Феклiз щиро розсмiявся над кумеднiстю iнциденту. Мабуть, по-своему це було смiшно. З iншого боку, не думаю, що це вже така важлива рiч, щоб звертати на неi увагу. Втiм, чоловiковi потрiбно мати свiй портсигар, i зрештою, якщо ви бачите перекинутий вверх ногами стiл, не дуже добре вдавати, що ви цього не помiтили. А в цiлому, ймовiрно, найкращий спосiб обiйти цей iнцидент – перетворити його на милий жарт.
Мушу зазначити, що Феклiз продемонстрував бездоганний такт справжнього джентльмена, уникаючи будь-яких прямих натякiв на обставини, що викликали тi обставини, якi завдячують обставинам, якi породили обставини, якi було так важко не помiтити.
Що ж, цей чоловiк минулого вечора був бездоганно люб’язним. Вiн допомiг Лу у тiй справi пройти через найгiрше, дотримуючись при цьому вишуканого смаку, тодi як ii природний захисник, тобто я, фiзично не мiг застосувати необхiднi як-iх-там-називають.
Ну i звичайно, за тiеi ситуацii, що склалася, скорiше я б хотiв бачити Феклiза у мiсцi, про яке сучасне християнство вирiшило забути. Втiм, найменше, що я мiг зробити, це запросити його на обiд. Але поки я вирiшував, як виразити цей гречний порив словами, до кiмнати запливла Лу, схожа на янгола, що спускаеться з небес.
Вона пiдiйшла прямо до Феклiза, рiшуче поцiлувала його просто перед моiми очима та почала вмовляти його залишитися й пообiдати з нами. Просто взяла i зiрвала з язика моi слова.
Але, повинен зiзнатися, я хотiв залишитися з Лу наодинцi – не лише в ту хвилину, а на все життя; i я був страшенно радий, коли почув, що Феклiз каже:
– О, правда, це дуже мило з вашого боку, ледi Пендрагон, i, сподiваюся, ви знову запросите мене iншим разом, але я маю пообiдати сьогоднi з двома хлопцями з бiржi. Ми плануемо провернути грандiозну операцiю. Сер Пiтер уже i так мае бiльше грошей, нiж поняття, що з ними робити, iнакше я був би дуже радий втягнути його у цю справу на початковiй стадii.
Що ж, це дуже добре бути мiльйонером i все таке. Але одна рiч – бути неодруженим чоловiком, що кружляе по Лондону, абсолютно щасливий мати сигару за шилiнг i крiсло в партерi «Вiкторiя Палас», i зовсiм iнша рiч – медовий мiсяць з дiвчиною, яку найближчi друзi називають Шалена Лу.
Феклiз не знав, що я за два тижнi протринькав бiльше як третину свого рiчного доходу. Та, звичайно, я не мiг розповiсти чоловiковi, яка у мене ситуацiя. Ми, Пендрагони, – доволi горда братiя, особливо вiдтодi, як сер Томас Мелорi згадав про нас у своему описi часiв Генрiха VIII. Ми завжди були трiшечки вищими за себе самих. Ось у якому мiсцi моему бiдному старому татковi поiхав дах.
Утiм, менi тiльки залишалося попросити чоловiка вибрати найближчу дату, коли б ми могли навiдатися до «Пайар» i рознести його на друзки.
На мою думку, «Пайар» – найкращий ресторан у Парижi, що скажете?
Тут з’являеться маленький червоний кишеньковий записничок, i ось пан Феклiз змочуе губами свiй олiвець, тодi нахиляе голову, спочатку на один бiк, а потiм на другий.
– Чортовий Париж! – врештi вимовив вiн. – Людину просто збивають з нiг цi свiтськi обов’язки. Немае нiчого вiльного цiлий тиждень.
І тут якраз задзвонив телефон. Лу зробила два кроки до апарата.
– О, це вас, пане Феклiз, – сказала вона. – Однак хiба хтось знае, що ви тут?
Вiн видав дивний смiшок.
– Це саме те, що я вам говорив, ледi Пендрагон, – зауважив вiн, пiдходячи до приймача. – Я дуже потрiбна людина. Мене всi шукають, окрiм полiцii, – захихотiв вiн. – І вони можуть вийти на мене тепер у будь-яку хвилину, бог його знае.
Враз, як тiльки вiн почав говорити по телефону, то зробився серйозним.
– О, так, – мовив вiн у слухавку. – Справдi, дуже прикро. Де? О четвертiй? Добре, я там буду.
