Книга четверта
Дідона признається своїй сестрі Анні, що закохалась в Енея, і, підтримана сестрою, віддається надії на одруження з ним. Щоб відвернути Енея від Італії, Юнона використовує це і домовляється з Венерою щодо його одруження з Дідоною. Полювання, буря і «шлюб» Енея з Дідоною. Поголоска про любовний зв’язок між ними. Лівійський цар Ярба благає Юпітера покарати Дідону. Меркурій повідомляє волю Юпітера Енеєві, і той потай готується до втечі. Довідавшись про намір коханого, Дідона гірко йому докоряє і відкидає всякі виправдання. Троянці готуються до відплиття. Дідона робить останню спробу затримати Енея. Вона передчуває свою смерть і готується до неї. Еней з товаришами залишають Карфаген. Побачивши, що їхній флот відпливає, Дідона проклинає Енея і в розпачі вмирає.
Пристрасть кохання поранила тяжко царицю, вже здавнаРана ця в серці її палає вогнем невидимим.З пам'яті в неї не сходить велика хоробрість герояЙ роду висока достойність; у серці відбивсь його образ,5 Закарбувались слова, і нудьга не дає відпочинку.З Фебовим світлом рання зоря уже світ оглядала,[84]Вогкість і темінь змітаючи з неба, а хвора душеюМовила так до сестри, що горю її співчувала:«Що за сни мене, Анно, сестрице, безрадну турбують?10 Гість небувалий, який завітав тепер в нашу домівку,Що за велична постава у нього, відвага, хоробрість?Вірю я й не помиляюсь, богів це, напевно, нащадок.Тож боягузливість підлі виказує душі. Гей, скількиДоля ним кидала, мовив він, скільки ж бо воєн провадив.15 Серцю якби не сказала я твердо й рішуче, що більшеНе одружуся ніколи (як з першим коханням у менеНе пощастило й скінчилося смертю), якби осоружніЛоже подружнє й весілля мені не були, то спокусі,Може б, я цій піддалась. Ох, Анно, тобі признаюся,20 Що, як утратила я чоловіка, сердегу Сіхея,З днини тієї, як злочином брата сплямилися кров'ю[85]Наші пенати, – єдиний лиш він почуття в мені зрушив,Серце хитке прихилив. Що старе спалахнуло кохання,Я відчуваю. Та хай підо мною розступиться краще25 Вглиб ця земля, нехай батько могутній до тіней ЕребуГромом небесним пошле мене в темінь бездонну, ніж мала б,Сороме, втратить тебе і закони твої потоптати.Той, що з'єднався зі мною у першім коханні, в могилі, —Хай там пильнує його, на вічні віки зберігає», —30 Так вона мовить і шати зливає рясними сльозами.Анна на це: «Ти, над сонце миліша мені, чи ти хочешВ смутку самотня літа молоді змарнувать, не зазнавшиАні потіхи з дітей дорогих, ні розкошів кохання?Думаєш, дбає небіжчиків прах чи їх душі про все це?35 Ще-бо в жалобі твоїй із лівійців ніхто чи з тірійцівНе прихилив твого серця; відкинутий Ярб і багатоВладців, що їх на звитяги багаті ще Африки земліЖивлять; ти хочеш змагатись з коханням, для серця жаданим?Ніби тобі невідомо, на землях чиїх ти осіла?40 Тут ось гетулів міста, нездоланного в війнах народу;Далі нуміди на конях негнузданих, нехлібосольнаСірта, й безводна країна, і плем'я баркеїв шалене.Нащо спогадувать війни, що з Тіру грозять, і погрозиРідного брата?45 То провидіння божисте, здається мені, і ЮнониЛаска вітрами ці судна ілійські сюди ось пригнали.Сестро, подумай, які будуть славні і місто, й державаЗа допомогою мужа такого? Якими діламиСлава пунійців при збройній помочі тевкрів засяє!50 Божої ласки проси, і, жертву благальну принісши,Гостям годи, і придумуй причини якісь зволікання, —Море, мовляв, ще не втихло, ще дощ Оріон посилає,Ще не зрихтовані судна, й погода іще не підхожа».Цими словами запалює серце жагучим коханням,55 В душу надію вливає, із серця жене несміливість.Зразу ж до храмів ідуть вони й жертвами миру благають;В жертву овечок приносять добірних, за звичаєм предків,Закононосній Церері, і Фебові, й батьку Ліею,[86]Передусім же Юноні, святій опікунці подружжя.60 Чашу сама бере в руки красуня Дідона й коровіБілій зливає між роги чи перед богами проходитьПри вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядаєПристрасно, в них-бо шукає поради. Пустії пророцтва!65 Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невиднаВ неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палаєЖаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою70 В критському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.От із собою Енея вона скрізь по городу водить,75 Місто усе і сідонські багатства показує, хочеЩось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагнеЗнову, безумна, про горе троянське; слова його пильноЗ уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло80 Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зоріКличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумуєІ на покинуте ложе лягає сама, відчуваєБлизько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона85 Горне Асканія – може, обдурить любов невимовну.Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройнихВправ юнаки не виконують, гавані й захисних замківЗадля війни не будують; припинено все споруджати —Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.90 Жінка Юпітера мила, лише зміркувавши, що та вжеВ путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:«Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —Ти і твій син. Великі і славні всі будуть богове,95 Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,Мала в підозрі гостинні доми в Карфагені могутнім.Як, проте, нам тут погодитись, нащо суперництво наше?Чом не укласти нам вічного миру і не одружить їх?100 Ти досягнула, чого так бажала у серці своєму:Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить.Отже, керуймо цим спільним народом на рівних началах:Хай і вона чоловіку-фрігійцеві служить як жінка,Хай і тірійці, як придане, ввійдуть в твоє володіння».105 Стежачи думкою, все ж, чи нема у словах цих облуди,Щоб італійську могутність загнати на берег лівійський,Відповідає Венера: «Хто буде такий нерозумний,Щоб не годився на це і з тобою війну починав би?Тільки б усе те, про що ти говориш, щасливо здійснилось!110 Та непокоїть мене і доля, і те, чи ЮпітерЗгоден, щоб спільне було у пунійців з троянцями місто;Схвалить чи ні він союз тих народів, сполучення їхнє.Ти його жінка, тобі таки личить його попросити;Йди, я піду за тобою». На це знов цариця Юнона:115 «Це вже моя буде справа. Тепер уважай, як я хочуТе повести все, що статися має, скажу коротенько:Завтра на лови Еней і Дідона нещасна до гаюВиїхать хочуть, як тільки Тітан своє раннє промінняСвітові завтра появить і землю почне осявати,120 Чорну зішлю градову на них тучу, коли гарячковеЗаметушаться ловці й опережуть сітями ізвори,Зливою змию, заграю громами із хмарного неба.Все товариство тоді розбіжиться і в темряві зникне.Вождь тоді Трої й Дідона, обоє, вбіжать до печери125 Разом. З'явлюся і я там, якщо ж і твоя на те будеВоля, то їх у подружжя зв'яжу я навік, – хай належнаБуде йому. Тут же буде й весілля?» На те КітереяЗгоду дала й усміхнулась, бо підступ її зрозуміла.[87]Рання тим часом із хвиль Океану вже вийшла Аврора,130 І засвітилося небо промінням, а молодь добірнаЗ брам висипає і сіті несе очкуваті, і сильця,Й ратища широколезі; їздці виїжджають массільськіЗ турмою гончих собак. Та чомусь забарилась царицяВ спальні, і ждуть при порозі на неї пунійські вельможі.135 Жде й дзвінконогий баский аргамак біля входу, – в оздобіЗ пурпуру й золота він неспокійно глодає вудила, Піною вкриті.Аж, зрештою, вийшла із почтом великим:Шати сідонські на ній і обшиті каймою в мережах,І сагайдак золотий, із золота шпилька у косах,140 Застібка з золота шати багряні на ній запинає.От і фрігійський з'явився загін, і з Іулом веселимВсі виступають. Та серед усіх сам Еней найпишнішийМіж товариством з'явився й з'єднав ті загони обидва.