Фауст

Та хто ж бажає смерти прибуття?

Ф а у с т

Блаженний той, кому у сяйві славиВона чоло у лавр зав'є кривавий,Кого знайде серед гулянкиВ обіймах дівчини-коханки.Чому не вмер я в захваті в ту мить,Як Дух Землі мені явився!

М е ф і с т о ф е л ь

І все ж таки якогось трунку спитьТи тої ночі не рішився.

Ф а у с т

Як бачиться, ти ладний шпигувать.

М е ф і с т о ф е л ь

Хоч не всевіда я, а дещо можу знать.

Ф а у с т

Тоді від пориву страшногоСпинив мене знайомий спів,І спомин днів дитинства мóгоІще раз душу обманив…Клену ж я все, що нас тримаєВ тенетах марев і оман,Клену я все, що нам скрашаєЖиття земного тужний бран!Прокльон бучному гордуванню,Що дух ним сам себе п'янить,Прокльон людському сліпуванню,Що нас обманює щомить!Прокльон вам, мрії славолюбні,Бажання ввічнити ім'я,Прокльон вам, пута злудні, згубні —Робота, влада і сім'я!Прокляття золоту, мамоні[30],Що завдає нам тьму турботАбо колише нас на лоніРозкошолюбних насолод!Я шлю прокльон любові щирій,Смачному соку виноґрон,Я шлю прокльон надії, вірі,Й терпінню надто шлю прокльон!

Х о р   д у х і в

(незримо)

Жаль! Жаль!Розбив ти його,Прекрасний світ,Ударом руки —Розбив на друзкú!То вчинок півбога!Ми зносимУламки у вічне   Н і ч о г о,ГолосимПо загинулій красі.Сильніший,Як земнородні всі,ПишнішийСвіт побудуй,Побудуй його в серці своїм!І прямуйШляхом новимЗ духом ясним,І чарівнішийСпів наш почуй!

М е ф і с т о ф е л ь

Мої малятаМудрі до ката.Чуєш, як до втіх і діїРадять, мов старії?Звуть тебе в світиЗ цеї самоти,Що від неї кров німіє,Розум туманіє.Кинь панькатись із вічною журбою,Що круком серце рве тобі з грудей.Відчуєш ти, оточений юрбою,Що й ти людина між людей.Не хочу я, правда, рівнятьТебе до того наброду.Я сам не великого роду;Але, коли схочеш пристатьДо мене в життєвій дорозі,То буду тобі по змозіТоваришем вірним,Слугою покірним,А хочеш – і псом,Безмежно відданим рабом.

Ф а у с т

Якої ж ти від мене хочеш плати?

М е ф і с т о ф е л ь

Того часу ще досить довго ждати.

Ф а у с т

Ні, ні! Ти, чорте, егоїст,І так не зробиш, бога ради,Комусь другому щось в користь.Кажи, якої хочеш плати,А то не буду і наймати.

М е ф і с т о ф е л ь

Я маю тут тобі у всім служить,Скоряючись завжди твойому слову.Коли ж ми там зустрінемося знову —Ти мусиш те ж мені робить.

Ф а у с т

Що буде там – мене це не обходить.Ти можеш світ якийсь новий виводить,Коли зруйнуєш той, що є.На цій землі я радістю втішаюсь,Під небом цим я муками караюсь,І аж тоді, як з ними попрощаюсь,Нехай що хоче настає.І не бере мене цікавістьСпізнати той інакший світ,Чи є і там любов, ненависть,Чи є і там і верх, і спід.

М е ф і с т о ф е л ь

Та, якщо так, тобі немає риску.Угодьмося. Лиш дай мені підписку,Я дам тобі таке, чого повікІще не бачив чоловік.

Ф а у с т

Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?Чи можеш ти стремління ті узнати,Що їх плекає дух людський?Є в тебе їжа – в ній нема поживи;Є в тебе злото – та воно рухливе,Із рук виприскує як стій;Покажеш гру – в ній виграть неможливо,Даси коханку – а вона, зрадлива,З моїх обіймів іншому морга;Є в тебе честь і слава дорога —Мов метеор, вона щезає;У тебе плід зеленим зогниває,А дерево лиш мить одну цвіте.

М е ф і с т о ф е л ь

Така вимóга біса не злякає,Я можу дать тобі все те.Та, друже мій, колись і щось хорошеУтішити в спокої прийде нас.

