Однак вчинити так означало кинути напризволяще декламатора. Востряков iздив з iхньою концертною бригадою всього лише перший мiсяць i досi не навчився розрiзняти можливi загрози. Шкода, що так сталося! Проте, нiчого не вдiеш… А отже, невдаху-декламатора слiд пiдiбрати й лише пiсля цього якомога скорiше тiкати з-пiд артобстрiлу.
Далi майже безперервною низкою сталося наступне.
Востряков скочив на ноги i кинувся навздогiн за вантажiвкою.
«Полуторка» рiзко загальмувала, дверцята кабiни вiдчинилися, звiдти до половини висунувся водiй з перекошеним вiд розпачу обличчям.
Деiнде, в зовсiм непередбачуваних мiсцях, земля почала здiйматися й лопатися оглушливими вибухами.
Гримнуло зовсiм близько, ну просто перед вантажiвкою.
«Полуторка» сiпнулася назад, встала дибки, немовби добрячий кiнь, на секунду зависла в повiтрi пiд неймовiрним кутом до землi, потiм впала знов, на переднi колеса. З кабiни на землю неживим лантухом вивалилося тiло водiя й залишилося лежати нерухомо, з безпорадно розкинутими руками.
Бас-баритон Червiнський щось вигукнув, заклично махнув рукою i стрибнув за борт «полуторки». Його нiхто не почув, оскiльки всi були приголомшенi потужним вибухом. Однак сенс вчинку спiвака був зрозумiлим: якщо водiя вантажiвки вбито (найшвидше, так воно i е), то розраховувати вiдтепер можна лише на власнi ноги.
Отже, похапавши з реквiзиту та особистих речей перше, що пiд руку пiдвернулося, артисти концертноi бригади позiстрибували на землю слiдом за кмiтливим спiваком. Втiм, попереду всiх виявився зовсiм не Червiнський, а Востряков: тепер декламаторовi потрiбно було не наздоганяти «полуторку», а тiкати вiд неi геть подалi…
Нiмецький вiйськовий шпиталь,
Кракiв, генерал-губернаторство,[3 - Адмiнiстративно-територiальне утворення на теренах Польщi, окупованоi нiмецькими вiйськами в 1939 роцi.] вересень 1944 року
– То ви вважаете, що ця фройляйн справдi з так званоi агiтацiйноi бригади, якi роз’iжджають по передових позицiях росiян для пiдняття iхнього бойового духу?
– Але ж, гер гауптштурмфюрер,[4 - Пiсля створення вiйськ СС в 1936 роцi звання гауптштурмфюрера СС вiдповiдало капiтану (гауптману) вермахту.] особисто менi на думку не спадае нiяке iнше розумне пояснення, з чого це раптом росiйська балерина могла опинитися на передових позицiях росiян в районi Дембiци.
– А звiдки ви знаете, що дiвчина ця i справдi балерина? Адже якщо ii важко поранили… себто, якщо поранили настiльки важко, що вона досi не встае з лiжка… Отже, вона не могла продемонструвати вам свое мистецтво.
– О-о-о, в цьому не було потреби! – Головний лiкар шпиталю запосмiхався, замахав руками i пояснив: – Адже вона була одягнена так, як це й годиться людям ii професii. Себто в цю саму балетну сукню… в так звану пачку. Тiльки чомусь не класичного бiлого, а червоного кольору.
– Ну, це ж росiйська балерина! Росiйська, себто червона, – засмiявся гауптштурмфюрер. Головлiкар шпиталю собi щось мугикнув пiд нiс, потiм додав голоснiше:
– І туфлi цi балетнi. Теж спецiальнi.
– І теж червонi?
– Абсолютно вiрно, гер гауптштурмфюрер!
Знову посмiялися.
– Але дозвольте, якщо фройляйн балерина була одягнена у все червоне, як же так сталося, що ii не помiтили?! Адже вона мала би видiлятися серед iнших вбитих i поранених росiян, як, припустiмо, квiточка маку на трав’янистому пагорбi.
– Вона була ще i в такому собi широкому вiйськовому плащi.
– Ага, розумiю, розумiю… Росiяни називають його «плащ-наметом». Тодi розумiю, так… Але втiм… Стривайте! Ви ж тiльки-но стверджували, що фройляйн була в червонiй пачцi та ще й у червоних пуантах, а тепер раптом говорите про вiйськовий плащ-намет…
– Нi-нi, ви не зрозумiли: цей величезний плащ був накинутий зверху червоноi балетноi сукнi й геть приховував ii. А якщо якiсь там деталi незвичайного сценiчного вбрання й визирали назовнi, то в метушнi пiд час артобстрiлу iх цiлком могли сприйняти як кров. Тому пiд час вiдходу росiяни навiть не пiдiйшли до фройляйн.
