З кременю iскру Ахат тодi креше й, вогонь перейнявши
175 В листя сухе та в поживу ще й хмизу додавши, iз труту
Полум'я так добувае. Давай тодi блага Церери,[11 - Блага Церери – зерно, хлiб, iжа.]
Вимоклi в хвилях, виймать, витягать все Церери знаряддя.
Втомленi, все ж починають сушити врятоване збiжжя
Понад багаттям горючим i тут же на жорнах молоти.
170 Вгору на скелю тим часом виходить Еней i довкола
Вже поглядае на море широке, чи, може, Антея
Де не побачить, як вiтер ним кида, або двоеряднi
Судна фрiгiйськi;[12 - Двоеряднi судна – так званi бiреми – кораблi з двома ярусами весел.] чи Капiя вгледить, або на кормi де
Високо зброю Каiка:[13 - Зброя Каiка – на кормi корабля вмiщували для його вiдзнаки зброю.] нiде нi суденця не видно.
185 Бачив, проте, як блукали три оленi на узбережжi,
Де, пасучися, по долах тягнулися ззаду за ними
Череди цiлi. Спинившись, лука схопив вiн i стрiли
Бистрi, що завжди для нього пiдносив Ахат його вiрний.
Спершу убив вожаiв, що несли своi голови гордо,
190 Вмаенi, наче галуззям, рогами; а потiм стрiляе
В череду i заганяе, розбиту, в гущавину лiсу.
І не ранiш перестав вiн, аж доки сiм туш здоровенних
Склав на землi переможно, i кiлькiсть убитих зрiвняв вiн
З суден числом. Тодi звiдти на пристань вертаеться й дiлить
195 Друзям усiм. Також вина тi дiлить, що ними гостинний
Жбани наповнив Ацест на Трiнакрii й дав на прощання,
І потiшае серця iх скорботнi такими словами:
«Друзi моi, у життi ми не перший раз бачимо лихо,
В тяжчiй бували бiдi, але, дасть бог, i ця закiнчиться.
200 В гирлi були ви скаженоi Сцiлли, мiж скелi гримучi
Йшли ви, вам добре й циклоповi бескети знанi. Бадьорi,
Острах усякий вiд себе женiть, i журбу, й боягузтво!
Може, колись i про це все приемно нам буде згадати.
Стiльки пригод перебувши i стiльки напастей зазнавши,
205 Всi ми прямуемо в Лацiй тепер, де нам доля вказала
Мирну оселю: Троянськiй державi там слiд вiдновитись;
Отже, держiться й себе бережiть для часiв щасливiших».
Так вiн сказав; i хоч смуток великий в'ялив його серце,
Очi промiнням надii палали, бiль глибоко в грудях
210 Крив вiн. А друзi взялися за здобич, бенкет готувати.
Шкуру стягають з хребетних кiсток, оббiловують м'язи;
Іншi рубають в куски й на рожни ще дрижачi встромляють,
Тi казани розставляють на березi й, ватру розклавши,
Сили тодi пiдкрiпляють iдою й, розлiгшись на зелах,
215 Вакхом старим догоджають собi й дичиною смачною.
А як прогнали бенкетом цим голод i посуд вiдклали,
Втрачених друзiв пригадувать стали в розмовi сердечнiй;
Мають надiю й бояться, чи вiрити можна, що справдi
Десь уцiлiли, чи згинули й бiльше уже не озвуться.
220 Благочестивий Еней особливо оплакуе гiрко
Втрату Оронта палкого, й пригоду Амiка, й жорстоку
Лiкову долю, оплакуе Гiя й Клоанта, героiв.
Вже закiнчили той плач, як Юпiтер з високого неба
Глянув на море, вiтрилами вкрите, й на землю – пiднiжок,
225 І побережжя, й народи довкола, й на самому небi
Став нагорi, й своi очi звернув на державу Лiвiйську.
Справами цими в ще бiльшому смутку бентежить Венера
Серце свое, умиваеться слiзьми гiркими й до нього
Так промовляе: «В руках твоiх доля навiки i людська,
230 Й божа, ти громом страшиш, – але чим, проте, мiг провинитись
Перед тобою Еней мiй i чим провинились троянцi,
Що, хоч натерпiлись стiльки бiди, а й нинi закритий
Свiт весь стоiть перед ними; а все це Італii ради!
Ти ж обiцяв, що то римляни, певно, по довгих сторiччях
235 Вийдуть iз Троi, що звiдти, iз кровi ожилоi Тевкра,
Встануть владики, якi самодержцями будуть на землях
Всiх i морях. Чом нинi змiнив ти це рiшення, батьку?
Правду сказавши, я цим хоч втiшалась, згадавши нещасну
Троi руiну, i доброю долею злу розважала.
240 Нинi тi самi нещастя, по злигоднях всiх перебутих,
Ринуть на тих же героiв, – коли ж буде край тим нещастям,
Царю великий? Тож мiг Антенор, iз загонiв ахейських
Вирвавшись, аж в Іллiрiйську затоку проникнуть безпечно,
В глиб до держави лiбурнiв дiстатись, Тiмавськi джерела
245 Переплисти мiг, де дев'ять струмкiв iз гори випливае;
Море тут вклинилось в сушу, й прибоi по полю лунають.
Побудував саме тут вiн мiсто Патавiй, i тевкрiв
Там оселив, i народ сам назвав, владу Троi ствердивши,
І в благодатному мирi спокiйно тепер почивае.
250 Ми ж, твое плем'я, що хочеш в палати небеснi забрати,
Всi кораблi погубивши, – нечувано! – з гнiву одноi
Гинемо, i до земель iталiйських впустить нас не хочуть.
Дяка така за побожнiсть? Чи так ти нам берло вертаеш?»
Батько богiв i людей на слова цi всмiхнувся до неi —
255 Усмiшка та i прояснюе небо, й вгамовуе бурi —
Доньку цiлуе привiтно i так промовляе до неi:
«Ти, Кiтерее, не бiйся, бо доля твого поколiння
Буде незмiнна: ще мiсто побачиш i мури лавiнськi,
Що обiцяв я, й прославиш великого духом Енея,
260 В небо до зiр його вiзьмеш; моi постанови незмiннi.
Вiн то – скажу тобi це, щоб журба твого серця не гризла,
Все те точнiше розкрию й завiсу здiйму я iз долi —
Вiн то вестиме в Італii вiйни великi, народи
Буйнi розгромить, закони мужам дасть i мури поставить, —
265 Поки три рази в латинян царем його лiто зустрiне
І завiтае тричi зима до побитих рутулiв.
Потiм Асканiй, хлопчина, що нинi Іулом зоветься, —
Іл називався вiн, поки стояла Ілiйська держава[14 - Троя, яка мала ще iншу назву – Ілiон.] —
Тридцять довжезних кругiв часових, що iх мiсяцем мiрять,