Ф а у с т

Коли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,То буде мій останній час!Коли тобі, лукавче, вдастьсяМене собою вдовольнить,Коли знайду в розкошах щастя, —Нехай загину я в ту мить!Ідем в заклад?

М е ф і с т о ф е л ь

               Ідем!

Ф а у с т

                     Дай руку, переб'єм!Як буду змушений гукнути:«Спинися, мить! Прекрасна ти!» —Тоді закуй мене у пута,Тоді я рад на згубу йти.Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,Тоді хай послух твій мине,Годинник стане, стрілку зронить,І безвік поглинé мене.

М е ф і с т о ф е л ь

Зміркуй як слід! Ми все затямим, друже!

Ф а у с т

На це ти маєш всі права.Що я кажу – то не пусті слова.Як буде так – я раб тобі, злий душе,Тобі чи ще кому – байдуже.

М е ф і с т о ф е л ь

Сьогодні ж, пане докторе, в обідЯ до своєї служби приступаю.Але – життям і смертю заклинаю —Розписку дай, щоб все було як слід.

Ф а у с т

Навіщо ця формальність дріб'язкова?Не знаєш ти, що ми додержуємо слова?Тобі не вистачить хіба,Що слово дам несхибне, поки віку?Весь світ тече, хисткий без міри і без ліку,Мене ж затримає клятьба?Хоч, може, це й химера все —Але душа її приймає.Блаженний той, хто вірність в серці має,Він без жалю все в жертву їй несе.А звій пергамену, і підпис, і печаткаЛякає всіх, як хижий василіск;Там слово мертве од початку,Там владу мають шкура й віск.Скажи ж мені, щó треба взяти:Мідь? Мармур? Шкуру? Папірець?Різець, перо чи олівець?Як бачиш, вибір пребагатий!

М е ф і с т о ф е л ь

Уже засипав, як з лотóк…Навіщо стільки тої мови?Бери абиякий листок,А підписатися – вточи краплину крови.

Ф а у с т

Ну що ж, і цей зроблю я крок,Коли вже в вас такі умови.

М е ф і с т о ф е л ь

Кров, бачиш, своєрідний сік.

Ф а у с т

Не бійсь, що я угоду цю порушу:Мою нестримно пориває душуДо того, що тобі прирік.Даремно я себе дурив:Не більш од тебе я заважив.Великий дух мене зневажив,До тайн природи вхід закрив.Тепер порвалась нитка мислі,Науки стали мені ненависні.Тепер у вирі чуттєвих втіхЯ пристрасти пломінь заспокою,За чарівною пеленоюНабачусь див і чуд усіх.Риньмося сміло в часу прибій,В потік випадків і подій,Нехай і сміх, і плач,І щастя, й біль невдачПерехлюпуються, як хвилі рік:Лиш в русі проявить себе чоловік.

М е ф і с т о ф е л ь

В нас не питай, де міра й край:Всього досхóчу, до жадоби.Бери, хапай, що до вподоби,І на здоров'я поживай.Лиш не губись, держися сміло.

Ф а у с т

Та зрозумій, не в насолодах діло.В стражданнях радощі відчути я готов,Утіху – в розпачі, в ненависті – любов.Мій дух звільнивсь уже од пут науки,Чуткúм зробивсь до будь-якого болю,Вмістить в собі всі радощі і муки,Все те, що людству випало на долю.І глиб, і вись – все духом охоплю я,І втіху, й біль – все в серце уберу я,Щоб всім єством своїм з єством вселюдським злитисьІ разом з ним у безвість провалитись.

М е ф і с т о ф е л ь

І я жую вже ряд тисячолітьТой шмат черствий, мій друже милий!Ніхто з людей, з колиски й до могили,Старої зáкваски ніяк не міг стравить.Повір мені, для себе самБог сотворив цей світ як цілість;Він в вічнім світлі сяє там,Нам дав лиш пітьму, ну, а вамІ день і ніч послав як милість.

Ф а у с т

Коли ж я хочу!

