войди сильно неоднорідна. Бачите отой іній?
– Що?…
– Іній.
Олин погляд сам собою сфокусувався на одній із випуклих граней вугільного куба, до якого вона летіла, картинка збільшилась, і вона вгледіла, що поверхню того куба устилають якісь чудернацькі кристалічні нарости – дійсно вельми подібні на іній… лише гігантський і різнобарвний.
– Це осад енергену, – пояснила сержант. – І краще б нам до нього не торкатись, бо він і правда пекельно гарячий…
Оля розгледіла отой різнобарвний іній і на інших покручах-уламках.
– Але нам його, на жаль, не оминути… бо ним тут устелено геть усе, – немов додумала десантниця Олину думку.
– А не можна…?
Оля зиркнула на чорне провалля внизу…
– Не можна, – відрізала десантниця. – Така-сяка гравітація тут ще не остаточно здохла… І нам доведеться від чогось відштовхнутись. Не переймайтесь, у мене все…
Марка налетіла на Олю, і Єва стрімко розвернула її тіло в польоті… Мить, і вона відштовхнулась від ребра куба, ковзнувши підошвами по крихкому інію…
ТЕРМІЧНИЙ ОПІК!Відновлення структури нанодерми…Синхронізація…– …під контролем, – докінчила Єва.
Тепер вони летіли вгору між чорних безформних покручів.
– Так тихо… – шепнула Оля, немов сама до себе.
– Бо я вимкнула емулятори скафандра, – озвалась Єва. – Нічого суттєвого ви тут не почуєте, якщо коротко – усе рипить, тріщить і пашить…
– Це ж… сектор General Biology?
– Шматок сектора. Патока розірвала його заледве не навпіл.
Олі згадався бризкіт купалень, оголені тіла, пахощі середземноморського літа…
– Як ви думаєте, тут хтось іще міг вижити? – спитала вона в десантниці.
– А біс його знає… – байдуже одповіла та. – Навряд.
Вона раптом стала ногами на якусь тоненьку пологу рею і швидко, немов акробатка, побігла по ній угору, ледь розставивши руки для рівноваги…
НЕБЕЗПЕКА!НЕБЕЗПЕКА!ЗАРЯД – 63%Заряду вторинних батарей НЕДОСТАТНЬОДалі почалося щось узагалі фантастичне. Єва (чи то пак Оля) пружно відстрибнула вбік і полетіла до якоїсь брили…
Граві-наколінники АКТИВНІ…перевернулась через голову і відштовхнулась уже від тої брили.
РІЗКА ВТРАТА ЗАРЯДУОптимізація живлення…Далі вона ухопилась за якийсь ребристий виступ однією рукою, підтягнулась, відштовхнулась іще…
Оце так пластика, оце так гнучкість, координація!.. А Оля-бо думала, що володіє всіма можливостями свого модифікованого корпорацією тіла… Що таке її оті ледь не щоденні гімнастичні забавки в порівнянні з оцими викрутасами!..
Встановлення шифрованого з’єднання…Моніторинг прийому…Діагностика…Із потоку даних виплила нова іконка, і Оля почула різкуватий оклик Кайла:
– Мартінес, біс тебе забери!..
– Я тут, сер! – одгукнулась десантниця. – Ми обидві тут…
– Олю, ви як?
– Нормально, сер… Кайле, – Оля задумливо поморщилась. – Слухайте, що в дідька відбувається?…
– Не зараз, потім, – різко одрізав він. – Я вже поруч із вами, зовсім поруч… Тут… Та ну не матір твою… Мартінес!
У цю хвилю щось відбулось. Мартінес тільки-но відштовхнулась від чергової опори і стрімко полетіла геть в інший бік, ударилась спиною об щось, тоді головою… ОЛИНОЮ спиною і ОЛИНОЮ головою!.. Індикація знов поплила, скаламутилась у товщі води і талого льоду.
ГРАВІТАЦІЯ НЕСТАБІЛЬНАНалаштування наколінників…Заряд – 42%– Чорт… розгерметизація, – пирхнула Мартінес. – Ця бляшанка урешті тріснула! Та що за напасть?…
Вона нарешті вловила потрібний ритм і почала чіплятись за виступи, тим самим коректуючи свій карколомний політ крізь пруття та штирі… Проте її (тобто Олю) стрімко кудись несло!
– Ти летиш на цунамі! – гримнув Кайл.
– Я бачу, сер, – одгукнулась Мартінес.
По забралу пропливли якісь схеми і мапи, незрозумілі позначки…
– О, отут! – верескнула вона. – Спробую вскочити до венули, тутечки є кластер…
– Добре, я вас веду, виконуй.
