Цю каблучку багато рокiв тому подарувала Ковпервуду Ейлiн. Вiн тодi сидiв у филадельфiйськiй в’язницi i знаходився на найнижчiй точцi усього свого висхiдного життевого шляху. Ейлiн подарувала йому цю каблучку на знак своеi невмирущоi любовi, i вiдтодi Ковпервуд нiколи ii не знiмав. І от тепер вiн збираеться найняти цього молодика, цього дендi й доручити йому розважати свою дружину, щоб вона не завадила йому, Ковпервуду, спокiйно насолоджуватися товариством iншоi жiнки. Хiба це не форма морального занепаду! Вiн повнiстю це усвiдомлював. Але що ще вiн мав робити? Адже все це випливае з обставин, створених самим життям, обставин, що пiдкоряють собi i його, й iнших людей, i тут нiчого не можна змiнити. Занадто пiзно. Тож треба дiяти рiшуче, зухвало, нещадно, аби змусити всiх прийняти твоi методи й вчинки як щось неминуче. Подивившись на Толлiфера спокiйним холодним поглядом, Ковпервуд, вказуючи йому на стiлець, сказав:
– Сiдайте, будь ласка, мiстере Толлiфер. Я зателефонував вам тому, що хочу доручити вам одну справу, для якоi потрiбна людина з великим тактом i свiтським досвiдом. Деталi я поясню пiзнiше. Маю сказати, що перш нiж подзвонити вам, я поцiкавився вашим минулим i вашим нинiшнiм становищем; я зробив це не з метою зашкодити вам, запевняю вас. Навпаки. Думаю, я можу бути вам корисний, якщо ви, зi свого боку, зможете зробити послугу менi.
І тут вiн привiтно посмiхнувся Толлiферу, так що Толлiфер, хоч i трохи непевно, так само привiтно посмiхнувся у вiдповiдь.
– Сподiваюся, що ви не дiзналися нiчого, що б настiльки говорило проти мене, аби вiдмовитися вiд цiеi розмови, – несмiливо сказав вiн. – Маю визнати, що не завжди вiв цiлком благопристойне життя. Боюся, що я для цього не створений.
– Дуже ймовiрно, це правда, – надзвичайно люб’язно й спiвчутливо вiдгукнувся Ковпервуд. – Однак, перш нiж ми поговоримо про це, я хочу попросити вас цiлком щиро й вiдверто розповiсти менi все про себе. Справа, яку я маю на увазi, вимагае, щоб я знав усе про вас.
Вiн дуже привiтно поглянув на Толлiфера, i той, пiдбадьорений, коротко, але цiлком чесно, розповiв всю iсторiю свого життя вiд самого дитинства. Пiсля чого Ковпервуд, який слухав його з цiкавiстю, дiйшов висновку, що цей тип, мабуть, навiть трохи краще, нiж вiн думав спочатку, не дуже розважливий – щирий i нерозбiрливий гульвiса, проте аж нiяк не пiдступна i своекорислива людина. Тому Ковпервуд вирiшив, що може говорити з ним набагато вiдвертiше, нiж збирався спочатку.
– Отже, якщо говорити про фiнанси, ви зараз на мiлинi?
– Бiльш-менш так, – криво посмiхнувшись, вiдповiв Толлiфер. – Думаю, я насправдi завжди був на цiй мiлинi.
– Що ж, на нiй завжди товчеться багато народу. Але скажiть менi, чи останнiм часом ви дiйсно намагалися зiбратися з силами й знову повернутися в тi кола, до яких колись належали?
Ковпервуд помiтив, як гiрка тiнь, наче хмара, промайнула по обличчю Толлiфера.
– Так. Намагався, – iз зусиллям вимовив вiн.
І на його губах знову з’явилася та сама iронiчна, майже безнадiйна посмiшка.
– І як iде справа?
– Вiдверто кажучи, зараз похвалитися, по сутi, нема чим. У тому колi, до якого я ранiше належав, треба мати значно бiльше грошей, нiж я маю тепер. Я розраховував влаштуватися агентом у якийсь банк або маклерську фiрму, де працюють люди, яких я знав у Нью-Йорку. Тодi я мiг би дещо заробити для себе i для банку, а також зайти в стосунки з людьми, що могли б бути менi справдi корисними…
– Зрозумiло, – сказав Ковпервуд. – Але оскiльки ви розгубили вашi зв’язки, здiйснити цей план не дуже просто. А ви справдi думаете, що, знайшовши таку роботу, зумiли б знову завоювати колишне положення?