М е ф і с т о ф е л ь

Це воно!          Але… тут є «але» одно.Мистецтво довге, вік короткий,Ти б мусив знати це давно.Нехай який-небудь поет солодкий,У мріях смілий, у серці кроткий,Для тебе аж у хмари зайде,Найкращі якості там найде;Ти будеш сміливий, як лев,І, як сайгак, прудкий,Як півдня син, яркий, палкий,Як сіверяк, кріпкий.І будеш ти зразком лицарстваІ водночас верхом лукавства,Зумієш пристрастю палатиІ розраховано кохати.Таку прояву високоснуЗначý я знаком мікрокосму.

Ф а у с т

Хто ж я такий, що досягтиЯ мрії людськости не можу,Якою душу я тривожу?

М е ф і с т о ф е л ь

Кінець кінцем, ти – тільки ти.З мільйонів кучерів дістань собі перуки,На височеннії зопнися закаблуки,Але й тоді ти будеш – ти.

Ф а у с т

Не радує мене тих знань скарбниця,Що я збирав на протязі років…Я ніби й ріс – а добре придивиться,То духом я ні крихти не зміцнів;Не став я ні на волос вищий,До безконечного не ближчий.

М е ф і с т о ф е л ь

Мій друже, дивишся на речіТи якось надто по-старечи;Ні, треба діяти не так,Поки в житті ми чуєм смак.Кат знає! Руки, ноги маєш,І голова, і зад – все є…А те, чим вільно користаєш,То, може, скажеш, не твоє?Шестірку коней я впряжу,Коли купити їх до змоги,І, хоч людина, а біжу,Як звір двадцятьчотириногий!Мерщій покиньмо всі думкиІ в світ пориньмо навпрямки!Хто в мудрощі химернії заходить,Той мов осел, невдаха-довговух,Якого пустирем мара по колу водить,Коли кругом хвилює пишний луг.

Ф а у с т

З чого ж ми почнемо?

М е ф і с т о ф е л ь

                        Мерщій відціль біжім!Та це ж катівня, а не дім!Себе ти тут даремно душишІ хлопчаків нещасних сушиш;Нехай сусіда цим живе,Товче, як знає, воду в ступі…Чи тим малим ти скажеш щось нове?Вони для того надто глупі.Ось чуєш, вже один іде!

Ф а у с т

Я не прийматиму нікого.

М е ф і с т о ф е л ь

Та бідний хлопець довго жде,Невже ж і піде без нічого?Стривай, цей плащ і шапочка оцяМені якраз, здається, до лиця.

(Перевдягається).

На мене сміло покладайся,Я хлопчику скажу два-три слівця,А ти іди в дорогу вже ладнайся.

Фауст виходить.

М е ф і с т о ф е л ь

(у Фаустовій довгій одежі)

Зневаж лиш розум і знання —Найвище людське надбання;Хай дух олжі тебе охмарить,Дивами злудними обмарить, —Тоді робота нам легка…Йому діставсь на долю дух бентежний,Що мчить усе вперед, усе чогось шука,Рвучись кудись в простір безмежний,Од втіх земних він утіка.Втягну ж його в життя розпусне,У світ нікчемностей липкий,Хай б'ється, борсається, грузне,Нехай в ненаситі своїйЖаждивими устами дарма ловитьПримарну їжу і пиття, —Коли б і не вдалось мені його підмовить,То він би й сам пропав без вороття.

Увіходить   у ч е н ь.

У ч е н ь

У цьому місті я новак,Сюди осміливсь завітати,Щоб мужа вченого пізнати,Якого тут шанує всяк.

М е ф і с т о ф е л ь

Вельми вдячний вам за цюю честь,Та таких, як я, немало єсть.Ви що, уже взялися за науку?

У ч е н ь

О, прийміть мене під вашу руку!Я з щирим серцем сюди прийшов,Є й грошенята, і свіжа кров.Довго мене не пускала мати,Та дуже хочу мудрість пізнати.

М е ф і с т о ф е л ь

Тоді на місці ви якраз.

У ч е н ь

Признатись, сумно якось у вас:Усі ці мури, всі ці залиМені до серця не припали.Мов нежива оселя ця —Ані зелá, ні деревця,А як за парту я сідаю —І слух, і зір, і ум втрачаю.

М е ф і с т о ф е л ь

Та тут у звичці діло все.І немовля спочатку тежНе дуже радо груди ссе,А опісля – не одірвéш.Отак і вам – науки грудиЩодня смачніше ссати буде.

У ч е н ь

Радніший я до тих грудей допасти,Але ж навчіть, як шлях до них прокласти?

