Я дам тобi таке, чого повiк
Іще не бачив чоловiк.
Фауст
Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?
Чи можеш ти стремлiння тi узнати,
Що iх плекае дух людський?
Є в тебе iжа – в нiй нема поживи;
Є в тебе злото – та воно рухливе,
Із рук виприскуе як стiй;
Покажеш гру – в нiй виграть неможливо,
Даси коханку – а вона, зрадлива,
З моiх обiймiв iншому морга;
Є в тебе честь i слава дорога —
Мов метеор, вона щезае;
У тебе плiд зеленим зогнивае,
А дерево лиш мить одну цвiте.
Мефiстофель
Така вимога бiса не злякае,
Я можу дать тобi все те.
Та, друже мiй, колись i щось хороше
Утiшити в спокоi прийде нас.
Фауст
Коли, вспокоений, впаду на лiнi ложе,
То буде мiй останнiй час!
Коли тобi, лукавче, вдасться
Мене собою вдовольнить,
Коли знайду в розкошах щастя, —
Нехай загину я в ту мить!
Ідем в заклад?
Мефiстофель
Ідем!
Фауст
Дай руку, переб'ем!
Як буду змушений гукнути:
«Спинися, мить! Прекрасна ти!» —
Тодi закуй мене у пута,
Тодi я рад на згубу йти.
Тодi хай дзвiн на вмерле дзвонить,
Тодi хай послух твiй мине,
Годинник стане, стрiлку зронить,
І безвiк поглине мене.
Мефiстофель
Змiркуй як слiд! Ми все затямим, друже!
Фауст
На це ти маеш всi права.
Що я кажу – то не пустi слова.
Як буде так – я раб тобi, злий душе,
Тобi чи ще кому – байдуже.
Мефiстофель
Сьогоднi ж, пане докторе, в обiд
Я до своеi служби приступаю.
Але – життям i смертю заклинаю —
Розписку дай, щоб все було як слiд.
Фауст
Навiщо ця формальнiсть дрiб'язкова?
Не знаеш ти, що ми додержуемо слова?
Тобi не вистачить хiба,
Що слово дам несхибне, поки вiку?
Весь свiт тече, хисткий без мiри i без лiку,
Мене ж затримае клятьба?
Хоч, може, це й химера все —
Але душа ii приймае.
Блаженний той, хто вiрнiсть в серцi мае,
Вiн без жалю все в жертву iй несе.
А звiй пергамену, i пiдпис, i печатка
Лякае всiх, як хижий василiск;
Там слово мертве од початку,
Там владу мають шкура й вiск.
Скажи ж менi, що треба взяти:
Мiдь? Мармур? Шкуру? Папiрець?
Рiзець, перо чи олiвець?
Як бачиш, вибiр пребагатий!
Мефiстофель
Уже засипав, як з лоток…
Навiщо стiльки тоi мови?
Бери абиякий листок,
А пiдписатися – вточи краплину кровi.
Фауст
Ну що ж, i цей зроблю я крок,
Коли вже в вас такi умови.
Мефiстофель
Кров, бачиш, своерiдний сiк.
Фауст
Не бiйсь, що я угоду цю порушу:
Мою нестримно поривае душу
До того, що тобi прирiк.
Даремно я себе дурив:
