– Ну как, – сказав мiлiцiонер, зупинивши машину мiж берiзками й заглушивши двигун. – Скрапнем це дело?
Милоська вiдмовлятися не стала. Навiщо, подумала, – що як людинi випить треба, а без компанii не може? Нащо ж зобиджати? Таке добро зробив – пiдвiз. Може, i не дорого заправить – не три, а два рублi?..
13
– Слиш, я ж i в рило дать магу!
«Певно, не жартуе! По всьому видно, мужчина рiшiтiльний!» – подумала Милоська майже iз захопленням.
– А потом наряд з витрезвiтiля визву!
«Цей може!» – подумала, знову ж таки iз захопленням.
– А ти знаеш, що це такое?
– Не знаю, – чесно призналася.
– О! Витрезвiтiль – це спецмедслужба. Пойняла?
«Який розумний!» – ще з бiльшим захватом подумала Милоська.
– Но я цього делать не буду, – змилостивився.
«Який добрий!» – мало не пiдстрибнула з радощiв.
– То що? Сама даш?
Милоська бiльше й не противилась: такому рiшучому, розумному й доброму грiх було не дати. Тим бiльше, що був це другий в ii життi чоловiк, який просив. Першим був Стьопка, але давно то було, до весiлля ще, i то один раз, бо пiсля першого разу вже не просив, а дерся на неi, не питаючись, коли кортiло йому…
В «бобику» тiсно було, i аби Милоська змогла випростати ноги, мiлiцiонеровi довелося вiдчинити дверцi. Так було вже трохи зручнiше, хоч i не зовсiм, бо литки все-таки звисали, i поки Милоська здогадалася задерти ноги угору й упертися п’ятами в дашок, мiлiцiонер захекав, задьоргався й затих.
Чесно кажучи, скора така розв’язка iй не сподобалася. Навiть придурок Стьопка довше вовтузиться!..
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