Вiн поклав слухавку. Увесь аж просяяв, повернувся до нас i простягнув руки.
– Моi дорогi друзi, – сказав вiн. – Це Боже провидiння, не iнакше. Мiй обiд скасовано. Якщо ваше запрошення ще в силi, я буду найщасливiшою людиною в Європi.
Ну, звiсно, у Європi не може бути двох таких людей. Менi було вкрай нудно. Але нiчого не залишалося, окрiм як висловити скажену радiсть.
Лу щиро втiшилася, вiд чого менi радiснiше не стало. Вона спалахнула i почала швидку сонату.
– Давайте обiдати тут, – сказала вона. – Тут iнтимнiше. Я терпiти не можу iсти публiчно. Я хочу танцювати, коли мiняють страви.
Вона побiгла дзвонити до головного офiцiанта, а я дав Феклiзовi цигарку, нарiкаючи на себе, що не подбав наперед i не пiдмiшав до тютюну заряд тринiтротолуолу.
Лу емоцiйно сперечалася з головним офiцiантом. Вона перемогла за очками в кiнцi шостого раунду. За пiвгодини ми вже iли чорну iкру.
Не розумiю, чому всi мають радiти чорнiй iкрi; втiм, немае сенсу намагатися перешкоджати курсовi, який тримае цивiлiзацiя. Я ii iв; i якщо завтра обставини будуть такими ж, я знову це зроблю.
Кажучи безсмертними словами Браунiнга: «Ти збрехала, Д’Ормее, та я не засмучений». Бiльше того, це був незвичайний обiд, важливий для майбутнього.
Це був безумовний успiх вiд самого початку. Ми були у своiй найкращiй формi. Феклiз говорив вiльно i невимушено, з легкiстю шампанського. Вiн розповiдав про себе i про свою дивовижну удачу у фiнансових справах, але нi разу не зупинявся досить довго на конкретному сюжетi, щоб справити певне враження чи, якщо можна так сказати, дозволити коментар. Вiн пересипав своi розповiдi найсмiшнiшими анекдотами i пiд кiнець обiду перепросив за надмiрне захоплення фiнансовою операцiею, до якоi готувався останнiм часом.
– Боюся, я буквально одержимий нею, – сказав вiн. – Та, знаете, ця справа може суттево покращити мiй стан чи, скорiше, моi перспективи на майбутне. На жаль, я не мiльйонер, як ви, старий друже. Моi справи йшли дуже добре, але чомусь як прийшло, так i пiшло. Та все ж я нашкрiб двадцять тисяч для купiвлi однiеi восьмоi частки у нафтовому проектi, про який я розповiдав.
– Нi, – вставила Лу, – ви не розповiдали нам про цей проект.
– Я впевнений, що розповiдав, – засмiявся Феклiз у вiдповiдь. – Вiн мiцно засiв менi в головi, особливо пiсля того, як скасували той обiд. Розумiете, менi потрiбно ще п’ять тисяч, i я збирався iх добути у цих хлопцiв. Єдина складнiсть у тому, що я не можу позичити цi грошi просто так, пiд чесне слово, правда?! І я не хочу, щоб цi хлопцi були повнiстю в курсi справи – вони просто заберуть усе собi. До речi, це нагадало менi одну дуже класну штуку, яку менi розповiдали… – i вiн протрiскотiв дивовижну iсторiю, яка не мала жодного стосунку до того, про що ми щойно говорили.
Я навiть не слухав, що там було. Мiй мозок, з шампанським поверх усього iншого, працював дуже швидко. Його балаканина нагадала менi, що сьогоднi або завтра я маю запросити телеграфом ще одну тисячу. Мене пройняло сильне пiдсвiдоме роздратування. Чоловiк так легко говорив про справи на мiльйони, що я не змiг не визнати, що, за сучасними стандартами, я насправдi дуже бiдний. П’ять або шiсть тисяч на рiк i, можливо, ще пiвтори тисячi вiд ренти, що дае маеток Барлi Грандж, а ще цей чортовий податок на прибуток i подiбне. Направду, я недалеко втiк вiд жебрака, а тут ще треба брати до уваги Лу.
Я завжди думав про коштовностi, що це вульгарно. Перстень з печаткою i защiпка до краватки – для чоловiка, а для жiнки – кiлька дуже скромних вишуканих дрiбничок – це максимум.
Утiм, Лу була зовсiм iншою. Вона могла вбрати на себе цього добра скiльки завгодно й розкiшно його носити. Вчора ввечерi я купив iй пару сережок у «Картье» – низка з трьох дiамантiв з дивовижним бiло-синiм кулоном у формi грушки. Коли вона iла, пила i говорила, вони злегка, у найвишуканiшiй манерi, погойдувалися бiля ii шиi, i це не робило ii вульгарною взагалi.
