– Атож, синку, абсолютно впевнений, – вiдповiв Гiлдер сухо, – вже хоча б з тiеi дрiб’язковоi причини, що вiн прихопив двадцять тисяч фунтiв готiвкою з письмового столу господаря. Нi, тепер единi труднощi, якщо тiльки це взагалi можна так сказати, полягають у тому, щоб з’ясувати, як саме вiн його вбив. Схоже, що череп проламали якимось важким предметом, але поблизу важких предметiв не виявлено, а забрати зброю з собою було б для вбивцi обтяжливо, хiба що вона дуже маленька i тому не привернула уваги.
– Можливо, вона, навпаки, дуже велика i тому не привернула уваги, – сказав маленький священик iз дивним, уривчастим смiхом.
Почувши таке безглуздя, Гiлдер обернувся i суворо попросив патера Брауна пояснити своi слова.
– Я сам знаю, що виразився необачно, – сказав священик збентежено. – Виходить як у казцi. Але бiдолаху Армстронга вбили ломакою, яка до снаги лише велетню, великою зеленою довбнею, дуже великою i тому непомiтною, ii зазвичай називають землею. Вiн розбився на смерть ось об цей зелений насип, на якому ми зараз стоiмо.
– Про що це ви торочите? – жваво спитав детектив.
Патер Браун звернув кругле, як мiсяць, обличчя до фасаду будинку та подивився вгору, короткозоро мружачи очi. Простеживши за його поглядом, всi побачили на самiй горi цiеi глухоi частини будинку, на горищi, розчинене навстiж вiкно.
– Хiба ви не бачите, – сказав вiн, вказуючи на вiкно пальцем з якоюсь дитячою незручнiстю, – що вiн упав он звiдтiля?
Гiлдер, насупившись, глипнув на вiкно i сказав:
– Авжеж, це цiлком iмовiрно. Але я все ж не збагну, звiдки у вас така впевненiсть.
Патер Браун широко вирячив сiрi очi.
– Ну та як, – сказав вiн, – на нозi ж у трупа е шматок мотузки. Хiба ви не бачите, що он там iз вiкна звисае iнший шматок?
На такiй висотi всi предмети здавалися крихiтними порошинками або волосками, але проникливий старий слiдчий був задоволений таким поясненням.
– Маете рацiю, сер, – сказав вiн священику. – Одне очко на вашу користь.
Тiльки-но вiн устиг вимовити цi слова, як екстрений потяг, що складався з единого вагона, здолав закрут лiворуч вiд них, зупинився i звiдти висипав цiлий загiн правоохоронцiв, серед котрих виднiлася вiдразлива пика Магнуса, лакея-втiкача.
– Отакоi! Його вже заарештували! – скрикнув Гiлдер i кинувся вперед iз несподiваною жвавiстю.
– А грошi при ньому були? – гукнув вiн першому ж полiцiянту.
Той глянув йому в обличчя дещо дивним поглядом i вiдповiв:
– Нi, – але помовчавши додав: – Принаймнi тут iх немае.
– Хто з вас iнспектор, скажiть на милiсть? – поцiкавився тим часом Магнус.
Тiльки-но вiн озвався, як усi второпали, чому його голос зупинив потяг. Зовнi це був похмурий чоловiк, з прилизаним чорним волоссям, безбарвним обличчям, розкосими, як у жителiв Сходу, очима i тонкогубим ротом. Його походження i справжне iм’я навряд чи були вiдомi з часiв, як сер Аарон «врятував» його вiд роботи офiцiанта в лондонському ресторанi, а також (як стверджував дехто) i вiд iнших, гiрших проблем. Але голос у нього був настiльки ж вражаючий, наскiльки безпристрасним обличчя. Чи то через ретельнiсть, з якою вiн вимовляв слова чужоi мови, чи то з люб’язностi до господаря (котрий був трохи глухий) мова Магнуса вирiзнялася рiзкiстю i пронизливiстю, i коли вiн забалакав, оточуючi мало не пiдскочили на мiсцi.
– Я так i знав, що це трапиться, – сказав вiн привселюдно, зухвало та незворушно. – Мiй покiйний господар зловтiшався, що я ношу чорний одяг, але я завжди казав, що зате менi не треба буде одягати траур, коли настане час йти на його похорон.
Вiн зробив швидкий, виразний рух руками в чорних рукавичках.
– Сержанте, – сказав зi злiстю iнспектор Гiлдер, втупившись у чорнi рукавички. – Чому цей негiдник досi без наручникiв? Адже вiдразу видно, що перед нами небезпечний злочинець.
– Даруйте, сер, – сказав сержант, на обличчi якого застигло здивування. – Я не впевнений, що ми маемо на це право.
– Що ви маете на увазi? – рiзко уточнив iнспектор. – Хiба ви його не заарештували?
Тонкогубий рот торкнула ледь помiтна презирлива посмiшка, i тут, немов вторячи цьому глузуванню, пролунав свисток вiдповiдного потяга.