Мов Аполлон, що додому з зимівлі з-над Ксанту вертає145 І прибуває з Лікії на Делос, щоб тут відновитиЗнов хороводи, а при вівтарях уже товпляться всумішЖителі Криту й дріопи строкаті, іще й агатірси;[88]Сам він ступає верхів'ями Кінту, і кучері буйніЛавром вінчає м'яким, і вінець золотий накладає,150 Й стріли на плечах дзвенять, – та нічим же не гірший від нього,Ідучи верхи, Еней: такою він сяє красою.А прибули вони в гори високі, у нетрі безкраї,З гір позбігали козулі, із скельних верхів розігнавшись,Олені з другого боку поля пробігають розлогі,155 Куряву збили, тікають, юрбою верхи покидають.А молоденький Асканій на борзому конику граєПо долинах то з одними, то з другими йде в перегони;Молиться в серці, щоб так йому з гір або лев рудошкірий,Або запінений дикий кабан на путі нагодився.160 Але тим часом по цілому небу знялися великіШуми і гуркіт, і ринула злива усуміш із градом.Тут весь тірійський загін і за ним уся молодь троянська,З ними й дарданський Венерин унучок у сторони різні,Перелякавшись, розбіглись шукать собі схову; тут ріки165 З гір полилися. Дідона й володар троянський в печеруВбігли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля і Юнона,[89]Шлюбів творителька, знак подали. Заіскрилося небоІ відгукнулось на шлюб цей; заплакали німфи на горах.[90]Мить та найпершою горя і смерті причиною стала.170 З тої хвилини Дідона вже більше не криє кохання;Вже на людський поговір не зважає, не дбає про славу:Зве це подружжям, щоб назвою тою свій гріх прикрасити.Зараз пішла по лівійських просторих містахПоголоска, В світі від неї швидкішої гиді ніде не буває.175 В русі жива, вона сил набуває й росте по дорозі;Спершу від страху мала, вона згодом сягає до неба,Ходить сама по землі, а голову в хмарах ховає.Кажуть, що мати Земля породила її, бо сердитаВ гніві була на богів; тож її, вже останню дитину,180 Кея сестру й Енкелада, у бігу швидку й бистрокрилу,Їм породила, потвору велику й страшну, – скільки в неїПер є на тілі, то стільки є й бистрих очей попід ними —Дивно сказать – стільки ж уст і у них язиків стільки ж само,Стільки ж і вух насторожених. В темряві ночі літає185 Поміж землею і небом; і скиглить, очей не заплющитьНавіть в солодкому сні. Вдень сидить, вигляда на вершечкахБашт, на високих покрівлях, міста з них лякає великі,Бо й на брехливі вістки завзято чатує, й на правду.Ця Поголоска на всякі лади просувалась між людом,190 Тішачись дуже, що може про правду й неправду співати:Ширила скрізь, що приїхав Еней із троянського родуІ одружитися з ним побажала прекрасна Дідона;Що цілу зиму уже, забувши про справи державні,Тільки гульні й ласолюбству стидкому вони віддаються.195 Ось яку погань розносила поміж людьми ця богиня.Далі до Ярба-царя завертає вона свої кроки,Серце у нього словами розпалює, лють викликає.Він, син Аммона і німфи, умкнутої від Гарамантів,Храмів величних Юпітеру сто збудував у широкім200 Царстві й жертовників сто і на них посвятив невгасимуВатру, і божу сторожу невпинну. Долівка спливалаКров'ю жертовною, квіти всілякі вінчали одвірки.Розгарячившись вістями він прикрими, в приступі лютіВ храмі, як кажуть, посеред богів, перед їх вівтарями,205 Руки до неба піднісши, Юпітеру щиро молився:«О всемогутній Юпітер, якому народ маврусійськийВ жертву злива на бенкетах своїх, на мережаних ложах,Вакха ленейського дар, чи ти бачиш, що діється вколо?[91]Батьку, чи ж марно громів боїмося, що їх посилаєш?210 Може, і в хмарах сліпі блискавки, що страшать нас,І гуркіт Їх вже безсилий? Ось жінка, блукальниця в нашій країні,Поле купила і місто на нім заснувала, а ми їйЦе узбережжя дали для ужитку за нашим законом, —Сватання сміла відкинуть моє, а прийняти Енея215 На царювання. Паріс цей із почтом напівчоловічимБороду й волос, від мазей вологий, тюрбаном меонським[92]Нині підв'язує й править загарбаним. Ми ж тобі жертвиВ храмах приносим дарма й лиш пустим потішаємось блиском».