Я усвiдомив, що як одруженому чоловiковi моiм обов’язком було купити iй те перлове намисто з великою чорною перлиною посерединi, а ще той перстень зi смарагдовим каменем. Як неймовiрно вони б пасували до ii волосся! І, звичайно, потiм, коли ми повернемося до Англii, ii потрiбно представити при Дворi. Не те щоб ми, Пендрагони, не вважали це трiшки принизливим – але це означае, що звичайно ж треба тiару.
А кравцi, що шиють сукнi, ви ж знаете, якi вони! Просто кiнця i краю немае речам, якi цивiлiзований чоловiк повинен мати, коли вiн одружився! І тут я, з усiх бокiв, як не подивись, кандидат на допомогу для бездомних.
Я здригнувся i вийшов зi свого марення. Я набрався рiшучостi.
Лу iстерично смiялася над якоюсь байкою про слiпого i свердло.
– Послухайте, Феклiзе, – сказав я, – я б хотiв, щоб ви трошки бiльше розказали про цю нафтову справу. Правду кажучи, я не такий уже багатий чоловiк, як вам здаеться…
– Мiй дорогий друже… – вимовив Феклiз.
– Насправдi, я вас запевняю, – сказав я. – Звичайно, все було прекрасно, поки я молодикував. Скромнi смаки, знаете. Але ця маленька ледi – зовсiм iнша справа.
– Ну, звiсно, – дуже серйозно вiдповiв Феклiз. – Так, я чудово розумiю. Насправдi, якщо можна так сказати, це ваш обов’язок – забезпечити собi й нащадкам безтурботне майбутне. Але з грошима, як вiдомо, зараз дуже туго, особливо пiсля вiйни. Що на додаток з обвалом iноземних валют, зменшенням купiвельноi спроможностi грошей i тим фактом, що усе золото сховане у Вашингтонi, робить ситуацiю доволi скрутною. Та, з iншого боку, для чоловiка зi справжнiми мiзками це лише одна iз ситуацiй, що вiдкривае додатковi можливостi. Вiкторiанський розквiт добробуту зробив усiх нас заможними без нашоi особливоi участi у цьому.
– Так, – визнав я, – здаеться, блискуча позолота цiнних паперiв почала лущитися.
– Ну, от що, Пендрагоне, – сказав вiн, пiдсуваючи свое крiсло так, щоб бачити мене пiд прямим кутом i постукувати своею «Короною»[6 - Марка сигари.] по тарiлцi, наводячи своi аргументи, – майбутне лежить лише у двох речах, якщо йдеться про великi грошi. Перша рiч – нафта, а друга – бавовна. Стосовно бавовни я нiчого не можу сказати, але я даю фору будь-якому кашалоту, що коли-небудь пускав фонтани, дванадцять тисяч пунктiв проти його чотирьох тисяч у питаннях нафти, i вiн пiде голий i босий.
– Так, я розумiю, – захоплено вiдповiв я. – Звичайно, я зовсiм не розбираюся у фiнансах; але тому, що ви кажете, зовсiм не бракуе здорового глузду. І, здаеться, я маю свого роду нюх на такi речi.
– Дуже цiкаво таке вiд вас почути, – вiдповiв Феклiз, нiби сильно здивувашись. – Я думав те ж саме. Ми знаемо, що ви маете неабияку смiливiсть, а це – найнеобхiднiша рiч у будь-якiй грi. Заробляння грошей – це найграндiознiша з усiх iгор. Ба бiльше, я маю iнтуiтивне вiдчуття, що у вас для цiеi справи ще й правильний склад розуму. Ви надзвичайно кмiтлива людина, ще треба таких пошукати, i маете гарну уяву. Я не маю на увазi фантазii для божевiльних розваг, а добру, продуктивну мiцну уяву.
За звичайних, буденних обставин я б мав знiяковiти вiд такого прямого комплiменту, який зробив чоловiк, що, очевидно, в курсi всiх справ i тримаеться на рiвних з найсвiтлiшими головами свiту. Але у теперiшньому станi я сприйняв його як абсолютно природний.
Лу розсмiялася менi у вухо.
– І правильно, Кокi, дорогенький, – защебетала вона. – Ось де ти вступаеш у гру i перемагаеш. І менi дуже потрiбнi тi перлини, ти ж знаеш.