– Не знаю. Стверджувати не можу. Сподiваюсь, що так. Легка нотка сумнiву, що пролунала в тонi Ковпервуда, сильно похитнула впевненiсть Толлiфера. Але вiн зробив над собою зусилля й продовжував:
– Я ще не такий старий i вже не настiльки опустився; на свiтi чимало людей, що iх життя викидало на узбiччя, але вони повертались на шлях. Головна бiда – це те, що в мене мало грошей. Якби я мав достатньо грошей, я б уже нiколи не збився з дороги. Проблема в бiдностi i бiльше нi в чому. Але ж я себе не вважаю пропащою людиною, навiть зараз. Я ще спробую, i завжди е завтра.
– Менi до вподоби такий настрiй, – сказав Ковпервуд. – Сподiваюся, ви не помиляетесь. У всякому разi влаштувати вас у маклерську контору, думаю, буде нескладно.
Толлiфер вiдразу пожвавiшав.
– Я б цього дуже хотiв, – сказав вiн серйозно i майже з сумом. – Для мене це справдi було б можливiстю почати все спочатку.
Ковпервуд посмiхнувся.
– Гаразд, – сказав вiн, – я думаю, що це можна влаштувати без проблем. Але за однiеi умови: вiднинi не вплутуватися нi в якi iсторii. Це дуже важливо, беручи до уваги характер справи, яку я маю намiр вам доручити. Справа ця нiяк не накладае на вас зобов’язань стосовно вашого особистого життя, але вона означае, що принаймнi деякий час вам доведеться придiляти особливу увагу однiй дамi, тобто робити те саме, про що ви менi щойно розповiдали. Отже, вам доведеться придiляти увагу доволi привабливiй жiнцi дещо старше за вас.
Щойно Ковпервуд сказав це, у Толлiфера одразу майнула думка, що це, iмовiрно, якась багата лiтня дама, знайома Ковпервуда, з якою вiн пов’язуе серйознi фiнансовi плани, а Толлiферу вiдводиться роль принади.
– Звичайно, – вiдповiв вiн, – якщо я можу бути вам цим корисний, до ваших послуг, мiстере Ковпервуд.
Тут Ковпервуд, вiдкинувшись на спинку крiсла й задумливо постукуючи кiнчиками пальцiв, дивився на Толлiфера холодним поглядом, явно його оцiнюючи.
– Жiнка, про яку я говорю, мiстере Толлiфер, моя дружина, – коротко, iз цинiчною незворушнiстю сказав вiн. – Уже багато рокiв ми з мiсiс Ковпервуд перебуваемо… не те, щоб у поганих стосунках, це не зовсiм вiрно, – але в певному вiддаленнi одне вiд одного.
Тут Толлiфер кивнув, наче запевняючи, що вiн цiлком розумiе, але Ковпервуд швидко продовжував:
– Це не означае, що ми завжди в такому станi. Або що я хочу отримати якi-небудь докази проти неi для суду. Нi. Вона мае право розпоряджатися своiм особистим життям, хоч, звiсно, не виходячи за певнi рамки. Я не потерплю нiякого публiчного скандалу й не дозволю нiкому вплутати ii в якусь брудну iсторiю.
– Я розумiю, – вставив Толлiфер, збагнувши, що тут треба бути надзвичайно обережним i в жодному разi не переступати певних меж, якщо вiн хоче мати зиск з цiеi пропозицii.
– Думаю, що не зовсiм розумiете, – сухо заперечив Ковпервуд, – але постараюся пояснити так, щоб ви зрозумiли. Мiсiс Ковпервуд колись була надзвичайно вродливою, однiею з найкрасивiших жiнок, яких менi довелося бачити. Вона й зараз ще дуже гарна собою, хоча вже в лiтах. Але могла б бути ще краще, якби не вiддавалася всiляким похмурим думкам. Причина полягае в нашому розривi, i це цiлком моя провина, я ii нi в чому не звинувачую, – сподiваюсь, ви це добре засвоiли…
– Так, – вiдповiв Толлiфер, що слухав з напруженим iнтересом.
– Мiсiс Ковпервуд дозволила собi трохи опуститися, не стежить за своею зовнiшнiстю, нi з ким не зустрiчаеться – вона, звiсно, вважае, що мае виправдання цьому, але насправдi це не так. Вона ще надто молода й попереду в неi багато, заради чого варто жити, що б вона не думала.
– Менi здаеться, я розумiю ii почуття, – знову перебив Толлiфер, наче не зовсiм погоджуючись, що Ковпервуду сподобалося. Адже свiдчило про деяку чуйнiсть i розумiння.