Вислухав батько всевладний, як при вівтарі він молився,220 Й очі на мури цариці звернув, на закоханих пару,Що призабули про славу людську, й до Меркурія мовить,Й ось що Юпітер йому доручає: «Послухай, мій сину,Клич-но Зефірів до себе, й на крилах лети, і наказ мійШвидко неси крізь повітря вождеві дарданському, десь він225 Долі шука в Карфагені тірійському й не пам'ятаєМіст, що їх доля йому присудила. Цілком не такогоНам обіцяла колись його мати вродлива й два разиВирвала цілим із грецької січі.[93] Казала, що будеВладарем він у Італії, повний могутньої сили230 Й гуку воєнного, сплодить потомство достойного роду,Крові тевкрійської, що він підкорить весь світ своїй владі.Як не запалює зовсім його вже тих подвигів слава,І потрудитись не хоче ніяк, щоб ту славу здобути,То чи пожалує батько Асканію й римського замку?235 Що він замислив? Про що між ворожого мріє народу,І до авзонського племені й нив збайдужілий лавінських?Хай відпливає. На цьому й усе – так йому сповістиш ти».Мовить, а той вже готовий виконувать батькову волю.Спершу сандалії ті золоті він на ноги взуває,240 Що в піднебесних просторах на крилах несуть понад водиЧи понад землю, як вихор. А потім взяв гілку, якою[94]Тіні бліді то одні викликає він з Орка, то іншіГонить у Тартар страшний, нею сни навіває і будить,Навіть мерцям відкриваючи очі; керує вітрами245 Й перепливає він нею по хмарах бурхливих. У льотіБачить і верх кам'яний, і стіни стрімчасті Атланта,Що досягає верхів'ями самого неба, Атланта,Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорніХмари кругом, і бурі з дощами шугають над нею.250 Плечі йому засипають сніги, з підборіддя в старогоПлинуть потоки, і льодом страшна борода узялася.Вперше отут, на крилах злітаючи рівних, КілленецьСтав, з того місця він кинувсь на хвилі усім своїм тілом,Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато255 Риби, низько літає над самими хвилями моря.Саме отак, поміж небом й землею літаючи, близькоБерега Лівії, всюди піщаного, різав повітря,Йдучи від діда по матері[95] прямо, Кілленський потомок.Щойно ступнями крилатими хиж він торкнувсь африканських,260 Бачить Енея, як той укріпляє фортецю й будинкиСтавить нові. У нього при боці був меч, що вогнистимЯспісом сяяв, мов зорі; на плечі накинув кирею,Пурпуром з Тіру горіла вона, – дар багатий Дідони, —Золотом ніжно її вишивала. Енеєві зразу265 Мовить він: «Ставиш підвалини під Карфаген ти високий,Жінці в догоду ти місто красиве, ох горе, будуєш!А про державу свою і призначення власне забув ти?Шле із Олімпу ясного мене повелитель безсмертних,Що потрясає своєю могутністю небо і землю, —270 З подувом вітру звелів він накази тобі передати:Що ти замислив? Чого у лівійськім краю забарився?Що ж, коли зовсім тебе вже не вабить тих подвигів славаІ потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути,То пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній275 Твій спадкоємець Іул, якому в Італії царствоЙ римська належить земля». Це Кілленець сказав і, на словіЦім перервавши, він вигляд відкинув людський і, розплившисьВ віддалі в ніжну хмаринку, з очей його десь загубився.Аж занімів наш Еней, це побачивши, аж знепритомнів,280 Cтало аж дибом волосся, і голос засікся у горлі.Хоче як стій утікати, покинуть цю землю солодку:Так він злякався цієї богів остороги й наказу.Що ж тут робити? І як говорити в той час, як царицяВ шалі такому? Де взяти відваги? І з чого почати?285 Перебігає з одного на друге він мислю швидкою,Різні можливості ловить, на всякі лади їх тлумачить.Б'ється він так із думками, й найкращою ця ось здається:Кличе Мнестея, й Сергеста, й героя Сереста, щоб суднаНишком готовили, друзів збирали на березі, зараз290 Потай щоб зброїлись та щоб таїли, чому все те роблять.Сам же тим часом, коли ще Дідона сердешна не знаєЙ не сподівається, що розіб'ється їх щире кохання,Думать він буде, коли б підступити у найдогіднішуМить для розмови і як би до неї промовить найкраще.295 Радо це всі сприйняли і виконують скоро накази.