270 Владою сповнить своею й з Лавiнiя берло державне
Перенесе, i могутнiстю мурiв змiцнить Альба-Лонгу.
Тричi по сто лiт там влада державна належати буде
Племенi Гектора, поки аж Ілiя, славна цариця
Й жриця, вiд Марса вагiтна, потомкiв-близнят не породить.
275 Потiм вже Ромул, вовчицi-живительки жовтим кожухом
Вигрiтий, далi продовжить цей рiд; це ж вiн мавортiйськi
Мури збудуе i римлян назве iм'ям своiм власним.
Їм не кладу я границь, не значу я часу iх владанню;
Владу даю iм без меж. Та ще навiть злостива Юнона,
270 Та, що i море, i небо, i землю наповнюе жахом,
Змiнить на краще свiй задум, сприятиме спiльно зi мною
Римлянам, цiлого свiту владикам, народовi в тогах.[15 - Тога – нацiональний одяг римлян.]
Так призволяю я: по очисних п'ятирiччях численних
Прийде той час, коли рiд Ассарака i Фтiю, й Мiкени
285 Славнi у рабство повергне i владу свою установить
Над переможеним Аргосом. З гожого племенi Троi
Цезар[16 - Цезар – тут Октавiан Август, усиновлений Гаем Юлiем Цезарем.] народиться; дасть океан вiн межею державi,
Славi дасть межами зорi; вiн сам, по Іулi великiм,
Юлiй iм'я успадкуе. Колись його в щастi на небi
290 Будеш приймати з трофеями Сходу.[17 - Поет мае на увазi перемоги Октавiана над египетською царицею Клеопатрою.] Обiти складати
Будуть йому. І жорстокi вiки злагiднiють, скiнчаться Вiйни.
І Вiрнiсть поштива, i Веста, й Квiрiн з своiм братом
Ремом закони встановлять. Залiзними скобами мiцно
Замкненi будуть жахливi ворота Вiйни, а за ними[18 - Вiдчиненi дверi храму Януса показували, що римська держава веде вiйну, зачиненi – що мирний час.]
295 Сяде Шаленiсть ворожа на зброi страшнiй, в неi руки
Скутi в сто ретязiв мiдних i паща ревтиме кривава».
Так промовляе i сина шле Майi[19 - …сина шле Майi… – тобто бога Меркурiя, вiсника богiв.] iз неба, щоб землi
Й замки новi карфагенськi вiдкрились для тевкрiв гостинно,
В край щоб впустити iх не боронила Дiдона, яка ще
300 Долi не знае. Меркурiй негайно злетiв у повiтря,
Крильми веслуючи, й швидко з'явився в Лiвiйськiй краiнi.
Виконав зразу ж наказ. І послухали бога пунiйцi,
Дикiсть сердець злагiднiла. Цариця сама, в тiй же хвилi,
В серцi своему ласкавiсть до тевкрiв вiдчула й прихильнiсть.
305 Ночi тiеi побожний Еней роздумував довго;
Й тiльки-но день благодiйний настав, як вiн вирiшив вийти,
Щоб дослiдити незнанi мiсця узбережжя, де вiтром
Загнанi вийшли вони, – хто живе тут – чи люди, чи звiрi,
Пустку-бо бачить навколо, щоб друзям мiг все розказати.
310 Флот заховав пiд склепiнням лiсiв, де скелi звисають,
В пiтьмi гiллястих дерев, в iх зловiснiй тiнi його скривши.
Сам же, Ахата лише за товариша взявши й два списи
В руку, пiшов, тiльки леза широкi залiзнi блищали.
Як переходив вiн гай, перейшла йому мати дорогу;
315 Так виглядала з лиця i одiння, так зброю тримала,
Нiбито дiвчина з Спарти або Гарпалiка фракiйська,
Що в перегони iз Гебром швидким виступае на конях.
Так, як це роблять мисливцi, повiсила лук через плечi
Зручний i коси на вiтер пустила. Одiння хвилясте
320 Так пов'язала вузлом, що аж видно колiно, i перша:
«Гей, юнаки, – до них мовить, – скажiть, чи не бачили часом
Тут однiеi з мого товариства, яка випадково
З сагайдаком через плечi пройшла тут, – з плямистоi рисi
Шкура на нiй, – може, з криком погналась за спiненим вепром?»
325 Так Венера сказала. А син iй Венерин промовив:
«Нi, не чував я ii й не бачив твоеi посестри,
Дiво, чи як тебе звати? Безсмертне-бо в тебе обличчя
Й голос нелюдський; ти, певно, богиня, сестра Аполлона?
Може, iз нiмф ти одна? Та бувай нам на руку щаслива,
330 Хто б не була; поможи нам в бiдi, розкажи нам ласкаво,
Небо яке це над нами i свiту в якiй ми частинi?
Ми тут блукаемо й зовсiм не знаемо краю й народу;
335 Вiтер сюди нас завiяв, розбурхане море загнало;
Наша правиця пожертву багату складе на вiвтар твiй».
«Я не достойна такоi великоi честi, – Венера
Мовить, – е звичай в тiрiйських дiвчат сагайдаки носити
І пурпуровим котурном[20 - Котурн – високе мистецьке взуття.] обв'язувать високо ногу.
Бачиш Пунiйську державу тiрiйцiв, Агенора мiсто.
Землi, проте, це лiвiйськi: народ у вiйнi непоборний.
340 Владу тут мае Дiдона, що з гiрського мiста походить,
Втiкши вiд рiдного брата. Тут кривда велика i повiсть
Довга про це; розкажу вам лише найважливiшi речi:
Був чоловiком у неi Сiхей; iз усiх фiнiкiйцiв
Вiн найбагатший на золото був i закоханий дуже
345 В цю безталанну. Дав дiвчину батько йому непорочну,
Першу дружину. В гiрськiм краю тодi брат ii рiдний
Пiгмалiон володарив, – у лютiм злочинствi всiх iнших
Вiн перевищив. Мiж ними зчинилась страшна ворожнеча.
При вiвтарi нечестивець пiдступно Сiхея залiзом
350 Тайно убив, свiй жадобою золота ум заслiпивши;
Про сестрине вiн кохання не дбае, й затаюе довго
Злочин пiдступний i, марних надiй даючи iй багато,
Просто глузуе з кохання сестри. Та у снi чоловiк iй,
Ще не похований доти, з'явився. Поблiдле обличчя
355 В страху пiднiсши, жахливий вiвтар i залiзом пробитi
Груди вiдкрив вiн i злочин таемний в сiм'i роз'яснив iй.
Радить тiкати мерщiй, покинути рiдну краiну.
Щоб удалася ця втеча, вказав iй, де скарби укрито,
Де пiд землею вага незмiренна i золота, й срiбла.
360 Вражена всiм цим Дiдона i друзiв еднае, i втечу
З ними готуе. Зiйшлися всi тi, що шалена ненависть
В них до тирана була або жах був безмежний. Забравши
Всi кораблi, що на той час готовi були, насипають