– А як же ii товаришi? Іншi артисти, себто…
– Хтозна! – Головлiкар лише плечима знизав. – Очевидно, вiдступили разом з росiйськими солдатами, вважаючи балерину вбитою. Наша контратака на тiй дiлянцi фронту була несподiвано успiшною на тлi загального вiдходу вермахту з територii генерал-губернаторства, який мае мiсце останнiм часом i який…
– Е-е-е, гер лiкар! – Гауптштурмфюрер примружився i погрозив головлiкаревi пальцем. – Не годиться так говорити, будьте ласкавi добирати слова, обговорюючи ситуацiю на фронтi. Самi знаете, чим може скiнчитися сiяння панiкерських настроiв у вiйськовий час.
Головлiкар зрозумiв, що перед ним все ж таки представник СС (хоча i належить вiн до фронтовикiв з ваффен-СС[5 - Вiйськовi формування СС, утворенi з т. зв. «резервних вiйськ СС».]), та опустив очi додолу.
– Втiм, не зважайте. Я збережу в таемницi вашу оцiнку поточноi ситуацii. Як iнтендант фронтовоi гренадерськоi дивiзii, а не якийсь там тиловий пацюк, я сам бачу дуже багато чого. Тому давайте-но краще повернемося до балерини-росiянки… До речi, нагадайте, як звуть цю фройляйн?
– Олександра Тимченко.
– Ну так, звiсно… Отже, при раптовому вiдступi ii кинули своi ж, визнавши вбитою. Себто вона серйозно постраждала?
– Ну-у-у, це з якоi точки зору дивитися.
– Себто? Я, знаете, хотiв би дiзнатися про всi подробицi.
– А навiщо це вам, гер гауптштурмфюрер?
Головлiкар i вiдвiдувач втупилися один на одного i деякий час мовчали. Першим здався есесiвець:
– Я не знаю, як вбачаеться подальша доля цiеi балерини вам або комусь iншому, але особисто менi хотiлось би залучити фройляйн росiянку на службу до нашоi дивiзii. Пiсля повного одужання, зрозумiло.
– На службу?! Ах, он воно що…
– Ну так. От саме тому i хотiлося б докладно дiзнатися, що з нею.
– А-а-а… в якiй якостi вона може служити у вашiй дивiзii?
– Гер лiкар, скажiть, а ви самi якоi думки з цього приводу?…
Висловити свою думку головлiкар не змiг, замiсть цього вiдкинувся назад i гучно зареготав. Вiдвiдувач анiтрохи не знiяковiв, а з доволi-таки байдужим виглядом чекав, доки раптовi веселощi нарештi минуться. Дочекавшись слушного моменту, зауважив вельми буденним тоном:
– Абсолютно вiрно, вона може, наприклад, навчитися надавати першу медичну допомогу пораненим бiйцям. Яких буде ще чимало, на жаль.
– Першу… ха-ха!.. Допомогу?… Ха-ха!.. Вона?… Хи-хи!..
За iнерцiею головлiкар все ще продовжував посмiюватися. Вiдвiдувач же залишався серйозним:
– Всi, чия робота так чи iнакше пов’язана зi спортом, мають знати, як влаштоване людське тiло й рiзнi його органи. Звiдси до вмiння професiйно надавати медичну допомогу – один лише крок. Сказане безпосередньо стосуеться i професiйних танцюристiв також.
– Ах, он воно що… А я вже вирiшив, що… Хоча…
Нарештi припинивши смiятися, головлiкар вiддихався й заговорив в колишньому оповiдальному тонi:
– Ви маете рацiю, гер гауптштурмфюрер, це ваша особиста справа, яким чином використовувати полонену фройляйн росiянку у вашiй гренадерськiй дивiзii. Тим паче, що, на вiдмiну вiд iнших ваффен-СС, вашим бiйцям не потрiбно дотримуватися законiв расовоi чистоти.[6 - На службу в СС приймалися виключно «чистi» в расовому планi особи, яким, окрiм всього iншого, заборонялося мати сексуальнi зв’язки з «расово неповноцiнними» людьми. Чому закони расовоi чистоти не стосувалися дивiзii, яку представляв гауптштурмфюрер, стане зрозумiлим невдовзi.] Зробите ви ii сестрою милосердя або ще ким завгодно – я не втручатимусь. Це вашi справи.
– А ваша справа, гер лiкар, описати менi в загальних словах отриманi фройляйн поранення й ii нинiшнiй стан.
– Так, звiсно!.. – Головлiкар неуважливо змахнув рукою. – Отже, слухайте. На синцi й забоi не зважаемо, це в даному випадку дрiбницi. Розповiм про бiльш серйознi ушкодження. Окрiм поранень, мали мiсце легка контузiя i струс головного мозку. Очевидно, це був доволi пристойний фугас, а коли ii вiдкинуло вибухом – вдарилася головою… Щось на кшталт такого.
