що й ти, схилившись на мое плече,
шукаеш iнших i чужих ночей
i з них у снi, мов риба, виринаеш,
чужа i рiдна. Загаса вогонь.
І я один. І нiч самотня тлiе…
Боронь мене, печаль моя, боронь
того, хто боронитись не умiе.
Похолоднiло. В тебе сон пройшов,
зчорнiла нiч нас разом огортае.
– Я так бажаю…
– Завше ти бажаеш, – вiдповiла, —
i все не знати що.
* * *
Ти мене не жури.
Не треба.
Я не знаю, чи змiг би
Пожурити колись тебе…
А тепер угорi
Стiльки скорбного неба,
У провалля котрого
Лиш дуб почорнiлий пограбiлi руки простер.
Тiльки ж холодно. Холодно.
Тiльки ж рук йому не зогрiти,
Хоч би вiн дотягнувся
До найдальшоi аж зорi…
Ти мене не жури.
Заблукав я у ночi. Забувся…
Нахоплюся – i тихну,
А стану —
І горлом вiдчую: не можна
Нiч зволожену
На юначих плечах до свiтання удвох донести.
Ти мене не жури,
Не кажи, що розлукою
Пахне листя i вiтер,
Пахне стежка i лiс…
Хочеш – радiстю буду,
Хочеш – буду твоею мукою.
Лиш не треба, благаю,
Тепер —
Анi слiв, анi слiз.
Лиш тепер – я не знаю,
Що зi мною, з тобою – не знаю.
Хто печальний ночами
Пише тушшю скорботу мою.
Мiсяць дуб розколов
І пильнуе за нами,
Бо згубити стежину
Я з тобою боюсь.
Тихо. Тепло. І темно.
Увiходиш ти, щемна,
В груди, в очi, у серце,
Як осiннiй терпкий настiй.
Ну, не сердься! Не сердься!
Недаремно,
О, недаремно,
Розпросторивши крила, вересень
Нас уже наздогнав.
Настиг.
ЕССЕ НОМО!
Нiяк не можу зросту я дiйти,
І в зростi зупинитися несила..
Я можу все —
Квiтчати повеснi,
Мов молоду,
Воскреслу землю,
Можу
Спинити рiчку,
Видовжить життя
Чи вкоротить його —
На все зугарен!
Я можу неба вимiрять глибiнь,
Як людськi груди вимiряють кулями.
Пiзнать непiзнане,
Щоби потому
Його навiки заховати в землю…
Менi життям даровано безсмертя
І вiчну молодiсть.
Я виростав. З землi.
І син землi,
Не можу зупинитись.
Та й спинить
Мене нiхто не може.
Кожен день
Я чую, як болять мене моi
Умiння i звитяги,
Кожен час
Я чую – раптом надiрвуться груди,
І серце вискочить, немов гомункул,
І буде глузувати з мене:
– Що
Зробив ти доброго в життi своему?
Спотворив я,
А не перетворив,
Велику землю,
З людським серцем схожу.
