Двi зорини на бiлому тiлi,
Двi невипитi чашi цноти
Снять синами, од ласки зомлiлi,
Розстебнувши сукенку жароти.
Зашарiються – i спросоння
Заховаються в пiнi шовкiв.
А над ними чубатий сонях
Парубоцтвом своiм одцвiв…
ІІ
А де ж смуглi твоi, непорочнi?
Чом вони юнаками не снять?
Чом сини твоi ненародженi
Захлинаються од проклять?
А бандит розпiкае шворня
І згвалтованi груди пече,
І алжирське дiвча нескорене
Доживае у блиску очей…
Хай над Сеною бiлого гуна
Перестрiне зневаги напасть —
Хай йому парижанка юна
Чистих персiв торкнутись не дасть!
Руки зламанi, груди зраненi
До очей моiх попливли.
III
Глянь! На персах твоеi коханоi
Видно опiки Джамiли!
Балада про випранi штани
Нiч розписала небо в синю домашню вазу.
Захлинулася електричка. Комар в споришi принишк.
Замурзався я на роботi – i мати примiтила зразу
Заплямленi солiдолом ще путнi сiрi штани.
Баняк на плиту поставила. Дiстала з полицi мило.
А мiсяць у бiлих споднях з батьком у шахи грав.
Далеко овогнене мiсто на сон голубий мостилось.
Смачною була пiсля пива густа кабачкова iкра.
Вiдгонили грушами хмари. У вiтрi топилися шепоти.
Сад колихався солодко на гойдалцi тишини.
А на пружинистiй шворцi, звiшенi за манжети,
Пришпиленi гострими зорями, в небо iшли штани.
(Повнi образи, повнi огуди
Моi пишногубi етюди.
«Це вже занадто, це вже занадто», —
Менi нашiптували сонати,
І розсипались по панелi
Моi рондо i ритурнелi —
Я обiйшовся без них,
Оспiвуючи штани.)
Сонячний етюд
Де котиться мiж голубих лугiв
Хмарина нiжна з бiлими плечима,
Я продаю сонця – оранжевi, тугi,
З тривожними музичними очима.
Ось сонце вiри – чисте i просте,
Ось сонце мiри – з вiжками на храпах,
Ось сонце смутку, звiдки проросте
Жорстока мудрiсть в золотих накрапах.
І переливно блискотять сонця
Протуберанцями сторч головою.
Берiть сонця – кладiть менi серця,
Як мiдяки з осугою-турбою.
Я вашi душi кпином обмину,
Я не поставлю iх на п’янi карти,
А що сонця за дорогу цiну,
То сонце завжди серця варте.
Етюд на «Добридень»
Як це мало – сказати: «Добридень!»,
Як на диво багато в цiм словi,
Бо воно аж по вiнця сповнене
(Перехлюпуеться, вишумовуе)
І надiями, i тривогами,
І запеклими вболiваннями
За людський, справдi добрий день!
Хай же день буде з чистого неба,
Із струнких, нiби мислi, тополь,
Із пекучих солоних невдач
Та прийдешнiх манливих здобуткiв.
А «Добридень» – тодi добридень,
Коли iскри летять з-пiд нiг,
І земля хитаеться палубою
Од моеi швидкоi ходи,
І скоряеться владнiй волi
Всяке дiло, узяте в руки…
Хай же прийме шалений вiк
Мiй вогнистий,