Сержант різко розвернулась і шмигнула в плетиво понівеченого пруття, чи що то воно таке було… Вона шмигала між уламків подібно до граційної рибини чи вертливої змії, скручувалась, звивалася, пролазила в такі вузькі отвори, що годі й мріяти, ухилялась од кристаликів лиховісного інію…
Мутно-зелений, водяний і льодяний світ тільки й мотався перед Олиним взором уперемішку з пульсуючою індикацією, і вона врешті перестала щось у ньому розрізняти, окрім коротких полисків штучної мускулатури на своєму скафандрі – малинових, янтарних, голубих…
Ну чиста тобі люмінесцентна риба!..
Серед мертвої талої води.
6
Венулами в просторіччі йменувались численні канали, секції та перемички між шинами гомеостазу корабля. Зазвичай вони мали подвійне або й потрійне призначення – всередині каналу з однієї секції судна до іншої безперервним щільним потоком транспортувались електроліти і мулька, живильні суміші біогелю та концентрована бурда корозійної пасти яких тільки хочеш марок, відпрацьована органіка, фризи, утилітарний туман сервісних мотів і мутна димка імунних систем… А по напівпрозорих стінках каналу в цей же час в одному й іншому напрямі у мільйони, мільярди, секстильйони разів швидше проносились то більш насичені, то ледь тьмяніші зірниці інформаційного трафіку.
А до того всього оцей самий канал ще й міг мати власну моторику, його волокна могли скорочуватись і, як наслідок, канал, скажімо, міняв своє розташування в просторі – відривався від одного системного вузла і присмоктувався до іншого або скручувався і різко випрямлявся, мов батіг, несучись вертлявою п’явкою до місця розгерметизації, зони вірусного ураження або чого завгодно…
Про те все Олі колись детально й розлого повідав Макс, але ті його лекції стосувались в основному венульної системи «Руанди», а там подібні канальці були заледве не мікроскопічні – зате чисельні і сильно розгалужені. Поміж іншого така їх конструкція мала й оборонне призначення – у разі відмови бар’єрів або чого подібного канальці гомеостазу могли миттєво кристалізуватись, утворюючи під обшивкою такий собі додатковий динамічний шар броні…
Але то на «Руанді», а от як на «Independence»?…
Чи є тут настільки великі венули, аби Мартінес (тобто Оля) могла б у них «вскочити»?
У всякому – либонь же десантниця знала, що робить…
Вона (тобто Оля, якою вона нині керувала) продиралась крізь нагромадження вугільно-чорних, обсипаних смертоносним інієм штирів досить-таки довго… Але потік, що увесь цей час тягнув її назад, начебто поступово ослаб – вона стала рухатись швидше. Швидше і швидше, швидше…
Корекція траєкторії…Швидше…
ЗАРЯД – 23%Швидше…
Нейронний тракт НЕСТАБІЛЬНИЙШвидше…
Частковий збій реплікації…Іній і тала вода…
Шубовсть!
7
Калібрування рецепторів нановолокна…Бридотний зелений спектр одразу якось помутнів і просвітлів – картинка стала скоріше сіро-зеленою, у неясних веселкових зблисках. Оля відчула, що остаточно спинилась, і роззирнулась довкруги.
Синхронізація систем…Накопичення заряду батарей…ЗАРЯД – 29%Вона зиркнула на зблиски і все втямила.
Інформаційний потік.
Вони у венулі.
Виявлено масив органіки…Асиміляція…Ага, потоки мультику, біогелю чи чого такого…
На кшталт невагомої піни навкруг…
І Єва живить ними Олин скафандр.
ЗАРЯД – 29%Але тепер Оля втямила, що вона аж ніяк не спинилась, вона рухається, може, навіть швидше, ніж до того, мчить широчезним каналом венули бозна й куди…
Невагома пузириста піна…
Малинові та ціанові полиски інформаційного трафіку…
Тиша…
– Єво, позаду!..
Оля неначе тільки-но почула хриплий окрик лейтенанта, а Мартінес уже гнучко розвернулась і зиркала позад себе… тобто – позад Олі… тобто… Словом!..
Словом – за ними неслось страшне…
Звивиста перламутрова нитка пекельного молока, розпашіла смужка вивільненого енергену, – словом, оте, що Мартінес недавно називала язичком, філаментом патоки, неслось за ними по каналу з неймовірною швидкістю, видовжувалось і тоншало, і тріпотіло в потоці біоти, немовби з усіх сил намагаючись лизнути Євині (чи то пак Олині) підошви!..
Мить… і воно виструнчилось вперед, бозна й куди вперед!..
