Ключник свiтiв
Наталия Уиллрайт
Розповiдь починаеться з того, як слiдчий Лера i оцiнювач антикварiату Дарина, випадковим чином втягнута в розслiдування, з'ясовують причини вбивства молодоi особи. Докази приводять напарниць до мешканцiв прихованого вiд людей свiту. Дiвчата дiзнаються, що в смертi молодоi особи винен темний маг. Переслiдуючи вбивцю, напарницi з iншими учасниками слiдства потрапляють в Середнi землi. А темний маг стае заручником Пекла. Саме дii темного мага призводять до коливань Хаосу i порушують рiвновагу мiж добром i злом. Темний маг переродиться. Вiн пройде всi дев'ять кiл Пекла, щоб поневолити мешканцiв свiтiв. Рiвновага розколеться, i це призведе до вiйни на територii свiту людей.
Наталiя Уiллрайт
Ключник свiтiв
Глава перша
Полковник полiцii Св’ятопятов схилився над вiдiрваною жiночою рукою. Роздроблену кiстку передплiччя оточували розiрванi стрiчки м'яких тканин. На перший погляд складалося враження, нiби спочатку ii зламали, а потiм з силою вiдiрвали вiд тулуба. Але, незважаючи на трупнi плями i блiдий колiр, рука виглядала бездоганно. Доглянута шкiра, тонкi пальчики з ошатним манiкюром. На великому пальцi золотий перстень з величезним бордовим каменем. Так би мовити: «Застали зненацька, але я не впала пальцями в бруд». Св’ятопятов представив картинку у себе в головi з балакучою рукою i мимоволi посмiхнувся.
– Що такого веселого ви знайшли, шановний Олександре Миколайовичу, у вiдiрванiй частини тiла? – запитав одягнений в цивiльне чоловiк.
– Ааа, ось i стерв'ятники злетiлися, – простягнув Св’ятопятов. – Щось ви довго, ми вже зачекалися.
– Я приiхав ще хвилин двадцять тому, в почуття ВАШИХ пiдопiчних приводив, – вiдповiв чоловiк. – Непритомнiе молодь. Це ми з вами надивилися за роки служби, а для них труп побачити справжнiй стрес.
– Так ви ж «лiкар» не по живим, а по тим, хто дух випустив, – зi знущальною ноткою вимовив полковник.
– Єхидствуйте-ехидствуйте, Олександр Миколайович, тiльки все одно без нашого брата вашi розслiдування можна в довгий короб вiдкладати, як нерозкритi.
– Ой та годi. Що тут розслiдувати? І так видно жiноча рука, начебто молода, начебто не бiдна, – вiдповiв Св’ятопятов.
– Ось-ось «начебто». А я вiдбитки знiму, скребки вiзьму, проведу аналiзи необхiднi. Завтра будете знати про труп все: вiк, iм'я, де живе, хто родичi, – судмедексперт клацнув язиком i полiз в свiй чемоданчик за гумовими рукавичками.
– Так, – погодився Св’ятопятов, – без вас, Дмитро Родимович, нам нiкуди. Тiльки ось все одно робота у вас противна.
Полковник скривився i вiдiйшов убiк. Судмедексперт щось вiдповiв йому вслiд, але Олександру Миколайовичу було вже не до того. З-за повороту виiхав мiкроавтобус мiсцевого телеканалу новин.
– Ось, стерво! – вилаявся неголосно полковник i попрямував наперерiз автомобiлю.
Мiкроавтобус рiзко загальмував. З вiкна висунулася опухла фiзiономiя водiя. Вiн голосно нецензурно вилаявся на служителя закону, який перегородив йому шлях.
– Ти що, зовсiм сором розгубив!? – закричав у вiдповiдь Св’ятопятов. – Я тебе зараз на три доби заберу за водiння в нетверезому станi!
Водiй, мабуть, розгледiв крiзь опухлi повiки зiрочки на погонах, тому засунув голову назад. Тим часом з мiкроавтобуса вийшла вже немолода жiнка, одягнена в дуже тiсний костюм брудно-рожевого кольору. Товстий шар пудри пiдкреслювала зачiска, закручена в старомодний височенний начiс. «Дама в рожевому» пiдiйшла до полковника i з важнiстю заявила:
– Шановний! Раджу не перешкоджати нашiй знiмальнiй групi. У нас завдання вiд самого генерального директора телекомпанii!
Св’ятопятов вiд такого нахабства з боку представницi ЗМІ покрився червоними плямами.
– Шановна! Менi все одно, хто Вам давав якiсь завдання! На цiй дiлянцi головний я! Якщо хочете отримати iнформацiю про подiю, то нехай ваш телеканал пише офiцiйний лист в прес-службу Мiнiстерства внутрiшнiх справ! – роздратовано вiдповiв полковник.
Дама роздула пухкi щоки. Їi дрiбнi поросячi оченята забiгали з боку в бiк.
– Я вам ще покажу! – крикнула вона Св’ятопятову, розвертаючись до мiкроавтобуса.
Завантажившись в автомобiль, мадам одразу почала телефонувати по мобiльному телефону.
– Ларкiн! – покликав полковник молоденького полiцейського. – Іди сюди!
Хлопець пiдiйшов до Св’ятопятова.
– Призначаю тебе на пост доглядача за телевiзiйниками! Стеж, щоб вони не пролiзли з iншого боку. Якщо хоча б один з них вийде з автiвки, скажеш. Все зрозумiв?
– Так точно! – закричав Ларкiн i попрямував убiк мiкроавтобуса.
Св’ятопятов не полюбляв сутичок з настирливими працiвниками мас-медiа. На його щастя приiхала журналiстка старого гарту. Сказали офiцiйний лист, значить офiцiйний лист. Була б на ii мiсцi молода представниця ЗМІ, полковник мiг би не вистояти сутичку. Вони напористi, ще нiчого не бояться, беруть нахабством i гучними прiзвищами. Цього разу йому пощастило. Але тепер найкраще буде швидше очистити мiсце злочину. Зазвичай телевiзiйники по одному не з'являються. А з натовпом працiвникiв засобiв масовоi iнформацii полковнику нiяк не впоратися. Тому Св’ятопятов поспiшив повернутися до вiдiрваноi руки. Над нею вже попрацював його колега.
Полковник зi спини пiдiйшов до судмедексперта.
– Як iдуть справи у нашого доктора?
Дмитро Родимович гикнув i тихенько вилаявся.
– Не добре, Олександр Миколайович, зi спини пiдходити, коли людина занурена в своi думки, – буркотливо вiдповiв судмедексперт.
Полковник посмiхнувся.
– Ех, Дiмка, скiльки ми з тобою вже працюемо? Рокiв двадцять п'ять?
– Менi здаеться бiльше, рокiв двадцять сiм або навiть тридцять, – вiдповiв Дмитро Родимович.
Судмедексперт склав iнструменти в свiй чемоданчик, пiднявся i обтрусив з колiна пил.
Незважаючи на немолодий вiк, Дмитро Родимович Поленко виглядав струнким пiдтягнутим чоловiком. Його густе чорне волосся зовсiм небагато на скронях торкнула сивина. І, якби не його манера одягатися, то нiхто б не сказав, що йому вже пiд п'ятдесят. Твiдовий, коричневого кольору костюм, старомоднi стоптанi туфлi, окуляри в товстiй оправi – додавали йому ще рокiв десять. Але Поленко нiколи не турбувався за свiй зовнiшнiй вигляд. Вiн присвятив себе роботi i тiльки iй. Три вищi освiти, ступiнь доктора наук, значний послужний список – все це могло б зробити його заможним дiдусем з хорошою пенсiею. Але тридцять рокiв тому, ще зеленим юнаком, вiн прийшов в полiцiю. З того часу залишився вiрним своему вибору. І це незважаючи на те, що йому не раз пропонували високi посади в iноземних дослiдницьких iнститутах.