– Можливо! – сухо вiдповiв Ковпервуд. – Справа, яку я мав намiр вам доручити i для якоi, звiсно, забезпечу вас потрiбними коштами, полягатиме в наступному: ви маете докласти зусиль, аби зробити ii життя цiкавiшим i яскравiшим, нiж зараз, – не обов’язково про все менi доповiдати; а дружина моя в жодному разi не повинна нiчого знати про нашу з вами розмову. Вона надто багато часу проводить на самотi. Знайомих у неi мало, i до того ж це не тi люди, з якими варто зустрiчатися. Отже, я звернувся до вас, щоб почути, чи можете ви, маючи вiдповiднi можливостi, не виходячи з рамок життевих свiтських умовностей, розширити якось коло ii iнтересiв, познайомити ii з людьми, якi бiльше вiдповiдають ii положенню й характеру? Мушу додати, що не маю на увазi вищi кола суспiльства, – нi iй, нi менi це не потрiбно. Але е промiжнi верстви, де можна зав’язати цiкавi знайомства, приемнi для неi, та й для мене. Отже, якщо ви розумiете, що я маю на увазi, то, можливо, у вас е якiсь iдеi.
У вiдповiдь Толлiфер з усiею можливою докладнiстю окреслив тi можливостi, якi б дозволили урiзноманiтнити життя Ейлiн. Ковпервуд слухав його уважно й, схоже, лишився задоволений тим, як Толлiфер схопив суть ситуацii.
– І ще одне, мiстере Толлiфер, – сказав вiн. – Майте на увазi, що вашою роботою в маклерськiй фiрмi, яку я для вас влаштую, керуватиму я сам. Сподiваюся, ми добре зрозумiли один одного?
– Так, мiстере Ковпервуд! – вiдповiв з посмiшкою Толлiфер, пiднiмаючись зi стiльця.
– Гаразд. Можливо, ми тепер з вами не скоро побачимося знову, але ви отримаете вiд мене вказiвки. Я подбаю про те, щоб на ваше iм’я був вiдкритий рахунок. Думаю, це все. До побачення!
Це прощання, що супроводжувалося спокiйним вiдстороненим поглядом, знову змусило Толлiфера ще раз гостро вiдчути, яка глибока прiрва вiдокремлюе його вiд цiеi людини.
Роздiл 14
Ця несподiвана розмова надзвичайно пiдбадьорила Толлiфера. Вийшовши з контори Ковпервуда, вiн негайно вiдправився на П’яту авеню подивитися на його розкiшний палац. Оглянувши з усiх бокiв цей iталiйський палаццо з його чудовою архiтектурою i лiпними прикрасами й вiдчуваючи присмак якоiсь дивноi пригоди, вiн гукнув кеб i поiхав до ресторану «Дельмонiко», на розi П’ятоi авеню й Двадцять сьомоi вулицi. У години снiданку цей ресторан наповнювали найамбiтнiшi представники нью-йоркського суспiльства: театральнi зiрки, художники, адвокати, журналiсти та iншi знаменитостi сходилися тут, аби подивитися на iнших i показати себе. Толлiфер пробув там недовго, але встиг перемовитися щонайменше з шiстьома помiтними представниками цього свiту, а завдяки своiй жвавiй i самовпевненiй поведiнцi привернув до себе увагу й багатьох iнших.
Тим часом Ковпервуд вiддав розпорядження в Центральне акцiонерне кредитне суспiльство, де вiн був акцiонером i одним iз директорiв, повiдомити певного Брюса Толлiфера, що проживае в пансiонi «Альков» на П’ятдесят третiй вулицi бiля Парк-авеню, що вiн прийнятий на роботу до спецiального розрахункового вiддiлу i, якщо вiн негайно з’явиться, йому будуть данi iнструкцii у зв’язку з покладеним на нього дорученням. З’явившись того ж дня за викликом i отримавши аванс мiсячноi платнi з розрахунку двiстi доларiв на тиждень, Толлiфер вiдчув себе на сьомому небi. Вiн вирiшив почати з того, щоб ознайомитися з бiографiею Ковпервуда й особливо з його життям у Нью-Йорку, i взявся обережно довiдуватися не тiльки серед журналiстiв i репортерiв, але й серед завсiдникiв шикарних ресторанiв i кабачкiв на Бродвеi та на Сорок другiй вулицi – в «Джилсi-Хаус», в «Мартiнiцi», в «Мальборо», в «Метрополiтенi» – цiй Меццi свiтських гульвiс.
Дiзнавшись, що Ейлiн iнколи бачили в товариствi того чи iншого актора в деяких ресторанах, на перегонах або в iнших громадських мiсцях, вiн вирiшив, що спочатку треба завести знайомства в тих компанiях, де вона може з’явитися: бути представленим iй за всiма правилами – звiсно це найкращий можливий успiшний початок.
