Безборонно любити
заказано край,
а зазнав би ти, свiте
великий, добра.
В смерть задивленi очi.
Отерпла душа
i навчае, i врочить:
тобi кунтуша
вже довiку не мати,
а чорний бушлат -
вiн як батько, i мати,
i дружина, i брат.
19.1.
* * *
Здаеться, кожен день до мене йдуть листи -
вiд рiдних, вiд коханих, вiд знайомих.
Лише в нiчному снiннi е питомий
знак, що тамдесь е син i там е ти,
моя голубко вижурена, люба,
ти за межею, за рiллею, там,
куди, аби я волю дав чуттям,
на лiктях змiг би доповзти. До дуба,
у бурю зламаного, до сосни,
що глицею у моторошнi сни
увiйде владно, нiби смерть-загуба.
Там хата спить, як курка на парканi,
там чорний стiл од туги аж лящить.
І все менi вiд поночi iржить
муругий кiнь у сонячнiм арканi.
20. 1.
* * *
Бальзаку, заздри: ось вона, сутана,
i тиша, i самотнiсть, i пiтьма.
Щоправда, кажуть спати надто рано,
ото й телющиш очi, як вiдьмак
на телевежу, видну по рубiнах,
розсипаних, мов щастя навiсне.
Отут i прокидаеться умiння
накликати натхнення, що жене
од тебе всi щонайсолодшi мрii
i каже: вiщий обрiй назирай -
де анi радостi, анi надii.
То – твiй правдивий край. Ото – твiй край.
20.1.
ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ
Розпросторся, душе моя,
на чотири татамi,
або кулься вiд нагая,
чи прикрийся руками.
Хай у тебе е двi межi,
та середина – справжня,
марно, невiре, ворожить -
молода чи поважна.
Посерединi – стовбур лiт,
а обабоки – крона.
Посерединi – вiчний слiд
(тiнь ворушиться сонна).
Нi до неба, нi до землi -
не сягнути нiкуди.
Не будiте моi жалi,
лицемiрнi iуди!
Чи не мрiяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквiтнути промiж вас,
як барвiнок мiж рути.
Як то сниться менi земля,
на якiй лиш ночую,
як менi небеса болять,
коли iх я не чую.
Як постав ув очах мiй край,
нiби стовп осiянний.
Каже – сину, на смерть ставай -
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамi,
i не кулься вiд нагая,
i не крийся руками.
21.1.
* * *
Наснилися менi моi коханi,
i кожна з них чужа i не моя,
i кожна, мов холодна течiя,
моеi вiри пiдмивае камiнь,
i кожна з них, убрана до весiль,
несе в руках сумний букет трояндний -
рясний, як радiсть, ярий, наче бiль,
що чим нестерпнiший, то бiльш принадний.
Гуртом рушаемо до когось в гостi,
