Фауст
(прокинувся)
Це що ж, я знов в оману дався?
Знов духiв рiй без слiду зник,
Почезла чортова мана вся,
Та й пудель теж кудись утiк!
Кабiнет Фауста
Фауст i Мефiстофель.
Фауст
Хто там? Заходь! Чи ж мук iще не досить?
Мефiстофель
Це я.
Фауст
Заходь!
Мефiстофель
Хто хоче, тричi просить.
Фауст
Заходь же!
Мефiстофель
От за це люблю;
Дiйдем до злагоди ми духом.
Дивись, яким прийшов я зухом:
В червець убрався, в блаватас,
Плащем обвинувся едвабним,[27 - … В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся едвабним… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова тканина (примiтка М. Лукаша), едвабний – шовковий. Якщо спочатку Мефiстофель з'явився в одязi «мандрiвного схоласта» i програв учений двобiй з Фаустом, то тут вiн одягнувся «як шляхетний пан» («edler Junker»), бажаючи показати, що тепер не збираеться з ним сперечатися.]
Вдяг капелюх з пером привабним
Ще й шпагу замашну припас.
Послухай дружньоi поради,
Вдягни й собi такi наряди,
Покинь нiкчемнi заняття, —
Узнаеш, що таке життя.
Фауст
Шкода менi у шати тi вбиратись,
Турбот життя й на них лежить печать.
Я застарий, щоб тiльки гратись,
Замолодий, щоб не бажать.
Чого ж менi од свiту ждати?
І що той свiт спроможний дати?
Страждай, терпи! Терпи, страждай! —
Цей спiв я чую щохвилини,
І щогодини, i щоднини
Усе життя – iз краю в край.
Прокинувся уранцi – i тривога,
Печаль гiрка мене уже тiснить,
Що весь цей день не дасть менi здiйснить
Нi одного бажання, нi одного…
Найменший проблиск щастя враз
Вiд злоi критики погасне,
Зникае видиво прекрасне
За тисяччю гидких гримас…
Нiчною зрадною добою
Я в лiжко з острахом iду —
І тут менi нема спокою
Од снiв, що сняться на бiду.
А Бог той, що живе в менi
І сили збуджуе духовнi,
Громадить iх бентежно в глибинi,
Та вийти не дае назовнi.
Онавiснiв менi тягар буття —
Я кличу смерть, ненавиджу життя.
Мефiстофель
Та хто ж бажае смертi прибуття?
Фауст
Блаженний той, кому у сяйвi слави
Вона чоло у лавр зав'е кривавий,
Кого знайде серед гулянки
В обiймах дiвчини-коханки.
Чому не вмер я в захватi в ту мить,
Як Дух Землi менi явився!
Мефiстофель
І все-таки якогось трунку спить
Ти тоi ночi не рiшився.
Фауст
Як бачиться, ти любиш шпигувать.
Мефiстофель
Хоч не всевiда я, а дещо можу знать.
Фауст
Тодi вiд пориву страшного
Спинив мене знайомий спiв,
І спомин днiв дитинства мого
Іще раз душу обманив…
Клену ж я все, що нас тримае
В тенетах марев i оман,
Клену я все, що нам скрашае
Життя земного тужний бран!
