на планетi
квiтневi бростi
у глухi барабанять шиби,
карокорi сади
судомляться од земного крику,
затисненого в маленькi
отерплi кулачки,
до болю стислi.
Вишумовуе море,
i повняться дерева
неспокоем магми.
Коли на землю спадае тиша
ярiючих мезозойських зiр,
коли приморськi кручi
затушовуе нiч глуха,
коли близ берега
тiльки свiтло чужих безсонь —
планета обертаеться
так лагiдно,
як матерi колишуть
приспане дитинча,
планета летить
своiм завороженим колом.
І тiльки магма,
i тiльки море,
i тiльки сосни
побiля урвища
видають неспокiй
благiсноi землi.
* * *
То – пантофлi? Довгий халат?
І собаку кiмнатного?
І кохати – закабаляти?
Ах, ти така…
Хай щастить. Хай нас Бог простить.
Най нас чорт. Най нас чорнi димове.
Вiдгорiлося. Вiдкурiлось.
Перетрушуймо попiлець.
Із багать, iз брунатних снiв,
iз довiри в обiруч —
в моногамiю? Згага ж днiв
повсякчасно мучить?
Прощавай. Мабуть, бiльше тебе
не побачу. Навiщо – бачити?
Лжива ладо! Швартуйся до берега,
де собака, халат i тапочки.
Розiрвеш? Розметеш? – Ущент?
На лахмiття? у клоччя? в друзки?
Обiйдеться. Аби з очей —
то й iз серця зникають друзi.
ВИРОБНИЧИЙ ОБРАЗОК
Робiтники сiли обiдати,
примостившись у цеховому подвiр'i.
Хто – на лавi, хто – на жорствi,
а хто – так-таки на землi в холодочку.
Дiстають – той кефiр,
той – ковбасу, той – редьку,
а той, сiвши пiд зiржавiлою акацiею,
густо посолений хлiба шмат.
Лектор лекцiю розпочав
пiд дружнiй хрумкiт.
Говорив про поезiю —
робiтники мовчали.
Говорив про культ особи —
мовчали робiтники.
Тiльки булькало в пляшцi,
в пересохлому горлi булькало.
Говорив про робочий клас.
А той сидiв, солодко позiхаючи,
i слухняно чекав
кiнця.
ЗИМОВІ ДЕРЕВА
Перший роздiл
* * *
Курiють вигаслi багаття,
собаки виють до зiрок,
а в рiчцi мiсяць, мов латаття,
дорiс до повнi i розмок.
І в ртутнiй спецi фiолету
вiн невимовне довго чез,
лишившись тiльки для прикмети,
як цятка сяева небес.
Самотнiсть аркою провисла
над райськi кущi в пригри снiв.
Шукай по них щасливi числа,
так, як ранiше ти умiв:
той день, як вiд земноi твердi
найперше сонце вiдiйшло,
i той, що мiтить знаком смертi
ще нерозгадане число.
А ти iще посерединi,
ще посерединi твое.
