Прокльон бучному гордуванню,
Що дух ним сам себе п'янить,
Прокльон людському слiпуванню,
Що нас обманюе щомить!
Прокльон вам, мрii славолюбнi,
Бажання ввiчнити iм'я,
Прокльон вам, пута злуднi, згубнi —
Робота, влада i сiм'я!
Прокляття золоту, мамонi,
Що завдае нам тьму турбот
Або колише нас на лонi
Розкошолюбних насолод!
Я шлю прокльон любовi щирiй,
Смачному соку виногрон,
Я шлю прокльон надii, вiрi,
Й терпiнню надто шлю прокльон!
Хор духiв
(незримо)
Жаль! Жаль!
Розбив ти його,
Прекрасний свiт,
Ударом руки —
Розбив на друзки!
То вчинок пiвбога!
Ми зносим
Уламки у вiчне Нiчого,
Голосим
По загинулiй красi.
Сильнiший,
Як земнороднi всi,
Пишнiший
Свiт побудуй,
Побудуй його в серцi своiм!
І прямуй
Шляхом новим
З духом ясним,
І чарiвнiший
Спiв наш почуй!
Мефiстофель
Моi малята
Мудрi до ката.
Чуеш, як до втiх i дii
Радять, мов старii?
Звуть тебе в свiти
З цеi самоти,
Що вiд неi кров нiмiе,
Розум туманiе.
Кинь панькатись iз вiчною журбою,
Що круком серце рве тобi з грудей.
Вiдчуеш ти, оточений юрбою,
Що й ти людина мiж людей.
Не хочу я, правда, рiвнять
Тебе до того наброду.
Я сам не великого роду;
Але, коли схочеш пристать
До мене в життевiй дорозi,
То буду тобi по змозi
Товаришем вiрним,
Слугою покiрним,
А хочеш – i псом,
Безмежно вiдданим рабом.
Фауст
Якоi ж ти вiд мене хочеш плати?
Мефiстофель
Того часу ще досить довго ждати.
Фауст
Нi, нi! Ти, чорте, егоiст,
І так не зробиш, Бога ради,
Комусь другому щось в користь.
Кажи, якоi хочеш плати,
А то не буду i наймати.
Мефiстофель
Я маю тут тобi у всiм служить,
Скоряючись завжди твойому слову.
Коли ж ми там зустрiнемося знову —
Ти мусиш те ж менi робить.
Фауст
Що буде там – мене це не обходить.
Ти можеш свiт якийсь новий виводить,
Коли зруйнуеш той, що е.
На цiй землi я радiстю втiшаюсь,
Пiд небом цим я муками караюсь,
І аж тодi, як з ними попрощаюсь,
Нехай що хоче настае.
І не бере мене цiкавiсть
Спiзнати той iнакший свiт,
Чи е i там любов, ненависть,
Чи е i там i верх, i спiд.
Мефiстофель
Та, якщо так, тобi немае риску.
Угодьмося. Лиш дай менi пiдписку,
