Вернулись черницi. За ними завiяний снiгом всунувсь Ларивон. Без шапки. На головi бiлим вiнком снiг.
Годований. Та в його шапки нема, чи як?
Гиря. А то як вiтер, гроза або оце хуга, дак вiн без шапки отак цiлу нiч виходить. (Повернувся до Ларивона. На мигах, на знаках йому.) Сiдай, Ларивоне, до печi! Погрiйся. Та снiг обтруси, снiг… Та дрючка у куток постав… Не хочеш? То сiдай так.
Замугикав Ларивон. Обтрусився. Тiльки на головi снiг бiлим вiнком зостався.
Годований. Та невже ото вiн розумiе?
Гиря (на мигах, на знаках). Дивись, Ларивоне!.. Комуна ота написала… комнезамам… що у нас хлiб забрали й одвезли, знаеш?..
Ларивон замугикав.
От-от… Зрозумiв? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого.) Вiн любить корогви носити. (До Ларивона.) Усе срiбло-золото… Всi цяцi брати… цяцi… (Показав йому на позолоту й срiбнi вiнцi в iконах.) Написали забрати!
Ларивон замугикав.
І чашу Божу заберуть! Чашу!.. Оту саму, що батюшка з неi меду давав тобi… Зрозумiв? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собi робитимуть! Бачив у комiсара, що жив у нас отут на квартирi?.. Ну от… А церкву зачинять, запечатають i тебе наженуть…
Дiд з цiпком. Як собаку наженуть, щоб ти зна… Гиря. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити iх треба!..
Звiвся Ларивон. Голоснiш замугикав.
Смика отого, Копистку Мусiя знаеш?..
Дiд з цiпком (не втерпiв). Бити iх!
Засварився дрючком Ларивон. Замахав. Тiнi по стiнах побiгли.
Гиря. Отак!.. Отак!.. (До Годованого.) От хто вдарить! А ви не вiрили…
Годований (тодi й собi). Бий iх!
Дiд з цiпком. За развьорстку бий!
Годований. На махан бий!
Черницi (й собi). Бий iх! Бий! Бий!
Перша (пiдскочила до Ларивона. Спiвае. Плаче). Ми трудились… Килимки, обруси ткали… Людям… Ми капусту, квiтки поливали… Васильками пахло, сонечко було. А вони нас… на снiг… на мороз…
Друга (збоку забiгла. Простягла руки). Хрест зняли на брамi… Хлак червоний там… А ми бiгли, бiгли… через греблю, лугом, степом… Нiч та снiг… Нiч та снiг… Ще й досi трусимось… Ось дивись – трусимось.
Обступили Ларивона. Сiпають, шарпають, плачуть. Гиря насилу iх вгамував:
– Та вiн же глухий, не чуе… На знаках йому треба, на мигах… А ви… Та ви, дивiться, засмикали його! А господи!.. Та ви його ще з тропи зiб’ете, що допiру я навiв… Одступiться!
Одсапались усi. Ларивон, сварячись, став до стiни. Снiговий вiнок почав танути. Скотилися першi краплини – немов чужi сльози на Ларивоновiм обличчi. Тодi Гиря до Годованого:
– А що? Тепер вiрите?
Годований. Спинiть, бо ще когось загилить.
Гиря (до Ларивона). Ну годi… Завтра!.. Розумiеш – завтра! Во-во… А зараз…
Зашарудiло щось, замацало за дверима. Всi обернулись до дверей. Гиря занепокоiвся.
Це ви, сестрицi, сiней не заперли… Хто там?
Почувся голос:
– Це я… Стоножка Іван. Одчинiть!
Гиря пошепки показав усiм, щоб вийшли у другу хату.
9
Заснiжений, спираючись на цiпочок, тихо увiйшов Стоножка:
– Це я, Гнате Архиповичу… От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов… Позичте менi хоч з пiвпуда…
Гиря. Гай, гай, голубе мiй, якби ж то я мав що позичити…
Стоножка. Озадку чи той… макухи, може, а то ж самi бачите – гину… У Ганни вже ноги спухли…
Гиря. По щиростi скажу, Йване, зосталось ячменю того пудiв з десять – держу на насiння. Нi жита, нi пшеницi й озадку нема. Коли не вiриш, ходiм покажу горище, засiки, бочки… Ось ходiм!
Стоножка. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вiрю вам…
Гиря. Бачиш, посивiв? Ночами не сплю, все думаю, об веснi помишляю, як сiяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у дiда Ониська, у Щербака Трохима. А пшеницi – нi зернини, нi проса, нi гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усiм буде край!.. (По паузi.) Ну, що там кажуть Смик та Копистка? Невже тому правда, що мають забрати в церквi чашу Христову, хрест, позолоту й срiбло?
Стоножка. Кажуть, бомага прийшла…
Гиря. Ну, а ти, Йване, як про це думаеш?
Стоножка. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу… Свiт в очах отак хилиться, крутиться… Запаморочилось у головi так, що iнодi не знаю, де я й що менi робиться.
Гиря. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко…
Стоножка. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас… кiшка е, то позичте!..
Гиря. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа вживала коли котятину… Та краще вже вмерти, як ото iсти котiв чи собак…
Стоножка. Та нi, я не iсти… Мишi завелись у хатi, дак Ганна просила дiстати кiшку…
Гиря (засмiявся). А де в тебе тii мишi взялися! Давно, м’ать, подохли вони… От що, голубе мiй, дав би я тобi ячменю, якби ти…
Стоножка (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я…
