Паньковi згадалося:
– Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих… Ех, i йтересно тодi було, да!.. Трощили ми буржуiв, як хотiли… Керенок було за поясом… (Зарипiли чобiтки. Завихрився чубок над лобом.) Раз в одного попа ночували… От де смiху було, як на приставленii! Попадi наказали грамофона крутити, а поповi гопака танцювати. Ха-ха-ха… Якби ти, Лизько, бачила, як вiн у рясi…
Лизя (на його морозом вiйнула). Не люблю я таких балачок!.. Перестань!
Панько (знiтився). Йтересно було, да… А тепер голод, шамати хочеться, шамати… Хiба доведеться?.. А чорт йо’ бери! Все одно комнезами мене з Ради вигризуть.
6
Гиря (вернувсь. Бликнув на Панька, на Лизю, усмiшку в уса сховав). А я чую – дверi рипнули… Думав, що Лизя виходила.
Панько (картуза в руцi закрутив). Доброго здоров’я, Гнате Архиповичу!
Гиря. Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вiтром до нас?..
Панько. Та це скiнчив дiла у Радi та йшов додому… Дивлюсь – у вас ще свiтиться.
Гиря. Так-так… Ну, що там нового? Що чути?
Панько. А е новини, Гнате Архиповичу…
Гиря (поважно, спокiйно). Ти б, дочко, дала Пантелеймоновi Петровичу поiсти. Що там е у тебе?
Лизя. Трошки галушок зосталось.
Гиря. Галушки ж, либонь, холоднi… Краще достань огiркiв, укриши сала абощо…
Лизя. Може, папашо, яечню спрягти?
Гиря. Во-во. Хай чоловiк по трудах своiх попоiсть. Знаю, яке те писарювання, та й ще пiд лихий такий час… Жалування, мабуть, не платять?..
Панько. Бомага з повiту прийшла: з усiх церков речi коштовнi забрати: чашi, хрести золотi, обще – срiбло, золото…
Гиря (уважно). Гм… Як це – чашi?.. Навiщо?
Панько. На голодних немовби. Так пишуть.
Гиря (по паузi). Гм… Приiдуть з повiту, комiсiя, чи як? П анько. Нi, тут… Як на обчеських зборах бiльш половини за це голоси подадуть, тодi вже комiсiю…
Гиря. Немовби виходить, що як народ скаже? Не силою?
Панько. Та воно так тiльки пишуть, щоб комнезами перед повели… Оце Смик та Копистка по хатах i побiгли…
Гиря. Ага… А збори коли?
Панько. Не буде.
Гиря. Як це… Адже ж пишеться?
Панько. Смик казав, навряд щоб бiднота зiбралась… Не дiйдуть…
Гиря. А то так. Куди iм, сердешним… Не ходять вже, а лазять… Доведеться, м’ать, одкласти?
Панько. Так. Смик хоче, щоб по хатах пiдписались, щоб без зборiв це дiло зробити…
Гиря. Що?! А коли?
Панько. Немовби завтра.
Гиря (аж стiлець трiснув пiд ним). Що-о? Завтра?.. (Устав.) Господи, ще не все! Ще не все! Та що вони думають – життя все зiрвати, як дверi з петель? А не дозво… (Гримнув на дочку.) Ану там, совайся скорiш!
Лизя (здивувалася). Папашо!
Стукнуло в причiльне вiкно. Гиря не почув. Зиркнув на Панька, потому на дочку:
– Пантелеймон же Петрович той… голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се…
Лизя. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печi розпалити.
Гиря. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька.) Чи бачили таку ледачу дiвку?
Панько. А чому ж не помогти! Та я залюбки… Раз-два – левой! На послугу до вас, молодая хазяйко!
Лизя. Зараз iдiть у чулан та запалiть менi в печi! Солома й кiзяки у сiнях…
Панько (стукнув, рипнув чобiтками). Радий слухати! (Пiшов).
Лизя (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вiкно. Мабуть, Годований. Послi розпитаетесь. (Вийшла.)
Гиря зиркнув у вiкно. Пiшов одчиняти.
7
Прийшли двое: дiд з цiпком i високий огрядний чоловiк – Годований.
Дiд з цiпком (струсив снiг). Насилу добились: б’е, мете, крутить, щоб ти знав. Прямо тобi цiла лiворуцiя. А тут ще Ларивон трохи дрючком не загилив…
Годований. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху! А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаете ви…
Дiд з цiпком (перехопив). Чого отой Смик та Копистка…
Гиря. По хатах бiгають?
Дiд з цiпком. Еге… Невже знаеш?
Гиря. Знаю.
Годований. Хто сказав?