Зовсiм по-iншому прожив своi п'ятдесят рокiв Олександр Миколайович Св’ятопятов. Полковник, як i Дмитро Родимович, поступив на службу в вiцi двадцяти рокiв. Так склалося, що вони опинилися в одному вiддiленнi, а потiм по роботi йшли разом. Але, якщо доктор присвятив себе кар'ерi, то у полковника трохи iнша iсторiя. Олександр Миколайович полюбляв гучнi компанii i рiзного роду гулянки. На однiй з них познайомився зi своею майбутньою дружиною. І вже в двадцять три роки став татом чудовоi дiвчинки Дарини. Але, навiть з появою улюбленоi доньки не став розсудливим. Вiдрядження, застiлля, коханки – все це призвело до того, що у тридцять рокiв вiн несподiвано для себе опинився вiльним вiд шлюбних уз. Дружина не збиралася бiльше терпiти постiйнi нерозумнi витiвки свого чоловiка. В один чарiвний день вона зiбрала речi i пiшла, а через деякий час подала на розлучення. Олександр Миколайович не вiдразу усвiдомив, що означае залишитися без сiм'i, а коли став розсудливим, було вже пiзно. Колишня дружина знову вийшла замiж. З того моменту Св’ятопятов вирiшив присвятити свое життя доньцi. Полковник бiльше не одружився i не завiв дiтей. Дариночка стала единою жiнкою в свiтi, яку вiн плекав. Всiздобутi звання заради того, щоб отримати зв'язки i хорошу платню. В результатi донька забезпечена всiм: елiтний европейський унiверситет, квартира в престижному районi, якiсна марка автомобiля. Такий насичений подiями спосiб життя залишив свiй вiдбиток на зовнiшностi Олександра Миколайовича. У своi п'ятдесят рокiв вiн заробив повноту, частково облисiв, а без окулярiв погано бачив, хоча i вiдмовлявся носити iх на людях.
– Як вам, Дмитро Родимович, пропозицiя, щоб зiбратися на нейтральнiй територii i обговорити цю вiдiрвану руку? Посидимо, горiлочки вип'емо. Курочку гриль купимо, а? А то, якось давно не траплялося у нас з вами посиденьок, – запропонував Св’ятопятов своему друговi.
Дмитро Родимович посмiхнувся, вiн не був любителем випити, але пiд гарну закуску та iз старим другом, чому б i нi.
– А я i не вiдмовлюся, – вiдповiв судмедексперт на запрошення. – Тiльки ось зроблю роботу, проведу розтин i вiдразу до вас з результатами.
– Тiльки не затягуй, а то горiлка охолоне, – тихо мовив полковник.
– Та не затягну, ще весь день попереду, – закiнчив розмову Дмитро Родимович.
Вiн потиснув Св’ятопятову руку, а пiсля дав розпорядження своiм молодшим помiчникам запакувати вiдiрвану частину тiла в мiшок i вiднести в «труповозку».
Олександр Миколайович подивився на годинник. Дiйсно, тiльки сьома ранку, а ясно як опiвднi. Ось вона – справжня весна. Першi теплi днi, коли пiсля довгоi сiроi зими починаеться просвiтлення. Коли похмурi снiговi хмари мiняються мiсцями з нiжно блакитним прозорим небом. Небом, яке вiдпочило за зиму i тепер надихае своею свiжiстю. Сонце ще не з'явилося над висотними будинками, але вже освiтило все навколо.
Св’ятопятов набрав повнi легенi теплого повiтря. Приемний настрiй заповнив тiло. Вiн озирнувся навколо. Спiвробiтники правоохоронних органiв згорталися. До Олександра Миколайовича пiдiйшла дiвчина-слiдчий.
– Олександр Миколайович, ми перевiрили околицi. Крiм вiдiрваноi руки бiльше нiчого не знайшли. Проте, до ранку понедiлка я пiдготую перший звiт про виконану роботу.
Валерiя Анатолiiвна струнка, висока блондинка з довгим каре. Лера не вважае себе красунею, але точно знае магiю своiх зелених очей. Жоден чоловiк не може встояти, коли вона вмикае чарiвнiсть погляду. Але, незважаючи на жiночнiсть, Валерiя бiльшу частину свого часу проводить на роботi. У своi тридцять рокiв вона едина дiвчина слiдчий у вiддiленнi i одна з наймолодших спiвробiтниць. Тому всi колеги ставляться до неi з повагою. Їй вдаеться успiшно розкривати найскладнiшi справи, навiть зi статусом: «Особливо небезпечно». Св’ятопятов цiнуе працездатнiсть своеi пiдлеглоi. Зi свого боку полковник намагаеться надати всi умови для якiсноi роботи загальноi улюбленицi.