М е ф і с т о ф е л ь

Та ви скажіть мені вперед,Який ви обрали факультет?

У ч е н ь

Я хочу справді вченим стати,Усе знання умом обняти,Пізнать життя землі і небаІ всіх речей збагнути суть.

М е ф і с т о ф е л ь

Ви стали враз на вірну путь;Лиш розважатися не треба.

У ч е н ь

Візьмусь я щиро працювати,Але хотілося б меніХоч трохи часом погулятиУ гарні святкові літні дні.

М е ф і с т о ф е л ь

Цінуйте час – він не стоїть на місці,Зумійте з нього взять якмога більш користі,А щоб як слід згострити ум,Вступіть в Collegium logicum[31].Там дух ваш добре намуштрують,В іспанські чоботи озують[32],Щоб він тягнувсь за кроком крокОбачно по шляху думок,А не збивавсь на манівці,Як блудний вогник по луцí.Там вас навчатимуть щодня:Не дій ніколи навмання,Не так-то просто їсти й пить —Все слід під «раз, два, три» робить.Думки у нас фабрикують так,Як складну тканину тче верстак;Раз ступив – тисячі ниток,Раз прибив – непомітно ллються,Човники сюди-туди снуються.В основу вплітаючи утóк.А тут філософ вже підходитьІ   щ о, й   ч о г о, і   я к   доводить:Як перше так і друге так —То третє і четверте так;Як першого й другого немає,То третє й четверте відпадає.І славлять повсюди його учні,Та щось із них ткачі незручні.А стане мудрець живе щось вивчати —Заходиться з нього дух виганяти,І от – всі частки в руках трима,Та що по тих частках – зв'язку ж нема!«Encheiresis naturae»[33] це в хімії звуть,Ті мудрощі темні самі себе б'ють.

У ч е н ь

Мені не все тут зрозуміло.

М е ф і с т о ф е л ь

Та далі краще піде діло,Навчіться лиш редукуватиІ вірно класифікувати[34].

У ч е н ь

Од цих речей я очманів:У голові – мов сто млинів.

М е ф і с т о ф е л ь

А потім, щоб дійти мети,Слід метафізику пройти.Збагніть, зглибіть усе те в ній,Чого не втямить глузд людськúй,А як не все і збагнетé —Слова ж препишні є на те!Та ви в цей перший рік занятьПовинні пильно працювать:Щодня п'ять лекцій буде в вас;З дзвінком завжди заходьте зразу в клас,Заздалегідь завчіть урокЗ своїх книжок – рядок в рядок,Побачите, що вчитель вчитьДостотно так, як там стоїть,І все пишіть у зошит свій,Мов то диктує Дух Святий.

У ч е н ь

Я розумію це чудово:Не спи, у класі сидячи,Усе записуй слово в слово,Іди додому та й учи.

М е ф і с т о ф е л ь

То вибирайте ж факультет!

У ч е н ь

У правознавстві щось принади я не бачу.

М е ф і с т о ф е л ь

За це я вас не винувачу:Наука прáва – то не мед.Закон, правá, правопорядок —Все те прийшло до нас у спадок,Передавалось, як лишай,Із роду в рід, із краю в край.Страждай, тому що ти нащадок:Ум – безумом і злом добро стає,А що у нас природне право є,Про те нема ніде і згадок.

У ч е н ь

Тому, що досі думав сам,У вас підтвердження знайшов я.Чи не піти ж на богослов'я?

М е ф і с т о ф е л ь

Я б не хотів зле радить вам.В науці тій обачним треба бути,Щоб на слизьку дорогу не ступить.Розлито стільки в ній таємної отрути,Що трудно нам її од ліків одрізнить.Найкраще й тут – одного лиш держітьсяІ на слова учителя кляніться,Тоді вам прикростей не знать.І взагалі, держіться слова,І в храм пізнання путь готова.

У ч е н ь

Але ж до слів потрібно і понять!

М е ф і с т о ф е л ь

Авжеж, це так, міркуючи сумлінно;Та де понять не стане, неодмінноСловами слід їх підмінять.Словами спорять на всі теми,Словами творять всі системи,Словам тим віри всі діймають,Із слова букв не викидають.

