Його широкi плечi сколихнулися, i залiзний п’ястук завдав нищiвного удару по вмиротворенiй схiднiй фiзii пана Магнуса, котрий одразу ж гупнувся на галявину плиском, гейби морська зiрка. Кiлька полiцiянтiв негайно ж схопили Ройса, iншим же вiд розгубленостi здалося, нiби все розумне летить у прiрву i свiт перетворюеться на сцену, на якiй розiгруеться безглузде блазнiвське видовище.
– Облиште своi вибрики, пане Ройс, – владно сказав Гiлдер. – Я заарештую вас за образу дiею.
– Аж нiяк, – заперечив йому Ройс голосом, гучним, як залiзний гонг. – Ви заарештуете мене за вбивство.
Гiлдер тривожно глипнув на переможеного, але той уже сидiв, витираючи рiдкiснi краплi кровi з майже не пошкодженого обличчя, тому iнспектор тiльки спитав уривчасто:
– І що це означае?
– Цей чолов’яга сказав щиру правду, – пояснив Ройс. – Панна Армстронг зомлiла i впала з ножем у руцi. Але вона схопила нiж не для того, щоб здiйснити замах на свого батька, а для того, щоб його захистити.
– Захистити! – повторив Гiлдер серйозно. – Вiд кого ж?
– Вiд мене, – вiдповiв Ройс.
Елiс глянула на нього ошелешено та злякано, потiм промовила тихим голосом:
– Ну що ж, врештi-решт я рада, що ви не втратили мужностi.
Горище, де була кiмната секретаря (досить тiсне примiщення для такого велетенського вiдлюдника), зберiгало всi слiди нещодавньоi драми. Посеред кiмнати, на пiдлозi, валявся важкий револьвер, мабуть, кимось вiдкинутий убiк. Дещо лiвiше вiдкотилася до стiни пляшка з-пiд вiскi, без корка, але не допита. Тут-таки лежала скатертина, зiрвана з маленького столика i потоптана, а шматок мотузки, такоi ж, як виявили на трупi, був перекинутий через пiдвiконня i безглуздо бовтався в повiтрi. Уламки двох розбитих вщент ваз помережили камiнну полицю i килим.
– Я був п’яний, – сказав Ройс, простота, з якою тримався цей передчасно постарiлий чоловiк, виглядала зворушливо, як перше каяття дитини, що завинила. – Всi ви чули про мене, – продовжив вiн хрипким голосом. – Кожен чув, як почалася моя iсторiя, i тепер вона, мабуть, скiнчиться так само сумно. Колись я мав славу розумника i мiг би бути щасливим. Армстронг урятував залишки моеi душi та тiла, витягнув мене iз шинкiв i завжди по-своему був до мене добрий, бiдолаха! Тiльки вiн у жодному разi не дозволив би менi одружитися з Елiс, i мушу визнати, що вiн мав рацiю. Ну, а тепер самi робiть висновки i не примушуйте мене вдаватися до якихось подробиць. Он там, у кутку, лежить моя пляшка з вiскi, випита наполовину, а ось мiй револьвер на килимi, вже розряджений. Мотузка, яку знайшли на трупi, лежала у мене в шухлядi, i труп був викинутий iз мого вiкна. Вам нема чого пускати менi вслiд нишпорок, аби простежити мою трагедiю, вона не нова в цьому клятому свiтi. Я сам прирiкаю себе на шибеницю, i, бачить Бог, цього цiлком достатньо!
Інспектор зробив ледь вловимий знак, i його пiдлеглi оточили чоловiка-гору, готуючись вiдвести його непомiтно. Але iм це не дуже вдалося через раптову появу патера Брауна, котрий несподiвано переступив порiг, рухаючись по килиму навкарачки, немов здiйснював якийсь блюзнiрський обряд. Абсолютно байдужий до враження, яке його вчинок справив на оточуючих, вiн залишився в тiй самiй позицii, але обернув до них розумне кругле обличчя, схожий на веселу тваринку з людською головою.
– Кажу ж, – сказав вiн чемно, – це нi на що не годиться. Спочатку ви заявили, що не знайшли нiякоi зброi. Тепер ми знаходимо ii в надлишку: ось нiж, яким можна зарiзати, ось мотузка, якою можна задушити, й ось револьвер, i врештi-решт стариган розбився, випавши з вiкна. Такого нiяк не може бути. Це вже занадто.
І вiн струснув опущеною головою, немов баский кiнь на пасовищi.
