Панько (аж зайшовся). Вра-а!..
Дiд Юхим Оце менi нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали… Ще за турецькоi вiйни…
Панько. Ану, дiду, ану?
Дiд Юхим Стоiмо ми раз, да… (Звiвся на ноги.) Коли пiд’iздить отак (показав у вiкно на стiжок соломи), як до соломи… «Здоровi, детi моi, орли!» (По цiм словi покивав головою i урочисто додав.) Та й заплакав…
Панько (так i розлiгся). Заплакав? Ха-ха-ха… А Скобильова-генерала ви, дiду, бачили?..
Дiд Юхим Аякже… Видав i Скобильова. Дiсьвительно, пiд’iздить отак, як… до соломи… «Здоровi, детi моi, – говорить, – орли!» (І знову суворо, врочисто.) Та й заплакав… (А в самого аж сльози.) На вра взяли, як оце ви мене… Спасибi вам…
Копистка. Грай, музико, «Інтернацiонал»!.. Жаль, що немае моеi Параски… Хiба побiгти?..
Панько. Куди?
Копистка. По жiнку…
Панько. Плюньте на жiнку… Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жiнка. Правду кажу?
Копистка. Нi, братику, це не так. Це ти, не во гнiв будь сказано, трошки брешеш…
Панько. Я брешу?..
Копистка. Бо чоловiк не пiвень, i обратно ж: без жiнки, як без хати…
Панько. Дурницi! Ви докажiть, що це iменно так.
Копистка. Та хоч би й я з Параскою…
Ганна. Годi вже – з Параскою!..
Копистка. Тридцять годочкiв, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап’ешся отак та прителiпаешся додому без розуму… Прокинешся вранцi – у кишенi вiтер, у головi ковалi. То вона: «Що, п’янюго, голова болить?» – «Болить, Парасю, ой як болить…» Одчине скриню, витягне шкалика: «Сiдай, – ка’, – п’янюго, та випий iз жiнкою». Сiли, випили, закусили…
Панько. Це не доказ i не йтересно… Гех, як був я у повстанцях! От де було, да… І обще йтересно було. Не то, що тепер: хлiб повивозили, голод… Вип’емо!
Копистка. Пiдожди… Бо було ще й гiрше: не то що хлiба – кiзяка, щоб витопити, не було. А надворi б’е, мете, ще й до того нiякоi тобi совiцькоi властi не було. То вона: «Знаеш, – ка’, – старий, що я надумала?» – А що?» – кажу. – «Продамо хату?» – «То й продамо», – кажу… Що ви думаете – продали хату! Ну, там сiли, випили, закусили, а тодi як пiшли у найми, як пiшли… І де вже ми з нею не служили…
Панько. Не йтересно!
Копистка. Пiдожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економiю палили. Сидю у вiконця та й кукую. Коли трах-тара-рах – жiнку приводять… Побачила мене, гукае…
5
Аж тут увiйшла Параска:
– Ось де вiн сидить, руда сатана!
Копистка. Парасю!
Параска. Йди, п’янюго, додому!
Дiд Юхим Ага, впiймавсь?.. Хрестись мерщiй та читай – да воскресне Бог…
Копистка. Ось вона, мое ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв ii.)
Параска. Одчепись, нечиста сило!.. Мусiю! Та хiба на людях так годиться?
Поцiлував.
Хай ти сказишся… Та пусти!
Копистка. Парасю! Подивись менi у вiчi… не так!.. Параска. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись…
Копистка. Та нема ж у нас дому. Нi хати, нi худоби… Клопiт нам який, чи що?
Параска. Авжеж, клопiт!.. Гуляеш, а там он монашки по хатах, як тi ворони на хугу…
Копистка. Знаю! Зараз побiжу. Ось тiльки випий чарочку, ладо мое…
Панько. Випий, тiтко, слиш?
Ганна. Та випий, свахо, коли чоловiки просять!
Дiд Юхим (до Копистки). Та кресни ii кулаком раз! А то припадае, як пiвень до курки…
Копистка. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита… Всерединi ж серце у неi – дак iстинно пуховая подушенька… Та що там казати! Випий, зiронько! Та випий, ну тебе к лихiй матерi!
Параска. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всiх здоровлячко!.. І за твое, мое ладо коханее!
Копистка. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав…
Параска. А що, старий?
Копистка. Живем ми до которого часу благополучно, а що далi з нами буде, то й ти, мабуть, не знаеш…
Параска. Пхи, голоду не бачили?
Копистка. Тр-р-р, старенька… Пiдемо в город та на патрет iзнiмемось!..
Ганна. І куди вам, мурим, та на патрет!
Параска. А що ж!.. І пiдем!.. Шкоди од цього людям не буде.
Копистка. Трах-тара-рах, резолюцiю прийнято!
6
Припадаючи на лiву ногу, ввiйшла Орина, старчиха. Стала у порога:
