Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown

Поліціянти втупилися в патера Брауна. Схоже, такого повороту ніхто не очікував. А священик продовжував пояснювати:

– Цей безлюдний бар мені відразу не сподобався. Ні душі, заходь і роби, що заманеться. Господаря і бармена ми тут не застали. Коли вони взагалі навідувалися в бар до нашого приходу? З’ясовувати, хто де того дня перебував, не мало сенсу – все одно ніхто не бачив, що відбувалося в залі до нашої появи. Але хтось у барі, безумовно, побував. Адже мав же був хтось налити шотландцеві віскі, а шотландець заходив сюди до нас. Отже, щоб дізнатися, чи справді хтось підсипав отруту в шеррі-бренді, треба спершу встановити, хто побував у барі і в який час. Здається, моє втручання вже викликало плутанину, і все ж я прошу вас ще про одну послугу. Зберіть у залі всіх, хто причетний до цієї історії. Якщо азіат ще не поїхав до Азії, то це неважко. Зніміть із бідолахи шотландця кайданки, запросіть сюди і попросіть розповісти, хто налив йому віскі, хто стояв за лядою і кого ще він бачив тоді в залі. Тільки шотландець може витлумачити, що відбувалося в барі в той час, коли вбивця підсипав у пляшку отруту. Ми можемо покластися на його щирість.

– Отже, без слуг не обійшлося? – здивувався Ґрінвуд. – Але ж ви самі визнали, що господар – не вбивця. Ви що, бармена підозрюєте?

– Не знаю, – байдуже відповів священик. – Я ні за кого не поручуся, навіть за господаря. І про барменів поки що нічого сказати не можу. А господар хоч і не вбивця, але певні грішки в нього, гадаю, є. Я твердо знаю, що на всьому білому світі є тільки один надійний свідок того, що сталося. Його я й просив вас розшукати хоч би й на дні морському.

Коли всі присутні в барі в день вбивства були зібрані, в залу, широко і незграбно ступаючи, увійшов таємничий шотландець. Зовнішність у нього була і справді майже демонічна: високий, вузьколиций, вилицюватий, руде волосся росло пучками, а погляд показував недобру посмішку. Він носив не тільки шотландський плащ, а й вовняну шапочку.

Певна річ, безпричинний арешт будь-кого виведе з себе, а шотландець був міцний горішок – такі без бою не здаються. Не дивно, що у нього вийшла сварка із задиракою Реґлі. Не дивно і те, що поліціянти, зіткнувшись із лютим опором, визнали шотландця справжнісіньким душогубом. Насправді ж шотландець, за його власними словами, був поважним фермером із Абердиншира і звався Джеймс Ґрант. З першої ж миті не тільки патерові Брауну, але і досвідченому інспектору Ґрінвуду стало ясно: шотландець при арешті буянив не тому, що боявся помсти, а тому, що був ображений.

– Ми потривожили вас, пане Ґрант, – почав пояснювати інспектор, – аби з вашою допомогою прояснити одну-єдину суттєву обставину. Я глибоко шкодую про ті неприємності, яких ми вам несамохіть завдали, але не сумніваюся, що ви не відмовите в допомозі правосуддю. За нашою достовірною інформацією, на днях ви заходили в цей бар одразу ж після його відкриття, о пів на шосту, щоб випити скляночку віскі. Нам необхідно встановити, хто саме перебував тоді в барі – господар, бармен чи хтось із обслуги. Чи бачите ви серед присутніх людину, котра того дня подала вам віскі?

– Аякже, – пан Ґрант уважно озирнувся і похмуро посміхнувся. – Такого здорованя і не впізнати. У вас у готелі всі слуги такі пихаті?

Інспектор і бровою не повів, обличчя ж священика залишилося непроникним, але багато хто насторожився: бармен був не такий уже й здоровань і зовсім не пихатий, а господар – той і зовсім коротун.

– Вам лише треба вказати бармена, – непохитним голосом сказав інспектор. Ми його, звісно, знаємо, але вам слід упізнати його без чужої підказки. Отже…

– Та ось же він, – буркнув шотландець і показав на пана Джукса. Ватажок комівояжерів із слонячим ревінням схопився з місця, і в ту ж мить троє поліцейських вчепилися в нього, як пси в дикого звіра.

– Все дуже просто, – пояснив потім патер Браун. – Я вже вам розповідав, що, як тільки ми увійшли в порожній бар, я відразу відчув – щось не гаразд. Бармен залишив своє господарство без нагляду, а отже, й я, і ви, будь-хто, кому заманеться, може спокійнісінько зайти за стійку і підсипати отрути в будь-яку пляшку. Вигадливий отруйник буде діяти так, як учинив Джукс: принесе пляшку з отруєним вином, а тут раз – і підмінить. Для Джукса це не дуже складно, він торгує вином і постійно возить свій товар із собою. Немає нічого простішого – заздалегідь всипати отруту в таку ж пляшку шеррі-бренді, які тримають в цьому закладі, і непомітно її підмінити. Правда, при цьому слід дотриматися однієї не складної умови. Якщо отруїти пиво чи віскі, відвідувачі будуть вмирати пачками. Отже, отруїти треба було напій, шанувальників якого, як кіт наплакав – хіба що один дивак. Це так само безпечно, як отруїти жертву в її власному ж будинку, навіть ще безпечніше. Всі підозри неминуче впадуть на готель, і якщо хтось здогадається, що у всьому винен один із сотні відвідувачів, довести це не вдасться ні за що на світі. А справжній вбивця залишиться в тіні і щасливо уникне відплати.

– Навіщо ж йому взагалі знадобилося вбивати? – поцікавився інспектор.

Патер Браун встав і почав діловито підбирати папери, які впустив у хвилину подиву.

– Дозвольте звернути вашу увагу, – з посмішкою сказав він, – на матеріали для майбутньої книжки про життя і творчість покійного Джона Реґлі. А краще згадайте його власні слова. Пам’ятаєте, як він погрожував вивести на чисту воду шинкарів? Йшлося про звичайнісіньку аферу – незаконну оборудку між власником і постачальником, унаслідок якої заклад набуває монополію на торгівлю алкоголем у всій окрузі. Не те щоб шинок потрапляв у рабську залежність від постачальника, бо від таких махінацій страждали тільки відвідувачі. Якби Реґлі виконав свою погрозу, дійшло б до суду. І тоді хитрий Джукс, слушної миті, коли бар був порожнім, проник за шинквас і підмінив пляшку. Як на гріх, у цей же час у барі з’явився незнайомець у шотландському плащі і зажадав віскі. Джуксові нічого не залишилося, як прикинутися барменом та обслужити клієнта. На його щастя, відвідувач впорався з віскі «нашвидкуруч».

– А ви нашвидкуруч розкрили злочин, – підхопив Ґрінвуд. – Треба ж було відчути недобре в абсолютно порожньому барі! Ви з самого початку підозрювали Джукса?

– Він розмовляв, як багатій, – ухильно відповів патер Браун. – А знаєте, яким голосом промовляють багаті люди? Я й задумався: ці чесні хлопці заледве зводять кінці з кінцями, а Джукс розмовляє таким мерзенним голосом, немов у нього грошей повні лантухи. А коли я помітив його шпильку з великим блискучим каменем, я вже не сумнівався, що він шахрай.

– Тому що камінь фальшивий? – недовірливо спитав Ґрінвуд.

– Ні, тому що він справжній, – відповідав патер Браун.

Примечания