Лизя. Ой, iй-бо, не можу дихати! Пху, як з барлоги! Утечу!
Гиря. Не показуй виду, а то ще розсердиться! Ти не дивись, що вiн глухий i нiмий. Норовистий, а злий! Правда, дядюго, що хоть дурний, а злий?.. Ну, на тобi твою пайку… Та перехрести лоба, глуха манiя… Де вже там! Пiдожди, хоть я за тебе помолюсь. (Повернувсь до божницi.) Отче всiх, на тя вповаемо, i ти даеш нам пищу…
4
Тихо, через силу ввiйшла Орина. Лизька накрила хлiбрушником:
– Папашо! Орина!..
Гиря (обернувся, заступив хлiб). Ти знов приперлась?
Орина. Драстуйте-драстуйте, татонько мiй рiдний!.. Хоч шматочок дайте!
Гиря. Скiльки я тобi казав, що нема в мене хлiба! Сам голодний сидю.
Орина. Хоч шкуриночку, мiй боженько…
Гиря. Тобi що сказано?! Нема!
Орина. Хоч понюхати дайте, а то ж усе снiг та снiг… Що вже набридло його iсти.
Лизя. Ідiть з хати, бо холоду нанесли…
Орина. Хоч гарячоi водицi, щоб погрiтися. Ой, любi моi, золотi моi, я ж у вас колись служила, хату мазала i тебе, моя доню, няньчила… Доглядала-доглядала, як свою рiдну. Та все тобi спiвала оцiеi, як ii… Пам’ятаеш?.. (Заспiвала.)
М’ята моя рум’яная,
Дитя мое коханее.
Гиря. Кажу тобi – хлiба нема! І не буде!.. До комуни йди!
Орина. Хоч капельку, хоч посидiти, бо вдома ж холодно-холодно… Я тiльки хвилиночку, я тiльки отак рученьками до тепленького, бо вже, здаеться, цiлий вiк снiг iде… (Торкнулася пучками комина.)
Гиря (як не визвiриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печiнко, з хати! Чуеш?
Посунулась Орина в сiни. Коли тут Ларивон до неiмугика, тиче iй у руки свою пайку хлiба. Вийшли.
Лизя. Чи не симпатiя вона йому! (Зареготалась.)
Гиря (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манiю… Та куди ж це вiн? Оце так iсторiя! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побiг.
Ларивон вернувся. На головi й на плечах снiг.
(До його.) Дурний ти, як берковi штани! Та не реви, як той вiл… Оддав хлiб, тим i здобрiй. Бiльше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якiйсь симпатii, а вона й розбовкае на все село, що в мене е хлiб… Цiбе на сторожу – нiч!.. Пiдожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб i церкви доглядав, i мое добро стерiг… А ти, Лизю, постели менi в цiй хатi, бо тут зручнiше буде з вiкон поглядати. (Вийшов за Ларивоном.)
Лизя занавiсила вiкна, принесла двi подушки, кожух. Потiм вийняла люстерко i почала виглядатись. Заспiвала:
Об чом, дево, плачеш,
Об чом сльози ллеш…
5
Чобiтками рип-рип увiйшов Панько:
– Здрастуй, Лизько!
Лизя. Паню!
Панько. А старий?
Лизя. Цс-с… Вийшли до худоби… Та струси снiг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити.)
Панько. Дурницi! Не чiпляйсь хоть ти…
Лизя. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?
Панько. Не муха, Лизько, а… (Потер лоба.) Слиш… дай шамати, Лизю!.. Зранку не iв.
Лизя. Я б дала, Паню, та зараз увiйдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тодi. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.
Панько. Нiколи було. Статистика замучила.
Лизя. І коли вже ти ii скiнчиш?
Панько. Дурницi питаеш! Хiба можна тепер статистику скiнчити? Тiлькино складу та перепишу – один помер, другий помер, п’ятий, десятий… Чортзна-що робиться! Всю статистику мертвi перевертають догори ногами.
Лизя. Зараз увiйдуть папаша. Може б, ти вийшов на якийсь час у ту хату або надвiр?
Панько (узяв ii за руки). Дурницi! Не боюсь, бо маю до старого дiло. Слиш, Лизю… дай пошамати! Вiриш, аж темно в очах i ввесь свiт немов… хитаеться, хитаеться отак набiк…
Лизя (пригорнулася). Зажди трошки, Паню! От нехай усi ляжуть… Тодi пошамаеш… Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати?
Не зрозумiв Панько. Знову потер собi лоба:
– Сватати? Як це сватати?
Лизя. Диви! А ти думав, що так i ночуватимеш зо мною даром?
Панько. А, сватати! Себто весiлля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу! (Подивився на неi голодними очима.) Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвiт той, вся налита – у мене ж самi маслаки… Сил нема вже, Лизю… (Сiв до столу. Схилився.)
Лизя (так i прилипла до його). Як засватаеш мене та повiнчаемось, Паню, ох i годуватиму: борщем, м’ясом, холодцю наварю, вареникiв з масличком, сиром…
Панько (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра, Лизько, сьогоднi!.. Зараз!..
Лизя. А хто ж тобi заважа, дурненький? Проси папашу сьогоднi, засилай сватiв, а в недiлю й до церкви…
Панько (устав, одхиливсь од Лизi). До церкви, кажеш… Не можна менi, бо я ще совецький. Та й патлатих не люблю!
Лизя (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повiнчали… Я хочу, щоб ти був моiм, нашим, а не совецьким…
