Гиря. А е такi. (Показав на дверi.) Не так поки що голосно кажiть, бо…
Годований. Ага. Молодця у вас девка!
Гиря. Та вже дiло свое знае…
Годований. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах бiгають?
Дiд з цiпком. Як би чого не вийшло, щоб ти знав!
Гиря. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати…
Годований. Он як!
Гиря. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено: завтра братимуть з церкви чашу й хрест… Прийшла така бомага… Пишеться, щоб на обчеських зборах, з народного дозволу це робилось, та Смик i Копистка не дурнi. Знають, що голота вся на збори не полiзе, так вони ото й майнули по хатах своiх писати. Думають, без зборiв це дiло зробити.
Пауза. Сипнуло снiгом у вiкно. Годований аж за голову вхопився:
– Та невже ж таки заберуть?
Дiд з цiпком. Га?
Гиря мовчки поправив лампадика.
Годований. Ну то як же, Гнате Архиповичу?
Гиря (перехрестився). Пора.
Дiд з цiпком. Що саме, Гнате?
Гиря. Пора, кажу!
Скинулись Гиря й Годований очима. Один одного зрозумiли.
Годований (по паузi). Так граймо на тривогу?
Гиря. А так…
Дiд з цiпком (залупав очима). Та що саме – не второпаю?
Годований. Це, дiду Онисько, военний сигнал такий е – тривога. Щоб, значить, ать-два – i всi, як один, на ногах!
Дiд з цiпком. Ага, ага!.. Тепер добрав дiла.
Гиря. Удосвiта рано сестрицi пiдуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не пiддавалися i хреста та чашi святоi – анiкому. Бо скоро, мовляв, край буде комунi…
Дiд з цiпком. І большевицькому движенiю, щоб казали.
Гиря. А виходить – край iм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, Господи!
Годований. А як дiйдеться чого?
Гиря. В усi дзвони вдаримо, з хуторiв людей покличемо, муром станемо!
Годований. Та нi, я про щось протчее…
Гиря (пiдвiв брови). Ви думаете?
Годований. А не обiйдеться.
Пауза. Трiснуло в лампадику. На обличчi в Гирi тiнi заграли.
Поправив лампадика i мовив глухо:
– Ну, що ж… i про такий случай е чоловiк.
Годований. Хто?
Дiд з цiпком. А я знов не второпаю, що ви й до чого?
Годований. Помовчiть, дiду. (До Гирi.) Хто?
Гиря. Ларивон!
Годований (несподiвано, розложисто). Хах-ха-ха! Оце вже iлюзiйон!
Гиря (зачепило його). Не ймете вiри?
Годований. Та… Глухе ж i нiме. Як говорилось у нас, у драгунiв – iдiйот!
Гиря. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату.) А ввiйдiть, сестрицi, сюди!
Нечутно з’явились черницi. Гиря до них:
– Побiжiть котора та покличте Ларивона! Вiн там, бiля клунi або бiля церкви… Через садок iдiть!
Черницi метнулись обидвi.
Годований. Ет… Даремно й язика терти – воно ж не зрозумiе!
Гиря. Ви немов за дурного мене маете…
Годований. Та нi! Ларивона я маю за дурня.
Гиря. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну – про все. Та й сам вiн бачив, як хлiб трусили та забирали… Там такий злий на комнезам, що аж-аж…
Годований. Ой чи такий же вiн до самого споду?
8