У ч е н ь

Пробачте, я вам відбираю час,Розпитуючи без упину,Та хтів би я почуть од васЩе кілька слів про медицину.Три роки швидко промайнуть,А ще ж яка далека путь!Та вже як хто покаже пальцем,То ніби охітніше йти.

М е ф і с т о ф е л ь

(до себе)

Ну, мабуть, годі сухотú,Явлюся знов, як чорт – зухвальцем.

(Вголос).

Дух медицини легко зрозуміть.Великий і малий світ вивчити прийдеться,А там – нехай усе ведеться,Як Бог велить!Тут нічого в премудрощах витать —Не перевчиш усього і за вік;Хто нáгоду зумів піймать,То тільки й чоловік.А ви збудовані як треба,Та й смілість би у вас найшлась, —І як повірите ви в себе,То й інші теж повірять в вас.Займіться, раджу вам, жінками:В них охи й ахи цілий вік;Тих самих лікВсі потребують хворі дами;Не надто грубо лиш зайдіть —І всі до вас попали в сіть.На титул ваш усі повірить ладні,Що рівних вам у вмілості нема,І мацайте собі усі красоти знадні,Що інший жде роками задарма.Щупніть їй пульсик, як годиться,Метніть їй зір при тім палкий,Візьміть за стан її стрункий —Чи не тісна, мов, шнуровиця?

У ч е н ь

Оце воно! Тут видно, що і де.

М е ф і с т о ф е л ь

Теорія завжди, мій друже, сіра,А древо жизні – золоте[35].

У ч е н ь

Немов крізь сон я слухаю все те.За мудрі ради вам подяка щира;Коли ж іще мене ви повчите?

М е ф і с т о ф е л ь

Я помогти готовий завше.

У ч е н ь

Я не піду од вас, не взявшиХоч пари писаних рядків:В альбом що-небудь я б просив.

М е ф і с т о ф е л ь

Гаразд.

(Пише й дає).

У ч е н ь

(читає)

Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum[36].

(З пошаною закриває альбома, вклоняється й виходить).

М е ф і с т о ф е л ь

Слухай цих слів та змії, тітки моєї, поради —Будеш своїй богорівності сам незабаром нерадий!

Ф а у с т

(увіходить)

Куди ж ми підемо?

М е ф і с т о ф е л ь

                        Побудемо, де слід:Оглянем перш малий, за ним великий світ[37].Побачиш, буде до любовиТобі цей курс наук чудовий.

Ф а у с т

Задовга в мене борода,І пустувать мені шкодá.Боюсь, що зробим кепську спробу,Цей світ – не на мою подобу;На людях нічусь я, малюсь,Завжди соромлюсь і гублюсь.

М е ф і с т о ф е л ь

Нічого, друже мій, усе це згодом дасться,У себе тільки вір, і ти доб'єшся щастя.

Ф а у с т

А як же з дому нам піти?Де тії коні, повіз, челядь?

М е ф і с т о ф е л ь

Так [у виданні Фоліо 2003 р. – «Та»] наші так: плаща лише простелять —І пошуміли у світи!У смілий цей політ з собоюРечей багато не бери;Ми миттю злинем догори,Ось тільки я дмухну югою[38] —Легенько скрізь летітиметься нам!Поздоровляю вас з новим життям!
АВЕРБАХІВ СКЛЕП У ЛЯЙПЦИҐУ[39]

Веселе товариство розважається.

Ф р о ш

Ніхто не п'є, не веселиться.Я покажу вам кислі лиця!Завжди, бувало, горите,А це, як мокрі, сидите!

Б р а н д е р

Себе вини! Бо й ти хороший теж:Ні свинства, ні дурниці не сплетеш.

Ф р о ш

(виливає йому на голову склянку вина)

Нá й те, і те!

Б р а н д е р

              З свиней свиня!

Ф р о ш

А ти не в'язни, як пеня!

З і б е л ь

За двері геть! Не треба чвар!Усяк лиш пий і пісню шквар:Гей, гей-а-гей!

А л ь т м а є р

                 Ой пробі! Вати, вати!Оглухну я, як будуть так співати.

З і б е л ь

Як од склепінь луна іде,То, значить, добре бас гуде.

Ф р о ш

Отак! Кому ж не в лад, того в три вирви гнать!Ой тара-ляра-ля!

А л ь т м а є р

Ой тара-ляра-ля!

Ф р о ш

Ну, можна починать.