Оля ще не встигла нічого втямити, а Єва вже блискавично ухилилась від нього, відкинувши Олину голову й торс назад, нахиливши все тіло вбік…
А філамент дрижав перед нею молочно-перламутровою ниткою, і знов потягся до неї, і…
Єва знов ухилилась. Вона повела вправо і немовби сама звилась навкруг філамента, одним філігранним рухом перекинувши все Олине тіло до протилежної стінки венули…
Філамент звивався навкруг Олі, а Оля навкруг нього, ухиляючись, і це було схоже на якийсь навіжений танець у тісному каналі венули, що все тоншала і нищилась під ударами молочно-перламутрового батога, батіг все бив і бив, а Єва звивалась із неймовірною пластикою і грацією, і кружляла довкола нього, ухиляючись од ударів, а він все бив і бив по ній і по стінах, і ті стіни репались і відмирали під його ударами, інформаційний потік на них зотлівав…
– Єво, спереду кластер!.. – донісся з динаміків шолома окрик лейтенанта.
– Бачу, сер, – на диво спокійно одгукнулась сержант.
– Лишень устигни…
– Прийнято.
– Ну ж бо!..
Якась пухирчата м’якоть, вузли і пульсація…
– Ні, не туди!..
Нитка щезла, мигнула десь позаду і згасла.
А Оля летіла-пливла по такому ж тунелю, лише вужчому, і трафік по його стінках нісся якийсь більш тьмяний…
– Мартінес, у мене для тебе дві новини – хороша й погана, з якої почати?
Лейтенант мовив те абсолютно нейтрально, але Оля інтуїтивно зрозуміла, що, мабуть, за якимось неписаним військовим звичаєм той нейтральний тон мав лише підкреслювати катастрофічність ситуації…
– Почніть із хорошої, – точно таким же тоном попросила Мартінес.
– У кінці цього каналу – вихід, він обривається відкритим космосом.
– Яка ж погана?
– У ньому тромб.
Мартінес помовчала.
– Це точно, сер? – спитала.
Лейтенант зітхнув.
– Завис просто над ним і сканую. Бачу вас, бачу тромб…
Сержант ще помовчала.
– Великий? – спитала.
– Нормальний.
– Чому я його не бачу? Це якась органіка?…
– Уявлення не маю.
– Скиньте мені координати.
– Уже.
Потік пришвидшився – Оля навіть бачила, як стінки венули пульсують, качаючи живильні рідини.
– Добре, буду по обста…
Граві-наколінники активніЗаряд – 81%Потік лиш прискорювався…
– Та що за чорт?…
Граві-наколінники АКТИВНІ– Якого?…
Єва (тобто Оля) повернулась набік, зігнула ноги в колінах, напружилась…
Кристалізація нанодерми…Бух!..
Оля вдарилась об щось і зав’язла у чомусь скрученому, нерівному, слизькому…
Граві-наколінники АКТИВНІЗаряд – 78%Подалась трошки назад…
Синхронізація рецепторів нановолокна…Налаштування зорового нерва…Компонент I–VISION ДОСТУПНИЙІ побачила чиюсь руку.
Тоді ногу.
Тоді голову.
Канал був забитий людськими тілами. Тіла громадились одне на одному жужмом, вплітались в огидний клубок – там кисть, там стегно, там плече, спина, пасмо волосся… Деякі у фірмових комбінезонах General Biology біло-синьо-червоно-чорних, деякі в самих їх обривках, деякі зовсім голі. Біота струменилась у кожну шпарину між тілами, стінки венули ритмічно здригались, нагнітаючи потік, але страхітливий клубок майже не рухався, хіба неспішно, ледь-ледь подавався вперед…
– Ясно, – рівно проказала Мартінес.
– А як же вони сюди…? – спитала дещо отетеріла Оля.
– Мовчки, – одгукнулась Мартінес. – Занесло з якогось кластеру, як і нас… Під час розгерметизації чи ще до того. Захлинулись.
– Мартінес… – протягнув лейтенант у динаміках. – Слухай сюди. Залишайся на місці – я зараз спущуся нижче по розлому… Спробую обвалити цей канал абощо.
– Ні, сер! – поспішно озвалась десантниця. – Це небезпечно, я… Я щось придумаю – повертайтесь краще у човник.
Чи то Олі здалося, чи голос Єви ледь-ледь задрижав. Уперше за всю їхню божевільну мандрівку.
– Та що ти тут придумаєш… – неуважно заперечив Кайл. – Стінки там пробити – не варіант, назад ти не повернеш, та і часу немає…
– Я щось придумаю, сер.
– Замовкни і залишайся там! – гримнув лейтенант. – Я моніторю твій конект – він нестабільний. Човник маневрує в патоці, і ти в будь-який момент можеш від’єднатись, я зараз!
– Ні!
– Помовч!
– Я придумаю, придумаю… – забубоніла Єва, немов сама до себе.
Її голос дрижав.
– Стеж за параметрами скафандра!