Інспектор Гiлдер розтулив рот, сповнений вiдчайдушноi рiшучостi, але не встиг i слова вимовити, бо той кумедний чоловiчок, котрий стояв на чотирьох, виголосив своi розлогi мiркування:
– Й ось перед нами три немислимих обставини. Перша – це дiрки в килимi, куди втрапили шiсть куль. З якого б це дива комусь захотiлося стрiляти в килим? П’яний дiрявить голову вороговi, котрий над ним регоче. І вiн не шукае причини схопити його за ноги або атакувати його пантофлi. А тут ще й ця мотузка…
Вiдiрвавшись вiд килима, патер Браун нарештi пiдняв руки, сунув iх у своi кишенi, але все ще продовжував стояти на колiнах.
– У якому ж неймовiрному сп’янiннi людина може закидати зашморг на чиюсь шию, а в результатi зачепити його на нозi? Та й у будь-якому випадку Ройс не був такий уже сильно п’яний, iнакше вiн зараз спав би непробудним сном. Але найяскравiше свiдчення тому, що сталося, – пляшка з вiскi. Таким чином, алкоголiк вiдчайдушно бився за пляшку, взяв гору, а потiм шпурнув ii в закуток, причому половину вилив, а до другоi половини навiть не торкнувся. Переконаний, що жоден пияк такого не зробить.
Вiн незграбно встав на ноги i з неприхованим жалем сказав уявному вбивцi, котрий обмовив себе:
– Менi дуже шкода, сер, але ця ваша версiя напрочуд невдала.
– Панотче, – тихенько попросила Елiс Армстронг священика з мольбою в очах, – чи могла б я побалакати з вами десь наодинцi?
Почувши це благання, балакучий служитель Церкви пройшов через сходову клiтку в iншу кiмнату, але перш нiж вiн устиг розтулити вуста, дiвчина озвалася сама, i в ii голосi звучала несподiвана гiркота.
– Ви розумний чоловiк, – зауважила вона, – i ви хочете допомогти Патрику, я знаю. Але це дарма. Пiдгрунтя цiеi справи геть кепське, i чим бiльше вам вдасться з’ясувати, тим бiльше буде доказiв проти нещасного чоловiка, котрого я так сильно кохаю.
– Чому? – здивувався Браун, твердо дивлячись iй в обличчя.
– Та тому, – вiдповiла вона з такою ж твердiстю, – що я на своi очi бачила, як вiн скоiв злочин.
– Атож! – незворушно сказав Браун. – І що ж вiн зробив?
– Я була тут, у цiй кiмнатi, – пояснила дiвчина. – Обое дверей були зачиненi, аж раптом пролунав голос, якого я ще не чула в своему життi, голос, бiльше схожий на ревiння. «Пекло! Пекло! Пекло!» – почулося кiлька разiв поспiль, а потiм обое дверей здригнулися вiд першого револьверного пострiлу. Перш нiж я встигла розчахнути цi й тi дверi, гримнули аж три пострiли, а потiм я побачила, що кiмната повна диму i той револьвер у руцi мого бiдного Патрика також димить, i побачила, як вiн випустив ту останню страшну кулю. Потiм вiн стрибнув на татка, котрий нажахано притиснувся до вiконного одвiрка, зчепився з ним i спробував задушити тою мотузкою, яку накинув йому на шию, але в боротьбi ця мотузка зiсковзнула з плечей i впала до нiг. Потiм вона захопила одну ногу, а Патрик, як божевiльний, поволiк кудись батечка. Я схопила з пiдлоги нiж, кинулася мiж ними, встигла перерiзати мотузку й знепритомнiла.
– Певна рiч, – сказав патер Браун все з тiею ж безпристрасною люб’язнiстю. – Дякую вам.
Панночка якось знiтилася пiд тягарем важких спогадiв, а священик спокiйно пiшов у сусiдню кiмнату, де залишалися тiльки Гiлдер i Мертон iз Патриком Ройсом, котрий закутий у кайданки сидiв на крiслi. Патер Браун скромно зауважив iнспекторовi:
– Чи дозволите менi поговорити з арештантом у вашiй присутностi? І чи не можна на хвилинку звiльнити його з цих нiкчемних кайданкiв?
– Вiн напрочуд дужий, – сказав Мертон упiвголоса. – Навiщо ви хочете зняти кайданки?
– Я хотiв би, – смиренно сказав священик, – удостоiтися честi потиснути йому руку.
Обидва нишпорки здивовано втупилися в патера Брауна, а той продовжив:
– Сер, чи не розповiсте iм, як усе було насправдi?
