Копистка. Побiжу. (Та й подався з хати.)
Дiд Юхим (до Ганни). Та куди це вiн зiрвався? (По паузi.) А сонечко вже за снiданок! Чи нема у тебе там?..
Ганна. Їсти? Учора ж i послiдки вишкребла – хiба повилазило?
Дiд Юхим Та нi… Води гаряченькоi…
4
Дверi навстiж – чобiтками зарипiв Панько, секретар сiльради:
– Та що скоiлось – сюприз який чи пужар, дядьку Мусiю?
За Паньком увiйшов Му сiй Копистка, за Кописткою – Іван Стоножка, господар хати.
Копистка. Та кажу ж – провокацiя… У церкву, кажуть, коней навели… Я зразу не добрав дiла, а тодi подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатiiв отих – Гирю, Годованого… Добре, що догадався – трах-тара-рах, погнав парнишку i сам оце…
Панько. Дурницi! Нiякоi военноi небезпечностi… Просто баби понапивались опiю релiгii та й плещуть язиками…
Копистка. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж… Треба побiгти наглянути. Найпаче до Гирi пiд двiр, до Годованого.
Панько. Плюньте й розiтрiть!
Копистка. Не можна!.. Не будь Гирi, Годованого – наплював би, а так… Чуе моя душенька…
Панько. Не ходiть – е йтереснiше дiло. Копистка. Я на хвилинку! Тiльки до Гириного двору… Я зараз!
Уже взявся Копистка за клямку, як тут Панько пляшку з-пiд поли на стiл та:
– Вип’емо, дядьку Мусiю?
Копистка (очiзабiгали). Нi, я, мабуть… побiжу. (А сам за кисет, ще й дiдовi дав.) Ось тiльки закурю… i побiжу.
Стоножка. Поспiете, сваток! Сiдайте, товаришу секретар!.. Ганно! Чи нема у тебе там…
Ганна настовбурчилась.
(Вiн до неi стиха.) Товариш же секретар наш… Зранку не iли… i той…
Ганна. Одноi лише капусти двi чи три пелюстки, а бiльш нiчогiсiнько…
Панько (ушi чуткi). Дайош, тiтко, й капусти! Аби в животi було чим подряпати…
Стоножка. Треба ж, як-то кажуть, по-братськи…
Дiд Юхим, кахикнувши, пiшов до припiчка.
А ви, тату, куди?
Дiд Юхим Та я вже, сину, iв…
Стоножка. Ага, ото й добре…
Панько (наливши Стоножцi). Хазяiну! Пожалуста…
Стоножка. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам радянська влада простить…
Панько. Саме тепер треба пити… Чому? А тому, що в самогонi хлiб е, так би мовити, – сила, а ми без хлiба… Сьорбанiть, дядьку Мусiю.
Копистка (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби… Крутять i крутять, немов у них контра завелась…
Ганна. А за монашками хто брався бiгти?
Копистка (мов не до нього було сказано). Гм… Ми випили, а за дiда забули…
Стоножка. Та той… Вони он закуняли.
Копистка. Не годиться так… А знаете, що я надумав?.. Як був я в городi, то бачив, як ушановували трудових героiв… Ой ловко вийшло! Предсiдатель таке слово сказав, що аж-аж… Каже: «Спасибi, товаришi, що потрудилися для совiцькоi властi. Скiльки вiку, – каже, – вона вас не забуде».
Стоножка. А хто ж вони за люди, отi героi?
Копистка. Думаеш, пани? Наш брат, трудовий елiмент! Один дiдок був з робочих – так його на руках гойдали… iй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо дiда Юхима вшануемо? Га?
Панько. А це – кумедiя буде… Дайош!.. Гей, дiду!
Копистка й Стоножка (до дiда). Дiду Юхиме!
– Тату!
Дiд Юхим Га-га!
Копистка. Просимо до столу, як трудового елiмента…
Ганна. Люди просять на чарку горiлки…
Копистка. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дiдовi «Інтернацiонала»… (Наливши чарки, подав одну дiдовi.) Ну, брати-товаришi й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця… Спасибi, що потрудилися за свiй довгий вiк, бо совiцька власть… От не вмiю як слiд балакати!..
Панько засмiявся.
Ану, Панько, ти!..
Панько в регiт.
Гех, якби ж то я вмiв говорити! Я тодi б сказав таке, що попадали б усi буржуi у свiтi… а дiд Юхим возрадовався б…
Панько. Ану, дядьку Мусiю! Їй-бо, йтересно…
Копистка. Граждани буржуi! – сказав би… Шапки скиньте перед дiдом, чолом йому бийте, таку вашу маму… Вiн вам землю орав? Орав… Овець випасав? Випасав. А скiльки солi виволочив? Сто лiт робив? А що собi придбав? Горб на спину та цiпок у руки, та ще денiкiнських шомполiв у спину… Ех, ви!.. А ще вченi… Та що там казати… Вра – i бiльш нiчого!..
