Золота повно, везуть через море багатство скупого
365 Пiгмалiона, – вождем у них жiнка. Добились до мiсця,
Де нинi мури великi й нова карфагенська твердиня
Виросла, й землю купили, – вiд способу куплi тiеi
Бiрсою зветься, бо стiльки купили, як може зайняти
Шкура вола. Але ви що за люди, прийшли iз якого
370 Краю? Куди вам дорога?» На цi запитання герой наш
Вiдповiдае, зiтхнувши, а мова з дна серця виходить:
«О богине, коли б розповiв я з самого початку
Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повiсть,
Скоро б i день закiнчив, Олiмп зачиняючи, Веспер.
375 Ще як по рiзних морях ми пливли з стародавньоi Троi, —
Може, й до ваших ушей тоi Троi iм'я досягнуло, —
Аж до лiвiйського берега буря страшна нас загнала.
Я – той побожний Еней, що пенатiв вiд ворога вирвав;
На кораблi iх везу, i до зiр моя слава сягае.
380 Я батькiвщини шукаю, Італii, роду шукаю,
Що вiд Юпiтера вийшов найвищого. Сiв я на двадцять
Суден на морi фрiгiйському. Мати богиня вказала
Шлях, i я долi послухав. З ним сiм лиш зосталось, розбитих
Евром i морем. І от, сiромаха, чужинцем блукаю
385 Я у пустинi лiвiйськiй, з Європи i з Азii гнаний».
Довше жалiв не знесла цих Венера i так перебила:
«Хто б ти не був, я не вiрю, щоб ти проти волi безсмертних
Дихав повiтрям оцим життедайним, якщо у тiрiйське
Мiсто прийшов. Отже, смiло рушай, до порогiв царицi
390 Прямо iди. Я вiщую тобi, що повернуться друзi;
Флот врятувався, змiнивсь Аквiлон i привiв його в пристань,
Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
Лебедiв, глянь там, дванадцять веселим ключем надлiтае.
Їх то, як раннi тумани iз неба ясного опали,
395 Птах наполохав Юпiтерiв;[21 - …птах… Юпiтерiв… – орел.] от вони довгим рядочком
Вже осiдають на землю або на осiлих, здаеться,
Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
Шумно i небо кругом облiтають, спiваючи пiсню,
Так твоi судна i молодь уже десь на пристанi, може,
400 Чи паруси розпустивши на вiтрi, прямують до неi;
Ти лише йди i скеровуй свiй крок, куди шлях твiй провадить».
Мовила i вiдвернулась; i шия сяйнула рожева,
Коси божистi у неi на тiм i якийсь божественний
Видали запах, одiння опало до стiп, i богиня
405 В свiтлостi повнiй з'явилась. А вiн, лиш пiзнав свою матiр,
Вслiд iй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
«Нащо так часто й жорстоко обманюеш сина пустими
Цими примарами? Чом це рукою твоiх доторкнутись
Рук я не можу, нi слова почуть, нi до тебе промовить?»
410 Так нарiкае й до мурiв прямуе. Венера у хмару
Їх загорнула, iдучих, запоною мряки покрила,[22 - Аналогiчно в «Одiссеi» Гомера (VII, 39 i далi) Афiна окутуе Одiссея туманом, щоб вiн непомiченим увiйшов до мiста i палацу Алкiноя.]
Щоб iх нiхто не побачив i пальцем до них не торкнувся,
Щоб не задержав в дорозi, причин не питав iх приходу.
Легко в повiтрi сама полетiла на Пафос i радо
415 Там оглядае оселю свою, де храм ii, звiдки
Ладан сабейський iз ста вiвтарiв аромати iй курить,
Пахощi свiжого квiту вiнки посилають до неi.
Тi завернули тим часом туди, куди стежка вела iх,
Вже й на пагорб зiйшли, що над мiсто й твердиню сусiдню
420 Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно
Тут лише хижi стояли; з брам, iз брукованих вулиць,
З руху гучного на них дивувався. За дiло взялися
Палко тiрiйцi. Однi для твердинi там мури будують,
Іншi – котять камiння руками; цi пiд будову
425 Площу рiвняють, а тi борозною iй межi обводять.
Суддiв уже вибирають, начальникiв, раду священну.
Пристань влаштовують iншi, тi закладають фундамент
Для побудови театру, а цi – величезнi колони
Тешуть iз скель, майбутнi готуючи сцени окраси.
430 Так, наче бджоли на луках квiтчастих улiтку працюють
В сонячнiй спецi, як рiй молодий вилiтати вже мае,
Або тодi, як росяться меди й розпирають вже соти
Плином солодким, – однi беруть те, що iм iншi приносять,
Тi ж, у рiй об'еднавшися, трутнiв лiнивих громаду
435 Гонять вiд вулика; праця кипить, а меди фiмiамом
Пахнуть. «Щасливi ви, мури вже вашi здiймаються вгору!» —
Каже Еней i верхiв'я будiвель мiських оглядае.
Входить тодi, оповитий у мряку, – аж диво сказати —
Прямо в юрбу i змiшався iз нею, нiкому не видний.
440 Був у серединi, в мiстi тiм, гай iз розкiшною тiнню.
В ньому пунiйцi, по морю бурхливому гнанi, найперше
Те вiдкопали знамення, яке несмертельна Юнона
Їм показала, – швидкого коня голова пишногрива[23 - Голова коня була викарбувана на карфагенських монетах як емблема мiста.]
Вiщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнiм,
445 Так i у вiйнах мав бути найпершим, як спритним в життi був
Довгi вiки. На цiм мiсцi величний сiдонська Дiдона
Храм будувала Юнонi, багатий дарами i повен Ласки богинi.
Були в ньому мiднi i сходи, й пороги;
Сволоки мiддю трималися, й мiддю бряжчали завiси.
450 Вперше у цьому гаю вiн побачив нове, що зм'ягчило
Жах його серця, уперше вiдважився мати надiю,
Долi щербатiй своiй тут уперше почав довiряти.
Поки вiн пильно усе оглядав у тiм храмi величнiм,
Ждавши царицю, i поки у мiстi його дивувала
455 Велич мистецькоi працi, угледiти встиг, як боi всi
Троi зображено, бачив вiйну, про яку уже слава
В свiтi лунала, Прiама пiзнав вiн i поруч – Атрiдiв,
Вздрiв i Ахiлла, обом iм ворожого. Став i заплакав:
