а мама блiда i сумна.
І звiвши свiй погляд на маму,
татусь мiй благае – рятуй.
О дай прихистити руками
синочка тяжку самоту.
Не треба, моi голуб’ята!
Бiда менi ваша болить.
Уже задаремне бажати
у щастi та радостi жить.
Принишклi тремтять коридори,
заходить в душi на грозу.
Як серце зростае просторе!
Сльоза побивае сльозу.
18.1.
* * *
Така хруска, така гучна
уся моя кiмната!
Так м’яко встелена вона -
iй-бо, не мулько спати.
Шiсть з половиною – в один,
чотири кроки – в другий.
Блукаю нею, вражий син,
неначе кiнь муругий.
Так дзвiнко думаеться в нiй -
не нудно i не лячно.
Але збiгае з мене лiй,
хоч iсться дуже смачно.
Машини шастають навкруг,
неначе на парадi.
Папiр, мiй зловорожий друг,
i тут менi завадить.
Покинув я сумний пiдвал,
лишив майдан Богдана,
де гетьман огиря учвал
кудись жене щорана.
Я там давненько вже не знав,
про справжнi емпiреi,
а тут Господь наобiцяв
гетьманськi привiлеi.
Доскочив радостi я враз,
коли на поверх третiй
мене провели на показ
за буки i мислетi.
Така хруска, така гучна
уся моя кiмната.
Скрипить, як скрипочка, вона,
та нi з ким танцювати.
18.[1].
* * *
Як добре те, що смертi не боюсь я
i не питаю, чи тяжкий мiй хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчуттi недовiдомих верств.
Що жив-любив i не набрався скверни,
ненавистi, прокльону, каяття.
Народе мiй, до тебе я ще верну,
i в смертi обернуся до життя
своiм стражденним i незлим обличчям,
як син, тобi доземно поклонюсь
i чесно гляну в чеснi твоi вiчi,
i чесними сльозами обiллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розвiеться бiда.
Хай прийдуть в гостi Леся Украiнка,
Франко, Шевченко i Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущi,
уже не ремствуй, прозирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
i ружею заквiтне коло шиб.
20.1.
* * *
Вже цiлий тиждень обживаю хату.
Здаеться, i навикнути б пора.
Стiлець i лiжко, вiльних три квадрати,
що сповненi цiлющого добра
небес просвiтлих. Сонця сине груддя
аж ломиться у затiсне вiкно.
Оце тобi про славу i огуддя.
Оце воно, життя. Оце – воно.
20.1.
* * *
Ще й до жнив не дожив,
анi жита не жав,
не згубив, не лишив.
І не жив. І не жаль.
Тьмавих протобажань
заповiтна межа:
цi напастi зi щастям
давно на ножах.
