– Вона мае рацiю, – погодився Феклiз. – Коли закiнчиться медовий мiсяць, приеднуйтесь до мене. Ми скидаемо плащi, вступаемо у гру, покажемо, чого ми вартi й навiть трiшки бiльше, а коли вийдемо з гри, то вiд Джона Рокфеллера i мокрого мiсця не залишимо.
– Ну, – сказав я, – немае кращого часу, як тепер. Я не хочу пхати носа, але якби я мiг якось допомогти у тiй вашiй справi…
Феклiз похитав головою.
– Нi, – сказав вiн, – це зовсiм не те. Я вкладаю в цю операцiю все до копiйки; але, у кращому разi, це дуже ризикова справа, i я б не хотiв ризикувати, чи пролетять вашi п’ять тисяч на першiй же ставцi. Звичайно, результат, якщо все вдасться, буде доволi непоганий…
– Ближче до деталей, дорогенький, – вимовив я, намагаючись вiдчувати себе природженим бiзнесменом.
– Сама собою справа доволi проста, – сказав Феклiз. – Просто потрiбно скористатися можливiстю на певних свердловинах, у мiсцинi, що мае назву Сiтка. Перед вiйною все було в порядку, але, на мою думку, вони так i не були належним чином розробленi. Вiдтодi вони не працювали, i, можливо, знадобляться чималi грошi, щоб повернути iх знову на карту. Але це менший з нюансiв. Я i моi друзi знаемо, i нiхто ще до цього не добрався, якщо застосувати технологiчний процес Фельденберга до цiеi нафти, що видобувають на Сiтцi, ми отримаемо фактично свiтову монополiю на нафту найвищого можливого класу. Зайве говорити, що ми зможемо продавати ii за нашою власною цiною.
В одну мить я побачив чудовi можливостi цього плану.
– Зрозумiло, зайвим буде говорити, що цю iнформацiю потрiбно тримати за сiмома замками, – продовжував Феклiз. – Якщо вона вилiзе, будь-який паризький фiнансист викупить справу, перескочивши через нашi голови. Я б узагалi не розповiдав вам цього, якби не двi речi. Я знаю, що ви чесна людина, – це навiть не обговорюеться; але направду важливий момент у тому, як я вже казав ранiше, що я певною мiрою вiрю в окультизм.
– О, так! – скрикнула Лу. – Тодi звичайно ж ви знаете царя Лама.
Феклiз аж пiдскочив, нiби йому дали по головi. На якусь мить вiн зовсiм утратив лице. Здавалося, що вiн збирався сказати кiлька речей i передумав. Вiн став похмурий, як грозова хмара. Важко було помилитися, що це мало означати.
Я звернувся до Лу зi смiшком, який, припускаю, був доволi бридким.
– Репутацiя нашого друга, – зауважив я, – здаеться, дiсталася i до пана Феклiза.
– Ну, – сказав Феклiз, повертаючи самовладання з помiтним зусиллям, – я взяв собi за правило нiкого не засуджувати, але, правду кажучи, це вже трохи занадто. Так виглядае, нiби ви все знаете, тому нiхто не постраждае, коли я скажу, що вiн страшенна падлюка.
Уся моя ненависть, усi моi ревнощi виринули з пiдсвiдомостi. Я вiдчував, що якби Лам був десь поруч, я б пристрелив його як собаку.
Мiй давнiй шкiльний приятель з’iхав з неприемноi теми.
– Ви не дали менi договорити, – поскаржився вiн. – Я збирався сказати, що не маю особливого таланту до фiнансових справ i подiбних речей у звичайному розумiннi, але у мене е iнтуiцiя, що нiколи мене не пiдводить, – як демон Сократа, пам’ятаете?
Я кивнув. У мене були якiсь слабкi спогади про Платона.
– Ну, – вимовив Феклiз, постукуючи сигарою з виразом поважного Майстра, що закликае Ложу до порядку, – коли я зустрiв вас учора, я сказав собi: краще народитися щасливим, нiж заможним, i ось передi мною чоловiк, який народився щасливим.
Це була абсолютна правда. Я нiколи не мiг чогось досягнути завдяки своiм здiбностям, але все ж на мене, як з неба, звалилися доволi непоганi статки.
– У вас е дар, Пiтере, – збуджено сказав вiн. – Кожного разу, коли у вас не буде роботи, пропоную вам десять тисяч на рiк за участь у справах у ролi талiсмана.
Лу i я були страшенно схвильованi. Нам не вистачало терпiння дослухати деталi плану нашого друга. Цифри були дуже переконливими, а потенцiйний результат просто заслiплював нас. Ми навiть не мрiяли про таке багатство.
Уперше в життi я уявив, якою владою багатство надiляе людину, i також уперше я усвiдомив, якими величезними е моi справжнi амбiцii.