– Придумаю, придумаю…
Активація ІМПУЛЬСНОГО КАСТЕТА…– Придумаю…
Накопичення заряду… 89%– Єво, що ви…
Сержант різко відштовхнулась назад.
Сніжно-біла прицільна марка прилипла до чиєїсь розпластаної спини, просто до потемнілого червоно-синього ромба General Biology на обірваному комбінезоні…
ЗАРЯД – 100%Повноцінного удару, як і тоді, не було, був лише широкий розмах руки і спалах напальників… і в’язка бордова хмара, що здійнялась від клубка трупів і тут же осіла, розсмокталась, розмилась у щільному потоці біоти…
Накопичення заряду… 93%Клубок подався. Не надто далеко, але біота немовби пробила в ньому діру і чимдуж ринулась туди…
ЗАРЯД – 100%Прицільна марка прилипла до чиїхось сплющених грудей…
Спалах напальників, хмара, біота…
Накопичення заряду… 84%ЗАРЯД – 100%Спалах…
Потік закрутився і поніс Олю в гущавину трупів та їхніх шматків. Вона билась об них, в’язла у них, виривалась із їхніх моторошних обіймів і знов загрузала, в’язла, тонула… Потік біоти ніс її стрімко вперед разом із трупами і їй стало здаватись, що вона от-от захлинеться, вона замахала руками, відштовхуючи від себе мерців, і лиш тоді зрозуміла, що сама керує скафандром, що Єви більше немає з нею…
– Єво… – видихнула вона розпачливо. – Сержанте! Єво!!
Але навкруг лиш гула пустота і метались покручені руки, спотворені лиця, мертві осклені погляди…
– Єво…!
Мерці хапали і обіймали її.
8
ДЕКОМПРЕСІЯСтабілізація тиску…Зрощення покровів…Контроль терморегуляції…Відновлення просторової орієнтації…Please Wait…Спочатку їй здалося, що вона ізнов пірнула в безпам’ятство – навкруг неї гула, аж вила колюча безконечна тьма, і вона не виділа нічого, окрім ядучих стовпчиків індикації…
Калібрування рецепторів нановолокна…Активація клітинних з’єднань…Діагностика…Нейронний тракт ГОТОВИЙНалаштування первинної візуалізації…Емуляція образів…Please Wait…Аж тут глуха безконечна тьма порвалась і просяяла, затліла пожарищем зірок. Вони спалахнули повсюдно, прорвались із могильної пелени сонмом самоцвітних іскринок, розсипались затлілим мигтливим просом – десятки, і сотні, і тисячі зір, менші і більші, вони п’янливо цвіли крізь вселенну, тулились докупи сузір’ями, дибились серпанком туманностей у пасмах кудлатої кіптяви…
Компонент I–VISIONЕМУЛЯЦІЯМасштабування регістрів…Please Wait…Виднокрай задрижав і скаламутився, засочився якимось потойбічним імлистим сяйвом…
Калібрування рецепторів нановолокна…Спектральний аналіз…Синхронізація…Ядучі масиви даних заковзали по правічному млистому сяйву вселенної…
– Божечки…
– Олю, ви мене чуєте?
Голос Кайла прохрипів у задушливій мертвенній тиші.
– Т…так, Кайле, так! – зойкнула ошаліла Оля. – Де ви всі ділись, де сержант?…
– Спокійно-спокійно, – рівно проговорив Доусон, – тепер усе гаразд, зараз я вас розверну…
Корекція просторової орієнтації…Синхронізація…Спалахи індикації знов загомоніли синтетичними звуковими сигналами – тягучим писком, дзенькотом милозвучних струн, ритмічним стукотом, тріском та глухими пульсуючими завиваннями… Аби ж іще Оля у цьому всьому хоч трошки тямила!..
Але ось імлиста пожежа вселенної поплила перед її взором кудись убік і…
9
…вона побачила лайнер. Вірніше – вона ЗНАЛА, що то лайнер. А якби не знала, то навряд чи й здогадалась би… Бо те одоробло більше нагадувало планету, якусь каменюку без атмосфери, сніжно-білу і лискучу, прокреслену барвистими каньйонами оглядових палуб та попелястими ріками службових тунелів. Планета-лайнер розстилалась навсібіч, і над її далеким димчастим обрієм нависала одинока матова зоря з холоднуватим жовтувато-алебастровим світом…
– О-ох…
Оля шумно видихнула, її скафандр подався трохи вперед і вбік – вона взріла ще один каньйон поперек тих переливчастих, ціле урвище, криве і зубчасте, над ним полохливо снували рої різнобарвних іскринок, залітали в провалля й випурхували з нього, метались, ритмічно поблискували, спалахували й гасли… А на край урвища наповзало цунамі.