Хто олiмпiйцям захист i зв'язок?
Поет, людськоi сили прояв.
К о м i к
Явiть же нам ту силу сповна,
Хай творчiсть так у вас iде,
Немов пригода та любовна.
Бувае, двох десь випадок зведе,
А там пiшли побачення й розмови,
Щасливi сни й пробудження раптовi,
Надii хмiль i гiркота оман, —
І так незчуешся, як вродиться роман!
Таку i ви нам п'есу дайте,
В життя людське чим глибше заглядайте!
Всi так живуть, а бачать так не всi,
Тож покажiть життя у всiй красi.
Картини барвнi, свiтло тьмяне
Та iскра правди в млi омани —
І наварили ви пиття,
Що людям скрашуе життя.
І йде сюди замрiяне юнацтво,
Йому ваш твiр – чудесне вiдкриття,
І йдуть сюди вразливi на чуття,
Для них ця гра – переживань багатство.
І кожен тут знаходить щось свое
І бачить те, що в нього в серцi е.
Ще здатнi всi вони i до плачу й до смiху,
Шанують пориви, iз блиску мають втiху…
Хто всього знав, тому попробуй догоди!
Хто починае жить – подякуе завжди.
П о е т
Верни ж менi той час блаженний,
Коли я жити починав,
Коли пiсень потiк натхненний
З джерел незглибних виринав;
Коли в туман був свiт повитий
І чар закритий в пуп'янки,
Коли барвистi i п'янкi
В лугах веселих рвав я квiти…
Я бiдний був – i все я мав,
І правду й вигадку кохав…
Верни ж тi пориви чудовi,
І серця жаль, i щастя сни,
І мiць ненавистi й любовi —
Минулу молодiсть верни!
К о м i к
Та молодiсть потрiбна лиш,
Як ворог у бою натисне,
Як дiвчина, усiх милiш,
Тобi сама на шию звисне,
Як вабить здалеку вiнок
Тебе добiгти ген до цiлi,
Як на умi тобi танок
І пиятика ночi цiлi, —
А струни лiри золотi
Рукою вправною торкати,
Назустрiч обранiй метi
Стежками звинними блукати, —
Це вам, старим, i Бог велiв,
І цьому тiльки маемо радiть ми,
Бо старiсть з нас не робить малюкiв,
Вона лиш застае нас дiтьми.
Д и р е к т о р
Покиньте спори й аргументи,
Лишiть докори й комплiменти, —
За них нiчого не купить;
До дiла треба приступить.
Натхнення, настрiй – то бридня все,
Смiлiшi будьте, iх не ждiть.
Коли поетом ти назвався,
Умiй натхненням володiть!
Варiть же швидше, друже милий,
Крiпкий напiй, що ми ждемо;
Чого сьогоднi не зробили,
Те завтра не прийде само!
Отож i дня дарма не гайте,
Як тiльки е можливiсть десь,
За коси враз ii хапайте
І вже iз рук не випускайте,
Поки свого не доб'етесь.
Адже яких лише дивацiй
Не бачив наш нiмецький кiн!
Тож не шкодуйте нi машин,
Нi чудернацьких декорацiй.
Не бракуватиме зiрок.
І сонця, й мiсяця, i неба,
Дамо й води, й вогню, як треба,
І скель, i звiрiв, i пташок!
Так розмiркуйте ж все дотепно,
На сценi всесвiт умiстiть
І швидко й бережно пройдiть
Із неба через землю в пекло[4 - …Із неба через землю в пекло. – Маеться на увазi не шлях Фауста згiдно з вiдомою середньовiчною легендою, а широта задуму трагедii.].