Хитрощі ці зрозуміла цариця (хто б міг одуритиТих, що кохають?). І перша збагнула цей задум майбутній,Певного й то боячися. Їй, ошалілій, доноситьТа ж Поголоска лиха, що флот вже в дорогу ладнають.300 Розум утративши свій, божевільна, по місту літає,Наче шалена при виносі святощів з храму Тіада,Чи коли оргій трилітніх влаштовують Вакхові святоІ на Кітейрон-горі лунають вночі завивання.Врешті сама до Енея приходить і так промовляє:305 «Зраднику, ти сподівався, що зможеш такий величезнийЗлочин втаїти від мене й лишить тайкома мою землю?Чи не задержить тебе вже ніщо – ані наше кохання,Ані колишня присяга, ні те, що Дідона загинеСмертю жорстокою? Навіть узимку ти з флотом рушаєш310 І в буревії північні пливти поспішаєш по морю?Серця не маєш! Якби не в чужі ти краї і оселіЇхав, а Троя стара ще стояла б, – чи їхав би в ТроюФлотом по збуренім морі? Від мене тікаєш? БлагаюСліз цих заради і даного слова, бо більше нічого315 Я собі, бідній, сама не лишила, й заради весілляНашого, ради початку подружжя: як добре зробилаЩось я для тебе, як що-небудь з того було тобі миле, —Змилуйсь над домом, який загибає, облиш свою думку,Як тільки можна просити, прошу. Через тебе на мене320 Люті лівійські народи й князі нумідійські, й тірійціВже вороги мені. Сором утратила я задля тебеЙ чесне ім'я моє давнє, що ним аж до зір величалась.Гостю мій, ця-бо лиш назва по мужу для мене лишилась,Ледве живу, на поталу кому ти мене покидаєш?325 Отже, чого мені ждати тепер? Тільки того, що брат мійПігмаліон оці мури потужні зруйнує, чи гетулЯрб у полон поведе? Ох, коли б хоч потомка від тебе,Поки покинеш мене, зачала була, щоб хоч маленькийБігав Еней по світлиці й нагадував личком твій вигляд, —330 Не відчувала б, що я вже пропаща така і самотня».Так говорила, а він, пригадавши Юпітера слово,Й оком не кліпнув, а в серці змагався та біль гамував свій, —Врешті він коротко каже: «Царице, ніколи не міг биЯ заперечить, хоч скільки б ти послуг своїх не згадала.335 Буде приємно й Еліссу спогадувать, поки мій розумБуде притомний і поки мій дух зможе рухати тілом.Дещо, до речі, скажу: ніколи не мав я надіїВтечу свою затаїти, не думай того, і ніколиЯ не носив смолоскипів весільних, твоїм чоловіком340 Я не вважався і шлюбних я уз не шукав.Якби доля Жить за бажанням дала, по своїй усе діяти волі,Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Примечания
1
У заспіві, в якому стисло викладається тема «Енеїди» та міститься традиційне звертання до музи, Вергілій не згадує імені свого героя, бо кожний римлянин прекрасно знав, що з Трої до Лація прибув саме Еней.
2
Землі лавінські – територія міста Лавінії на західному узбережжі Лація, заснованого, за легендою, Енеєм на честь Лавінії, дочки царя Латина, з якою він одружився після переможної війни з Турном.
3
Місто Альба-Лонга, засноване сином Енея Асканієм, стало столицею Лація. Тут довгі роки правили нащадки другого сина Енея – Сільвія (від Лавінії). Засновниками ж Рима, за переказом, були брати-близнята Ромул і Рем, сини царівни з Альби-Лонги Реї Сільвії і бога Марса.
4
Карфаген заснували фінікійські колоністи з міста Тіра в IX ст. до н. е. (814 р.). Отже, зіставлення часу падіння Трої, яке мало місце в кінці XII ст., з заснуванням Карфагена – явний анахронізм.
5
Натяк на зруйнування Карфагена римлянами в 146 р. до н. е.
6
За греків. Юнона була на боці греків під час Троянської війни. В «Енеїді» вона далі переслідує троянців.
7
Троянський царевич Паріс присудив яблуко краси Венері, через що викликав гнів Юнони і Мінерви, які претендували на титул найкрасивішої богині.
8
Предок Енея Ганімед був поставлений виночерпієм богів замість дочки Юнони – Геби.
9
Свою розповідь починає Вергілій не від падіння Трої, а з часу, коли троянці на сьомому році блукання наближалися до Італії. Попередні події викладені в II і III книгах у розповіді Енея.