(Співає):

І як воно іще стоїть, Священне Римське царство?

Б р а н д е р

Погана пісня! Політична! Тьху!Противна пісня! Даймо Богу славу,Що не на нас він звірив ту державу.Про мене й те прибуток немалий,Що я не цісар і не канцлер в ній.Та треба й нам якесь начальство мати;Анумо папу обирати!Відомо всім, котрій з прикметНалежить тут пріоритет![40]

Ф р о ш

(співає)

Соловейку-пташко, лети-вилітай[41],Мою милованку сто раз привітай…

З і б е л ь

Про милу не співай! Не хочу я і чути!

Ф р о ш

Співай і прославляй! По-твоєму не бути!

(Співає).

Одчини! Бо ніч іде.Одчини! Бо милий жде.Зачини! Світає день…

З і б е л ь

Ну що ж, співай на славу їй пісень!Од цих пісень тобі ж колись завадить:Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.Нехай кохається вона з домовиком,Вночі на пустирі стає із ним на речі,І цап, вертаючись додому од відьом,Хай на добраніч їм люб'язно промекече.Хіба я з розуму вже спав,Щоб за повією впадав?Які у біса їй привіти?Хіба що вікна потрощити!

Б р а н д е р

(гримнув кулаком по столу)

Мовчать! Мовчать! Що за содом!Ви ж знаєте, я вмію жити:Тут всі закохані кругом,Їх треба чимсь хорошим пригостити,Щоб все кінчилося ладом.Ось пісня вам нового крою,І всі тягніть приспів за мною.

(співає)

Раз криса в кухні завелась,Жила із сала й масла,Мов доктор Лютер, розплилась,Пузце собі напасла.Та кухар їй отрути дав,І білий світ немилий став,Неначе з закохання!

Х о р

(весело)

Неначе з закохання!

Б р а н д е р

Вона й туди, вона й сюди,Усе гризе, що знає,З усіх калюж пила води —Ніщо не помагає!Вона й навплиг, вона й навскач,Її ж пече – хоч сядь та й плач,Неначе з закохання!

Х о р

Неначе з закохання!

Б р а н д е р

І зо страху середо дняУ кухню як не скоче!Упало край вогню, бідня,Так жалібно пискоче…Отруйник злий сміється лиш:«Ого, як солодко квилúш,Неначе з закохання!»

Х о р

Неначе з закохання!

З і б е л ь

Ех, ниці блазні! І чому бІз цього приводу радіти?Жарт – бідну крису отруїти!

Б р а н д е р

Чи ба, озвався крисолюб!

А л ь т м а є р

Ех ти, товстий, а тонкокожий.Ти, голомóзина гладка!Недаром же і сам ти схожийУраз на крису й пацюка.

Ф а у с т   і   М е ф і с т о ф е л ь.

М е ф і с т о ф е л ь

От, для початку придивися,Як весело живе гульвіса:Йому, крім ґуль, усе бридня,Справляє празника щодня.Хоч розум в'яне від безділля,Танцює кожен тут кругом,Мов кошенятко за хвостом;Аби легке було похмілля,Аби шинкар на віру дав —Ото йому усіх і справ.

Б р а н д е р

Що це за люди чудородні?Одразу знать, що лиш сьогодніДо нас у місто прибули.

Ф р о ш

Це правда. Ляйпціґ наш в тім гідний похвали!Він, мов малий Париж, своїх людей карбує.

З і б е л ь

І хто ж, по-твоєму, вони?

Ф р о ш

Стривайте лиш! Хай вип'ють ув охоту,Я вúзнаю од них усе достоту —Вони ще проти мене сосуни!А все ж таки здається, що пани:Такі бундючні, гордовиті.

Б р а н д е р

Та це базарні дурисвіти.

А л ь т м а є р

Хтозна.

Ф р о ш

            Ось я їм дам, дивись.

М е ф і с т о ф е л ь

(до Фауста)

Людцям і невтямки, що бісЇх може враз за карк схопити.

Ф а у с т

Чолом, панове, б'ю!

З і б е л ь

                        Спасибі, й вам чолом!

(Тихо, позираючи на Мефістофеля).

А цей чого немов кульгає?[42]

М е ф і с т о ф е л ь

Чи можна й нам присісти за столом?Як доброго вина у вас бігмає,То хоч в гурті звеселимось.