Чоловiк мав рацiю, до того ж досить чiтко сказав про мою удачу. На вiйнi менi щастило просто неймовiрно. Потiм з’явився цей спадок, i Лу на додаток; i ось я зустрiв давнього приятеля завдяки якiйсь дивовижнiй випадковостi, й оця чудова iнвестицiя. Вона – як Феклiз делiкатно зауважив, не була нiякою спекуляцiею, а строго кажучи – просто чекала на мене.
Ми були настiльки переповненi радiстю, що ледве схоплювали практичнi деталi. Необхiдною сумою було чотири тисячi дев’ятсот п’ятдесят фунтiв стерлiнгiв.
Звичайно, дiстати таку дрiбницю було нескладно, але, як я вже казав Феклiзовi, це означало б продати якiсь чортовi папери чи ще щось, а це може забрати два-три днi. Часу було обмаль, оскiльки можливiсть може зникнути, якщо нею не скористатися цього тижня, а сьогоднi вже середа.
Тим часом Феклiз допомiг менi накидати текст телеграми до Волфа з поясненнями термiновостi справи i пообiцяв прийти з усiма необхiдними паперами о дев’ятiй в суботу.
Ну, звичайно, вiн мене не пiдведе, але водночас е ризик прогавити шанс усього свого життя в разi якоiсь затримки, тож вiн збирався рухатися далi й шукати можливостi знайти цi п’ять тисяч самому. В такому разi, так чи iнакше, вiн все одно подiлиться зi мною прибутками. Вiн хоче моеi участi у тiй справi, навiть якщо йдеться лише про соверен, просто через мою удачу.
Тож вiн швиденько побiг вiд нас. Ми з Лу взяли машину i провели решту дня у Булонському лiсi. Здавалося, що кокаiн загрiбав з новою силою або ж пiдсилював дiю героiну.
Ми знову були на тiй фантастичнiй швидкостi, як першоi божевiльноi ночi. Інтенсивнiсть була ще дивовижнiшою, та вона вже так не забирала.
З одного боку, кожна година тривала долю секунди i водночас, з iншого боку, кожна секунда тривала цiле життя. Ми могли оцiнити його найдрiбнiшi деталi на повну.
Хочу пояснити якомога детальнiше.
«Вiльгельм Завойовник, 1066, Вiльгельм Руфус, 1087».
Можна пiдсумувати увесь перiод правлiння герцога Нормандii одним реченням. Водночас iсторик, який зробив спецiальне дослiдження цього перiоду iсторii Англii, може написати десять томiв подробиць, i в певному сенсi, у своiй головi, вiн може уявляти обидва аспекти свого знання одночасно.
Ми були у схожому станi. Години пролiтали повз нас, немов спалахи блискавки, i кожен розряд освiтлював усi деталi навколишнього ландшафту; ми могли вловити усе одразу. Ми нiби набули зовсiм новоi розумовоi здiбностi, настiльки досконалiшоi за звичайний хiд думок, наскiльки вищим е всеосяжний розум видатного науковця за розум дикуна, хоча вони обидва за допомогою однакових оптичних iнструментiв роздивляються того самого жука.
Тому, хто сам такого не пережив, неможливо передати захват, яким ти переповнений у цьому станi.
Ще однiею дивовижною рисою ситуацii було таке: здавалося, що ми дiстали щось, нехай я назву це телепатичною силою, але це не найкраще слово. Нам не потрiбно було одне одному нiчого пояснювати. Нашi розуми працювали разом, як у першокласних форвардiв, що звикли грати у парi.
Бiльше того, частина задоволення приходила вiд усвiдомлення, що ми були нескiнченно вищими за все, що може зустрiтися на нашому шляху. Хоча б той простий факт, що для мислення ми мали набагато бiльше часу, нiж iншi люди могли нас у цьому переконати.
Ми були наче швора гончих собак. А решта людей – зайцi, й рiзниця у швидкостi була неймовiрною. Це був пiлот проти кучера.
Того вечора ми рано пiшли спати. Ми вже навiть трохи втомилися вiд Парижа. Його темп був для нас заповiльний. Наче слухаеш оперу Вагнера. Звичайно, там е захопливi моменти, але переважно нудьгуеш вiд довгих i монотонних пасажiв, як дiалог Вотана та Ерде. Ми хотiли усамiтнитися; за нашим поривом нiхто бiльше не встигав.
Рiзниця мiж сном i дiйснiстю, знову ж таки, суттево зменшилася, нi, майже зникла. Перiод сну був просто як коротке вiдволiкання уваги, й навiть у снах екзальтацiя нашоi любовi тривае.
Що б не сталося, воно не мало важливого значення. За звичайних обставин твоi дii певною мiрою стриманi. Як кажуть, ти двiчi подумаеш перед тим, як зробити те чи iнше. Ми бiльше двiчi не думали. Бажання втiлювалося у дiю без найменшоi перевiрки. Втоми бiльше не було також.
Наступного ранку ми прокинулися разом iз сонцем. Вбранi в халати, ми стояли на балконi й спостерiгали за його сходом. Ми почувалися з ним, як одне цiле, такi ж свiжi, палкi та гарячi. Наповненi невичерпною енергiею!
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