– Ми заарештували його, – сказав сержант серйозно, – в ту саму мить, коли вiн виходив iз полiцiйноi дiльницi в Гайгейтi, передавши всi грошi свого господаря в руки iнспектора Робiнсона.
Гiлдер зиркнув на лакея з глибоким подивом.
– І заради чого ви все це зробили? – поцiкавився вiн у Магнуса.
– Ну, звiсно ж, щоб грошi не потрапили в руки злочинця, а були цiлими та неторканими, – вiдказав той iз незворушним спокоем.
– Без сумнiву, – сказав Гiлдер, – грошi сера Аарона були б цiлими та неторканими, якщо б ви передали iх його родинi.
Останнi слова потонули в гуркотi колiс, i потяг, брязкаючи i здригаючись, промчав повз, але цей пекельний гамiр, що раз по раз лунав бiля злощасного будинку, перекрив голос Магнуса, чиi слова прозвучали виразно та гулко, як удари дзвону.
– У мене немае пiдстав довiряти родинi сера Аарона.
Всi присутнi заклякли на мiсцi, вiдчувши, що хтось, безгучно, як примара, з’явився поруч, i Мертон анiтрохи не здивувався, коли пiдняв голову i побачив поверх плеча патера Брауна блiде обличчя доньки Армстронга. Вона була ще молода i гарненька, вся свiтилася чистотою, але ii каштанове волосся помiтно зблякло та потьмянiло, а де-не-де в ньому навiть просвiчувала вiкова сивина.
– Будьте обережнiшими, коли патякаете, – сердито сказав Ройс, – ви налякали панну Армстронг.
– Сподiваюся, що налякав, – вiдгукнувся Магнус своiм гучним голосом.
Поки дiвчина здивовано споглядала на нього, а всi решта дивувалися, кожен на свiй лад, вiн правив далi:
– Я якось уже звик до того, що панна Армстронг частенько лякаеться. Ось уже багато рокiв у мене на очах ii час вiд часу телiпае. Однi кажуть, нiби вона тремтить вiд холоду, iншi стверджують, що це зi страху, але я знаю, що тремтiла вона вiд ненавистi та ницоi злостi – тих демонiв, якi сьогоднi вранцi нарештi вже перемогли. Якби не я, то ii слiд би вже давно захолов, накивала б п’ятами зi своiм коханцем i з усiма грiшми. З того часу, як мiй покiйний господар не дозволив iй вийти за цього огидного пияка…
– Годi, – сказав Гiлдер суворо. – Всi цi вашi вигадки або якiсь пiдозри про родиннi справи нас не цiкавлять. І якщо у вас немае якихось конкретних речових доказiв, то голослiвнi твердження…
– Ох! Та надам я вам речовi докази, – зупинив його Магнус рiзким голосом. – Прошу, iнспекторе, запросiть мене в суд, i я скористаюся нагодою сказати правду. А правда така: через секунду пiсля того, як закривавленого дiдуся викинули у вiкно, я кинувся на горище i побачив там його доньку, вона лежала непритомна на пiдлозi, i в руцi у неi був стилет, червоний вiд кровi. Дозвольте менi заодно передати владi ось цю штукенцiю.
Тут вiн вийняв iз задньоi кишенi довгий нiж iз роговим рукiв’ям i червоною плямою на лезi i вручив його сержанту. Потiм знову вiдступив убiк, i щiлинки його очей майже запливли на пухкiй китайськiй фiзii, що сяяла посмiшкою переможця.
Коли Мертон це побачив, його ледь не знудило. Вiн сказав Гiлдеру упiвголоса:
– Сподiваюся, ви повiрите на слово не йому, а паннi Армстронг?
Патер Браун раптом пiдняв обличчя, напрочуд свiже та рожеве, нiби вiн тiльки-но вмився холодною водою.
– Аякже, – сказав вiн, видiляючи чарiвну простодушнiсть. – Але хiба слово панни Армстронг неодмiнно мае суперечити слову свiдка?
Дiвчина видала переляканий, уривчастий зойк. Усi погляди звернулися на неi. Панночка скам’янiла, немов розбита паралiчем, тiльки обличчя, обрамлене тонким каштановим волоссям, залишалося живим, враженим i здивованим. Вона стояла з таким виглядом, нiби на шиi у неi затягувався зашморг.
– Цей чоловiк, – вагомо промовив пан Гiлдер, – недвозначно заявляе, що застав вас iз ножем у руцi, без тями, вiдразу ж пiсля вбивства.
– Вiн каже правду, – пiдтвердила Елiс.
Коли присутнi оговталися, вони побачили, що Патрик Ройс, пригнувши масивну голову, вступив у середину кола, пiсля чого виголосив вражаючi слова:
– Ну що ж, якщо менi все одно гинути, то спершу хоч вiдведу душу.