А Ковпервуд, вирiшивши для себе проблему соцiального ескорту для Ейлiн, вiдчув нарештi полегкiсть i отримав змогу спокiйно зайнятися лiквiдацiею своiх чиказьких пiдприемств чи хоча б деяких iз них. Водночас вiн чекав результату переговорiв Коула iз представниками лiнii Чаринг-Крос. Тут його головною метою було тягнути час, поки вiн зможе розраховувати на вигiднi для себе умови.
Тому, коли до нього прийшов Джаркiнс i повiдомив, що Грiвз i Геншо дуже хочуть знову побачитися з ним, Ковпервуд зробив вигляд, що це його мало цiкавить. Якби вони справдi готовi були зробити йому вигiдну пропозицiю, а не просто потеревенити, як минулого разу, i якщо вони зможуть приiхати впродовж наступних десяти днiв…
Джаркiнс пiсля цiеi розмови одразу телеграфував своему лондонському партнеровi Клурфейну, що треба негайно дiяти. За двадцять чотири години мiстер Грiвз i мiстер Геншо вже сидiли в каютi океанського пароплаву, що прямував до Нью-Йорка. Пiсля приiзду вони провели кiлька днiв у кабiнетi iз Джаркiнсом i Рендольфом, обговорюючи умови пропозицii, з якою вони можуть виходити на Ковпервуда. Домовившись про день зустрiчi i навiть не здогадуючись, що все йде за сценарiем Ковпервуда, вони постали перед ним у супроводi Джаркiнса й Рендольфа, що так само й гадки не мали стосовно своеi ролi в цiй партii.
Ковпервуд знав, що Грiвз i Геншо мають великий досвiд у будiвництвi й солiдну репутацiю в Англii. Це були доволi заможнi люди, як повiдомив йому Сiппенз. Окрiм того контракту, що вони уклали з Електротранспортною компанiею на прокладання тунелiв i будiвництво станцiй новоi пiдземки, вони нещодавно вiдкупили в неi за тридцять тисяч фунтiв стерлiнгiв право на придбання парламентськоi лiцензii на все пiдприемство.
Однак було очевидно, що Електротранспортна компанiя переживала зараз скрутнi часи. Серед ii акцiонерiв знаходилися Райдер, лорд Стейн, Джонсон, дехто з iхнiх друзiв – усi люди досить солiднi, досвiдченi щодо рiзних юридичних i фiнансових тонкощiв, однак нiхто з них не мав жодного уявлення про те, як фiнансувати i як налагодити подiбне пiдприемство. До того ж своiх коштiв для фiнансування цiеi справи в них не було. Лорд Стейн свого часу вклав значну суму у двi центральнi лiнii – Районну й Метрополiтен, але прибутку так i не отримав. Звiдси його бажання вiдскiпатися вiд лiнii Чаринг-Крос i пропозицiя переуступити право власностi на неi Грiвзу й Геншо за тридцять тисяч фунтiв стерлiнгiв понад тi десяти тисяч, якi вони внесли ранiше за пiдряд на прокладання й устаткування тунелiв. Природно, що Ковпервуд, маючи на думцi проект новоi кiльцевоi лiнii, був зовсiм не проти прибрати до рук лiнiю Чаринг-Крос, яку можна було б експлуатувати самостiйно, а у випадку, якби йому вдалося захопити контроль над старими лiнiями, – створити едину мережу старих i нових лiнiй. Тож для нього це була чудова зачiпка.
Тим не менше, коли Грiвз i Геншо, у супроводi Джаркiнса й Рендольфа, що доклали чимало зусиль, аби влаштувати цю зустрiч, з’явилися у кабiнетi Ковпервуда, вони наштовхнулися на досить прохолодний прийом. Грiвз був людиною високоi i мiцноi статури, що випромiнювала впевненiсть у власнiй значущостi. Геншо – теж високий, але блiдий, худий, справляв враження людини бiльш свiтськоi. Переглянувши плани й документи, якi вони розклали перед ним на столi, i ще раз уважно вислухавши всю iсторiю, наче вiн чув ii вперше, Ковпервуд поставив iм лише кiлька питань.
– Гаразд, джентльмени, припустимо, що я зацiкавлюся цiею справою настiльки, що захочу познайомитися з нею якомога детальнiше, – сказав вiн, – скiльки часу ви могли б надати менi на ii вивчення? Адже, наскiльки я розумiю, ви пропонуете менi ваш контрольний пакет акцiй разом iз контрактом на будiвництво дороги, чи не так?