10
За Гомером («Іліада», V, 329 і далі), Еней загинув би від меча грецького героя Діомеда, сина Тідея, коли б його не врятувала Венера.
11
Блага Церери – зерно, хліб, їжа.
12
Двоєрядні судна – так звані біреми – кораблі з двома ярусами весел.
13
Зброя Каїка – на кормі корабля вміщували для його відзнаки зброю.
14
Троя, яка мала ще іншу назву – Іліон.
15
Тога – національний одяг римлян.
16
Цезар – тут Октавіан Август, усиновлений Гаєм Юлієм Цезарем.
17
Поет має на увазі перемоги Октавіана над єгипетською царицею Клеопатрою.
18
Відчинені двері храму Януса показували, що римська держава веде війну, зачинені – що мирний час.
19
…сина шле Майї… – тобто бога Меркурія, вісника богів.
20
Котурн – високе мистецьке взуття.
21
…птах… Юпітерів… – орел.
22
Аналогічно в «Одіссеї» Гомера (VII, 39 і далі) Афіна окутує Одіссея туманом, щоб він непоміченим увійшов до міста і палацу Алкіноя.
23
Голова коня була викарбувана на карфагенських монетах як емблема міста.
24
Вергілій переносить на карфагенські стосунки римський звичай вести засідання сенату в храмах богів.
25
Неповний вірш. Таких в «Енеїді» – 58.
26
Батечко тевкрів – Еней, проводир троянців.
27
Мармур із острова Пароса вважався найкращим.
28
Римляни вважали карфагенян віроломними.
29
Стріли Тіфея – громи Юпітера. Названі так тому, що Юпітер уперше громом убив велетня Тіфея. Цим порівнянням зображено всемогутність бога любові.
30
Іопас грав… – Іопас оспівує виникнення світу і життя на землі, подібно як Орфей в «Аргонавтиці» Аполлонія Родоського.
31
Син Аврори – Мемнон, ватажок ефіопів.
32
Улісс звинуватив Паламеда в зраді, знайшовши у нього сфальшований лист троянського царя Пріама і гроші, що закопав у його наметі сам Улісс. Греки вбили Паламеда (див. рядок 90).
33
При вирушенні в Трою греків затримала буря в Авліді; щоб мати благополучне плавання, за провіщанням оракула, вони принесли в жертву дочку царя Агамемнона – Іфігенію (за міфом, Артеміда замінила Іфігенію ланню і взяла дівчину в Тавріду).
34
Ітакієць – Одіссей, правитель острова Ітаки.
35
Митець-лиходій – той же Одіссей-Улісс.
36
Стародавні греки і римляни посипали голови жертовних тварин перед тим, як зарізати, мукою, грубо меленою і змішаною з сіллю, та прикрашували їх стрічками.
37
…до Пелопових мурів… – до Аргосу і Мікен на Пелопоннесі. Мури ці побудував Пелопс.
38
Опис загибелі Лаокоона та його синів, задушених велетенськими зміями, що їх наслали розгнівані боги. Лессінг у славнозвісній праці «Лаокоон» порівнює Вергілієве зображення з античною скульптурою – групою Лаокоона (знайденою в Римі в 1506 р.), яку створили родоські скульптори в І ст. до н. е. – Агесандр, Полідор і Афінодор, і досліджує питання різниці між літературою й образотворчим мистецтвом.
39
Трітоніда – тобто Мінерва, зображення якої стояло в Трої.
40
Морський бог Нерей, як і Нептун, має в руках тризубець – символ влади над морем.
41
Греки, які повернулись після втечі, дізнаються про обман за різницею в мові.
42
Бойовий прийом римських легіонерів: римські солдати тримали над головою щити так, що краї їх заходили один за один і могли захистити від будь-якої зброї.
43
Гомер в «Іліаді» (VI, 243) згадує про кімнати п’ятдесяти синів і дванадцяти зятів Пріамових.
44
Храм або жертовник служили надійним захистом для переслідуваних.
45
Тіндареєва донька – Єлена, дружина Менелая.
46
Троя нептунська – за переказом, Нептун і Аполлон допомогли Лаомедонтові збудувати мури Трої.
47
Земля мавортійська – Фракія, покровителем якої був бог війни Марс.