А л ь т м а є р

Ви дуже вередливі щось.

Ф р о ш

У Ріппаху, мабуть, сю ніч ви ночувалиІ в Ганса-дурника вечері заживали?[43]

М е ф і с т о ф е л ь

Ні, цим разóм не довелось,А на тім тижні в нього ми бували:Він нам розповідав про любих родичівІ кожному із них вклонитись доручив.

(Кланяється Фрошу).

А л ь т м а є р

(тихо)

А що, піймав! Це зух!

З і б е л ь

                         Авжеж! Це битий жак!

Ф р о ш

Стривай, заїду ще інак!

М е ф і с т о ф е л ь

Іще недавно тут, здається,Бриніла пісня голосна;Од цих гінких склепінь луна,Мабуть, чудово оддається?

Ф р о ш

А ви, буває, не артист?

М е ф і с т о ф е л ь

Велика хіть, та невеликий хист!

А л ь т м а є р

Ви б пісню нам якусь…

М е ф і с т о ф е л ь

                      Та я їх силу знаю.

З і б е л ь

Але нову – такий наказ.

М е ф і с т о ф е л ь

Вернулись ми з Іспанії якраз,Вина й пісень уславленого краю.

(Співає).

Жив цар колись в давнúну,Й була у нього блоха…

Ф р о ш

Ха-ха! Блоха! Приємна вість!Блоха у нас жаданий гість.

М е ф і с т о ф е л ь

(співає)

Жив цар колись в давнúну,Й була у нього блоха;Мов рідную дитину,Він ту блоху кохав.Велів кравця позвати.Прийшов к ньому кравець:«Поший мерщій панятіШтанці і жупанець!»

Б р а н д е р

Хай нагадать кравцеві не забудуть,Щоб пильно міру добирав,Бо він пропав, навік пропав,Якщо штанці у брижах будуть.

М е ф і с т о ф е л ь

В саєти, в адамашкиБлоху вдягай кругом[44],Обвішали у стяжки,Оздобили хрестом.Міністром стала скоро —Аж сяють ордени,Весь рід взяла до двору,Всіх вивела в пани.А ті вже не давалиСпокою дворакам,Царицю – й ту кусали,Шпигали її дам.Не стало впину злющим,Ні вбить, ані зігнать…Ми ж трощим їх ще й плющим.Хай спробують кусать!

Х о р

(весело)

Ми ж трощим їх ще й плющим.Хай спробують кусать!

Ф р о ш

Браво! Браво! Молодець!

З і б е л ь

Блосі – блошиний і кінець!

Б р а н д е р

Між нігтів згинуть їй дано!

А л ь т м а є р

Віват свобода! Віват вино!

М е ф і с т о ф е л ь

На честь свободи – так, пилась би всмак чарчина,Якби у вас були хоч трохи кращі вина.

З і б е л ь

Ізнову та ж балаканина!

М е ф і с т о ф е л ь

Боюсь зробити кривду шинкарю,А то б я дав вам для спробункуІз похідного льоху трунку.

З і б е л ь

Нічого! Я вас помирю!

Ф р о ш

Дамо вам похвалу, як буде до вподоби.Та цур! Щоб не маленькі проби!Тут треба, щоб суддею буть,Добряче цівкою смикнуть.

А л ь т м а є р

Це гості з Райна, річ видима.

М е ф і с т о ф е л ь

Добудьте десь свердлá!

Б р а н д е р

                         А що свердлом робить?Хіба в вас тут і кухви за дверима?

А л ь т м а є р

Он в шинкаря в кутку начиння все лежить.

М е ф і с т о ф е л ь

(бере свердла; до Фроша)

Яким же вас почастувати?

Ф р о ш

А що, хіба у вас усякі є?

М е ф і с т о ф е л ь

Хай кожен те, що хоче, п'є.

А л ь т м а є р

(до Фроша)

Іч? Ти почав і губи вже лизати!

Ф р о ш

Гаразд! Як вибирать – то рейнське вибираю:Найкращі нам дари від батьківського краю.

М е ф і с т о ф е л ь

(просвердлюючи дірку в столі проти Фроша)

Ви воску принесіть, щоб затички ліпити.

А л ь т м а є р

Та це таке – дурних сліпити!

М е ф і с т о ф е л ь

(до Брандера)