Пострiл в Оперi
Лада Лузiна
Киiвськi вiдьми #2
Понад 90 рокiв тому жовтнева революцiя прийшла у свiт iз Киева – iз Столицi Вiдьом! І киянин Михайло Булгаков знав, чому того року так яскраво горiли на небi Марс та Венера – боги-прародителi амазонок. Адже «червона» революцiя стала революцiею жiночою. Бiльшовики першими у свiтi визнали за жiнками рiвнi з чоловiками права, зробивши перший крок до Нового Матрiархату. В цьому захоплюючому пригодницько-iсторичному романi ви зустрiнетеся з киiвською гiмназисткою i майбутньою першою поетесою Росii Анною Ахматовою та Михайлом Булгаковим. Дiзнаетеся, що украiнки походять вiд легендарних амазонок, що поезiя примхливо переплетена з магiею… І зрозумiете: Історiя може бути захопливою, як детектив, коли ii пише Лада Лузiна!
Лада Лузiна
Пострiл в Оперi. Шабаш другий
Моему Мiсту присвячуеться
* * *
Madame Лузiна забрязкала чашками.
– Швидше, панове, не гаймо часу!..
Михайло Булгаков. «Спiритичний сеанс»
13 рокiв перед тим
– Мамо, а коли я виросту, я зможу купити Марiiнський палац?
– Ти зможеш просто забрати його собi.
– А я зможу лiтати?
– Так, донечко, досхочу…
– А коли я стану такою, як ти?
У ii мами було золотаве волосся, а очi блакитнi i яснi, наче камiнцi на днi струмка. Їi мама могла що завгодно. Навiть вiдповiдати на запитання доньки, одночасно креслячи щось важливе й доросле у великому бухгалтерському зошитi.
Тiльки тепер вона не вiдповiла.
Рiвний рядок пiд ii рукою обiрвався… Мати недовiрливо нахмурилася, закусила нижню губу й повiльно заперечливо похитала головою. А за секунду по тому видерла iз зошита останнiй аркуш i зiм’яла його в кулю.
– Мамо, що ти робиш? – спитала дочка.
– Нiчого. – Мати не дивилася на неi. Вона дивилася на кулю. – Що ти питала, люба?
– А коли я стану такою, як ти?
– Невдовзi. – Голос матерi пролунав дивно. – Дуже скоро. – Куля полетiла у кошик для паперiв.
– Мамо, – здивовано вигукнула дочка, – у нас тьотя!
Мати озирнулася. У прорiзi дверей стояла незнайома дiвчина.
– Мамо… – плачливо вимовила гостя.
– Це моя мама! – обурилася дочка. – У неi нема iнших дiвчаток!
– Не бiйся. Тьотя жартуе, – втiшила ii золотоволоса мати. – Щось сталося? – Вона спiдлоба дивилася на гостю.
– Я дуже прошу тебе… Дуже тебе прошу… – попросила та, запинаючись. – Зроби так, щоб Трьох не було.
– Ти прийшла до мене по це?
– Так.
– Отже?
– Так. Ти померла! Ти померла, ма!
Жiнка зупинила ii пiднятим пальцем. Почекавши, дiстала з кошика зiм’ятий аркуш. Акуратно розгладила його. Перечитала.
І заперечливо похитала головою.
– Менi дуже шкода, – сказала вона, – дуже шкода, люба.
Роздiл перший, у якому вiдбуваеться неможливе
«То ль дело Киев! Что за край!
Валятся сами в рот галушки,
Вином – хоть пару поддавай,
А молодицы-молодушки!
Ей-ей, не жаль отдать души
За взгляд красотки чернобривой.
Одним, одним не хороши…»
– А чем же? расскажи, служивый.
…Разделась донага; потом
Из склянки три раза хлебнула,
И вдруг на венике верхом
Взвилась в трубу и улизнула.
Олександр Пушкiн. «Гусар».