Той, хто сидiв на крiслi, похитав скуйовдженою головою, а священик нетерпляче обернувся.
– Тодi я розповiм сам, – промовив вiн. – Людське життя дорожче за посмертну репутацiю. Я маю намiр врятувати живого, i нехай мертвi ховають своiх мерцiв.[4 - Євангелiе вiд Матея, 8:22. Переклад Івана Огiенка.]
Вiн пiдiйшов до фатального вiкна i, моргаючи, продовжував:
– Я вже казав, що в цьому випадку перед нами дуже багато зброi i всього лиш одна смерть. А тепер кажу, що все це не було використано як зброя i не призначалося для того, щоб заподiяти смерть. Цi жахливi знаряддя – зашморг, закривавлений нiж, розряджений револьвер, служили своерiдним милосердям. Їх використали аж нiяк не для того, щоб убити сера Аарона, а для того, щоб його врятувати.
– Врятувати! – повторив Гiлдер. – Але вiд чого?
– Вiд нього самого, – сказав патер Браун. – Вiн був божевiльний i намагався накласти на себе руки.
– Як? – зойкнув Мертон, сповнений недовiри. – А насолода життям, яку вiн сповiдував?
– Це жорстоке вiросповiдання, – сказав священик, визираючи у вiкно. – Чому йому не давали поплакати, як плакали колись його предки? Найкращi його намiри не могли здiйснитися, душа стала холодною, як лiд, пiд веселою маскою ховався порожнiй розум безбожника. Нарештi, для того, щоб пiдтримати свою репутацiю веселуна, вiн знову почав пити, хоча покинув цю справу вже дуже давно. Але в справжнiх непитущих незнищенний жах перед алкоголiзмом: така людина живе в прозрiннi й очiкуваннi того психологiчного пекла, вiд якого застерiгав iнших. Цей жах передчасно знищив бiдолаху Армстронга. Сьогоднi вранцi вiн опинився в нестерпному станi, сидiв тут i кричав, що вiн у пеклi, таким божевiльним голосом, що власна донька його не впiзнала. Вiн шалено прагнув смертi i з рiдкiсною винахiдливiстю, властивою одержимим людям, розкидав навколо себе смерть в рiзних iпостасях: зашморг, револьвер свого товариша i нiж. Ройс випадково увiйшов сюди i дiяв негайно. Вiн жбурнув нiж на килим, схопив револьвер i, не маючи часу його розрядити, випустив всi кулi одна за одною прямо в пiдлогу. Аж тут самогубця побачив четверте обличчя смертi i метнувся до вiкна. Спаситель зробив едине, що залишалося, – кинувся за ним з мотузкою i спробував зв’язати його по руках i ногах. Тут i вбiгла нещасна дiвчинка i, не тямлячи, чому вiдбуваеться шарварок, спробувала звiльнити батька. Спершу вона тiльки рiзонула ножем по пальцях бiдолаху Ройса, звiдси i слiди кровi на лезi. Ви, природно, помiтили, що, коли вiн ударив лакея, кров на обличчi була, хоча не було нiякоi рани? Перед тим, як втратити свiдомiсть, бiдолаха встигла перетяти мотузку i звiльнити татка, але той вистрибнув ось у це вiкно i подався у вiчнiсть.
Запала довга мовчанка, яку нарештi порушив брязкiт металу – це Гiлдер розчепив кайданки, якi сковували Патрика Ройса, i зауважив:
– Гадаю, сер, вам слiд було вiдразу сказати правду. Ви i ця юнка заслуговуете на бiльше, нiж згадку в некролозi Армстронга.
– Плювати я хотiв на цей некролог! – брутально крикнув Ройс. – Хiба ви не розумiете – я мовчав, щоб приховати це вiд неi!
– Що приховати? – не зрозумiв Мертон.
– Та те, що це вона вбила свого батька, бовдуре! – гаркнув Ройс. – Адже коли б не вона, вiн був би зараз живий. Якщо вона дiзнаеться, то схибнеться вiд горя.
– Я так не думаю, – зауважив патер Браун, беручись за капелюха. – Мабуть, краще скажу iй сам. Навiть фатальнi помилки не отруюють життя так, як грiхи. І в усiлякому разi, менi здаеться, що надалi ви будете набагато щасливiшими. А я зараз маю повернутися в школу для глухих.
Коли священик вийшов на галявину, де трава хилиталася вiд вiтру, його покликав якийсь знайомець iз Гайгейта:
