При цих словах обличчя Грiвза i Геншо витягнулися, тому що нiчого подiбного вони не мали на думцi. Вони поспiшили пояснити, що пропонують йому купити за тридцять тисяч фунтiв стерлiнгiв половину акцiй. Іншi п’ятдесят вiдсоткiв i контракт на будiвництво вони хотiли б лишити за собою. Одначе – наiвно пояснювали вони – за цю частку вони готовi використати свiй вплив для збуту акцiй цiною по сто доларiв, на загальну суму у вiсiм мiльйонiв; акцii цi були випущенi Електротранспортною компанiею, проте вона не змогла iх розпродати й поступилася iм своею половиною. Вони також додали, що така людина, як Ковпервуд, безсумнiвно, зумiе органiзувати фiнансування й експлуатацiю дороги так, щоб вона давала дохiд. У вiдповiдь Ковпервуд лише посмiхнувся: не будiвництво чи експлуатацiя новоi лiнii цiкавили його, вiн мрiяв про контроль над усiею мережею пiдземних залiзниць.
– Та ж наскiльки я зрозумiв з нашоi бесiди, ви маете отримати неабиякий дохiд вiд будiвництва дороги для вашоi компанii, не менш десяти вiдсоткiв за моею оцiнкою? – запитав Ковпервуд.
– Ми розраховуемо на звичайний при будiвельних пiдрядах прибуток, не бiльше того, – вiдповiв Грiвз.
– Цiлком можливо, – люб’язно зауважив Ковпервуд. – Але якщо я правильно вас розумiю, ви двое, джентльмени, очiкуете заробити щонайменше п’ятсот тисяч доларiв на будiвництвi дороги, не враховуючи доходiв, якi ви одержите як акцiонери тiеi самоi компанii, для якоi ви виконуете пiдряд?
– Але ж за нашi п’ятдесят вiдсоткiв ми сподiваемося залучити до справи деякi англiйськi капiтали, – пояснив Геншо.
– І який саме англiйський капiтал? – обережно запитав Ковпервуд, бо йому спало на думку, що якби йому вдалося роздобути п’ятдесят один вiдсоток акцiй Чаринг-Крос, про це варто було б подумати.
Але з iхньоi вiдповiдi стало зрозумiло, що вони й самi ще не знали, яку суму складе цей капiтал. Тож якщо Ковпервуд увiйде до справи, вiзьме на себе зобов’язання внести необхiдну заставу в державних цiнних паперах i надати всьому пiдприемству певностi, то, можливо, що двадцять п’ять вiдсоткiв усiх витрат вдасться покрити за рахунок продажу акцiй публiцi.
– Але чи можете ви це гарантувати? – поцiкавився Ковпервуд. – Інакше кажучи, згоднi ви обумовити вашу участь у справi зобов’язанням мобiлiзувати цей капiтал, перш нiж отримаете акцii?
Нi, звичайно, цього вони не можуть. Але якщо виявиться, що вони не зберуть необхiдну суму, тодi, мабуть, iм доведеться поступитися, i вони залишать за собою менше п’ятдесяти вiдсоткiв акцiй, скажiмо, тридцять або тридцять п’ять, але за умови, що пiдряд на будiвництво залишиться за ними.
Тут Ковпервуд знову посмiхнувся.
– Мене от що цiкавить, джентльмени, – сказав вiн, – ви так добре обiзнанi у всьому, що стосуеться iнженерноi, технiчноi сторони справи, але чомусь фiнансову сторону вважаете менш складною. А насправдi це зовсiм не так. Так само, як вам довелося багато рокiв учитися, а потiм довго працювати, перш нiж ви досягли того положення й тiеi репутацii, якi дають вам можливiсть отримувати такi пiдряди, як нинiшнiй, – так само й менi, фiнансистовi, довелося пройти довгий шлях. І, звiсно, даремно ви думаете, що якийсь пiдприемець, хоч який багатий, погодиться викласти зi своеi кишенi грошi на будiвництво й експлуатацiю такоi великоi дороги. Це надто великий ризик. Будь-який фiнансист змушений буде дiяти зовсiм так само, як збираетесь дiяти ви: змусити iнших людей вкласти своi капiтали. І жоден фiнансист не вiзьметься шукати грошi на будь-який проект, перш нiж не забезпечить прибуток для себе, а вже потiм для вас – для тих, чиi капiтали вiн вкладе в цю справу. А для цього вiн мае забезпечити собi значно бiльше, нiж п’ятдесят вiдсоткiв акцiй.
Грiвз i Геншо промовчали у вiдповiдь, i вiн продовжив:
– А ви не тiльки хочете, щоб я вклав капiтал, або у всякому разi бiльшу частину необхiдноi суми, що дасть вам можливiсть зiбрати решту, – ви хочете, щоб я заплатив вам ще за будiвництво, а пiсля всього цього експлуатував збудовану на моi грошi дорогу разом з вами. Якщо ви маете на думцi саме це, то нам бiльше нема про що говорити. Мене це не може зацiкавити. Натомiсть я мiг би купити у вас ваш опцiон[1 - Опцiон – право на переважне придбання випуску акцiй, що передаеться за винагороду.], за який ви заплатили тридцять тисяч фунтiв стерлiнгiв, якщо це передасть у моi руки контрольний пакет акцiй, i тодi, мабуть, можна було б залишити за вами вашу частку в десять тисяч фунтiв стерлiнгiв i контракт на будiвництво, – але не бiльше. Адже крiм усього цього, наскiльки я знаю, там ще гарантiйних паперiв на шiстдесят тисяч фунтiв, за якими теж треба виплачувати чотири вiдсотки.
Джаркiнс i Рендольф вiдчули, що вони чогось не додумали в цiй справi. А Грiвз i Геншо дивилися один на одного з сумнiвом, розумiючи, що вони все зiпсували в ситуацii, де могли отримати зиск.
– Гаразд, – вимовив нарештi Грiвз, – вам, звiсно, краще знати, як вам дiяти, мiстере Ковпервуд. З нашого боку, ми можемо запевнити вас, що розумнiшоi пропозицii за нашу не може бути. Лондон – iдеальне мiсце для будiвництва пiдземноi залiзничноi дороги. У нас немае единоi пiдземноi мережi, i такi лiнii, як ця, безумовно, необхiднi; ii так чи так будуватимуть, i грошi обов’язково знайдуться.
– Можливо, – вiдповiв Ковпервуд, – але що стосуеться мене, я волiю почекати; якщо ви за якийсь час, зваживши вашi можливостi, переконаетеся, що вам iз цiею справою не впоратися, i у вас виникне бажання звернутися за моею пiдтримкою, ви можете повiдомити мене про це письмово – i я подумаю. Але мушу заздалегiдь сказати: ви можете розраховувати на мою участь у цiй справi тiльки в тому випадку, якщо умови диктуватиму я. Зрозумiло, це не значить, що я втручатимусь в умови вашого контракту на будiвництво. Це, я думаю, можна залишити, як воно е, за умови, звичайно, що вашi кошториси на устаткування виявляться задовiльними.
Вiн замовк i забарабанив пальцями по столу, немов натякаючи, що розмова закiнчена; але коли англiйцi пiднялися й почали прощатися, вiн додав:
– Оскiльки ми тут нi про що серйозне не домовилися, я був би вам вельми вдячний, джентльмени, якби ця наша сьогоднiшня розмова залишилася мiж нами.
Потiм вiн зробив знак Джаркiнсу почекати й, коли всi вийшли, повернувся до нього й сказав:
– Джаркiнсе, ваша проблема в тому, що ви не можете довести справу до кiнця, навiть коли успiх уже майже у вас у руках. От i сьогоднiшня справа. Ви приводите до мене людей, що, за вашими i за iхнiми словами, мають на руках великий пiдряд на будiвництво метрополiтену в Лондонi. Адже якщо за це взятися з розумом, то кожен з нас мiг би мати з такого пiдприемства величезний зиск. Проте цi люди приходять до мене, не маючи жодного уявлення про те, як я веду справи. Але ж вам це чудово вiдомо: я безумовно маю отримати контроль, повний контроль. Я не певен, що вони навiть зараз зрозумiли, який я маю величезний досвiд i як би я мiг розвернутися, отримавши такий чудовий пiдряд. А вони гадають, що я можу спокуситися половиною прибутку, а контроль залишиться в них i iхнiх друзiв. Попереджаю вас, Джаркiнсе, – тут Ковпервуд так подивився на нього, що в Джаркiнса пiшов мороз поза шкiрою, – якщо ви хочете бути менi корисним, не витрачайте час на безглузду пропозицiю й потурбуйтеся про те, аби представити менi докладну й вичерпну iнформацiю про лондонську пiдземну мережу й пов’язанi з нею можливостi. А будь-якi вашi особистi мiркування з приводу мене й моiх справ можете залишити при собi. Якби ви, перш нiж привести до мене цих людей, навiдалися б до Лондона i з’ясували на мiсцi все, що про них потрiбно знати, ви б не змусили нi мене, нi iх марнувати час.
– Так, сер! – вiдповiв Джаркiнс. Цей гладкий чоловiчок рокiв сорока, з чорними швидкими очима, маленьким гострим носом i м’якими пухкими губами, одягнений, наче модель iз вiтрини, зараз вiд сильного хвилювання увесь обливався потом. Вiн завжди мрiяв про якусь велику i вдалу аферу, яка одразу зробила б його архiмiльйонером i знаменитiстю, яку всi пiзнають на прем’ерах, спортивних матчах, собачих виставках та iнших великосвiтських видовищах. У Нью-Йорку i в Лондонi у нього численнi знайомства.
Ковпервуд знав це й розумiв, що Джаркiнс йому ще може стати в нагодi; однак зараз вiн не бачив потреби розкривати перед ним карти й обмежувався тiльки натяками, вважаючи що цього цiлком достатньо, аби спонукати Джаркiнса кинутися навздогiн за Грiвзом i Геншо й знайти з ними спiльну мову. Можливо, вiн навiть вирушить до Лондона… що ж, кращого рекламного агента годi й шукати.
Роздiл 15
І справдi, не минуло й декiлькох днiв пiсля вiд’iзду мiстера Грiвза й мiстера Геншо, як Джаркiнс уже поплив слiдом за ними до Лондона i просто не мiг дочекатися того, аби стати безпосереднiм учасником грандiозноi авантюри, яка нарештi принесе йому омрiянi мiльйони.
Хоча перший крок, зроблений Ковпервудом на шляху до придбання лiнii Чаринг-Крос, а саме, його розмова з Грiвзом i Геншо, не принiс тих результатiв, на якi вiн, начебто, розраховував, це аж нiяк не вплинуло на його рiшучiсть продовжувати справу. Враховуючи iнформацiю, отриману вiд Сiппенза, Ковпервуд твердо вирiшив добитися концесii на будiвництво пiдземноi лiнii в Лондонi, навiть якщо в нього нiчого не вийде з лiнiею Чаринг-Крос. У зв’язку iз цим у нього вдома вiдбувалися наради, влаштовувалися званi обiди, i в Ейлiн створювалося враження, що вони з Ковпервудом потроху повертаються до колишнього способу життя, до того колишнього життя в Чикаго, про яке вона зберiгала найщасливiшi спогади. Вона iнодi запитувала себе: а чи не могла ця чиказька катастрофа, – немов чудесний поворот долi, – змусити Ковпервуда тверезiше поглянути на життя i повернутися, хоча б позiрно, до колишнiх стосункiв з нею. Хай навiть вона для нього вже нiчого не значить, для неi це все одно втiха.
Насправдi ж Ковпервуд з кожним днем усе бiльше вiдкривав для себе Беренiс. Їй була властива певна грайливiсть, навiть примхливiсть, що у поеднаннi з ii розсудливiстю i поетичнiстю натури надавали iй надзвичайноi чарiвностi в його очах.
Одна з ii витiвок, що глибоко вразила Ковпервуда, сталася ще в Чикаго. Якось увечерi вони поiхали вечеряти в готель, де вже були кiлька днiв тому. Перед тим Беренiс запропонувала йому пройтися до лiсу поблизу, i там, на узлiссi серед посипаних снiгом сосен i дубiв, вiн раптом побачив вилiплену зi снiгу фiгуру, яка виявилася трохи карикатурною, але точною копiею його самого. Беренiс навмисно приiхала сюди вранцi, аби злiпити цього снiговика. Замiсть очей вона вставила два блискучi голубувато-сiрi камiнчики, а нiс i рот зробила iз соснових шишок, дуже вдало пiдiбравши iх за формою й величиною. Ще напередоднi вона поцупила в Ковпервуда один iз його капелюхiв, який тепер пiдкреслював подiбнiсть снiговика з Ковпервудом. Несподiвано угледiвши серед дерев цього двiйника, освiтленого промiнями вечiрнього вогненно-червоного сонця, Ковпервуд навiть здригнувся.
– Оце так, Бевi! Вмiеш здивувати! І коли тiльки ти встигла? – И вiн розреготався. Снiжний Ковпервуд, з дещо надмiрним носом, дивився на нього, зiщулившись, зовсiм як живий.
– Сьогоднi вранцi. Приiхала сюди одна й вилiпила мого любого снiговичка.
– Просто копiя мене! – з подивом сказав Ковпервуд. – Мабуть, витратила чимало часу?
– Напевно, годину. Не бiльше.
Вона вiдступила на крок i з гордiстю подивилася на свою роботу. Потiм, вихопивши в Ковпервуда тростину, приставила ii збоку до однiеi з позначених дрiбними камiнчиками кишень.
– Хiба не красень! Увесь зi снiгу, шишок i кам’яних гудзичкiв.
Вона пiднялася навшпиньки й поцiлувала снiжне опудало в губи.
– Бевi! Якщо ти хочеш цiлуватися… – Ковпервуд схопив ii в обiйми, i йому видавалося, що вiн тримае в руках якогось лiсового ельфа. – Беренiс! Ти мене з розуму зводиш! Ти людина чи лiсова фея, чаклунка?
– А ти не знав?
І вона вiдкинулася й потягнулася до нього обома руками. – Так, я чаклунка, – вона розчепiрила пальцi рук. —
І можу перетворити тебе на снiг i лiд.
– Беренiс! Господи! Знаеш, iнколи менi здаеться, що ти сама зачарована. Але ти можеш чаклувати надi мною, скiльки завгодно. Тiльки… не залишай мене!
І, мiцно пригорнувши ii до грудей, вiн поцiлував ii.
Але Беренiс вирвалася з його обiймiв i знову пiдбiгла до снiжноi фiгури.
– Ну от! – вигукнула вона. – Ти все зiпсував. Виявляеться, вiн – не справжнiй. А я намагалася зробити його зовсiм живим. Вiн був такий великий, холодний. І стояв тут i чекав на мене. А тепер треба його знищити, щоб нiхто не бачив його й не знав, крiм мене.
І, схопивши тростину Ковпервуда, вона вдарила нею iз усього розмаху й розвалила фiгуру.
– Тож бачиш: я тебе створила, i я ж тебе й зруйную.
І вона, смiючись, розкидала снiг своiми затягнутими в рукавички ручками. А Ковпервуд дивився на неi iз замилуванням.
– Ходiмо, Бевi, кохана! Кажеш, ти мене створила, ти мене знищиш? Гаразд, я згоден, тiльки не залишай мене. Знаеш, з тобою я наче переношуся в невiдомий свiт, точно ти передi мною його вiдкриваеш – чудесний, незрозумiлий, твiй власний! І яке це щастя! Ти менi вiриш, Бевi?
– Звичайно, любий, звичайно, – вiдповiла Беренiс таким спокiйним i розважливим тоном, наче це не вона щойно грала цю виставу зi снiговиком. – Так i мае бути. І так буде.
Вона взяла його пiд руку, i вони пiшли. Вона наче прокинулася вiд сну, повернулася на землю з якогось свого дивного свiту, i йому хотiлося розпитати ii про цей свiт, але його наче щось утримувало, – вiн вiдчував, що цього не можна робити.
І це почуття й водночас радiсна впевненiсть, що от вона тут, iз ним, що вiн може доторкнутися до неi, бачити, чути ii, так захопило його, немов йому тiльки тепер нарештi вiдкрилося те, заради чого варто було жити.
Тож хiба можливо, щоб вiн коли-небудь захотiв покинути ii? Нiколи в життi йому ще не доводилося зустрiчатися з таким дивно рiзноманiтним, таким надзвичайно мiнливим i разом з тим розважливим i тверезим, з таким незвичайним створiнням! Скiльки в нiй винахiдливостi. Найвигадливiша й найчарiвнiша з жiнок, яких вiн зустрiчав.
