* * *
Щоб я не знемiг од щастя.
В руйнiвному ритмi,
Щоб радiсть мене виповнювала —
а не втоляла жагу,
скажи, що прологом ночi
бувае вечiр. І потiм
ще ж день пригаса!..
Додам я:
– Хай буде це наша нiч.
ВЕСНЯНЕ
Усмiхаються глобусовi
Школярi на уроках,
І сонце,
Неначе глобус,
Усмiхаеться школярам,
А за вiкном
Реве повесiння,
Вантажене снiгом i кригою,
Та лiсом трiск iде —
Новi проростають пролiски.
* * *
1
Я чую – враз зiрвусь. Риданням поночi.
І перетягну горло, мов жгутом,
затисненим в кулак промiнням мiсячним.
Затихни. Все одно поганий друг —
твiй крик самотнiй.
В вiкнi пливе подвоена рiка
мого прощання. Синь стае густою,
аж фiолетовою. І рушають зорi —
черлено-ярi п'янi близнюки.
Помру – дорання. Влiво заплива
моя кiмната. Коситься вiкно.
І так, як мiсяць утiка з-за хмари,
з-пiд брiв моi важкi втiкають очi.
Уже мое загоготiло небо.
У пару пневматичних молоткiв
ударило. Спливають сосон крони,
мов однокрилi ворони – в пiтьму.
І залоскоче серце язичок —
маленькою блакитинкою. Раптом
набухле серце пiдiйде пiд груди,
ти – мiж землею i його биттям
затиснений, i вдаришся, мов птаха,
заломиш груддям рятiвне крило.
Земля моя! Красо моя! Вкраiно!
Вiддаленiв твiй обрiй. Вiдгримiв.
Ти нiби й е. Але тебе немае.
Так нiби кратер залива грозою.
Востанне перехлюпнулась рiка
мого прощання.
2
На дальнiм березi – високi тiнi.
Високi сосни. І високий крик.
І полум'я промовистий язик
трiпоче полотном, палахкотiе
вiд жовтого до ярого i до
блакитно-синього. Стоять старцями
i остигають чорними серцями
високi тiнi. Дивно-невiдомi.
Ось Порив твiй. Ось Розпач. Ось Сльоза.
Ось Меч. А це – Зневiра. Це – Завзяття.
А це твое прочорнене Прокляття.
Воно зiп'ялося, щоб гримкотiти – завтра.
Стоять Пересторогою. Стоять
близ домовини – мов почесна варта.
Їх не минуть. Тож – не втiкай, не варто.
Ще – кiлька слiв напутнiх, як проклять.
Я наближаюсь. Я пливу. Я слухати
вас буду, предки. Говорiть менi,
чи задаремно розколовся гнiвом,
чи задаремно забаглося вщухнути.
Кажiть менi. Я слухаю. Я весь
востанне виважусь на спiзнених порадах,
на нових кривдах i на ваших правдах.
Менi – нелегко. Таж i вам – невесело.
ДОДОМУ!
В iлюмiнаторi
вже труби заводськi
i терикони —
головою в хмари.
Аеродром!
Спалахують пожари
далеких домен.
Вже крила вечора
вiдлопотiли.
Замрiли зорi.
День гойднувсь i згас.
А ти гориш,
ти твориш, вiчно поривний,
о залiзнобетонний
